Розділ 5. Методи проектування й створення окремих елементів благоустрою території 2 страница

– тераса. Це припідняте, добре дреноане пасмо. На затоплених ділянках і в садах з близьким розміщенням ґрунтових вод, тільки на ньому можна розміщувати засухостійкі рослини. Використовується як альпінарій та міксбордер. В випадку, якщо підпірна стінка будується сухим мощенням, то і вона виступає субстратом для висадки рослин;

– каскад. Всі рокарії цього типу є терасованими. Вониє відкритими та незаповненими рослинами. Тераси розміщуються ритмічно одна над другою. Вони характеризуються чіткою ярусністю, значною протяжністю і деякою завуженістю – більш чи менш однакова ширинапри однаковій довжині. Для створення необхідного ефекту по краям рокарію встановлюють кам’яні брили, які тримають його в заданих рамках. Виникає асоціація з гірськими завалами або ущелинами, яка контрастує з гладкими горизонтальними площинами терас. При створенні також використовують переважно сухе мощення;

– каскадні східці. Це суто фантазійна композиція, яка має два призначення – є східцями для сходження зі схилу і одночасно – оригінальним рокарієм. Відмінність від каскадів – в чітко прорахованій покроковій ритмічності довжини та висоти східців, що необхідно для ходіння;

– кам ’ яні розвали. Це цілком фантазійна композиція, яку досить часто плутають з характерними для романтичних парків «Руїнами». Руїни – це це штучна споруда, ніби-то зруйновані будівлі з фрагментами розбитих і зістарених часом стін, портиків та фризів. Розвали – це каменистий сад, призначенням якого є як прикрашення, так і колекціонування рослин. Вони повинні асоціюватися зі стінами фортеці або замку, що розвалються та заростають рослинністю. Створюється переважно на схилі. Будується за контрастом образів між розваленими фундаментів та уламків стін. Вигляд фундаменту створюється різновеликими перестінками, складеними з одноманітного каменю, а подоба уламків стін – розкиданими кам’яними блоками, що вкопані в схил поодиноко чи групами. При будівництві розвалів кам’яні брили не тільки з’єднують підпірні стінки, виводячи їх на нові висотні рівні, але й також створюють кам’яні завали, імітуючи процес руйнування;

– архітектурні рокарії. Основу композиціїскладають різновеликі широкі тераси-паралелепіпеди, розміщені на різних рівнях. Переходами між ними слугують східці. Стінки терас складають із плит або блоків обробленого природного каменю за допомогою вапняного розчину або навіть бетону. Рослини висаджують не тільки на майданчиках, але і в стіні, створюючи для цього спеціальні земляні кармани;

8) Гірські луки (імітації лучних ландшафтів високогірь). Це екологічні рокарії, які за способом посадки рослин близькі до міксбордерів, але за композицією є ландшафтними садами або входять в її склад в якості одного із елементів:

– альпійські луки. Це імітація високогірноголучного ландшафту, що є компонентом терасованих та других складних комбінованих садів, які розміщуються поряд з протікаючими струмком, що дозволяє зконцентрувати в одному місці капризні рослини;

– субальпійські луки. Створюється на широкому, протяжному, похилому схилі, по всій довжині якого асиметрично розміщують кам’яні брили – поодиноко чи групами. Всі вони повинні виступати із-під землі та створювати враження розмитих дощами кам’яних виходів або зайнятих часом гірських осипів. Для відновлення більш реального образу не менш ніж третину площі схилу перетворюють в майже голі каменисто-щебнисті пустоші. Рослини висаджують як у міксбордері, – змішаними групами, чередуючи поодинокі високорослі екземпляри з групами більш низьких і ґрунтопокривних рослин. Щебневі майданчики не засаджують – вони залишаються вільними для проходу та догляду за рокарієм.;

9) Рокарії-міксбордери. Рокарії цього типу – це пасма (рабатки), оформлені камінням і рослинами. Це найбільш універсальні та декоративні різновиди рокаріїв, так як їх будівництво не вимагає значного досвіду та значних витрат. Стилістика саду може бути різна, з урахуванням як фантазійних, так і природних особливостей. Можливі імітації гірських лук, щебневих осипів та галечників, пагорбів та мініатюрних скель. Важлива особливісь – можливість зручного огляду, тому розміщують їх вздовж доріжок, біля огорожі, або поряд з фундаментами будівель. Міксбордер може бути прямим або вигнутим, але обов’язково витягнутим;

10) Рокарії-полісадники. Це фантазійний тип рокарію, що створюється поряд з будинком, де він є одночасово і квітником, і доріжкою, і зоною відпочинку. Первинно – це більш-менш велика ділянка перед ганком, мощена природним каменемю Посадкові місця для рослин – щілини між плитами, де висаджуються надалі стійкі до витоптування щільнодернинні злаки та коврові багаторічники, а також зазори між плитами та вільні від плит місцяділянки, де висаджують декоративні багаторічники та однорічники;

11) Гірський ліс – це складна, багаторівнева ландшафтна композиція, велика за площею, створена переважно на тінистій ділянці, найкраще в соснових або світлих змішаних лісах. Доїї складу можуть входити пагорби і яри, брили каменю, скали та каменисті осипи, струмки та водоспади, де повинні бути свої, відмінні від сусідніх ділянок рослини, бажано тіневитривалі. Весь вільний від висаджених рослин простір повинен бути зайнятий сосновою глицею, рубленою корою або ж вимощений каменем;

12) Гірська долина – це складна фантазійна композиція, яка обє’днує в єдину картину образи різних гірських ландшафтів. В цьому саду немає одного стилю, проте є ідея репрезентувати на одній ділянці багато типів рокарію. При її створенні обирається достатньо простора пласка або пагорбиста ділянка ірозбивається на на зони вільно розміщеними стежками, які не ведуть до конкретного обє’кту, а лише відмежовують композиції одну від одної, обходячи їх, що дозволяє добре доглядати окремі елементи композиції (вересовий сад, щебениста пустка, прибережний галечник, трав’янисті міні-луки, гірські міні-луки, невисока та широка камениста гірка, група валунів з висадженою поряд групою ефектних деревних рослин та гарних багаторічників, штучну водойму з німфеями тощо);

13) Східні сади (китайський сад, японський сад, сад Дзен).Для кожного японськогосаду характерні пейзажі, що можна розділити на 3 типи: залякуючі, ідилічні та ті, що сміються. Для кожного з них характерні свої типи пагорбів, скель та водойм. Для першого типу підходять скелі та викривлені скелі, для другого – озера з півниками та містки, для третього – каміння м’яких контурів та квітуючі рослини. Сад повинен бути ізольованим огорожою або щільним живоплотом. Пейзажі навколо повинні вписуватись в композицію саду (позичання пейзажів), Каміння в цій надзвичайно складній композиції, яка імітує пейзажі природи, повинно бути суцільне та масивне (граніт, базальт тощо), бажано старе та неяскраве, вкрите мохом та лишайниками, однієї і тієї ж породи, іноді примхливої форми та викладене так, щоб кожний з них викликав асоціацію з тим чи іншим предметом, або твариною. Вода повинна бути живою живою (знаходитись в русі). Якщо це сухий струмок, то на його поверхні повинен бути малюнок, що зображує рух. Тут працює принцип «чим менше, тим краще». Атрибутики (або малі архітектурні форми) повинно бути в мінімумі. Все, разом з рослинами, повинне бути в спокійних інтонаціях кольорів (зелений, сіро-чорний, коричневий). Повинна бути певна сезонність в розподілі кольорових гамм. Зокрема, рожева гамма присутня під час квітування сакур та рододендронів, синя та фіолетова – в період квітування півників, жовта, жовтогаряча та червона – восени. Детальніше ці особливості перелічені в попередньому розділі про історію та стилістику садово-паркового мистецтва світу.

Водоймища. Гідротехнічні споруди за умови штучного влаштування повинні бути пов’язані з навколишнім ландшафтом, вливаючись у загальну композицію парку, де вони будуть частиною ландшафту. Існує багато конструктивних рішень щодо цього питання: водоспад; каскад; пороги; струмок; протоки; канави; фонтани; озера; ставки; болота; протипожежні водоймища. Принципи формування усіх водойм є дещо схожими. Розглянемо їх на прикладі ставу. В процесі планування необхідно урахувати, щоб садовий став бул доступний зі всіх сторін. Стежка повинна йти наколо ставу і підхід до нього повинен бути як мінімум с двох боків. Його розміщення новинне бути доцільним, якщо йому відводиться головне і центральне положення на ділянці, тому він повине бути зроблений дуже ретельно і на догляд за ним необхідно витрачати дуже багато часу. Близька відстань дерев не бажана, так як при обпаданні листя будет засмічувати водяной фільтр та листя на поверхі води може загнити. В передбаченому розміщенні водойми важливо вивчити співвідношення світла та тіні, так як занадто притінене місце не є бажаним. Переважно всі водні рослини є геліофітами, а німфеї в тіні не квітують, проте не слід забувати про наявність тіні в жару опівдні – це буде корисно і для рослин, і для риб, і для відпочиіваючого. Такую тінь може дати один із видів верби, яка гарно виглядає поряд з водою. Контури майбутньої водойми можна на ділянці відмітити шлангом або мотузкою – це допоможе визначитися з формою та площею ставу. Зараз найпоширенішим і практично найвигіднішим влаштуванням ставу є влаштування ставу з допомогою гідроізоляційної полівінілхлоридної плівки, що включає наступні етапи:

– визначається місце та форма майбутнбого ставу. Слід уникати сильних перепадів рель’єфу. Чим більше водне плесо, тим красивіше буде сам став. При регулярному плануванні форму роблять правильною, при створенні так званого водного партеру вона може бути прямокутною, квадратною, овальною, круглою тощо. При пейзажному плануванні всі лінії плавні, форма ставка близька до природної;

– далі готують корито (яму певної конфігурації) під став. Плівкові водойми не можуть бути занадто глибокими, тому що тиск на плівку буде надто сильним, і це призведе доїї розриву. Дно водойми повинно бути пологим і бажано мати послідовні східці, для рівномірного розподілу тиску, закріплення берегів та влаштування ємностей з рослинами (контейнери, ґрунтові рулони з натуральної мішковини). Перепад східців залежить від площі, яку вонизаймають и прблизно складає 30–50 см. При цьому, слід урахувати, що по краю ставу робиться невелике заглиблення (15–20 см), для кращого закріплення плівки. Післе того як викопали форму ставку, з дна прибирають всі гострі предмети (каміння, коріння, скло та інше сміття). Краще просипати дно піском на 10–15 см, потім простелити геотканину – вона буде захищати плівку від розриву при її викладанні. Вона буде займати приблизно 1/3 форму водойми, відцентрованою на середину;

– потім вкладають гідроізоляційну плівку. На сьогодні існує великий вибір плівок. Відповідно, чим більше водойма, тим товщина плівки повинна бути товще (1,2 – 2 мм). Вони також розрізняються за стійкістю до морозів.

Гнучкі синтетичесні плівки для будівництва штучних водойм готують також із поліетилену, полівінілхлориду або спеціальної резини (EPDM). Вони легко крояться та ріжуться, тому із них легко спорудити став любої форми. Плівки досить тонкі, їх можуть пошкодити камені, гілки та інші гострі предмети. Тому, щоб завадити цьому, дно ставу і вистилається міцними геоматеріалами. Поліетилен – найдешевший та найнедовговічніший, він легко рветься та стає крихким під дією ультрафіолету та морозу. Плівки з полівінілхлориду досить міцні, морозостійкі та стійкі до механічних пошкоджень. Проте вони, як і поліетилен, не витримують тривалого сонячного випромінення. На деяких з них дається гарантія до 10 років. Резина EPDM – найдорожчий із листових матеріалів, проте й найдовговічніший, строк служби її досягає 50 років. Ця резина гнучка й міцна, вона стійка до ультрафіолету й температурних коливань. Як гідроізоляцію також використовують мати з бентонітової глини, іноді використовують готову полімерну форму.

Розрахунок розмірів плівки:

Довжина = максимальна довжина водойми + 2 глибини водойми + 80 см;

Ширина = максимальна ширина водойми + 2 глибини водойми + 80 см.

80 см надається для запасу на борти ставу та перепад глибин.

Плівку слід стелити по всій поверхні, і якщо не буде вистачати її на перекриття, то її склеюють спеціальним клеєм. Краї її закопують в ґрунт або закріплюють камінням. Найкращим блокуванням капілярного просочування є засипка її країв галькою. Спочатку наливають воду із шлангу тонким струменем в центр, стають в центр ставу голоніж та обережно притискуютьматеріал до форми ставу. Коли ставок повністю заповниться водою, вкладають краї матеріалу великими складками на березі та притискують їх кількома булижниками. На наступний день подрізають краї за контуром водойми з урахуванням припуску для вихода на берег (близько 0,5 м) та 5–6 см для вертикального загибу. Доба дається для того, щоб плівка осіла та прийняла форму ставу. Якщо цей час не витримати та підрізати краї відразу, то в наступному вони можуть підти під воду, оголивши частину ґрунту, лінія ізоляціїи буде порущена, що може призвести приведет до обмілення водойми. М’яку гідроізоляцію притискують на дні канавки, розміщеної навколо водойми, камінням або гравієм, та піднімають вертикально фіксуючи дерном або елементами мощення таким чином, щоб матеріал на пару сантиметрів був вище рівня ґрунту. Піклуються також про водозлив – він не дозволяє не допускает регулярного затоплення (на випадок розтавання снігу, дощу тощо). Завдяки влаштуванню кутової муфти можна регулювати рівень води в водоймі, при цьому зайва вода направляється та просочується в заповнену галькою або гравієм. Коли вся територія водойми застелена плівкою, слід встановити насос и фільтр. Їх встановлюють в відповідності до розмірів водойми. Придбають насоси та фільтри з потрібною потужністю та необхідним діаметром труби. Для цих пристроїв необхідні компресори та мережі енергозабезпечення;

– коли все розкладене та встановлене, можна заливати воду. Багато складок на плівці разглажуються, після цього можна буде зробити висновки про вірність влаштування ставу.

Простий та дешевий маленький басейн можна зробити, вкопавши в землю дерев’яну діжку або металічну, стеклопластикову, пластикову ванну. Поверхню ґрунту навколо водойми декорують плиткою. На дно кладуть ґрунт шаром 10–30 см, зверху – шар піска 3–4 см та тонкий шар гравію. Зовнішній бік діжки покривають бітумом, а внутрішню – чорною масляною фарбою, яка збільшує враження глибини. Побудова капітального бетонного водосховища потребує вже досить суттєвих затрат.

Іноді використовують вже готові великі ємності. Звично обриси готових ємностей криволинейні й нагадують природні ставочки, і тому ідеально підходять для пейзажного саду, проте виглядають сторонньо в регулярному. Як правило, передбачаються тераси, виставляють горшки з рослинами. Недорогі формі робляться з пластику, стекловолоконні дорожче, але міцніше та стійкіші до впливу навколишнього середовища, строк їх служби досягає 10 років. Готові форми нетяжко встановити самостійно, потрібно лише викопати яму відповідної конфігурації. Для цього емність вкладають на обране місце та «обводять» мотузками на кілочках. Яма повинна буть на 5–10 см ширше та глибокіше, ніж форма, і викопуючи її, періодично потрібно робити «примірювання». Дно повинне бути строго горизонтальне, инакше після заповнення ставу вода буде переливатися через край. Його засипають вологим піском. Потім форма вставляється в яму і заливаеться водою на 10 см, а простір між формою та ґрунтом до рівня води заповнюється піском або просіяною землею та обережно трамбується. Необхідно впевнитись, що під ємністю не залишилось пустот, а став точно вирівняний. Поступово форму повністю заливають водою, одночасно зовні засипаючи ґрунт по стінкам. Потім утрамбовують ґрунт навколо ставу та декорують його краї.

Іще один спосіб створення водойм – використання бентонітової глини, яка відрізняється найкращими гідроізоляцйними властивостями. Використовують бентонітові мати – синтетичний геотекстильний матеріал, що являє собою прошитий каркас із поліпропіленових волокон з гранулами бентоніту. При намоканні бентонітової глини утворюється гель, який майжене пропускає воду, тому шар «бентомату» відповідає шару глини товщиною 90 см. Серед інших переваг – здатність самозакриватися при незначних механічних пошкодженнях, в тому числі від коріння рослин, необмежену кількість циклів відтавання-замерзання та екологічна чистота. Монтаж простий: «бентомати» вкладають на попередньо ущільнену поверхню землі так, щоб краї їх взаємно перекривались, а між кромками листів засипають додатково гранули бентониту. Для захисту покриття засипають дрібнозернистим ґрунтом – шаром не менше 30 см, після цього заливають воду та висаджують рослини. Можливі варіанти водойм, в яких на ущільнене дно наноситься поступово шар водонепроникних глин та паралельно заливається вода. При цьому така водойма повинна мати пологі береги, щоб глина рівномірно при намоканні розподілялась по схилу.
Без бетона не обійтись при будівництві басейнів з припіднятими стінками, які нерідко нередко створюють в садах регулярного стилю. Технологія будівництва бетонних ставків мало відрізняєтьсявід створення любого плавального басейну. Різниця в тому, що потрібно забеспечити посадкові кармани під рослини, а декоративне оформлення внутрішньої поверхні може бути простіше – часто достатньо покрити її шаром спеціальної фарби для водойм. Розмітивши контури водойми, риють котлован, але на 25–30 см глибше та на 45–50 см ширше та довше наміченого. Дно вирівнюють та трамбують. Потім на дно та береги вкладають 8–10-сантиметровий шар щебеню та трамбують його. На щебінь викладають 10–15- сантиметровий см шар бетону та розрівнюють його. Якщо береги не пологі, то бетон триматися не уде, в цьому випадку роблять опалубку. Коли бетон застине, стінки та дно водойми штукатурять та накривають поліетиленовою плівкою, яку не знімають до повного висихання. Бетонірувані водойми протягом сезону заливають водою 3–4 рази або навіть більше (доки вода не стане чистою).

Дзеркало води само по собі досить ефектне та робить сад світліше. Вода може текти потоком – струмки, що впадають в став, водоспади таструмені фонтану в певній мірі оживляють водойму, до того ж тихий звук води сприяють розслабленню. Русло каскаду або струмка може бути виповнене з бетону або м’яких матеріалів – вібір залежить від швидкості потоку та висоти падіння води. Можливі і комбінованіе рішення, коли русло струмка вистлане плівкою, а каскад – бетонний або кам’яний. На дні струмка красиво виглядає однотонна галька, а із смуг або п’ятен білої та темно-сірої гальки можна створити малюнок, який імітує гру світла та тіні.

Важливим завданням є маскування плівки по краям водойми. Це завдання також вирішується кількома шляхами. Наприклад, берегову лінію можна декорувати великим камінням, або ж дрібною галькою. Особливо декоративно виглядають камені, коли вони вкриті водою. Не рекомендується використовувати в водоймі гострі камені – виникає велика небезпека пошкодження покриття. Якщо необхідно, то все це закріплюється за допомогою бетону або цементу. Використовують деревяні настили, помости. Висадка рослин – також важливий та необхідний елемент влаштування ставу. Оформлення ставу може бутт дуже різноманітним в залежності від дизайнерського рішення та функціонального призначення. Щоб оживити ландшафт також можна не території влаштувати струмки, фонтани, водоспади. Способи декорування берегів бувають різні, зокрема, використовують великі камені різної форми та кольору, дрібну гальку, великі округлі валуни, мати з синтетичних та кокосових волокон, рослини, полівінілхлоридну плівку з наклеєними на неї дрібними камінцями, тротуарну плитку. Особливими є водоймища з бетонованим ложем. Іноді проводять задернення берегів водойми трав’яним дерном.

Є інший варіант створення рельєфу – за допомогою геопластики з використанням геосинтетичних матеріалів. Геопластика– перетворення рельєфу за допомогою вертикального планування з метою надання архітектурної та художньої виразності території (модифікація рельєфу з формуванням штучних пагорбів, пасм, терас, каньйонів тощо). Існує три напрямки в геопластиці:

1) виявлення характерних для даної місцевості природних форм рельєфу;

2) створення зовсім інших скульптурних, часто геометричних форм штучного рельєфу;

3) формування функціональних форм рельєфу.

Ґрунт в конфігураціях утримується за допомогою геосинтетичних матеріалів (рулонні геосинтетики: водопроникні неткані і ткані; геокомпозити: дво- та багаторічні матеріали; геопластики: георешітки та геосітки (пласкі та об’ємні), водонепроникні геомембрани тощо). На поверхню наносять певний шар ґрунту, а потім висівають газон (або вкладають рулонний газон). Складний рельєф допомагає створити різні за своїми властивостями місця: сухі й вологі, сонячні та тінисті.

Особливе місце займають системи освітлення території та доріжок. Щодо освітлення паркових територій, то слід розрізняти освітлювальні пристрої, які виконують утилітарні та декоративні функції. Крім того, обов’язково передбачають огорожі, які можуть бути: на бетонних палях (із дерев’яних решіток, круглих штахет, дерев’яних жердин, скісних штахет, із сучків, щільні дерев’яні, бетонні, тини), на дерев’яних палях (тільки дерев’яні за матеріалом), на бетонних фундаментах (бетон, цегла, композит). Окремо створюють та облаштовують джерела води, якщо не існує поряд міської мережі. Є колодязі двох типів: шахтні та трубчаті (артезіанські). Відповідно існують різні способи подачі води – ручна та автоматизована, з допомогою електричного або бензинового компресора.

Дата добавления: 2015-05-26