Національні меншини

Національною меншиною вважається фізичний масив (група) людей не корінного етнічного статусу, але яка живе у сучасному для себе етносередовищі. В Україні – це представники всіх націй, крім української.

За даними останнього перепису населення (1989 р.), національні (етнічні) меншини в Україні становили 14 млн. чол., або 27.3 % від усіх жителів. Тут живуть представники понад 100 націй. Найчисельнішими з них є росіяни, євреї, білоруси, молдавани, болгари, поляки, угорці, румуни, греки, татари, вірмени, цигани, кримські татари та ін.

За особливостями динаміки кількості населення національні меншини в Україні в другій половині XX ст. можна віднести до трьох груп:

ü меншини, в яких кількість населення збільшувалась (росіяни, білоруси, румуни, вірмени, цигани, німці, азербайджанці, грузини, чуваші, узбеки, мордва, корейці, удмурти, лезгини, туркмени, аварці);

ü меншини, в яких кількість населення утримувалась майже на одному рівні (молдавани, болгари, угорці, греки, татари, гагаузи, литовці, казахи, словаки, марійці, осетини, таджики, естонці, комі, албанці, асірійці, киргизи, комі-перм’яки, карели, чеченці, даргінці, араби, фінни, лакці, абхази, кабардинці, табасарани);

ü меншини, в яких кількість населення зменшилась (євреї, поляки, чехи, башкири, латиші, караїми). Ці зміни ілюструє таблиця 3, в якій показано місце кожної меншини в загальній кількості населення України на дату трьох переписів населення (1970, 1979, 1989 рр.) та динаміку кількості населення кожної меншини. За даними останнього перепису населення (1989 р.) вдалось виявити особливості розселення кожної національної меншини в Україні.

Перше місце серед національних меншин в Україні займають росіяни - 8.3 млн. осіб, або 17.3% від загальної кількості населення. Їх чисельність постійно збільшувалась до 1989 р. (за переписом 1926 р. їх було 3.2 млн.чол.).

Росіяни належать до давніх жителів України. Селитися на нашій землі вони почали ще з XV ст. Багато їх поселилось на Слобідській Україні у XVI-XVII ст., а у XVIII ст. - на узбережжі Чорного та Азовського морів, у так званій «Новоросії». Наприкінці XIX і на початку XX ст., внаслідок бурхливого розвитку промисловості у Придніпров’ї, Донбасі в ці райони пересилилась велика кількість російських робітників. Значна їх частина залишилась на постійне проживання в цих місцевостях. Чимало росіян пересилилося в Україну після жовтневого перевороту 1917 р., в роки радянських п’ятирічок. Так, з 1926 по 1970 рр. російське населення в Донбасі та Придніпров’ї збільшилось в 2.9 рази. В 1959-1965 рр. імміграція в Україну досягла близько 3 млн. чол, переважно росіян. З ініціативи союзних відомств у 80-90-х роках відбувався процес масового переселення росіян на Україну. Внаслідок цього суттєво збільшилось населення областей Подніпров’я, Донбасу, Одещини, Криму та інших регіонів України. Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська області та Крим - це ті регіони, куди впродовж століть відбувалось переселення людей з Росії.

Особливістю розселення росіян в Україні є те, що вони нерівномірно розміщені у її регіонах. За часткою росіян у загальній кількості населення у державі виділяються Донецька область (22 %), АР Крим (14.1 %), Луганська (11.8%), Харківська (8.8%), Дніпропетровська (7.5%), Одеська (6.1%), Запорізька (5.8%), Миколаївська (2.1%), Херсонська (2.0%) області та м. Київ (4.0%). Нижче 2-ох відсотків росіян від загальної їх кількості проживають у Львівській, Сумській, Полтавській, Київській, Кіровоградській, Черкаській, Житомирській та Вінницькій областях. В кожному з решти регіонів проживає менше 1% росіян (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Чернігівська області).

Другою особливістю розселення росіян є те, що в регіонах, де проживає їх значна кількість (про що вказано вище), вони займають значну питому частку в загальній кількості населення. В межах України високою є частка росіян серед всього населення в АР Крим (58.3%), Луганській (39.0%), Донецькій (38.2%), Харківській (25.6%), Запорізькій (24.7%), Одеській (20.7%), Дніпропетровській (17.6%), Херсонській (14.1%) областях, в м. Києві (13.1%).

Ще однією особливістю розселення росіян в Україні є те, що значна більшість із них проживає передусім в містах (в 1989 р. - 87.6%), міських поселеннях індустріальних областей (Донецької, Луганської, Дніпропетровської) та областей Західного регіону (Волинської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської). В 13 областях відсоток росіян, що проживає в міських поселеннях, коливається від 80 до 90%. В 4-х регіонах (АР Крим, Кіровоградська, Сумська, Херсонська області) цей показник коливався від 70 до 80 %.

Діаграма 1.

Євреї. Значне місце серед національних меншин в Україні посідають євреї. Їх чисельність в постійно скорочується: якщо в 1926 р. в Україні проживало 2.7 млн. громадян єврейської національності, то 1989 р. - 486.3 тис. осіб, то в 2001 р. – 103.6 тис. осіб. Зменшення громадян цієї національності пов’язано із масовим знищенням їх німецькими фашистами в роки Другої світової війни та їх еміграцією до Ізраїлю й в інші країни.

Євреї з’явилися в Україні ще за часів Київської Русі. Прибули вони з кримських і грецьких колоній та хозарських областей. В XV-XVI ст. чимало євреїв пересилилося в Україну з Польщі. На території Російської імперії євреям дозволяли проживати лише у містах і невеликих містечках, де вони у багатьох випадках кількісно переважали населення інших етнічних груп. Особливо багато євреїв було у міських поселеннях Волині, Галичини і Поділля.

У свій час царський уряд встановив т.зв. лінію осілості, східінше від якої постійне проживання євреїв заборонялося. В Україні ця межа проходила вздовж Дніпра з деяким відхиленням на схід (Брянськ-Полтава-Луганськ-Маріуполь). У зв’язку з цим багато євреїв «вихрещувались», тобто міняли віру з іудейської на християнську, змінювали прізвища на «благозвучніші» (з’явилися Гольдейберги, Зільбери та ін. у австро-угорській частині чи Золотарьови, Лебединські, Цвєтови, Зоріни, Серебрянські і т.п. - в підросійській частині України).

Незважаючи на національні утиски царського та австро-угорського режимів, євреї до часу встановлення радянської влади займали міцні економічні позиції. У «смузі осілості» понад 40% з них займались торгівлею, приблизно одна третина була зв’язана з промисловим виробництвом, 5% перебували на державній службі та займались «вільними професіями» (лікарі, юристи, літератори), 3-4% працювали у сільському господарстві.

До жовтневого перевороту 1917 р. в Російській імперії євреїв не допускали до політичної діяльності. Царський уряд підтримував єврейські погроми і розгнузданий антисемітизм (юдофобство).

У результаті радянських антиєврейських репресій у західній Україні (1939-1941 рр.), та внаслідок тотального винищення євреїв німецькими фашистами у роки Другої світової війни корінні євреї в Україні майже повністю зникли.

Сучасне розселення євреїв в Україні характеризують матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Зараз 99.2% усіх євреїв проживає у міських поселеннях України і тільки 0.8% - у сільській місцевості. Найбільша кількість євреїв проживала в м. Києві (17.2% від їх загальної кількості), Одеській (12.8%), Дніпропетровській (13.2%), Харківській (11.1%), Донецькій (8.4%), Вінницькій (2.8%), Житомирській (2.5%), Чернівецькій (1.3%) областях, АР Крим (4.3%). Значно менша їх кількість проживає в Запорізькій, Львівській, Миколаївській, Хмельницькій, Луганській, Херсонській, Київській, Полтавській та Черкаській областях. Зараз в Україні працює товариство єврейської культури, відновлюються єврейські національні школи, синагоги, видаються газети мовою ідиш.

Діаграма 2.

Білоруси. Це - третя за кількістю громадян меншина в Україні. Її чисельність постійно зростає. В 2001 р. їх кількість становила понад 275.8 тис. Близько 80 % з них проживало в міських поселеннях. Білоруси з давніх-давен селилися в Україні, спочатку - в її північних районах, а в XVIII-XIX ст. - на сході та півдні. Багато з них тепер проживає на сході та на півдні України (Донецька, Луганська, Харківська, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська області та АР Крим). Тут відсоток білорусів від їх загальної кількості в країні коливається від 16.1% (Донецька обл.) до 2.9% (Херсонська обл.). Майже 70% білорусів проживає у сільській місцевості Рівненської області.

Молдавани. В Україні проживає 258.6 тис. молдаван. Чимало їх осіло тут у XVI-XVII ст., коли молдавські кріпаки, рятуючись від турецького гноблення, цілими сім’ями переселялись в Україну. За післявоєнний період їх чисельність в Україні постійно зростає. За даними перепису населення 2001 року, понад 70% їх проживало на території Одеської та Чернівецької областей, значно менше - в Донецькій, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській областях та в АР Крим. Понад 6% молдаван проживало в Херсонській, Харківській, Запорізькій та Вінницькій областях та в м. Києві. Особливістю сучасного розселення молдаван в Україні є те, що в переважній більшості представники названої національної меншини проживають у сільській місцевості, найбільші в Одеській та Чернівецькій, значна кількість - у селах Кіровоградської, Харківської, Миколаївської, Полтавської, Херсонської, Черкаської областей. Тільки в таких індустріальних областях як Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька та АР Крим більшість молдаван проживає в міських поселеннях.

Болгари (204.6 тис. осіб) проживають в Україні в переважній більшості (87.1%) компактно на території Одеської і Запорізької областей. В незначній кількості вони є і в Донецькій, Миколаївській, Кіровоградській, Дніпропетровській, Луганській областях. Болгарські колонії з’явились на півдні України в другій половині XVIII ст. під час боснійсько-турецької війни. Болгари в Україні - переважно сільські жителі. Як і інші національні меншини, вони користуються всіма правами, гарантованими їм Конституцією України. Болгарською мовою видаються газети, ведеться радіомовлення, підготовка вчителів тощо.

Поляки - одна з найдавніших національних меншин України. Вони селилися на українських землях ще з княжих часів. Друга хвиля припливу поляків в Україну почалася після розпаду Галицько-Волинської держави та окупації Польщею Галичини, Західного Поділля. Колонізація поляками Лівобережної України розпочалася наприкінці XVI - на початку XVII ст.

В 20-х роках XX ст. у зв’язку з жовтневим переворотом та громадянською війною багато поляків, особливо великих землевласників та інтелігентів, повернулися до відродженої Польської держави. Чимало їх виїхало з України після Другої світової війни внаслідок репатріації з західноукраїнських земель.

За переписом населення 2001 року в Україні проживало 144.1 тис. поляків. Із післявоєнних переписів населення видно, що їх загальна чисельність в Україні постійно скорочується.

Особливістю сучасного розселення поляків в Україні є те, що найбільше їх проживає в областях давньої осілості - на Волині, Поділлі, в Галичині, зокрема в Житомирській, Хмельницькій, Львівській областях і в м. Києві (65.5% від загальної кількості), а також у Вінницькій, Тернопільській, Донецькій, Одеській, Дніпропетровській, Київській, Чернівецькій, Івано-Франківській областях та АР Крим. На сучасному етапі переважна більшість їх проживає в міських поселеннях.

В Україні працює Польське культурно-освітнє товариство, польські школи у Львові, факультативи для вивчення польської мови у Вінниці, Житомирі, Києві. У Львові виходить “Gazeta Lwowska”.

Угорці (понад 156.6 тис. осіб) проживають переважно на території двох областей України - Закарпатської (96.7%) і Дніпропетровської (0.5%), в основному в сільській місцевості. В місцях компактного проживання угорців діють дитячі заклади, школи з угорською мовою викладання, видаються газети, ведуться теле- і радіопередачі угорською мовою, розвивається художня самодіяльність.

Поселення німців в Україні має свою історію. Так, перші сільські німецькі поселення появились на початку XVIII ст. на Закарпатті (поблизу Мукачева та Сваляви), а згодом в Галичині, Буковині, на півдні Волині. На західноукраїнські землі німці прибували в міста, створювали свої колонії в сільській місцевості.

В другій половині XVIII ст. німці при сприянні царського уряду селилися в Східній Україні, зокрема в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях, Криму.

В післявоєнні роки та в час війни значна частина німців з Східної України була депортована в східні райони колишнього Союзу РСР. З центральної та західної частини німці переїхали в 1943 р. до Німеччини (до 350 тис. осіб).

Депортовані на схід німці частково повертаються в Україну після здобуття нею незалежності. Але внаслідок невиконання програми переселення, багато німців, що повернулися, виїхали до Німеччини. Зараз в Україні налічується 33.3 тис. німців.

Зараз німці проживають у 18-ти областях та АР Крим. Найбільша їх частка зосереджена на території Дніпропетровської (16.9%), Донецької (16.7%), Одеської (9.4%), Закарпатської (9.2%), Запорізької (6.2%), Луганської (5.2%) областей, АР Крим (6.2%). Значно менша кількість німців проживає в межах Харківської, Херсонської, Миколаївської, Житомирської областей, в м. Києві. Понад 50% німців України проживають в Причорномор’ї та Приазов’ї.

Румунів в Україні майже 151.0 тис. осіб. Найдавніші румунські поселення в Україні були засновані в XV ст. на території сучасних Закарпатської та Чернівецької областей. За переписом населення 2001 року в Чернівецькій області проживало 75.8% всіх румун України, а в Закарпатській - 21.2%.

Греків в Україні проживає понад 91.5 тис. осіб (2001 р.). Вони появились тут дуже давно. Вже в V-VII ст. до Христа на півдні України виникли грецькі колонії, грецькі міста-держави (Ольвія, Херсонес та ін.). У кінці XVI ст. і на початку XVII ст. зв’язки між Грецією і Україною активізувалися і багато купців-греків за згодою Б.Хмельницького оселилося в Ніжині, чимало греків було в цей час у Києві, Переяславі. Значно зросла їх кількість в Україні наприкінці XVIII ст., коли велику групу греків переселили з Криму в Азовську губернію. Зараз найбільша кількість українських греків проживає в Донецькій області (84.6%). Незначна їх кількість – у АР Крим, Запорізькій, Одеській, Дніпропетровській, Луганській областях. У 1989 році створено Регіональне товариство греків у Донецьку, яке дбає про задоволення національно-культурних запитів греків в Україні.

Татари в Україні (переважно поволзькі) живуть, головним чином, в міських поселеннях Донбасу. Їх налічується понад 73.3 тис. чол. (2001 р.). Цей народ виник внаслідок злиття тюркських племен з фінно-угорськими племенами Поволжжя, розселившись пізніше на території Європи.

Кримські татари - давні жителі Криму, головна національна меншина України. Багато з них у XVII-XIX ст. емігрувало до Туреччини. А в 1944 р. згідно з рішенням Державного комітету оборони тодішнього Союзу РСР кримські татари були депортовані з півострова за межі України. На їх місце масово завезено росіян з Росії. Кримські татари в умовах незалежної України почали повертатись на свою історичну батьківщину, уряд України виділив значні кошти на їх переселення, будівництво житла тощо. За переписом 1989 р. в Україні проживало 46.8 тис. кримських татар, а 2001 р.- 248.2 тис. осіб. На території АР Крим їх проживало (98.0%), значно менше в Запорізькій та Херсонській областях. Особливістю сучасного розселення кримських татар на території АР Крим є те, що понад 75% з них проживає у сільській місцевості. В межах Запорізької та Херсонської областей понад 70 % їх проживає у сільських поселеннях.

Чехів в Україні за переписом населення 1989 р. проживало 9,1 тис. осіб. В післявоєнні роки їх чисельність суттєво зменшилась внаслідок виконання угоди про репатріацію чехів з колишнього Союзу РСР та українців з колишньої Чехословацької Республіки. Розселені чехи переважно на півдні Волинської, Рівненської та Житомирської областей, на північному сході Львівської і на півночі Вінницької областей. Тільки незначна кількість чехів проживає в Криму, Запорізькій та Миколаївській обастях.

Кількість словаків в Україні в другій половині XX ст. постійно знижується. За переписом населення 1989 р. в Україні проживало 8,5 тис. словаків. Переважна більшість їх розселена в Закарпатті.

В 2001 р. в Україні проживало 99,9 тис. вірмен. В післявоєнний період їх чисельність в Україні постійно збільшувалась. Особливістю їх сучасного розселення є те, що переважна більшість їх проживає у міських поселеннях. Так, в більшості областей України в міських поселеннях проживає від 75 до 95 % вірмен від їх загальної чисельності. Лиш в АР Крим більше половини їх проживає у сільській місцевості. Найбільша кількість вірмен проживає у Донецькій (15.7%), Харківській (11.1%), Одеській (7.4%), Дніпропетровській (10.6 %), Луганській (6.5%) областях, м. Києві (4.9%), АР Крим (8.7%). Значно менша їх кількість мешкає на території Запорізької, Миколаївської, Львівської, Полтавської, Херсонської, Київської (без Києва), Кіровоградської, Вінницької та інших областей. Вірмени належать до давніх національних меншин в Україні. Ще з княжих часів вони осідали великими колоніями в галицьких містах (Львів, Івано-Франківськ, Снятин, Кути, Галич, Броди), в Криму, Києві, пізніше на Поділлі, Волині та інших місцях.

Караїми належать до давніх жителів України. Їх кількість в Україні постійно скорочується. За переписом населення 1989 р. в Україні проживало 1404 караїми. Зараз вони розселені переважно в АР Крим, а в дуже малій кількості поблизу Галича, Луцька, Києва. Необхідно відмітити, що в XIV ст. їх колонії появились поблизу Галича, а в XV ст. - у Львові, Києві.

Цигани з’явилися в Україні у XV-XVI ст. Більшість із них прибули в Україну з Балкан, Румунії, Бессарабії. Цигани східних і південно-східних районів - це цигани-серби, переселені із заходу, переважно з Польщі. В 2001 р. їх проживало 47.6 тис. осіб. Найбільша кількість циган на названу дату проживала на території Закарпатської (23.5%), Донецької (10%), Дніпропетровської (8.5%), Одеської (8.1%), Луганської (7.0%), Харківської (6.2%), Херсонської (4.2%) областей. Переважна більшість циган проживає у міських поселеннях, за винятком Одеської області, де в містах тільки 47.7% з них.

За післявоєнний період в Україні значно зросла кількість азербайджанців (від перепису населення 1970 р до 1989 р. в 3.4 рази). В 2001 р. їх проживало 45.2 тис. осіб. Найбільша кількість азербайджанців (72.3%) на названу дату проживала на території Харківської, Дніпропетровської, Донецької, Одеської, Луганської областей, м. Києва та АР Крим. Значно менше їх було розселено в межах Запорізької, Полтавської, Львівської, Миколаївської, Херсонської та інших областей.

Гагаузи розселилися по всьому півдню України, але майже 9/10 з них проживає в Одеській області. Походження гагаузів не з’ясоване. Є думки, що це залишки одного із старотюркських племен, які у середні віки поселились у Болгарському царстві до приходу туди турків, прийняли християнство. Деякі вчені вважають їх потомками одного із колишніх народів півдня України - половців, печенігів, огузів або чорних клобуків. З згідно з іншою версією гагаузи - це болгари, що втратили рідну мову, але залишились православними християнами.

За переписом 2001 р. в Україні проживало 31.9 тис. гагаузів, з них 27.4 тис. осіб (86.5%) - у Буджацькому степу на Одещині. Займаються вони в основному сільським господарством, зокрема виноградарством.

Чимало національних меншин з’явилося в Україні внаслідок міжреспубліканських міграцій в повоєнний період. Це, передусім, азербайджанці, башкири, грузини, узбеки, чуваші, казахи, корейці, удмурти, марійці, осетини, таджики, комі, лезгини та ін. Але частка їх в етнічному складі населення незначна. Зменшується кількість населення таких меншин як албанці, словаки, чехи, естонці, латиші. Переважна більшість людей, які належать до етнічних меншин, проживають в міських населених пунктах України.

Табл. 2. Національний склад серед уродженців України та мігрантів за даними перепису 2001 року.

	Чисельність	Українці %	Росіяни %	Білоруси %	Молдавани %	Кримські татари %	Болгари %	Угорці %
Народжені на тер. Укр.		85,1	11,6	0,2	0,4	0,2	0,5	0,4
Народжені за межами Укр.		19,2	63,2	3,8	1,5	3,2	0,2	0,0
Все населення		77,8	17,3	0,6	0,5	0,5	0,4	0,3

Представники різних етнічних меншин в Україні мають однакові права, вони розвивають вільно свою мову, культуру, спільно із українцями будують незалежну і демократичну державу.

4. Використана література:

1. Экономическая история капиталистических стран- под редакцией профессора В.Т.Чунтулова; Издательство «Высшая школа»; Москва- 1986г.; страница 110-114.

2. Учебно-справочное пособие. Экономическая география. Московский Лицей. 1999 год.

3. Britanica Book of the Year, 1997 год.

4. Ерофеев Н.А. «Промышленная революция в Англии». Москва “Учпедгиз” 1963 год.

5. Полянский Ф.Я. «Экономическая история капиталистических стран». МГУ, 1986 год.

Додаток А.

Додаток Б.

Дата добавления: 2015-05-26