Учасники справи про банкрутство, розгляд справ про банкрутство в господарському суді

Закон № 2343-ХП у ст. 1 визначає учасників та сторони у справах про банкрутство.

Учасниками провадження у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених названим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

Сторонами у справі про банкрутство є кредитори (представник комітету кредиторів) та боржник (банкрут).

Основним учасником процедури банкрутства є боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Фактично додаткове визначення категорії боржників здійснюється в ч. 4 ст. 5 Закону № 2343-ХІІ. Боржником суб'єкт підприємницької діяльності стає після порушення справи про банкрутство, а суб'єктом банкрутства (банкрутом) - після встановлення господарським судом неспроможності боржника виконати свої грошові зобов'язання.

Кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). За своїм статусом на підставі Закону № 2343-ХІІ можна визначити декілька категорій кредиторів: ініціюючий, конкурсні, поточні, кредитори, вимоги яких забезпечено заставою майна боржника (заставні).

Ініціюючий кредитор - кредитор, який подав до господарського суду заяву про порушення справи про банкрутство.

Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів належать також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство.

Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Кредитори за вимогами про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди. До цієї категорії кредиторів віднесено тих, чиї вимоги до боржника виникли як до, так і після порушення провадження у справі про банкрутство.

Згідно з визначенням поняття кредиторів у абз. 6 ст. 1 Закону № 2343-ХІІ до кредиторів належать: органи державної податкової служби відповідно до п. 41.5 ст. 41 ЇЖ України; органи Пенсійного фонду з 01.01.2011 р. стосовно єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно з п. 5 ч. І ст. 13 та відповідно до ч. 7 розд. "VIII. Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

У пункті 56 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 р. "Про судову практику в справах про банкрутство" роз'яснено, що при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів у справі представляють збори кредиторів або обраний ними комітет кредиторів (ч. 9 ст. 7 Закону). З моменту утворення комітету кредиторів саме він, а не окремі кредитори вважається стороною у справі про банкрутство у випадках, передбачених Законом № 2343-ХП, зокрема: частинами 12-14 ст. 3і, частинами 7,16 ст. 13, частинами 1,2 та 8 ст. 17, частинами 1, 5 ст. 18, частинами 8-10 ст. 19, ч. 5 ст. 21, частинами 1,13 ст. 30, ч. З ст. 36, ч. 13 ст. 53.

Іншими учасниками відносин неспроможності (банкрутства) є (ст. 1 Закону № 2343-ХІІ): інвестор; власник (власники) майна (орган, уповноважений управляти майном); Фонд державного майна України; органи місцевого самоврядування; центральний орган виконавчої влади; державний орган з питань банкрутства (Міністерство юстиції України); представник працівників боржника; уповноважена особа акціонерів або учасників товариств з обмеженою чи додатковою відповідальністю; прокурор (статті 2,29 ПІК України).

Відповідно до ст. 3і Закону № 2343-ХІІ арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями, не є зацікавленою особою щодо боржника і кредиторів та діє на підставі ліцензії арбітражного керуючого, виданої уповноваженим органом у порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст. 4 Закону № 2343-ХІІ щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута. Кожна процедура має свою мету, визначену законодавством. Фактично функціональне спрямування цих процедур є головним факторам для визначення змісту юридичних та фактичних дій у період застосування процедур та для законодавчого закріплення як окремих категорій у законодавстві про банкрутство. Так, процедура розпорядження майном боржника не вирішує питання про відновлення платоспроможності або визнання боржника банкрутом, а тільки передбачає вжиття необхідних підготовчих дій для реалізації завдань, які стоять перед учасниками всього конкурсного процесу, одержання тих даних, на підставі яких буде забезпечено збереження та ефективне використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища і буде можливо зробити правильний вибір наступної процедури банкрутства, яка буде застосована до певного боржника. Метою наступної логічної за своєю послідовністю процедури - санації є запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів за допомогою передбачених законодавством заходів. Утім слід зазначити, що в передбачених законодавством випадках без процедури санації може застосовуватися інші процедури: ліквідація або мирова угода. Процедура ліквідації передбачає реалізацію однієї з основних цілей законодавства про банкрутство - здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Особливе місце серед названих процедур займає мирова угода, яка за своїм призначенням повинна поєднувати мету відновлення платоспроможності боржника і мету задоволення вимог кредиторів.

Закон № 2343-ХІІ дозволяє визначити загальний, спеціальний та спрощений порядок ведення справи про банкрутство.

На підставі ст. 2 ПІК та ч. 2 ст. 6 Закону № 2343-ХІІ господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника, враховуючи вимоги названого Закону щодо юридичного статусу окремих боржників.

Порушення справи за заявою кредитора (кредиторів) відбувається на таких матеріальних підставах відповідно до: 1) ч. З ст. 6, ч. 2 ст. 7 Закону № 2343-ХІІ: наявність безспірних грошових вимог; вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку; сукупно вимоги складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати; 2) ч. 1 ст. 52 Закону № 2343-ХІІ: наявність хоча б однієї з ознак відсутнього боржника: а) відсутність за його місцезнаходженням або б) у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, або в) за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, незалежно від розміру вимог кредитора до боржника та строку виконання зобов'язань.

Порушення справи за заявою боржника відбувається за наявності: 1) хоча б однієї з підстав, передбачених Законом № 2343-ХІІ у ч. 5 ст. 7: а) задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами; б) орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство; в) при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банкрутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі; 2) підстав, передбачених ст. 51 (особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником); 3) підстав, передбачених ст. 53 (особливості провадження санації боржника його керівником) Закону № 2343-ХІІ. Від боржника не вимагається подання доказів його неплатоспроможності на момент звернення до господарського суд. Ознаки неплатоспроможності боржника в цьому разі з'ясовуються у підготовчому засіданні відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону № 2343-ХІІ.

Процесуальними підставами для порушення справи про банкрутство є подання заяви про порушення справи про банкрутство, яка за змістом і доданими документами відповідає ст. 7 Закону № 2343-ХІІ.

Однією із обов'язкових підстав для порушення справи про банкрутство є наявність безспірних вимог кредиторів, якими є вимоги, визнані боржником, інші вимоги, підтверджені виконавчими документами (виключний перелік яких передбачено у ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження") чи розрахунковими документами (платіжні вимоги; п. 1.25 ст. 1, ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-ІІІ від 05.04.2001 р.), за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Деякі чітко не врегульовані аспекти порушення справи про банкрутство вирішені Верховним Судом України. Так, визначено, що порушення справи про банкрутство не віднесено ст. 62 ГПК України до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви до боржника. Верховним Судом України у відповідній Постанові Пленуму № 15 від 18.12.2009 р. також зазначено, що суди мають у встановленому ГПК України порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство, після публікації якого господарський суд на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України ухвалою зупиняє позовне провадження. У разі звернення позивача із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали суду про порушення справи про банкрутство за результатами розгляду цих вимог позовне провадження піддягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону № 2343-ХІІ провадження у справі про банкрутство порушується ухвалою господарського суду не пізніше ніж на п'ятий день з дня надходження до суду заяви про порушення провадження у справі. Основними наслідками порушення провадження у справі є введення процедури розпорядження майном боржника, крім випадків, передбачених законодавством, мораторію на задоволення вимог кредиторів, призначення розпорядника майном.

Частиною 1 ст. 12 Закону № 2343-ХІІ передбачено що господарський суд за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою має право вжити заходів щодо забезпечення вимог кредиторів, у тому числі передбачених ст. 67 ГПК України, а ч. 2 цієї статті передбачає застосування таких заходів саме в процедурі розпорядження майном. У наступних процедурах названі заходи застосовуються відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону № 2343-ХП тільки в процедурі санації.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

У частинах 4-7 ст. 12 Закону № 2343-ХІІ встановлюються умови застосування та поширення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Не поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, у випадках перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах (п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження").

Судова практика акцентує увагу на деяких питаннях застосування мораторію. Відповідно до п. 5.7 Роз'яснень Президії ВГСУ № 04-5/1193 від 04.06.2004 р. в ухвалі суду про порушення провадження у справі про банкрутство слід зазначати і про такий наслідок введення мораторію, як звільнення активів боржника від податкової застави, що відповідає нормі під п. 93.1.3 п. 93.1 ст. 93 ПК України. Згідно з п. 5.6 Роз'яснень Президії ВГСУ № 04-5/1193 від 04.06.2004 р. мораторій не поширюється на задоволення вимог речово-правового характеру.

Розпорядження майном боржника.

За своєю метою процедура розпорядження майном боржника не передбачає процесуального вирішення проблеми неплатоспроможності чи банкрутства, а лише надає змогу застосувати необхідні підготовчі важелі для реалізації завдань, які стоять перед учасниками конкурсного процесу, на основі одержаних даних зробити правильний вибір наступної процедури банкрутства, яка буде застосована до певного боржника. Тому розпорядження майном боржника є системою заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища і регламентується статтями 11-17 та іншими Закону № 2343-ХП.

Як зазначають науковці, розпорядження майном боржника - це процедура банкрутства, яка застосовується до неплатоспроможного боржника на визначений у законі термін або до настання вказаних у законі обставин, змістом якої є система передбачених законодавством заходів щодо нагляду та контролю за управлінням справами та розпорядженням майном боржника, спрямованих на збереження майнових активів боржника, їх ефективне використання та виявлення у попередньому порядку фінансового становища боржника, а також можливостей відновлення його платоспроможності, що здійснюються призначеною судом офіційною особою - розпорядником майна боржника у межах наданих йому повноважень1.

Уведення процедури розпорядження майном боржника відбувається при порушенні провадження у справі, про що суд вказує в ухвалі і якою призначається розпорядник майна боржника із числа осіб, зареєстрованих Державним департаментом з питань банкрутства як арбітражні керуючі. Якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити розпорядника майна неможливо, він призначається на підготовчому засіданні.

Строк процедури розпорядження майном чітко не встановлено Законом № 2343-ХІІ, але орієнтовно розрахувати можна на підставі ч. 11 ст. 11 Закону № 2343-ХІІ, згідно з якою засідання суду, на якому має бути прийнято рішення, що завершує процедуру розпорядження, повинно відбутися не пізніше 6 місяців після дати проведення підготовчого засідання суду, а остання відбувається не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство. Також впливає на розрахунок періоду розпорядження майном і призначення розпорядника на строк не більше ніж 6 місяців, хоча цей строк може бути продовжений (ч. 7 ст. 13 Закону № 2343-ХІІ).

Основні юридичні дії, які виконуються в процедурі розпорядження, складаються з: вирішення важливих процесуальних питань у підготовчому засіданні, у тому числі зобов'язання заявника (ініціюючого кредитора) подати оголошення про порушення справи про банкрутство; реалізації функцій розпорядника майна; виявлення кредиторів та осіб, які виявляють бажання взяти участь у санації боржника, проведення попереднього засідання господарського суду та затвердження реєстру кредиторів; проведення зборів кредиторів; утворення комітету кредиторів; прийняття комітетом кредиторів одного з рішень про подальше застосування процедур банкрутства: 1) про підготовку та укладання мирової угоди, або 2) про звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, або 3) про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, винесення відповідної ухвали господарського суду після завершення процедури розпорядження майном боржника.

Таким чином, процедура розпорядження майном боржника є частиною процедури банкрутства, яка спрямована на вирішення процесуальних питань із приводу застосування заходів для збереження майна боржника, визначення учасників процедури банкрутства, її подальших процесуальних етапів (процедур), та включає юридичні дії учасників, спрямовані на виявлення та збереження майнових активів боржника, визначення його фінансового стану

У зв'язку з невизначеністю деяких положень законодавства про банкрутство судова практика визначає певні особливості виникнення та реалізації правовідносин при банкрутстві в процедурі розпорядження майном боржника. Вищий господарський суд України застосовував поняття малого та великого конкурсів і встановив, що до оголошення в газеті (малий конкурс) взаємовідносини між ініціюючим кредитором та боржником будуються на частковому застосуванні традиційних засобів банкрутства, після оголошення відбувається повне застосування засобів банкрутства (великий конкурс). Крім того, у період малого конкурсу було дозволено погашення грошових вимог ініціюючого кредитора, і при повному погашенні - припинення справи, при частковому - припинення у разі зменшення суми вимог до розміру, менш ніж 300 мінімальних розмірів заробітної плати. У подальшому Верховний Суд України визначив, що часткове задоволення боржником грошових вимог кредитора після порушення провадження у справі про банкрутство не є законною підставою для припинення провадження у справі, оскільки такі дії боржника порушують правила мораторію. Така проблема дискусійно відображена і в наукових джерелах. Так, Б. М. Поляков констатує, що оплата грошових зобов'язань здійснюється у два етапи: перший відносно ініціюючого кредитора - до публікації в газеті, другий - після публікації з погашенням заборгованості усім кредиторам4. Тоді як В. В. Джунь зазначає, що практика преференційного задоволення вимог ініціюючого кредитора суперечить функціональному призначенню конкурсного процесу, метою якого є забезпечення справедливого задоволення вимог усього кола конкурсних кредиторів.

Господарська діяльність боржника у процедурі розпорядження, виходячи з цілей Закону № 2343-ХП, інтересів кредиторів та боржника, проводиться з певними обмеженнями та особливостями. Основними з них є обмеження щодо управління боржником та використанням майна.

Так, з підстав, передбачених п. 2 ст. 12, п. 16 ст. 13 Закону № 2343-ХП, керівник боржника може бути відсторонений від посади або повноваження керівника боржника, органів управління боржника можуть бути припинені ухвалою господарського суду з покладанням виконання обов'язків керівника боржника на розпорядника майна.

Призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника чи органу управління боржника. Але після призначення розпорядника майна при реалізації господарської компетенції боржника з розпорядником майна необхідно погоджувати визначені в частинах 11-13 ст. 13 Закону № 2343-ХІІ угоди з нерухомим та рухомим майном, коштами, та іншим майном, у тому числі продукцією, балансовою вартістю понад один відсоток балансової вартості активів боржника. Також обмежуються повноваження щодо зміни організаційно-правової форми боржника, структури, у тому числі у зв'язку з цим повноваження учасників щодо реалізації їх корпоративних прав.

Разом з тим при погодженні відповідних угод необхідно враховувати категорію майна і використання його у виробництві боржника. ВГСУ визначено, що відчуження основних засобів у процедурі розпорядження майном зменшує розмір активів боржника, відповідно знижує ефективність проведення в майбутньому процедури санації, а отже, сприяє визнанню боржника банкрутом та його ліквідації. Така реалізація майна боржника повинна відбуватися тільки в процедурі санації або ліквідації, тоді вона відбувається за спеціальними правилами на конкурентних засадах, справедливо, чесно і прозоро.

З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство. Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі ст. 14 Закону № 2343-ХП. Боржник разом із розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обґрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, відомості про вимоги щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також про вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, згідно із заявами таких кредиторів та з даними обліку боржника.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, якою затверджується реєстр вимог кредиторів, у якому повинні міститися відомості про кожного кредитора, розмір його вимог, черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки. Ухвала є підставою для визначення кількості голосів, які належать кожному кредитору при прийнятті рішення на зборах (комітеті) кредиторів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, кратній тисячі гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону № 2343-ХІІ вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Відповідно до Рекомендації Президії ВГСУ "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"" № 04-5/1193 від 04.04.2004 р1. таке погашення вимог кредиторів щодо цивільно-правових зобов'язань слід вважати припиненням цих зобов'язань відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, а стосовно зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) - погашенням податкового зобов'язання, яке відповідно до ПК України останнім не регулюється.

Проведення, утворення, повноваження зборів кредиторів і комітету кредиторів регламентується ст. 16 Закону № 2343-ХІІ. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше семи осіб, які є основним органом у процедурах банкрутства, що діє в інтересах кредиторів. До переліку повноважень комітету кредиторів на підставі покладених на нього функцій можливо віднести організаційні, майнові, контрольні, процесуальні, які визначаються на підставі ч. 8 ст. 16 та інших відповідних норм Закону № 2343-ХІІ щодо певних судових процедур та юридичних дій.

Припинення процедури розпорядження майном боржника здійснюється на підставі відповідної ухвали господарського суду: 1) після закінчення строку її дії за результатами розгляду господарським судом клопотання комітету кредиторів про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; 2) за результатами розгляду заяви арбітражного керуючого про затвердження мирової угоди (ст. 38 Закону № 2343-ХП); 3) з інших підстав, передбачених законами, у тому числі ст. 40 Закону № 2343-ХІІ.

Санація боржника.

Санація за своєю юридико-технічною суттю є консенсусом між кредиторами, боржником та іншими учасниками цієї процедури, яка завдяки такому волевиявленню суб'єктів банкрутства може бути найбільш ефективним способом вирішення проблем неплатоспроможності боржника при постійному удосконаленні ЇЇ механізму в законодавстві.

Санація - це судова процедура, яка складається із системи заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміни організаційно-правової форми та виробничої структури боржника і як кінцевий результат - досягається відновлення платоспроможності останнього. Як змістовно-процесуальну характеристику, що відображає і матеріально-правові риси, можливо навести визначення санації як судової процедури банкрутства, що застосовується до неплатоспроможного боржника - юридичної особи з ініціативи кредиторів чи інших визначених законом осіб протягом встановленого законом періоду часу за наявності законодавчо визначених підстав її проведення, спрямована на запобігання визнанню життєспроможного боржника банкрутом і на повне або часткове задоволення вимог кредиторів, яка здійснюється на основі затвердженого господарським судом плану санації боржника, що містить певну систему фінансово-економічних, правових, технічних, організаційних, управлінських та інших заходів оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, з передачею повноважень з керівництва боржником керуючому санацією.

Українські дослідники, звертаючи увагу на сучасні зарубіжні наукові роботи та законодавче регулювання, обґрунтовують використання понять, що більше відповідають змісту заходів, які застосовуються при санації. Пропонується визначати санацію як реабілітацію (В. В. Радзивілюк), реструктуризацію, яка включає і мирову угоду (В. В. Джунь).

На відміну від судової процедури санації, досудова санація як система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника може здійснюватися власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) боржника, інвестором, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство на умовах, погоджених із боржником. Досудова санація проводиться на підставі ст. 210 ГК України, ст. З Закону № 2343-ХІІ і не перешкоджає початку судових процедур банкрутства до боржника. Фактично ці самі заходи досудової санації можуть бути використані в судовій процедурі, якщо вони прямо не заборонені законодавством.

Проведення санації боржника відповідно до наступних норм Закону № 2343-ХІІ визначається ухвалою господарського суду на підставі клопотання комітету кредиторів (ст. 17) або без останнього при банкрутстві містоутворюючих (ч. З ст. 42), особливо небезпечних підприємств (ч. З ст. 43), при провадженні санації боржника його керівником (ст. 53).

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, який за клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено. Одночасно з винесенням ухвали про санацію господарський суд своєю ухвалою призначає керуючого санацією з числа осіб, запропонованих кредиторами, представником органу, уповноваженого управляти майном боржника, або керівника підприємства за погодженням із комітетом кредиторів та/або інвесторів, крім випадків, передбачених цим Законом.

За загальним правилом керуючий санацією відповідно до ч. 2 та ч. З ст. 17 Закону № 2343-ХІІ призначається господарським судом за погодженням комітетом кредиторів, а відповідно до ч. 4 ст. 17 цього Закону з дня винесення ухвали про санацію керівник боржника відсторонюється від посади, припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи, їх повноваження переходять до керуючого санацією.

Керуючий санацією фактично реалізує господарську компетенцію боржника - юридичної особи, з обмеженнями, встановленими Законом № 2343-ХІІ, у тому числі приймає в господарське відання майно боржника та організовує проведення його інвентаризації. З початку санації до затвердження плану санації керуючий санацією виконує обов'язки та повноваження, які сприяють реалізації мети санації, серед яких передбачені частинами 6, 9-13 ст. 17, частинами 5, 6 ст. 3і Закону № 2343-ХІІ (які не обов'язково в усіх випадках вносяться в план санації) і продовжують діяти після затвердження останнього до призначення та передання повноважень ліквідатору у разі визнання боржника банкрутом. До таких обов'язків належать, зокрема, функції щодо аналізу діяльності, організації обліку боржника, захисту майна, розгляду та реалізації відповідних дій по ліквідації кредиторської та дебіторської заборгованості, виконання заходів до проведення санації, а також прийняття рішень здійснення дій щодо відмови від виконання угод боржника за умовами ч. 10 ст. 17 та/або визнання угод боржника недійсними за умовами ч. 11 ст. 17 вищеназваного Закону.

У процедурі санації боржник при здійсненні господарської діяльності втрачає значну частину самостійності, а всі основні заходи боржника і відносно боржника відповідають плану санації. Необхідно зазначити, що керуючий санацією разом із комітетом кредиторів фактично виконують організаційно-установчі та розпорядчі повноваження власника, які найбільш реалізуються у прийнятті рішень щодо використання майна боржника. У цій процедурі і власник майна боржника (орган управління майном боржника) не може обмежувати повноваження керуючого санацією щодо розпорядження майном боржника.

План санації відповідно до ст. 18 Закону № 2343-ХІІ розробляється керуючим санацією (у разі наявності інвесторів розробляється та погоджується за їх участю), схвалюється комітетом кредиторів, погоджується з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує 50 %. На думку Б. М. Полякова, план санації слід розглядати як публічно-правову угоду, оскільки воля її учасників має спільний інтерес - відновлення платоспроможності господарюючого суб'єкта1. А. А. Бутирським пропонується розглядати план санації як багатосторонню угоду, з якої випливають права та обов'язки кредиторів, боржника та інвестора, і в такому разі у випадку невиконання плану санації до інвестора можна буде пред'явити позов про виконання взятих на себе зобов'язань2.

План санації містить заходи щодо відновлення платоспроможності боржника, умови участі інвесторів (за їх наявності) у повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань. План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника. Прикладом визначення змісту плану санації є вимоги щодо його структури та умов, визначені в Положенні про порядок погодження планів санації та мирових угод, затвердженому наказом Фонду державного майна України № 895 від 06.06.2007 р., Положенням про порядок погодження Міністерством промислової політики України планів санації підприємств, що належать до сфери його управління, затвердженим наказом Мінпромполітики України № 153 від 17.03.2008 р. Платоспроможність вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом № 2343-ХІІ.

Деякими із заходів оздоровлення фінансово-господарського становища боржника за планом санації є продаж майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу на відкритих торгах (якщо інше не передбачено планом санації") з урахуванням особливостей, установлених Законом № 2343-ХІІ, та продаж частини майна боржника на відкритих або закритих торгах (статті 19, 20 Закону № 2343-ХІІ) з можливістю, передбаченою в плані санації, продажу іншим способом. Керуючий санацією виступає організатором торгів цілісного майнового комплексу або залучає для цих цілей спеціалізовану організацію, а частини майна боржника відчужує самостійно. Як правило, розрахунки з кредиторами проводяться в межах процедури санації, але допускаються й інші варіанти. Верховний Суд України акцентує увагу, що нормативно визначений строк, на який запроваджується процедура санації, не ототожнюється зі строком фактичних розрахунків з реєстровими кредиторами, крім того, строк розрахунків може виходити за межі процедури санації на підставі мирової угоди1.

Оскільки продаж майна боржника в процедурі санації є заходом, спрямованим на реалізацію запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, то вважається ймовірним, що результатом має бути розрахунок з кредиторами і подальша господарська діяльність боржника. Але ст. 19 Закону № 2343-ХП передбачає і негативний результат у випадку недостатності одержаних коштів у вигляді визнання боржника банкрутом, якщо не буде укладено мирову угоду.

Процедура санації при її проведенні на загальних умовах відповідно до Закону № 2343-ХІІ завершується: 1) у разі відновлення платоспроможності боржника: а) при затвердженні звіту керуючого санацією по закінченні строку санації (ч. 10 ст. 21); б) достроково або по закінченні строку санації у випадках укладання мирової угоди (ч. 12 ст. 19, ч. 5, ч. 10 ст. 21); 2) при визнанні боржника банкрутом у випадку:

а) неподання плану санації до господарського суду (ч. 6 ст. 18);

б) клопотання комітету кредиторів при відхиленні плану санації (ч. 5 ст. 18); в) неукладання мирової угоди (ч. 12 ст. 19); г) звернення комітету кредиторів до господарського суду за наслідками розгляду звіту керуючого санацією про припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 21); д) неприйняття рішення комітетом кредиторів по звіту керуючого санацією (ч. 6 ст. 21); е) невиконання плану санації (ч. 11 ст. 21); ж) обгрунтованості скарг кредиторів (ч. 9 ст. 21).

Особливості проведення процедури санації встановлюються Законом № 2343-ХІІ при банкрутстві містоутворюючих (ст. 42), особливо небезпечних (ст. 43), сільськогосподарських (ст. 44) підприємств, при провадженні санації боржника його керівником (ст. 53).

Ліквідаційна процедура.

Ліквідація як процедура банкрутства є припиненням діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна. Тобто припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності стає неминучим етапом при неналежності проведення попередніх процедур конкурсного процесу, недосягнення необхідного результату для попередження ліквідації, або при неможливості проведення попередніх процедур у зв'язку неплатоспроможністю банкрута чи з їх відсутністю для певної організаційно-правової форми суб'єкта. Процедура ліквідації не передбачає фінансового оздоровлення і є необоротною, крім укладання мирової угоди в цій процедурі.

Господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у випадках, передбачених Законом № 2343-ХІІ: 1) у процедурі розпорядження майном боржника: а) за клопотанням комітету кредиторів про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 8 ст. 16); б) при достроковому припиненні процедури розпорядження майном селянського (фермерського) господарства (ч. 8 ст. 50); 2) при банкрутстві суб'єкта підприємницької діяльності - громадянина (ст. 47); 3) при проведенні судом спрощених процедур банкрутства (ст. 51, ст. 52); 4) у процедурі санації боржника у перелічених раніше випадках, передбачених частинами 5,6 ст. 18, ч. 12 ст. 19, частинами 5,6,9,11 ст. 21 Закону № 2343-ХП.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців, який може бути продовжено господарським судом на шість місяців, якщо інше не передбачено Законом № 2343-ХІІ.

Результатом прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом є передбачені статтями 23, 25 Закону № 2343-ХП правові наслідки для боржника, які концентруються в його господарській діяльності, та для кредиторів, для яких остаточно вирішується питання за їх вимогами. Серед таких наслідків необхідно звернути увагу на ті, що безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю та управлінням боржника: 1) з дня визнання боржника банкрутом припиняється його підприємницька діяльність; 2) строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав; 3) вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури; 4) припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше; 5) ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю.

Необхідно звернути увагу на управління банкрутом, бо Закон № 2343-ХІІ передбачає тільки звільнення керівника та припинення повноважень органів банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном. Верховним Судом України зазначено, що інші повноваження існуючих органів (загальних зборів акціонерів, наглядової ради акціонерного товариства тощо) залишаються в частині, дозволеній названим Законом, а повноваження органів управління банкрута припиняються виключно щодо управління персоналом банкрута та розпорядження його майном1, тобто законодавство стосовно повноважень власників корпоративних прав щодо суб'єктів господарювання продовжує застосовуватися з деякими винятками. Крім того, відповідно до ст. 25 Закону № 2343-ХІІ до складу ліквідаційної комісії банкрута включається уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд призначає ліквідатора, а за його клопотанням, погодженим із комітетом кредиторів, - і членів ліквідаційної комісії. До складу ліквідаційної комісії включаються представники кредиторів, уповноважена особа акціонерів або учасників товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, фінансових органів, а в разі необхідності-також представники державного органу у справах нагляду за страховою діяльністю, Антимонопольного комітету України, Державного департаменту з питань банкрутства, якщо банкрутом визнано державне підприємство, та представник органів місцевого самоврядування. Ліквідатор здійснює управління боржником, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута, повноваження керівника (органів управління) банкрута, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, здійснює інші повноваження, передбачені ст. 25 Закону № 2343-ХП.

Ліквідатор у процедурі ліквідації реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому Законом № 2343-ХП. Усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси в порядку, передбаченому названим Законом. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута згідно зі ст. 30 Закону № 2343-ХП. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника, з якого здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, передбаченій ст. 31 Закону № 2343-ХІІ. Фактично черговість обумовлюється соціальними функціями держави, і законодавцем в цьому інституті реалізується справедливий та пропорційний розподіл майнових активів боржника серед кредиторами. Як основні умови цього порядку передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними, вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. Судовою практикою підтверджено, що ліквідація банкрута та здійснення ліквідатором заходів у ліквідаційній процедурі чітко спрямовані законодавцем на задоволення визнаних судом вимог кредиторів за рахунок продажу майна збанкрутілого суб'єкта підприємницької діяльності, а передача майна банкрута у володіння та користування іншій особі на підставі та у порядку, не передбачених Законом № 2343-ХІІ, є порушенням зазначених вимог і фактично унеможливлює здійснення у повному обсязі тих заходів у ліквідаційній процедурі, з якими пов'язано завершення ліквідаційної процедури1.

Після завершення усіх розрахунків із кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються документи, що підтверджують належне проведення процедури ліквідації. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія ухвали господарського суду направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи - банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута. Але остаточно припинення і ліквідація суб'єкта банкрутства вважаються здійсненими з дати внесення до Єдиного державного реєстру державним реєстратором запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність при виконанні умов ч. З ст. 32 Закону Х° 2343-ХІІ.

Дата добавления: 2015-05-31