Міжнародна правосуб’єктність держав

Держава є основним суб’єктом міжнародного права. Міжнародна правосуб’єктність держав виникає з самої природи міжнародного права, яке окрім своєї традиційної назви є по суті правом міждержавним. СЛІД підкреслити, що всі держави мають статус суб’єкта міжнародного права. Лише держава має повну право- та дієздатність. Інші суб’єкти мають обмежену право- та дієздатність, обсяг яких визначається державами. Саме держави можуть створювати інші суб’єкти міжнародного права.

Міжнародні угоди, оперуючи поняттям «держава», не дають визначення його змісту. Єдиним міжнародним договором, в якому надано дефініцію держави, є Конвенція про права та обов’язки держав 1933 р.

Не дивлячись на регіональний характер цієї Конвенції, в доктрині міжнародного права стаття 1 Конвенції використовується для визначення держави як суб’єкта міжнародного права. Згідно з цим положенням, держава як суб’єкт міжнародного права повинна мати наступні складові: а) постійне населення; Ь) визначену територію; с) уряд, а також сі) здатність встановлювати стосунки з іншими державами.

Невід’ємним атрибутом держави є суверенітет. Суверенітет означає верховенство держави у межах її території та незалежність і самостійність у взаємовідносинах з іншими державами. Елементами суверенітету держави є територіальне верховенство, територіальна цілісність, нероздільність державної влади, незалежність державної влади.

Зміст міжнародної правосуб’єктності держави складають її права та обов’язки.

Унітарні та складні держави

В доктрині міжнародного права виділяють прості та складні держави.

Простими (унітарними) є держави з єдиною системою вищих центральних органів влади, єдиною законодавчою та судовою системою, єдиним громадянством. Унітарні держави можуть бути поділені на прості і складні. Складна унітарна держава має в своєму складі певні

національно-культурні автономії, наприклад Україна, в якій є Автономна республіка Крим.

До складних держав відносяться федерації та конфедерації.

Федерація - це союзна держава, суб’єкти якої володіють значною самостійністю у внутрішніх справах, а зовнішні зносини віднесені до компетенції центральної влади. Суб’єкти федерації не мають права на зовнішньополітичні зносини, але можуть підтримувати економічні, культурні, наукові стосунки з іншими державами. Суб’єктом міжнародного права виступає федерація в цілому.

За принципом виділення суб’єктів федерації поділяються на:

- національні - побудовані за національним принципом виділення суб’єктів федерації, наприклад, Індія;

- територіальні - побудовані за територіальним принципом виділення суб’єктів федерації, наприклад, Сполучені Штати Америки;

- змішані - що поєднують національний та територіальний принцип утворення суб’єктів федерації, наприклад, Росія.

За правовим статусом суб’єктів федерації поділяються на:

- симетричні, суб’єкти якої мають однаковий правовий статус в рамках федерації, наприклад, ФРН;

- асиметричні, правовий статус суб’єктів яких розрізняється. Наприклад, в Російській Федерації є такі суб’єкти, як республіки, області, автономні округа, міста федерального значення та ін.

За способом утворення федерації поділяються на договірні - що утворюються на підставі укладення міжнародного договору (наприклад, Канада), та недоговірні (наприклад, Російська Федерація).

Конфедерація - це союз держав, що утворюється для досягнення певної мети. Конфедерація носить тимчасовий характер, який визначається метою досягнення певних результатів, по настанні яких конфедерація розпадається або перетворюється на федерацію. Прикладом конфедерації можуть бути Сполучені Штати Америки в 1778-1787 рр. До 1848 р. конфедерацією була Швейцарія, яка і досі офіційно називається Швейцарська конфедерація,хоча за природою в даний час є федерацією. На відміну від федерації, суб’єкти якої не наділені міжнародною правосуб’єктністю і яка виступає самостійним суб’єктом міжнародного права, суб’єкти конфедерації зберігають свій суверенітет, а тому є само- сгійними суб’єктами міжнародного права. Проте конфедерація може мати певні права в міжнародній сфері, делеговані їй членами.

Ще одним історичним видом складної держави була унія.

Унії поділялися на:

- особисті - об’єднання суб’єктів в унію відбувалось під егідою одного монарха, без реального злиття органів управління. Суб’єкти особистої унії зберігали свій суверенітет та виступали самостійними суб’єктами міжнародного права.

- реальні - створення такої унії супроводжувалось реальним злиттям органів управління держав та формуванням єдиної системи державного управління.

Особливою категорією держав є постійно нейтральні держави, міжнародна правосуб’єктність яких виражається в наступному:

- інші держави гарантують постійно нейтральній державі її територіальну недоторканість та незалежність;

- постійно нейтральна держава не може брати участь в збройних конфліктах;

- постійно нейтральна держава не може брати участь у військових союзах й організаціях;

- постійно нейтральна держава не може розміщувати на своєї те-риторії іноземні військові бази або дозволяти інші форми перебування іноземних військ;

- постійно нейтральна держава має право на самооборону, а тому може мати власну армію.

Загальновизнаною постійно нейтральною державою є Швейцарія (від 1815 р.). В 2002 р. Швейцарія приєдналась до ООН, що однак не порушує зобов’язань постійно нейтральної держави, оскільки ціллю ООН є встановлення постійного миру.

Дата добавления: 2015-05-31