Виконання заповіту

Недійсність заповіту

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчем­ним (ст. 1257 ЦК).

При цьому на заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила про вчинення правочинів та їх недійсність. Запо­віт, складений недієздатною особою, представником від імені за­повідача, тобто особами, що не мають право на його складання, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його посвід­чення та форми, є нікчемним (абсолютно недійсним). Тому у визнанні такого заповіту недійсним у судовому порядку необхід­ності немає (ст. 215 ЦК).

Заповіт з вадами волі, тобто складений особою, волевиявлення якої не відповідало її дійсним намірам (внаслідок помилки, обману, насильства), може бути визнаним недійсним за позовом заінтере­сованої особи (ст.ст. 229, 230, 231 ЦК).

Заповіт може бути визнаним недійсним як повністю, так і частково. При цьому недійсність окремих частин заповіту не тягне недійсності його в цілому. Наприклад, якщо заповідач своїм запо­вітом порушує права спадкоємців за законом на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК), то заповіт у цій частині є недійсним. Однак в решті заповідальних розпоряджень воля заповідача зберігає своє юридичне значення.

Якщо заповіт визнається недійсним у цілому, то настає спад­кування за законом. Спадкоємець, який позбавлений права на спадкування таким заповітом, закликається до спадкування на за­гальних підставах.

Право на подання позову про недійсність заповіту виникає тільки після смерті заповідача.

Заповідач має право призначити виконавця заповіту — особу, яка слідкуватиме за додержанням розпоряджень, що містяться у заповіті, й виступатиме своєрідним гарантом здійснення волі спад- кодавдя. Метою призначення виконавця заповіту є захист інтересів спадкоємця за заповітом, який може не довідатися своєчасно про відкриття спадщини (наприклад, знаходитися у відрядженні, про­живати в іншій країні тощо). Натомість виконавець заповіту до появи спадкоємця виконує дії з охорони спадщини, управляє нею, вживає інших заходів до охорони інтересів спадкоємця.

Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивіль­ною дієздатністю або юридична особа.

Якщо заповідач призначив спадкоємцями кількох осіб, то вико­нання заповідального розпорядження може бути покладене на будь- яку з цих осіб на вибір спадкодавця.

Виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом. Це може мати місце у випадку, коли заповіт складено на користь лише однієї особи. Тоді виконавцем призначається інша особа, яка може бути спадкоємцем за законом, а може бути і взагалі сторонньою особою, що не є спадкоємцем.

Можливі 2 випадки призначення виконавця заповіту не самим заповідачем, а іншими особами:

1) за ініціативою спадкоємців (ст. 1287);

2) за ініціативою нотаріуса (ст. 1288 ЦК).

За ініціативою спадкоємців виконавець заповіту може бути визна­чений у 2 випадках.

По-перше, спадкоємці мають право пред'явити позов про усунен­ня виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача (тяжка хвороба, втрата дієздатності). При цьому в суді вони мають довести неможливість виконання заповіту призна­ченим виконавцем.

По-друге, спадкоємці мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовилася від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту.

Виконавець заповіту призначається за взаємною згодою спадко­ємців. Але якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо призна­чення виконавця заповіту, він на вимогу одного із них може бути призначений судом.

За ініціативою нотаріуса виконавець заповіту може бути призна­чений, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців.

У цьому випадку необхідна наявність таких умов: а) призначення виконавця заповіту потребують інтереси спадкоємців; б) заповідач не призначив виконавця заповіту, або виконавець заповіту відмо­вився від виконання заповіту, або виконавець заповіту був усунений від його виконання.

Особа призначається виконавцем заповіту з її письмової згоди. Така згода з'ясовується нотаріусом і може бути оформлена як самос­тійна заява, що додається до заповіту, або зазначається на самому заповіті чи в окремому документі. Хоча у ст. 1289 ЦК не міститься вказівки на випадки, коли згода додається до заповіту як окремий документ, однак для деяких ситуацій та чи інша форма згоди виконавця випливає із сенсу інших норм ЦК. Наприклад, згідно зі ст. 1449 ЦК зміст секретного заповіту має бути невідомим навіть нотаріусу. Отже, у випадках складання секретного заповіту, згода виконавця не може бути виражена на самому заповіті, але можливе подання її у вигляді спеціального документу.

На виконавця заповіту покладаються обов'язки 2 типів: а) спрямо­вані на забезпечення інтересів спадкоємців; б) спрямовані на за­безпечення інтересів інших осіб.

Виконуючи обоє 'язки першого типу, виконавець заповіту повинен:

1) вжити заходів щодо охорони спадкового майна. Такі дії можуть полягати в установленні місцезнаходження всього спадкового майна, в описі та передачі майна на зберігання певним особам або спадко­ємцям до появи всіх інших спадкоємців. При цьому виконавець заповіту вживає заходів до охорони всієї спадщини, а не тільки того майна, яке зазначене у заповіті;

2) вжити заходів щодо розшуку та інформування спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;

3) вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань (наприклад, витребувати майно, яке входить до складу спадщини, але знаходиться в інших осіб);

4) управляти спадщиною, якщо до складу спадщини входить майно, яке потребує управління, або майно, для якого встановле­но особливий порядок його зберігання (грошові суми та цінні па­пери; монетарні метали; цінні рукописи, що мають історичне або наукове значення; зброя; харчові продукти тощо);

5) забезпечити одержання кожним зі спадкоємців частки спадщи­ни, яка визначена у заповіті, відповідно до змісту заповіту, спеціаль­них заповідальних розпоряджень тощо.

Виконуючи обов'язки другого типу, виконавець заповіту повинен:

1) забезпечити одержання частки в спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку в спадщині;

2) забезпечити виконання спадкоємцями інших дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (заповідального відказу, передачі сервіту­ту, вчинення певних дій немайнового характеру тощо (ст.ст. 1237— 1240,1246 ЦК).

Слід зазначити, що перелік обов'язків виконавця заповіту є вичерпним, крім випадків, коли заповідач зазначає в заповіті додат­кові обов'язки, які покладаються ним на виконавця заповіту з часу відкриття спадщини.

Нотаріус за місцем відкриття спадщини видає виконавцю заповіту відповідний документ, який підтверджує його повноваження (у цьому випадку маються на увазі повноваження саме як право виконавця заповіту виступати від імені спадкоємців). Після виконання покла­дених на нього функцій виконавець заповіту повертає нотаріусу до­кумент, що посвідчував його повноваження.

Виконавець заповіту має право вимагати плату за виконання своїх повноважень. Заповідач може одразу зазначити у заповіті, що певна сума чи частина майна переходить виконавцю заповіту як плата за виконання ним своїх повноважень. Останній може отримати цю винагороду в натурі або у грошах зі складу спадщини. Якщо вико­навець відмовився або був усунений від виконання заповіту, то право на винагороду він втрачає.

Якщо розмір винагороди не був визначений заповідачем, спад­коємці та виконавець заповіту можуть самі домовитися щодо роз­міру плати за виконання останнім своїх повноважень. Якщо між виконавцем заповіту та спадкоємцями не досягнуто згоди щодо розміру винагороди, вона визначається судом.

Якщо в процесі виконання заповіту виконавець зазнав додатко­вих витрат, пов'язаних з охороною спадкового майна, управлінням ним тощо, то, незалежно від отриманої винагороди за виконання своїх повноважень, він може вимагати відшкодування цих витрат та збитків. При цьому винагорода має виплачуватися незалежно від плати за виконання заповіту.

Надаючи певний обсяг прав і обов'язків виконавцю заповіту, ЦК разом із тим захищає інтереси спадкоємців під необачних дій виконавця. Зокрема, ст. 1292 ЦК надає право спадкоємцям контро­лювати дії виконавця заповіту, які мають полягати в неухильному виконанні розпоряджень спадкодавця. Якщо виконавець заповіту хоче вчинити дії, які виходять за межі розпорядження спадкодавця, але здаються виконавцю доцільними, то він має узгодити такі дії зі спадкоємцями.

На виконавця заповіту покладається обов'язок звітувати про дії, які було ним вчинено з метою виконання заповіту. Звіт може пода­ватися на вимогу спадкоємців, батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників малолітніх, недієздатних та обмежено дієздатних осіб, а також органів опіки та піклування в будь-який час здій­снення виконавцем його повноважень (обов'язків). Крім того, під­сумковий звіт подається виконавцем заповіту після виконання ним усіх покладених на нього повноважень (обов'язків).

Якщо спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування вважають, що дії виконавця заповіту порушують ін­тереси спадкоємців, вони мають право їх оскаржити до суду. До таких вимог застосовується скорочений строк позовної давності в один рік (ст. 1293 ЦК). Перебіг строку починається з моменту, коли спадкоємці, їхні законні представники, а також органи опіки та піклування дізналися про порушення умов заповіту, прав спадко­ємців тощо.

Підставами припинення повноважень виконавця заповіту є: 1) виконання заповіту; 2) визнання заповіту недійсним (оскільки заповіт визнається недійсним, то зникає і предмет виконання; 3) смерть виконавця або спадкоємця; 4) волевиявлення спадкоємців, їхніх законних представників, а також органів опіки та піклування (якщо виконавець заповіту неналежно виконує свої обов'язки); 5) рішення суду, яким виконання заповіту визнається неналежним (якщо виконавець діє неналежним чином, але не погоджується припинити свої дії на вимогу спадкоємців, їхніх законних представ­ників, органів опіки та піклування); 6) волевиявлення виконавця заповіту (відмова від виконання повноважень).

У разі виконання заповіту повноваження виконавця припиня­ються нотаріусом за місцем відкриття спадщини. Після цього вико­навець повинен повернути документ, який видавався нотаріусом для підтвердження його повноважень. У разі відмови виконавця повернути цей документ, спадкоємці (їхні законні представники, органи опіки та піклування) мають право звернутися до суду з по­зовом про витребування документа, який засвідчував повноважен­ня виконавця, і відшкодування шкоди, завданої діями виконавця (ст.ст. 22, 23, 1294 ЦК).

Згідно зі ст. 1295 ЦК виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було призначено (заповідачем, нотаріусом, спадкоємцями), має право відмовитися від здійснення своїх повноважень. Про це він зобов'язаний негайно повідомити спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був вчинити певні дії (відказоодержу- вачів, кредиторів спадкодавця тощо), про відмову від здійснення своїх повноважень.

Проте виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. Після вчинення таких дій він набуває права відмовитися від здійснення повноважень у подальшому.

У разі, коли виконавець заповіту не повідомив спадкоємців та інших заінтересованих осіб про відмову від здійснення своїх пов­новажень, або не вчинив невідкладних дій, необхідних для захисту прав спадкоємців та інших осіб, і це завдало збитків спадкоємцям, відказоодержувачам тощо, він повинен відшкодувати всі збитки, що виникли внаслідок його неналежної поведінки (ст.ст. 22, 1295 ЦК). Умовами відшкодування збитків у цьому випадку є: 1) невико­нання виконавцем заповіту покладених на нього обов'язків щодо дотримання порядку відмови від повноважень; 2) виникнення збит­ків у спадкоємців (відказоодержувачів тощо); 3) наявність причин­ного зв'язку між протиправною поведінкою виконавця заповіту та збитками, що виникли у спадкоємців, відказоодержувачів або інших учасників цих відносин.

Додаткова література:

1. Дроников В.К. Наследование по завещанию в советском праве. — К., 1957 (136 с.).

2. Завадский A.B. Действительность духовных завещаний, писан­ных на пишущей машинке // В кн.: Сборник статей по граждан­скому и торговому праву. Памяти профессора Габриэля Фелик­совича Шершеневича. — М., 2005. — С. 353—373.

3. Шевчук Л.В. Поняття та юридична природа заповіту як одно­сторонньої угоди // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук, праць. — Вип. 91: Правознавство. — Чернівці, 2000. — С. 23-28.

4. Шевчук Л.В. Поняття заповідального відказу // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наук, праць. — Вип. 48: Правознавство. — Чернівці, 1999. — С. 23—28.

5. Шевчук Л.В. Заповіт як підстава виникнення правонаступництва в цивільному праві України. Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2001 (17 с.).

6. Чуйкова В.Ю. Правові питання спадкування за заповітом. Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — Харків, 1999 (19 с.).

7. Ярошенко К.Б. О наследовании завещанных вкладов // Проб­лемы гражданского, семейного и жилищного законодательства / Отв. ред. В.Н. Литовки. - М., 2005. — С. 219—236.

Глава 37 Спадкування за законом

§ L Загальні положення про спадкування за законом.

§ 2. Черги спадкування за законом.

§ 3. Спадкування за правом представлення.

§ 4. Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами.

§ 5. Розмір частки спадкоємців за законом.

§ 1. Загальні положення про спадкування за законом

Якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт виявився недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закли­каються до спадкування, або фізична особа розпорядилася лише частиною свого майна настає спадкування за законом. Отже, спадку­вання за законом має місце тоді, коли і оскільки не існує заиовіїу.

Дата добавления: 2015-05-31