Правовий режим міжнародних каналів. Режим Суецького каналу

Правовий режим Чорноморських проток

Чорноморські протоки (Босфор, Дарданелли та Мармурове море) мають важливе економічне та військове значення для всіх чорномор­ських держав. Правовий режим проток визначений Конвенцією про режим проток, яку було укладено у 1936 р. в швейцарському місті Монт- рьо. Відповідно до Конвенції, гарантується принцип повної свободи судноплавства по Чорноморським протокам для торгівельних суден як в мирний, так і в військовий час (якщо Туреччина є воюючою стороною, то правом вільного проходу користуються тільки судна держав, що не допомагають противнику Туреччини).

Відносно проходу через протоки військових кораблів, Конвенція встановила ряд загальних положень: обов’язкове повідомлення про прохід, обмеження кількості та тоннажу кораблів, що проходять через протоки, та ін. Конвенція проводить чітку різницю між проходом через протоки кораблів чорноморських та нечорноморських держав. Чорно­морським державам дозволяється проводити через протоки кораблі будь-якого тоннажу, а також підводні човни. Підводні човни повинні проходити протоки у надводному стані, а лінійні та інші великотон­нажні кораблі - поодинці у супроводі не більше двох міноносців.

Конвенція дозволяє нечорноморським державам проводити через протоки тільки легкі військові кораблі водотоннажністю до 10 тис. т. Загальний тоннаж усього військового флоту нечорноморських держав, який може перебувати в стані транзиту через протоки, обмежується 15 тис. т., число кораблів, які одночасно проходять через протоки, - 9,

мі'лльний тоннаж військового флоту нечорноморських держав у Чор­ному морі - ЗО тис. т. (при можливості його збільшення до 45 тис. т. зі і(и /і ьшенням тоннажу військово-морських сил чорноморських країн). І|мничний термін перебування кораблів нечорноморських держав в ' І орному морі - 21 доба.

Порядок проходу суден через протоки регламентується числен­ними правилами турецького уряду і обов’язковими постановами портів.

Міжнародні канали - це штучні морські шляхи, що поєднують морські простори та використовуються для інтересів морського суд­ноплавства. Особливістю правового режиму міжнародних каналів ■ те, що вони, будучи частиною території держави-власника каналу, підпадають під дію відповідних міжнародних договорів, що істотно і >()межують правомочність даної держави.

До принципів правового режиму міжнародних каналів відно- і нться: повага суверенних прав власника каналу і невтручання в його ииутрішні справи; свобода судноплавства по каналу для суден усіх держав без будь-якої дискримінації; обов’язок користувачів дотри­муватись норм міжнародного права і національного законодавства держави-власника каналу.

Режим судноплавства по більшості каналів характеризується на­ступними основними рисами:

• канали в мирний час відкриті для всіх невійськових суден і вій­ськових кораблів всіх держав;

• адміністрації каналу заздалегідь повідомляється назва і прина­лежність судна, отримується свідоцтво на судно (у більшості каналів обмежується проходження судів певних розмірів і тоннажу), перед­бачена сплата зборів;

• встановлюються правила проходження каналу.

У військовий час воюючим державам в каналі забороняється ви­саджувати і приймати на борт війська, приймати на борт та розванта­

жувати військові вантажі і т.д.; відносно території каналу забороняється її блокада.

Детально правовий режим каналів регулюється національним правом відповідної держави і міжнародними договорами, наприклад, Конвенцією щодо забезпечення вільного плавання по Суецькому ка­налу 1888 р.

Статус Суецького каналу, відкритого для міжнародного судноплав­ства в 1896 р., врегульований угодою, яку було укладено у Константино­полі у 1888 р. Конвенція закріпила засаду повної свободи судноплавства для суден і військових кораблів. Канал було також нейтралізовано. В 1956 р. Уряд Єгипту націоналізував канал, однак односторонньою декларацією 1957 р. підтвердив свободу судноплавства.

Плавання по Панамському каналу регулюється положеннями британсько-американського договору 1901 р., а також угодою між США та Панамою 1903 р. Канал є вільним і відкритим для суден і військових кораблів всіх держав. На підстав першого договору було нейтралізо­вано канал, проте другий договір надав СІЛА «на вічні часи» право будівництва, експлуатації та адміністрування каналу. За Договором про Панамський канал 1977 р. СІЛА передала Панамі значну частину прав над каналом. З 1 січня 2000 р. над Панамським каналом повністю відновлено суверенітет Панами.

Кільський канал з’єднує Балтійське і Північне море. Спочатку він підлягав регулюванню німецьким правом, однак після Першої світової війни Версальський договір закріпив, що канал та підхідні до нього шляхи повинні бути вільними та відкритими на засадах повної рівності для військових кораблів та торгівельних суден всіх народів, що знахо­дяться у стані миру з Німеччиною. В теперішній час канал знаходиться під повною юрисдикцією Німеччини.

Поняття та джерела права зовнішніх зносин

Під правом зовнішніх зносин розуміють галузь міжнародного права, принципи і норми якої регулюють офіційні відносини та зв’язки між суб’єктами міжнародного права, які здійснюються спеціальними органами зовнішніх зносин.

Сьогодні цією галуззю охоплюється діяльність не лише дипло матичних та консульських представництв держав за кордоном, а й спеціальних місій, делегацій держав на міжнародних конференціях, постійних представництв держав при міжнародних організаціях, пред ставництв міжнародних організацій в державах-членах або при інших міжнародних організаціях тощо.

Таким чином, норми галузі право зовнішніх зносин можна розді лити на чотири групи: дипломатичне право, консульське право, прано спеціальних місій, дипломатичне право міжнародних організацій Основною складовою в праві зовнішніх зносин є дипломатичне і кон сульське право.

Джерелами права зовнішніх зносин є міжнародні звичаї та дого вори, серед яких головними є: Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 р., Віденська конвенція про спеціальні місії 1969 р., Віденська конвенції! про представництво держав у їх відносинах з міжнародними органі­заціями універсального характеру 1975 р. та ін.

Особливістю права зовнішніх зносин є те, що разом з міжш родними договорами і міжнародними звичаями велике значення и ньому мають внутрішньодержавні правові акти, присвячені в тій чи іншій мірі правовому положенню іноземних дипломатичних І консульських представництв на території держави перебування (як непряме джерело).

Зовнішня політика, дипломатія і міжнародне право

Дипломатію можна визначити як офіційну діяльність державних

• *1 *і.ч і пі зовнішніх зносин, які реалізують функцію держави із встанов- іігпші та підтримки міжнародних відносин, а також з захисту прав та In и і'єсів держави, її юридичних і фізичних осіб за кордоном.

І Ісрвинне значення слова «дипломатія» - це «утримувач дипло­ми» (під старогрецької - diploma), тобто рекомендаційної або вірчої ||ііім<м и, яка видавалася в Стародавній Греції офіційним особам, що Підправлялися за кордон.

Іовнішня політика, дипломатія і міжнародне право тісно Ийгії мс >і юв’язані. Зовнішня політика є загальним курсом держави в між- Миродиих відносинах. Дипломатія є головним інструментом реалізації н н > 111 м 111 ьої політики держави. Як зовнішня політика в цілому, так і засіб н ідіін пення - дипломатія - повинні відповідати міжнародно-правовим

11 о і' м.і м, зокрема нормам дипломатичного права. Дипломатичне право, |! і in ми чергує сукупністю міжнародно-правових норм, що визначають іі|' инопе положення та регулюють діяльність дипломатичних пред- \ Іиипицтв держав.

І Іраво на участь у зовнішніх зносинах, будучи одним з основних Itpiin держав, витікає з права посольства. Розрізняють активне право Цін оньства - право держави направляти своїх дипломатичних та (нчн уміїських представників до іноземних держав, і пасивне право

.... її.«, гна - право приймати у себе дипломатичних і консульських

мрі ц. і. шпиків іноземних держав.

Органи зовнішніх зносин держав

Дипломатична діяльність держави реалізується через систему ор- Нміім зовнішніх зносин. Розрізняють внутрішньодержавні і закордонні НрІїІІІИ ювнішніх зносин.

V і мою чергу, внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин поді- НИни і,і и і іа органи загальної компетенції (так звані органи політичного І^ріініицтва - голова держави,уряд, міністерство закордонних справ) їм і in цііїльної компетенції (органи,які представляють державу в одній ЯІ.ІІІ менш широкій сфері її зовнішніх відносин).

- ведення переговорів з урядом держави перебування;

- з’ясування всіма законними засобами умов і подій в державі перебування і повідомлення про них уряду держави, що акредитує;

- заохочення дружних відносин між державою, що акредитує, і державою перебування і розвитку їх взаємин в області економіки, культури і науки.

Зазначений вище перелік функцій дипломатичного представниц­тва не є вичерпним. Воно може виконувати й інші функції, наприклад консульські. Тоді в них створюються консульські відділи.

В практиці соціалістичних держав часто складовою частиною дипломатичного представництва були торгівельні представництва, які відповідали за економічну співпрацю. Функціонування таких тор- гівельних представництв було пов’язано з державною монополією на зовнішню торгівлю.

76Голова дипломатичного представництва. Початок та закінчення місії голови дипломатичного представництва

Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. (ст. 14) визначає три класі голів дипломатичних представництв:

- надзвичайний і повноважний посол;

- надзвичайний і повноважний посланник;

- повірений у справах.

Найменування голів постійних дипломатичних представництв де­яких держав є іншими. Наприклад, в дипломатичній практиці Святого Престолу послу відповідає нунцій, а посланнику - інтернунцій.

Голови постійних дипломатичних представництв перших двох класів акредитуються при голові держави, а голова дипломатичного представництва третього класу - при міністрі закордонних справ, Також їх статус відрізняється щодо старшинства та етикету.

Клас, до якого належатиме голова дипломатичного представництв» (а тим самим - клас дипломатичного представництва), визначається зц домовленістю між державами.

До призначення голови представництва держава, що акредитуг, запитує у держави перебування агреман (згоду) на призначення кон-И|ч гної особи головою представництва в даній державі. Відмова в ми плині агреману або відсутність відповіді перешкоджає призначенню Дії і її м особи головою представництва. Держава перебування не повинна іи иііцомляти державі, що акредитує, мотиві відмови в агремані. Якщо Ш ргман було надано, призначеному послу або посланнику видаються ш|"іі грамоти для їх вручення голові держави перебування. Під час

• н|чційної церемонії вони вручаються голові держави перебування і цим розпочинається дипломатична місія представника на посаді посла цію иосланника.

М ісія дипломатичного представника припиняється за ініціативою ін і ’ і,иш,що акредитує (вихід у відставку, нове призначення,хвороба), ЦОі ■ і.і ініціативою держави перебування в разі визнання даної особи їй і ччш nongrata_>a6o в разі дісмісла (оголошення дипломата приватною ііі і»бою), або відмови дипломата виконувати свої функції. Підставами цим припинення діяльності представництва в цілому є розірвання цшиїоматичних відносин, стан війни, припинення існування однієї із ' 11 ірі 11 як суб’єкта міжнародного права, а також інколи соціальна рево- Ніпцпі в одній з держав або просто неконституційна зміна уряду.

77Структура та персонал дипломатичних представництв. Дипломатичний корпус

І Ісрсонал дипломатичних представництв поділяється на три кате- Іпри дипломатичний, адміністративно-технічний і обслуговуючий.

Членами дипломатичного персоналу є члени персоналу пред- ринпицтва.які мають дипломатичний ранг. Дипломатичні ранги - це і му 11 юні звання, які, на відміну від встановлених міжнародним пра- Мим к/іасів, які призначені лише для голів представництв, надаються Инпмоматичним працівникам на основі законодавства держави, що їх ІПр.-дитує. В Україні Законом «Про дипломатичні ранги» від 28 листо- іііідн 2002 р. встановлені наступні ранги для дипломатичних агентів: 11>іц шичайний і Повноважний Посол; Надзвичайний і Повноважний Цін /цінник першого класу; Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу; радник першого класу; радник другого класу; перший іі'іірі'т.ір першого класу; перший секретар другого класу; другий се­кретар першого класу; другий секретар другого класу; третій секретар; аташе.

Адміністративно-технічний персонал - економісти, референти, бухгалтери, перекладачі, шифрувальники, канцелярські працівники, технічні секретарі та ін. Всі ці співробітники не мають дипломатичних рангів.

Обслуговуючий персонал включає шоферів, прибиральників, садівників, кухарів, кур’єрів та інших осіб, що виконують обов’язки з обслуговування дипломатичного представництва. Він переважно комплектується з громадяни держави перебування.

Встановлення чисельності персоналу дипломатичного представ ництва в принципі є компетенцією держави, що акредитує. Щоправда, Віденська конвенція 1961 р. допускає можливість пропозицій з боку приймаючої держави щодо скорочення персоналу іноземних пред­ставництв.

В літературі з міжнародного права існує таке поняття, як «дипло матичний корпус». У вузькому розумінні, дипломатичний корпус - цс сукупність голів іноземних дипломатичних представництв, які акре­дитовані у державі перебування. У широкому розумінні - крім голій дипломатичних представництв, у дипломатичний корпус входять уі і члени дипломатичного персоналу всіх іноземних дипломатичних пред- і ставництв, які акредитовані у державі перебування, а також члени їх родини.

Дипломатичний корпус виступає як єдине ціле щодо церемош альних питань, під час урочистих заходів (наприклад, вступ на посаду голови держави, відзначення національного свята, висловлення спін чуття та ін.).

Дипломатичний корпус очолює дуаєн (старшина), яким, згідно 81 існуючою традицією, стає найвищій за класом і перший за часом свого перебування у приймаючій державі голова одного із акредитованих у ній дипломатичних представництв. У католицьких державах дуаєном і папський нунцій. Серед обов’язків дуаєна - консультування новопрш начених голів дипломатичних представництв щодо традицій, протоколу та особливостей взаємовідносин з владою держави перебування.

78Дипломатичні привілеї та імунітети

У силу свого особливого положення дипломатичним агентам ііі дипломатичним представництвам надаються виключні гарантії, ніч покликані забезпечувати максимально сприятливі умови для ми конання ними своїх функцій. Під дипломатичним імунітетом»під розуміти непідлеглість дипломатичних представництв та їх мі рі опалу місцевій юрисдикції. Дипломатичні привілеї - деякі пі пішиві права, пільги та переваги, які надаються дипломатичним Нрі'Ді і авництвам та їх персоналу.

У Віденській конвенції 1961 р. дипломатичні імунітети і привілеї Поділені на імунітети і привілеї дипломатичного представництва та і» ііОисті імунітети і привілеї членів дипломатичного персоналу та It пік родин.

До першої категорії відносяться: недоторканність приміщень дипмоматичного представництва, недоторканість його архівів і доку- М' і і гін, фіскальні (митні) пільги та переваги, право на прапор, право на Лі' ііігрешкодні зносини представництва зі своїм центром та іншими |і|" ді тавництвами своєї держави тощо.

До другої категорії відносяться: особиста недоторканість, недотор- МІІІІ гі. особистої резиденції, повний імунітет від кримінальної юрис- цін і ііі держави перебування, а також від цивільної і адміністративної ЦрИї дикції у відношенні виконавчих дій, фіскальний імунітет, митні Ц|*ииі;ісї, звільнення від особистих повинностей.

Допускаються три виключення з імунітету від цивільної та адміні- і і ini і пішої юрисдикції держави перебування: дипломатичному агенту Ціним пред’явити судовий позов з приводу нерухомого майна, яким ДИіиомат або член його родини володіє особисто,позов по спадкоєм­ній < праві, у якому дипломати виступають як спадкоємці і т.п.,а також Ціннії із приводу професійної чи комерційної діяльності, якою вони»«ІІМ.ІІОТЬСЯ з метою особистої вигоди.зволу держави перебування, який має назву екзекватура. Екзекватури оформлюється у формі запису на консульському патенті або у вигляді окремого документу. Завідуючим консульських відділів посольств KOI І сульський патент і екзекватура, як правило, не видаються, оскільки вон 11 діють як співробітники дипломатичного представництва. Держава, що відмовила у виданні екзекватури, не зобов’язана повідомляти державі, що представляється, мотиви такої відмови.

Початком консульської місії голови консульської установи вваж.і ється момент видачі йому екзекватури, інших консульських посадови х осіб - повідомлення країни перебування про їх прибуття з зазначенням імені, прізвища, посади, рангу тощо.

Консульська місія припиняється на наступих підставах: відкли кання консульської посадової особи державою, що представляється: анулювання екзекватури державою перебування; оголошення кон сульської посадової особи persona non grata у державі перебування, повідомлення державою перебування держави, що представляється, про те, що держава перебування перестала вважати консульську по садову особу працівником консульського персоналу.

Від припинення місії консульської посадової особи слід відрізняти припинення діяльності консульської установи, яка можлива у таких випадках: вихід території консульського округу зі складу держави не ребування; закриття консульської установи; оголошення стану війни між державами тощо.

а*

80Право спеціальних місій

Правовий режим спеціальних місій встановлений у Віденській конвенції про спеціальні місії 1969 р. Згідно з Конвенцією, спеціальна місія - це тимчасова місія, яка за своїм характером представляє держа ву і направляється однією державою до іншої за згодою останньої для спільного розгляду певних питань або для виконання щодо неї певноп > завдання. Держава може направляти спеціальну місію в іншу держану за згодою останньої, попередньо отриману через дипломатичні та інші узгоджені або взаємоприйнятні канали. Функції спеціальної місії визна чаються за взаємною згодою між державою, що посилає, і приймаючої! і державою. Для направлення або прийняття спеціальної місії не є необ хідною наявність дипломатичних або консульських відносин між дер жавами. За деякими виключеннями, держава, що посилає, може на свій розсуд призначити членів спеціальної місії, повідомивши попередньо приймаючій державі всю необхідну інформацію про чисельність і склад спеціальної місії і, зокрема, повідомивши про прізвища і посади осіб, яких вона має намір призначити. Приймаюча держава може не нада ти своєї згоди на направлення спеціальної місії, чисельність якої вона не вважає прийнятною через обставини і умови в приймаючій державі та потреби даної місії. Вона може також,не повідомляючи причин відмови, не надати згоди на призначення будь-якої особи як члена спеціальної місії. Функції спеціальної місії розпочинаються з моменту встанои лення місією офіційного контакту з міністерством закордонних спраи або іншим органом приймаючої держави, щодо якого є домовленість Функції спеціальної місії припиняються, зокрема: а) за домовленіс тю зацікавлених держав; Ь) після виконання завдання спеціальної місії, с) після закінчення строку, встановленого для спеціальної місії, якщо він спеціально не продовжений; сі) після повідомлення державою, що посилає, про те, що вона припиняє або відкликає спеціальну місію;

»•І пінія повідомлення приймаючої держави про те, що вона вважає ЦІМ'м.ність спеціальної місії припиненою.

І мунітети і привілеї спеціальної місії пов’язані з задачами, що перед н> іо поставлені. Разом з тим у Конвенції 1969 р. закріплені деякі об- м< і. пня імунітетів і привілеїв спеціальних місій. Зокрема,у ст. 25,яка |(*|н доачає недоторканність приміщень, що займає спеціальна місія, ці мі у. кається вступ у ці приміщення представників місцевої влади у Мінмдку пожежі або іншого стихійного лиха без згоди голови місії чи Іти ти відповідного постійного дипломатичного представництва.

V ст. 31, присвяченій імунітетам членів дипломатичного персоналу * н і н і. м 11 ьної місії від юрисдикції держави перебування, Конвенція 1969 р. Иі і її поплює, що зазначеним особам можуть бути пред’явлені позови (||ІН відшкодування збитків, завданих внаслідок нещасного випадку, ймі' никаного транспортним засобом, що використовується за межами Ні|іі цій них функцій даної особи. Також Конвенцією 1969 р. встановлені іні.і і.імі підстави для пред’явлення позовів, які допускає Віденська Ммиїсіїція 1961 р. стосовно членів дипломатичного персоналу пред- ІІ'Лііііицтва.

Консульські імунітети та привілеї

Кої ісульські привілеї та імунітети можна визначити як сукупність ■ ніпінних пільг, переваг та преференцій, що надаються іноземним ♦••ні. у /і ьс ьким установам та їх співробітникам відповідно до норм між- іі**І * * ідиого права та законодавства країни перебування. В консульсько- М і і * і ■ ■ * 11 і, як і в дипломатичному, розрізняють дві категорії привілеїв та ру м 11 і-тів: а) привілеї та імунітети консульських установ; б) привілеї та ■іу іігіїти штатних консульських посадових осіб та інших працівників pill* у/м.ськихустанов.

І І.ійсуттєвішими в першій категорії є: недоторканність консуль- Н'Иїн приміщень; звільнення консульських приміщень від податків; її* in * трканність консульського архіву та документів; свобода зносин; Аі ііи ргіикодні зносини і контакти з громадянами держави, що пред- і ііім/іііі іься. Консульські установи також мають право отримувати Іиі|ч *| імацію від компетентних органів країни перебування про смерть, Will*у га піклування, про аварії суден і літаків (держави, що пред-

* ійііііін ться); здійснювати безперешкодно зносини з органами країни in і»*•(іування; стягувати консульські збори.

Другу категорію консульських привілеїв та імунітетів становлять

.. і чи та недоторканність консульських посадових осіб, яка є значно

минім>ю порівняно з дипломатичною, тому що вони можуть бути ИМргштовані або ув’язнені за скоєння важких злочинів; імунітет від иіриї дикції, який також не є абсолютним і консульські посадові особи

*.* п і мцшники консульських установ захищаються лише щодо дій, якіМІЖНАРОДНЕ ПРАВО: екзаменаційний довідник

вчиняються ними при виконанні консульських функцій; звільненні! від реєстрації іноземців та від отримання дозволу на проживаннн; звільнення від отримання дозволу на роботу; звільнення від митного збору та огляду; звільнення від особистих повинностей і зборів тощо.

83.

Поняття та джерела міжнародного кримінального права

В літературі зустрічаються різні концепції міжнародного*кри- мінального права. 1.1. Лукашук визначав міжнародне кримінальне право як галузь міжнародного публічного права, принципи і норми якої регулюють співпрацю держав і міжнародних організацій в бо­ротьбі зі злочинністю. Досить поширеною є концепція, згідно з якою міжнародне кримінальне право включає як міжнародні норми, так і відповідні норми внутрішньодержавного кримінального права. При будь-якому підході слід відмітити головну особливість міжнародного кримінального права, а саме - встановлення прямої кримінальної від­повідальності фізичних осіб за порушення найбільш важливих норм міжнародного права.

Система міжнародного кримінального права знаходиться в процесі формування. Сьогодні до цієї галузі входять норми, що відносяться до кримінального та кримінально-процесуального права, а також до судоустрою. Тому в широкому сенсі міжнародне кримінальне право є сукупністю міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють співпрацю між суб’єктами міжнародного права з запобігання злочинам і притягнення винних фізичних осіб до відповідальності за скоєння злочинів за міжнародним кримінальним правом, надання судової допомоги, проведення розслідувань, кримінального переслідування і судового розгляду, вживання і виконання мір покарання, оскарження і перегляду судових рішень.

Початком кодифікації міжнародного кримінального права можна вважати прийняття в 1945 р. Статуту Нюрнберзького трибуналу. Далі процес кодифікації продовжився прийняттям Статуту Токійського трибуналу 1946 р., Статуту Міжнародного трибуналу по колишній 174 МІЖНАРОДНЕ ПРАВО: екзаменаційний довідний — -— —-— ■Д

Югославії 1993 р., Статуту Міжнародного військового трибуналу пМ

Руанді 1994 р. і Статуту Міжнародного кримінального суду 1998 р. І

На сьогоднішній день джерелами міжнародного кримінального

права також є численні конвенції про боротьбу з міжнародними з;ки І

чинами і злочинами міжнародного характеру, договори про співпраці«і

і правову допомогу у кримінальних справах, договори, що регулюю 1і.

діяльність міжнародних організацій, в компетенцію яких входить бо

ротьба зі злочинністю.

Дата добавления: 2015-05-31