N січ власникам забезпечуються рівні умови здійснення їх прав. Це

р жи ні доповнює положення ст. 13 Конституції та ч. 2 ст. 318 ЦК, ні передбачають, шо усі суб'єкти права власності є рівними перед и ічк'М За своєю суттю вказане правило є однією з юридичних Цчииц рівності умов здійснення власниками їхніх прав. Яі передбачає ч. 4 ст. 319 ЦК, власність зобов'язує. Це правило і мі ревізоване у ст. 322 Кодексу, яка встановлює, що власник зо-.»(.п яіаііий утримувати майно, котре йому належить, якшо інше не і топлено договором або законом. Згідно зі ст. 323 ЦК ризик ■шматкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе ііого власник, якшо інше не встановлено договором або законом. Випадковою загибеллю або псуванням речей визнається така п пбель або псування, яке сталося не з вини учасників договору, а и си іу випадкових причин і обставин (непереборної сили, простого випадку). Власник несе ризик випадкової загибелі або випадкового псування речі у випадку, якщо тільки він не переклав цей ризик повністю або частково на страхувальника, застрахувавши річ, що на іежить йому. У силу того, що за загальним правилом право влас­ності переходить до набувача в момент передачі речі, то й ризик випадкової загибелі або псування також переходить в момент пере- іачі речі, якщо інше не обумовлено договором або законом. І Ілприклад, сторони договору можуть встановити, що ризик випад­кової загибелі проданої речі перейде до покупця вже з моменту укладання договору купівлі-продажу, до передачі речі покупцеві, юбто до переведення на останнього права власності.

Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник повинен здійснювати право власності лише за допомогою дій, які не супе­речать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків додержуватися моральних засад суспільства тощо.

Держава не втручається у здійснення власником права власності. Звісно, це не означає, що державі байдуже, як формуються та роз­виваються правовідносини власності, і що вона взагалі самоусу­вається від впливу на учасників цих правовідносин. Однак вплив на них здійснюється не шляхом прямого адміністрування, а опосе­редковано — за допомогою правового заохочення власників до певних дій, забезпечення захисту цивільних прав власників та інших осіб.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або влас­ника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Це, з одного боку, свідчить про гарантованість прав власника (об­меження, припинення тошо діяльності власника можливе лише на підставах, передбачених законом), а з іншого, — означає, що права власника не є безмежними і мають реалізовуватися з ураху­ванням інтересів усієї громади.

Особливості здійснення права власності на національні, куль­турні та історичні цінності можуть бути встановлені спеціальним законом. У цьому випадку пріоритет надається спеціальному зако­нодавству, котре, втім, не може суперечити принциповим засадам регулювання права власності в Україні, встановленим Конститу­цією та ЦК.

Не до кінця зрозумілим є питання: як може здійснювати право власності Український народ, котрий згідно зі ст. 318 ЦК є суб'єк­том права власності.

Припускається, що це можливо як шляхом безпосереднього воле­виявлення (наприклад, на референдумі, що стосується питань пра­ва власності Українського народу), так і опосередковано — через Верховну Ралу України. Проте практичний механізм таких рішень залишається не розробленим.

§ 5. Право господарського відання і право оперативного управління як засоби здійснення права власності

У деяких випадках здійснення права власності безпосередньо власником неможливе. Тоді у праві використовуються так звані речові права вторинного характеру. Вони не можуть існувати самостійно, окремо, самі по собі і є засобом реалізації права влас­ності. До них належать право господарського відання і право опе­ративного управління.

У ЦК ці види прав не врегульовані, натомість вони міс­тяться у ГК.

5.1. Право господарського відання

За ГК право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним орга­ном), з обмеженням правомочності розпорядження шодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК та іншими законами.

Згідно зі ст. 37 Закону "Про власність" майно, шо є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, на основі якого підпри­ємство володіє, користується і розпоряджається вказаним майном, здійснюючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать закону і цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Таким чином, поява цієї правової категорії була зумовлена необ­хідністю розмежування права власності держави і права державного підприємства щодо виділеного йому майна.

Законом "Про власність" право повного господарського відання було передбачено лише відносно державної власності. Однак на практиці виникла проблема визначення правового режиму майна,

ї ї много, зокрема, засновниками еі управління господарського

¹1 чілриства.

(>скільки майно не передавалося у власність такого підприємства, і піше надавалося йому для здійснення статутної діяльності, то рпродно виникло припущення, що воно має належати приватному пі піриємству, господарському товариству тощо на праві повного. і >е подарського відання.

1 Іри порівнянні права повного господарського відання з правом ідсності звертає на себе увагу ідентичність їх змісту: як в одному, пч і в іншому випадку суб'єкт відповідного права має правомож- * і ості володіння, користування і розпорядження майном. Виникає мигання: чим вони відрізняються?

Передусім, відмінність полягає у характері прав.

Право власності є основним, самостійним правом, в той час як право господарського відання вторинне і залежить від права власнос- і. Якщо право власності може існувати і без права господарського відання, то останнє неможливе без права власності.

Вторинним характером права господарського ведення зумовлені і іакі його обмеження як право власника контролювати викорис- іання майна шляхом аудиторських та інших перевірок, отриму­вати частку прибутку від використання цього майна, ухвалювати рішення про ліквідацію або реорганізацію юридичної особи, в гос­подарське ведення якої було надане майно, тощо.

Дата добавления: 2015-05-31