Підставами закликання до спадкування за законом є. 1 страница

1) споріднення;

2) родинні відносини;

3) шлюб;

4) усиновлення;

5) перебування на утриманні спадкодавця не менше 5 років до його смерті.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених в законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості, тобто точно визначеного кола осіб, котрі спадкують одночасно.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або від­мови від її прийняття (ст. 1258 ЦК).

Стаття 1259 ЦК надає право спадкоємцям за законом після відкриття спадщини змінювати за взаємною згодою (договором) встановлену ЦК черговість спадкування. Такий договір має бути нотаріально посвідчений. Він не може порушувати прав спадкоєм­ця, який не бере в ньому участі, а також спадкоємця, що має право на обов'язкову частку (ст. 1241 ЦК).

Зміна черговості спадкування може здійснюватися не лише добровільно, але й за рішенням суду. За позовом особи, що є спад­коємцем за законом наступної черги, суд може визнати за нею право на спадкування разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, якщо буде встановлено, що протягом тривалого часу вона опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу до­помогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для усунення від спадкування спадкоємця за законом є: умисне позбавлення спадкоємцем життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців, вчинення замаху на їх життя; умисне перешкоджання спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни, що сприяло виникненню права на спадкування; позбавлення спадкоємців батьківських прав та ін. Перелік цих підстав передба­чений ст. 1224 ЦК.

Варто звернути увагу на ту обставину, що якщо, складаючи заповіт, спадкодавець може проігнорувати факт замаху на його життя чи на життя можливих спадкоємців і призначити того, хто вчинив замах, спадкоємцем, то при спадкуванні за законом усунення від спадкування має абсолютний характер. Разом із тим слід мати на увазі, що обставини, які є підставою для усунення осіб від спадку­вання, мають бути встановлені тільки судом.

Під неприйняттям спадщини слід розуміти неподання заяви про прийняття спадщини нотаріусу в установлений строк з часу від­криття спадщини за відсутності тих обставин, що свідчать про її прийняття фактично (ст. 1268 ЦК). Про відмову від прийняття спад­щини спадкоємець подає відповідну заяву нотаріусу за місцем від­криття спадщини (ст. 1273 ЦК).

§ 2. Черги спадкування за законом

Черга спадкоємців за законом — це коло осіб, які закликаються після смерті спадкодавця одночасно і спадкують, як правило, у рівних частках.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спад­кодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК). Передбачене законом коло спадкоємців першої черги є вичерпним.

Діти успадковують після смерті своїх батьків, як батька, так і матері. Визначення походження дитини від певних батьків прово­диться відповідно до правил ст.ст. 121—140 CK. Зокрема, якщо шлюб між батьком і матір'ю був незареєстрований, але в свідоцтві про народження дитини вони зазначені як її батьки, то після їх смерті дитина має право на спадщину і після батька, і після матері. Крім того, діти народжені від шлюбу, визнаного недійсним, не втрача­ють права спадкування після смерті батьків. Спадкує дитина і тоді, коли її батьки, що не перебували в шлюбі, свій шлюб зареєстру­вали, і чоловік (спадкодавець) визнав себе батьком дитини. Якщо дитина народжена поза шлюбом і немає спільної заяви батьків про батьківство, батьківство встановлюється в судовому порядку. На підставі рішення суду про встановлення батьківства робиться запис в органах РАЦС. До спадкоємців першої черги належать також усиновлені діти (ст. 1260 ЦК).

Діти, народжені до видання Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. від особи, з якою їх мати не перебувала в за­реєстрованому шлюбі, але яка була записана батьком дитини, також спадкують після смерті такої особи.

Право на спадкування мають не лише діти, які були живі на час смерті спадкодавця, але й ті діти, які були зачаті за життя спадко­давця та народилися після його смерті (так звані "постуми"). При вирішенні питання, кого слід вважати постумом, застосовується правило, відповідно до якого дитиною померлого вважається особа, котра народилася протягом не більш як 10-місячного строку після його смерті.

Той із подружжя, хто пережив іншого, спадкує в першу чергу в тому випадку, якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі зі спад­кодавцем на момент смерті. Перебування у шлюбі має підтверджу­ватися свідоцтвом про шлюб. Укладення шлюбу за релігійним обрядом не тягне правових наслідків і не створює передумов для спадкування.

У випадку розірвання шлюбу до відкриття спадщини право на спадщину в того з подружжя, хто пережив, не виникає. Шлюб може бути розірваний у органах РАЦС або в судовому порядку. Проте в кожному разі шлюб вважається розірваним з моменту реєстрації акту про це у органах РАЦС. Якщо шлюб був розірваний у судовому порядку, але розірвання шлюбу не зареєстроване у РАЦС, под­ружжя вважається таким, що перебуває в шлюбі, а, отже, зберігає право спадкування одне після одного.

Якщо шлюб визнаний недійсним, той з подружжя, хто пережив іншого, не має права на спадкування, оскільки недійсний шлюб не тягне юридичних наслідків.

Батьки спадкують після смерті своїх дітей на підставі правового зв'язку з дітьми, доказом чого є запис про народження у книгах запису актів цивільного стану, крім випадків, коли вони усуваються від спадкування (позбавлення батьківських прав тощо).

Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодав­цем є: свідоцтва органів РАЦС, записи в паспортах про дітей, про другого з подружжя, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин тощо.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК).

Вказані особи закликаються до спадкування за обставин, передба­чених ч. 2 ст. 1258 ЦК, тобто за відсутності спадкоємців першої черги. Якщо хто-небудь зі спадкоємців першої черги живий і виявив бажання прийняти спадщину або прийняв її, спадкоємці другої черги до спадкування не закликаються.

Брати і сестри є спадкоємцями померлого незалежно від того, чи є вони повнорідними (мають обох спільних батьків) чи неповно- рідними (мають спільного батька або спільну матір). Але не успад­ковують один після одного зведені брати і сестри, якщо вони не мають спільних батьків.

Для встановлення факту споріднення необхідне подання від­повідних документів. Зокрема, родинні відносини можуть підтвер­джуватися свідоцтвами органів РАЦС про народження, виписками з книг запису актів цивільного стану, записами в паспортах про дітей. Наприклад, щоб підтвердити родинні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем — братами, необхідно подати свідоцтва про народжен­ня спадкодавця і спадкоємця, і якщо в цих свідоцтвах батьки — одні й ті самі особи, то можна стверджувати, що спадкодавець і спадкоємець — брати.

У разі неможливості подання зазначених документів факт родин­них відносин може бути встановлений судом.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (ст. 1263 ЦК).

Третя черга спадкоємців спадкує за відсутності перших двох черг, або якщо всі спадкоємці попередніх черг відмовилися від спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування.

Родинні відносини підтверджуються відповідними документами. Зокрема, це можуть бути свідоцтва про народження батьків спад­кодавця та їх братів або сестер, у яких зазначені спільні батьки.

Крім того, якщо в паспортах є відомості про дітей, де зазначені батько чи мати спадкодавця та його брат або сестра, то це може підтверджувати, що брат або сестра батьків спадкодавця є його рід­ним дядьком або тіткою. У разі неможливості подання зазначених документів факт родинних відносин встановлюється судом.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК).

Кваліфікуючою ознакою віднесення осіб до четвертої черги спад­коємців є їхнє проживання однією сім'єю зі спадкодавцем. Отже визначальним тут є поняття сім'ї. Згідно зі ст. З СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я виникає на основі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Особа, яка претендує на спадщину, має довести, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю (мала спільне господарство, витра­ти тощо), і що таке проживання тривало не менше 5 років до часу відкриття спадщини. Це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім'ї; документи, які підтверджують спільне проживання та спільні витрати, тощо.

У п'яту чергу сгіадкують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно (двоюрідні внуки, двоюрідні пле­мінники, двоюрідний дід та баба тощо). При цьому родичі ближ­чого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів більш далекого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що від­діляють родича від спадкодавця, не рахуючи народження самого спадкодавця (ст. 1265 ЦК).

Родинні відносини мають підтверджуватися відповідними доку­ментами, а в разі неможливості подання таких документів факт родинних відносин встановлюються у судовому порядку.

До п'ятої черги спадкоємців за законом належать також утри­манці спадкодавця. Особа вважається утриманцем спадкодавця за умови наявності таких умов: 1) особа є неповнолітньою або непра­цездатною за віком або за станом здоров'я; 2) ця особа не є членом сім'ї спадкодавця; 3) матеріальна допомога, яку отримувала особа від спадкодавця, була для неї єдиним або основним джерелом засо­бів до існування; 4) особа перебувала на утриманні спадкодавця не менше 5 років.

На доказ факту перебування на утриманні можуть бути подані довідки органів місцевого самоврядування, житлово-експлуатацій­них організацій, правлінь ЖБКтощо про перебування на утриманні; довідки органу соціального захисту населення про призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника. Зазначені документи повинні містити відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця. У разі неможливості подати документи, що підтверджували б утримання, факт утримання може бути встанов­лений судом.

Непрацездатність за віком визначається за паспортом чи сві­доцтвом про народження; непрацездатність за станом здоров'я — за пенсійною книжкою чи довідкою, виданою відповідним органом медико-соціальної експертизи.

§ 3. Спадкування за правом представлення

Особливим випадком спадкування є спадкування за правом пред­ставлення, передбачене ст. 1266 ЦК.

Суть спадкування за правом представлення полягає в тому, що хоча деякі родичі спадкодавця (його внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри) не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом, проте вони не усува­ються повністю від спадкування і за певних умов набувають права спадкування. Спадкоємцями вони виступають, ніби представляючи більш близького родича спадкодавця, який на момент відкриття спадщини помер (звідси й назва — "спадкування за правом пред­ставлення").

За правом представлення онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку, яка належала б їх відповідному родичу, якби він був живий. Тобто це батько чи мати, дід чи баба, браг чи сестра спадкодавця, дядько чи тітка спадкодавця, що повинні були б успад­ковувати, але померли до відкриття спадщини.

Основні засади спадкування за правом представлення:

— онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, (бабі, дідові), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

— прабаба, прадід, спадкують ту частку спадщини, яка б нале­жала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

— племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спад­щини;

— двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини.

— якщо спадкування за правом представлення здійснюється одно­часно кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Наприклад, успадковуючи в порядку права представлення, внуки (правнуки) закликаються до спадкування разом зі спадкоємцями першої черги. При розподілі спадкового майна вони ніби представляють своїх батька та (або) матір, що померли раніше. При цьому вони виступають як безпо­середні спадкоємці спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони "представляють". Це означає, шо внуки (правнуки) відпові­дають за борги спадкодавця, але не відповідають за борги своїх батьків, які померли до відкриття спадщини. (За борги батьків вони відповідають у тому випадку, якщо виступають як спадкоємці останніх).

Онукам і правнукам спадкодавця порівну належить та частка, яка б переходила за законом до їхніх батьків, що померли до від­криття спадщини. Ці правила поширюються на всі випадки спадку­вання за правом представлення, зазначені у ст. 1266 ЦК.

§ 4. Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами

Спадкування усиновленими та усиновлювачами має особливості.

Хоча такі особи принципово прирівняні до родичів за поход­женням, однак ЦК вони не віднесені до жодної черги спадкоємців за законом. Натомість, спеціальна норма (ст. 1260 ЦК) присвячена спадкуванню усиновленими та усиновлювачами, виокремлюючи їх у окрему категорію спадкоємців.

Усиновлення є юридичним фактом, у силу якого між дитиною й усиновлювачем встановлюються такі правові відносини, які існують між кровними батьками і дітьми. Усиновлені втрачають особисті та майнові права та обов'язки щодо своїх рідних батьків і кровних родичів та набувають їх щодо усиновлювачів та їх родичів.

Усиновлений та його нащадки не спадкують після смерті своїх кровних батьків, інших родичів за походженням по висхідній лінії. З урахуванням тієї обставини, що дитина може бути усиновлена і однією особою (жінкою або чоловіком) зі збереженням права одним з кровних батьків, визначаються спеціальні правила спадкування на ці випадки. Так, якщо дитина була усиновлена чоловіком, у неї також зберігається кровний зв'язок з матір'ю. У цьому випадку дитина буде спадкувати як після матері, так і після усиновлювача.

Якщо дитина усиновлена тільки одним з подружжя, то вона буде спадкоємцем тільки того з подружжя, хто дав згоду на її усинов­лення. Це стосується усиновлювачів та їхніх родичів. Після смерті усиновленого, спадкувати буде тільки той, хто давав згоду на уси­новлення.

Закон не передбачає обов'язкової вказівки в актовому записі про народження дитини її усиновлювачів як батьків. На їхнє бажання вони можуть бути записані в книгах записів народжень як батьки усиновленого, але можуть бути зазначені і справжні батьки. Проте на виникнення права на спадкування ці обставини не впливають, оскільки юридичне значення має сам факт усиновлення.

Рішенням суду про усиновлення може бути збережений право­вий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням. Тоді в разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, тобто він має успадкувати ту частину спадщини, яка належала б за законом його матері, батькові за походженням, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ст. 1266 ЦК). У разі смерті брата, сестри за походженням усиновленого, він може закликатися до спадкування як спадкоємець другої черги за законом.

§ 5. Розмір частки спадкоємців за законом

Хоча згідно зі ст. 1267 ЦК частки у спадщині спадкоємців за законом є рівними, проте розмір часток за взаємною згодою (усною або письмовою) може бути змінений спадкоємцями. Спадкоємці, які одержали свідоцтва про право на спадщину, можуть провести розподіл спадкового майна в натурі (реальний події) відповідно до отриманих часток.

Правило про те, що розподіл майна здійснюється спадкоємця­ми відповідно до часток, розглядається як право спадкоємця при розподілі вимагати відокремлення майна, рівного за вартістю його спадковій частці. У випадку очікування дитини, зачатої за життя спадкодавця, інші його спадкоємці не мають права провести розпо­діл спадщини, доки не народиться дитина (ст. 1298 ЦК).

Якщо спадкоємці досягли згоди щодо зміни розміру часток при отриманні рухомого майна, то розподіл майна провадиться в спро­щеному порядку: кожний зі спадкоємців одержує в натурі майно, призначене йому відповідно до усної угоди між ними.

Якщо в складі спадщини є майно, розпорядитися яким спад­коємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спад­щину (жилий будинок, автомобіль, грошовий внесок тощо), то розподіл провадиться шляхом вчинення нотаріально посвідченого договору.

Якщо згоди щодо розподілу майна спадкоємцями не досягнуто, розподіл спадщини провадиться судом відповідно до часток, які належать кожному зі спадкоємців.

Оскільки спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її, на праві спільної власності, то при її розподілі застосовуються норми, що регулюють спільну часткову власність.

Додаткова література:

1. Васильченко В. Спадкування права на обов'язкову частку за новим цивільним законодавством: доктринальні проблеми // Право України. - 2003. - № 10. — С. 119-123.

2. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу Укра­їни / За ред. Є. О. Харитонова. — Харків, 2006 (552 с.).

Глава 38

Здійснення права на спадкування

§ 1. Прийняття спадщини.

§ 2. Відмова від прийняття спадщини.

§ 3. Спадкова трансмісія.

§ 4. Відумерлість спадщини.

§ 5. Поділ і перерозподіл спадщини.

§ 6. Відповідальність за боргами спадкодавця.

§ 7. Охорона спадкового майна та управління ним.

§ 8. Оформлення права на спадщину.

§ 1. Прийняття спадщини

Здійснення права на спадкування полягає в тому, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Прийняття спадщини можливе у 2 способи:

1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадко­ємця);

2) шляхом подачі заяви про прийняття спадщини (активна поведінка).

Можливість прийняття спадщини шляхом пасивної поведінки

передбачена ст. 1268 ЦК, згідно з положеннями якої спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим та протягом строку для прийняття спадщини не відмо­вився від неї. Якщо спадкодавець протягом вказаного строку подав заяву про відмову від спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.

Спадкоємці, які фактично прийняли спадщину, також мають подати заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно — свідоцтва про право на спадщину, але можуть це зробити незалежно від закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Прийняття спадщини шляхом подання нотаріусу заяви про її прийняття передбачене ст. 1269 ЦК.

Цей порядок прийняття спадщини застосовується щодо спадко­ємців, які бажають прийняти спадщину, але не проживали постійно разом зі спадкодавцем. Оскільки роздільне проживання не створює презумпції прийняття спадщини, такі особи зобов'язані подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець з'являється до нотаріуса особисто і подає документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерть спадко­давця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщини. Крім того, спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце від­криття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, чи прийняли вони спадщину.

Особа, яка досягла 14 років, якщо вона бажає прийняти спад- шину, може звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спад­щини самостійно. Для цього згоди її батьків або піклувальників не потрібно, оскільки пасивна тестаментоздатність як елемент дієздат­ності фізичної особи настає з 14 років.

На практиці виникає питання: чи можуть прийняти спадщину батьки, піклувальник неповнолітнього спадкоємця, якщо він сам проти цього заперечує? Така ситуація законом прямо не передба­чена. Однак, оскільки ст. 32 ЦК не передбачає можливості вчи­нення правочинів батьками, піклувальниками за неповнолітніх, можна зробити висновок, що прийняття ними спадщини проти волі особи, яка досягла 14 років, неможливе. Тим більше, що небажання прийняти спадщину в цьому разі має тлумачитися як відмова від спадщини. Це право неповнолітня особа може реалізувати за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої особи по­дають її батьки (усиновлювачі) або опікун, а від імені недієздатної особи — її опікун.

Заява про прийняття спадщини може бути відкликана особою, яка її подала, батьками (усиновлювачами) малолітньої особи, опікуном недієздатної особи. Причини відкликання заяви про прийняття спад­щини значення не мають. Відкликана заява може бути протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

Виникає питання, чи має право на відкликання заяви про прийняття спадщини особа, яка досягла 14 років, котра згідно з ч. З ст, 1269 ЦК самостійно подала заяву про прийняття спадщини? Оскільки у ч. 5 ст. 1269 ЦК зазначено, що право на відкликання заяви має "особа, яка подала заяву про прийняття спадщини", можна зробити висновок, що така можливість надається особі, яка до­сягла 14 років, котра самостійно подала заяву про прийняття спад­щини.

Для прийняття спадщини встановлюється 6-місячний строк, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, якщо до нотаріуса звернулися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або якщо виникло питання про правомір­ність фактичного прийняття спадщини, то перше, що має зробити нотаріус — це встановити час відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця або дата, з якої він оголоше­ний померлим. З цього моменту починається перебіг 6-місячного строку для прийняття спадщини.

Якщо людина померла не на території України, а спадщина відкривається в Україні, то спадкоємці мають подати нотаріусу свідоцтво про смерть, легалізоване консульством України на те­риторії тієї країни, де воно видано. Свідоцтва про смерть не потре­бують легалізації, якщо країна, в якій вони видані, приєдналась до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

Якщо виникнення права на спадкування у певної особи залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з дня неприйняття спадщини або відмови від її прийняггя. Але у цьому випадку відмова від спадщини інших спадкоємців має бути безумовною та беззастережною. Якщо від спадщини відмо­вилися усі спадкоємці черги, що закликається до спадкування, то спадкоємці наступної черги мають право подати заяву про прий­няття спадщини протягом 3 місяців.

Якщо спадкоємець протягом вказаних вище строків не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прий­няв її.

Якщо він все-таки бажає прийняти спадщину, то може звер­нутися до спадкоємців, які отримали спадщину, з проханням на­дати йому письмову згоду на включення його до кола спадкоємців. У разі, коли спадкоємці, які прийняли спадщину, погоджуються на це, подаючи письмову заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини, то спадкоємець, який не отримав спадщину, може звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини. Згоду на включення до кола спадкоємців мають дати всі спадкоємці, які прийняли спадщину. У цьому випадку спадкоємець поновлюється у праві спадкування і у праві надання заяви про прий­няття спадщини.

Якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. У разі вста­новлення судом наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини (тривале відрядження, хвороба тощо), він визначає додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Оскільки у ст. 1272 ЦК йдеться про "додатковий строк, доста гіііії для подання заяви про прийняття спадщини" без жодних обмежені, його певним числом днів чи місяців, можна вважати, що лише су/і може встановити, скільки часу може знадобитися спадкоємцю нпи подання заяви про прийняття спадщини. Такий строк може бути і більшим, ніж 6 місяців (наприклад, спадкоємець довідався про відкриття спадщини після закінчення строку для її прийняття, але перед тим, як поїхати у тривале закордонне відрядження, строк якого перевищує 6 місяців, — наприклад, антарктична експедиція).

§ 2. Відмова від прийняття спадщини

Спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини протя­гом строку, встановленого для її прийняття (ст. 1273 ЦК).

Якщо спадкоємець має бажання відмовитися від спадщини, він зобов'язаний подати заяву про відмову від спадщини до нотаріаль­ної контори за місцем відкриття спадщини, яким вважається місце останнього проживання спадкодавця або, якщо не можна встано­вити останнє місця проживання спадкодавця, місце знаходження успадкованого майна або більшої його частини (ст. 1221 ЦК). Якщо цивільна дієздатність особи обмежена, вона може подавати заяву про відмову від спадщини тільки зі згоди піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може відмовитися від спад­щини зі згоди батьків і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун, які вважають, що прийняття спадщини суперечить інтересам малолітньої, недієздатної особи, можуть відмовитися від спадщини лише з дозволу органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування приймає рішення, розгля­нувши заяву про згоду на відмову від спадщини, враховуючи при цьому, чи не буде відмова від спадщини порушувати інтереси неповнолітньої або недієздатної особи.

Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною. Не можна відмовитися від спадкування з тією, наприклад, умовою, що спад­щина буде надалі прийнята, якщо будуть погашені чи прощені борги спадкодавця.

Якщо у спадкоємця (батьків, усиновлювачів, опікунів малоліт­ньої особи, опікунів недієздатної особи) протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини зміниться думка щодо прийняття спадщини, то він (його представники за законом) можуть відкликати заяву про відмову від спадщини та в установленому порядку (ст. 1273 ЦК) подати заяву про прийняття спадщини. Згода органу опіки та піклування для відкликання такої заяви батьками, усиновлювача- ми, опікунами малолітньої особи, опікунами недієздатної особи не потрібна.

Відмова від прийняття спадщини може бути або "безадресною" або зроблена на користь іншого спадкоємця. При цьому "адресат відмови" визначається залежно від того, хто відмовляється від спад­щини.

Якщо відмовляється від спадщини спадкоємець за заповітом, то він має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. При цьому спадкоємець за запо­вітом не може відмовитися на користь спадкоємця за законом. Його відмова від спадщини, якщо інших спадкоємців за заповітом не­має, може бути, очевидно, лише "безадресною". Подальша доля спадщини вирішується відповідно до положень ЦК про спадкування за законом.

Натомість, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого з спадкоємців за законом незалежно від його черги.

Відмова від прийняття спадщини може бути лише на користь інших спадкоємців (чи за заповітом, чи за законом). Це пояснюється тим, що спадкоємець, який відмовляється від прийняття спадщини, роз­поряджається лише своїм правом на спадкування, але не спад­щиною, і тому не може передати спадкове майно будь-якій іншій особі на свій розсуд. Головною підставою для одержання спадщи­ни спадкоємцями при спадкуванні за заповітом є воля заповідача. Це і підкреслюється в обмеженні права спадкоємця самостійно обирати адресата для відмови на його користь від спадщини. Визна­чальною є воля заповідача і в тих випадках, коли він підпризначив спадкоємця. Спадкоємець за заповітом, який бажає відмовитися від спадщини, може відмовитися тільки на користь підпризначеного спадкоємця.

Прийняття "адресатом" спадщини, від якої спадкоємець відмо­вився на його користь, є його правом, а не обов'язком. Тому спадко­ємець, на користь якого відбулася відмова від спадщини, має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця є одностороннім правочином. Тому вона має відповідати всім вимогам, що ставлять­ся до правочинів, а недотримання цих вимог може мати наслідком визнання її недійсною судом (ст.ст. 215, 216, 225, 229—231, 233 ЦК). Після цього спадкоємець має вирішити, чи буде він приймати спад­щину чи відмовиться від неї без вказівки "адресата" або на користь іншої особи.

Дата добавления: 2015-05-31