Галузева структура агропромислового комплексу 2 страница. 84. Визначити основні елементи територіальної організації податкової системи в Україні

84. Визначити основні елементи територіальної організації податкової системи в Україні.

Податкова система - це сукупність установлених у країні податків. Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності. Стягнення податків та обов’язкових платежів базується на виділенні таких елементів: суб’єкт і носій податку, об'єкт та одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка та квота.
Суб'єкт або платник податку - це фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує.
Об'єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це є другий за черговістю елемент оподаткування, адже, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Податкова робота можлива тільки за чітко визначеним об'єктом оподаткування. Об'єкт оподаткування має бути стабільним, підлягати обліку, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його пилив на даний об'єкт.
Одиниця оподаткування - це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об'єкт оподаткування. Чим більші розміри об'єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім - при оцінці доходів і опосередкованим - при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна тощо.
Джерело сплати податку - це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати відношення до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам). У цілому правомірним є пов'язування джерела сплати податку з об'єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати.
Податкова ставка - це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування.

85. Висвітлити головні завдання регіональної соціальної політики.

Соціальною стратегією України має стати комплекс заходів, інструментів та механізмів підтримки та стимулювання розвитку людського капіталу, який має на меті створення оптимальних умов для всебічного розкриття особистості, доступності для неї соціальних благ задля формування високої конкурентоспроможності національної економіки. На найближчу перспективу головними завданнями соціальної політики в Україні могли б стати три Європейські мети, які у дещо адаптованому для вітчизняних умов вигляді слід сформулювати таким чином:

Мета 1. Сприяння розвиткові та реструктуризації регіонів, які мають суттєве відставання від загальноукраїнського рівня.

Мета 2. Підтримка економічної та соціальної переорієнтації господарства здійснюватиметься за допомогою “соціальних грантів”, які на конкурентній основі представлятимуть ті регіони, які найбільшою мірою постраждали внаслідок зміни кон’юнктури світового ринку, природних та техногенних катастроф тощо.

Мета 3. Підтримка заходів з адаптації та модернізації політики в галузі освіти, професійно-технічної підготовки, зайнятості, охорони здоров’я. Має реалізуватися через створення окремих програм, які дозволяють усунути суттєві соціально-економічні диспропорції.

86. Висвітлити основні завдання регіональної екологічної політики.

Еколого-економічна політика держави має базуватися на ряді основних принципів, серед яких домінуючими є: принцип прийняття запобіжних заходів, принцип “забруднювач платить”, принцип сталості, принцип розподілу відповідальності, так як кінцеві результати можуть бути досягнуті тільки шляхом погоджених дій усіх відповідальних груп суспільства. Перспективним напрямком повинна стати розробка такого підходу до розвитку економіки, в рамках якого біосфера розглядається не як один з ресурсів, а як фундамент життя. Розвитку такого підходу повинна сприяти розробка методів оцінки господарських місткостей локальних і виробничих екосистем, оцінка на цій основі допустимого рівня розвитку економіки і населення на території України. В даний час ефективність еколого-економічної політики держави може формуватись на основі трьох складових: § Мінімізації антропогенних перетворень; § Поетапності ліквідації їх негативних наслідків; § Вибіркового підходу до проведення природоохоронних заходів з метою підвищення їх ефективності. Безпосередні і короткотривалі цілі еколого-економічної політики держави мають бути направлені на вирішення найбільш невідкладних проблем, таких як: § Поліпшення якості питної води; § Ліквідація загрози здоров’ю людей, що викликана низькою якістю стану довкілля; § Здійснення структурної перебудови економіки країни з урахуванням вимог раціонального природокористування, § Ліквідація радіоактивного забруднення і вирішення постчорнобильських проблем; § Припинення деградації та руйнування біорозмаїття; § Утилізація відходів. Виходячи з цього, основними напрямками еколого-економічної політики держави з метою реалізації стратегічних завдань є: § Структурна перебудова економіки держави та врахування вимог екологічної безпеки при її здійсненні; § Сприяння формуванню якісної структури споживання, в основі якої лежать принципи раціональності й безвідходності; § Реформування цінової політики, встановлення обмежувальних цін на енергоносії, перехід до загальної обов’язкової системи платного природокористування;

87. Науково-технічний прогрес та його вплив на галузеву структуру регіонів.

Початок НТП припав у нас на другу половину п'ятдесятих років (розвиток електронно-обчислювальної техніки, атомної енергетики, селекції, генетики, з'явились нові технології й синтетичні матеріали тощо). Основою НТП є оновлення економічного та соціального життя.
Зміна галузевої структури є одним з основних показників зрушень у світовому господарстві, що впливає і на територіальну організацію виробництва. У розвинених країнах внаслідок індустріалізації промисловість стала провідною галуззю господарства. Під впливом НТП різко зменшилась частка добувної промисловості й зросла роль обробної; базові галузі поступились машинобудуванню, хімії, електротехниці (пріоритетний розвиток одержали електроніка, біотехніка, робототехніка).
Зріст продуктивності праці під впливом НТП сприяє збільшенню значення інфраструктурної сфери господарства (торгівля, транспорт, зв'язок). Найважливішою рисою НТП є перетворення науки на провідну ланку системи "наука—техніка—виробництво". З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття "наукомісткі виробництва" або "виробництва високих технологій". До них входять галузі індустрії, що вирізняються високими витратами на наукові дослідження при опануванні нових видів продукції. Використання досягнень НТП визначає вихід економіки з кризи. В індустріальній економіці 3/4 приросту ВНП забезпечується за рахунок найновіт-ніших технологій.

88. Охарактеризувати участь регіонів України в міжнародному поділі праці.

Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності та взаємної вигоди у співробітництві. Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки країни з метою її розвитку і зростання багатства суспільства. Така необхідність сприяє формуванню ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задо­волення життєвих потреб народу України. Подальша інтеграція економіки України у світове господарство, її ефективність великою мірою залежать від наявних ресурсів країни, які є основним елементом економічного потенціалу. Перш ніж дати характеристику останнього, нагадаємо, що площа України становить 603,7 тис. км². Це приблизно дорівнює території таких європейських країн, як Франція та Швейцарія разом узяті. Трудові ресурси України в 2009 р. становили 20321,6 тис. чоловік. Спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою налічується 6,8 млн. чоловік, що становить майже 30% усіх трудових ресурсів країни. Україна має великі запаси корисних копалин і надзвичайно вигідне територіальне поєднання сировинних родовищ. Країна володіє значними покладами вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, урану, мінеральних солей. Україна забезпечена власними ресурсами газу на 22%, нафти - на 8%. Донбас може забезпечити Україну не тільки вугіллям, а й газом, істотно послабивши залежність країни від зовнішніх джерел надходження. Так, за підрахунками вчених, українська частина вугільного басейну зосереджує понад 1,3 трлн м³ метану, який нині є серйозним ворогом гірників та екології. Продовольчі ресурси України достатні не тільки для повного задоволення потреб населення, а й для поставки за її межі. Економіка України забезпечується продукцією власного виробництва на 82%.

89. Зовнішньоекономічні зв’язки України: їх сутність та основні форми.

Існують наступні форми зовнішньоекономічної діяльності:.

3.1. Міжнародна торгівля – це оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва у сферу споживання.

3.2. Кредитування та інвестування. Кредитування – це надання кредиту у грошовій або товарній формі з виплатою процентів.

Інвестиції – це капіталовкладення. Іноземні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у галузі народного господарства.

3.3. Науково-технічна співпраця може бути наступних видів: експорт продукції, яка є науковомісткою; кооперація країн у створенні нової техніки, технології, спорудження заводів “під ключ” та модернізація об’єктів; використання лізингу, обмін передовим досвідом; технічна допомога та науково-технічна співпраця;

3.4. Спільне підприємство. Сюди відноситься створення підприємств зі змішаним капіталом з самих різноманітних галузей народного господарства.

3.5. Експорт та імпорт послуг, куди відноситься міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків, страхових компаній, охорони здоров’я, навчання і т. д. Інжиніринг – це торгівля інженерно-консультаційними послугами. Туризм є рекреаційний, науковий та діловий. За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки, але частка України у міжнародному територіальному поділі праці та світовій торгівлі не надто висока. Таке протирічне положення посилюється низкою природних, демографічних, історичних, економічних, геополітичних причин.

90. Зовнішня торгівля як важлива форма зовнішньоекономічної діяльності країни.

Зовнішня торгівля є вагомою рушійною силою економічного зростання в будь-якій країні світу. Від величини сальдо чистого експорту залежить не лише стан платіжного балансу країни, ситуація на її валютному ринку, динаміка валютного курсу та валових міжнародних резервів, але й здатність країни зберігати економічну незалежність, підтримувати зовнішній державний борг на безпечному для країни рівні, запобігаючи досягненню критичної величини запозичень на світовому фінансовому ринку. Саме тому ефективне управління експортно-імпортною діяльністю економічних суб‘єктів на макрорівні з метою підтримання її раціональної товарної структури та сальдо зовнішньої торгівлі на оптимальному для економіки рівні є актуальним завданням економічної політики держави. На сучасному етапі зовнішню торгівлю можна охарактеризувати такими тенденціями:

• збільшенням частки готових виробів та напівфабри­катів і зниженням частки сировинних та продовольчих товарів;

• зростанням частки машин, обладнання і транспортних засобів у світовому товарообороті;

• інтенсифікацією обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензії, ноу-хау, інжинірингові послуги);

• динамічним зростанням експорту (імпорту) послуг, особливо нових видів — консультаційних, банківських, інформаційних, зв'язку, оренди тощо.

Зовнішня торгівля є історично першою і найважливіою формою економічних зв’язків між народами і країнами, яка відображає зв'язок між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом.

91. Охарактеризувати стан та проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Східного економічного макрорайону.

Для регіону важливим напрямом є розвиток паливно-енергетичного комплексу. Східний економічний регіон став домінуючим у видобутку нафти й газу в Україні. Від перспективи розвитку цієї галузі залежить нормалізація функціонування паливно-енергетичного комплексу в усій країні. Імпорт в Україну енергоносіїв є сьогодні "критичним імпортом", тому розв'язання цієї проблеми - це головний напрямок розвитку всієї економіки держави.

У галузі агропромислового комплексу Україна забезпечує власні потреби в землеобробній техніці у межах 50-60 %. Тому забезпечення потреб реформованих і реорганізованих сільськогосподарських виробничих підрозділів необхідною технікою, обладнанням, а також посівним матеріалом, мінеральними добривами та фінансовими ресурсами є першочерговими завданнями.

Для соціальної сфери невідкладними заходами мають стати задоволення потреб жителів регіону в життєвоважливих послугах та у створені умов для прискореного і розширеного відтворення робочої сили шляхом докорінного покращання рівня життя населення, особливо у сільській місцевості.

Основними пріоритетами регіону в розвитку господарства, які сприятимуть прискореному відродженню економіки та її ефективному функціонуванню, повинні стати такі:

- подальша реструктуризація господарського комплексу регіону у напрямі зміщення інвестиційно-інноваційних потоків з матеріаломістких та енергомістких сировинно-добувних у високотехнологічні й науковомісткі обробні й переробні галузі промисловості, агропромислового комплексу в цілому та виробничої, соціальної і ринкової інфраструктури;

- прискорення відродження і введення в дію найважливіших конкурентоспроможних високотехнологічних виробничих потужностей: радіоелектронної промисловості, приладобудування та сільськогосподарського обробного машинобудування, розширення їх номенклатури і асортименту;

- формування міжгалузевих фінансово-промислових груп з міжнародною участю з метою акумулювання коштів на створення кінцевих видів продукції, яка б була конкурентоспроможною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Це в першу чергу стосується високотехнологічних виробництв у машинобудівній галузі;

- поєднання ефективного ресурсовикористання з відповідними заходами природовідновлювання з метою збереження екологічно чистого навколишнього середовища;

- забезпечення добування і комплексної переробки сировини, впроваджуючи найбільш досконалі технології, які сприяють організації безвідходного виробництва.

Важливою передумовою економічного розвитку Східного регіону є високий рівень професійно-кваліфікаційної підготовки фахівців, наявність достатньої кількості різнопрофільних спеціалістів практично в усіх галузях господарства. Подальше залучення кількості спеціалістів з вищою освітою в економіку народного господарства сприятиме забезпеченню сталого зростання виробництва.

Наявна власна трудоресурсна база, її високий науково-технічний рівень - основа і запорука прискореного розвитку економіки регіону. Для Східного регіону перспективним є розвиток лізингу, особливо в галузях із нагальною потребою оновлення технічного парку і технологій виробництва.

92. Висвітлити структуру та розміщення природно-ресурсного потенціалу Східного економічного макрорайону.

У структурі природно-ресурсного потенціалу провідну роль відіграють земельні, мінеральні, агрокліматичні, водні ресурси. Земельні ресурси характеризуються високою родючістю, значною часткою в їх структурі сільськогосподарських угідь (75% усіх земель) та їх розораністю. Цінні чорноземи розповсюджені в усіх областях регіону - Полтавській, на півдні Сумської і Харківської. Сільськогосподарське землекористування - один з основних напрямів господарського освоєння території. Цьому сприяють також значні запаси водних ресурсів. У Лівобережному Придніпров'ї значний поверхневий стік, розгалужена гідрографічна мережа. Тут протікає понад 380 рік, довжиною більше 10 км. Понад75% річного об'єму річкового стоку припадає на річку Дніпро. До його басейну, і в меншій мірі до басейну Сіверського Дінця, належать усі ріки району. У ньому багато водоймищ: більше 4 тис. ставків, понад 80 водосховищ, є озера.

Лісові ресурси тут невеликі і зосереджені, в основному, на півночі. У Сумській області, Поліссі вони займають п'яту частину всієї території. Представлені вони, в основному, дубом і сосною. Тут розвинена лісоексплуатація. На решті території під лісом знаходиться до 8% території. Ліси тут мають природозахисне, рекреаційне значення. Вони представлені, в основному, лісозахисними смугами, рівчаково-балковими насадженнями. Основні породи: дуб, липа, клен, ясен. Природна степова рослинність не збереглася. Вона зустрічається, головним чином, у заказниках та на інших природоохоронних територіях.

Особливу роль у природно-ресурсному потенціалі відіграють мінеральні ресурси. Вони не дуже різноманітні за структурою, але мають велике народногосподарське значення. Це, перш за все, нафтогазові ресурси найбільшої у країні Дніпровсько-донецької провінції і залізні руди Кременчуцького району.

Родовища нафти і газу численні. Переважна більшість нафтових родовищ розміщена в Полтавській і на півдні Сумської області (Глинсько-Розбишевське, Зачепилівське, Миргородське) тощо. Основні ресурси природного газу зосереджені в Шебелинсько-Ізюмській групі родовищ неподалік від Харкова. Нафта, газ, залізна руда почали освоюватися вже в останні десятиліття. Вони мають велике міжрегіональне значення. Крім цих ресурсів, у районі відомі запаси кам'яної солі, фосфоритів, різноманітних будівельних матеріалів, торфу, бурого вугілля.

93. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Західного економічного макрорайону.

Макрорайон дуже неоднорідний щодо природних, економічних, соціальних, етнічних, навіть історичних і конфесійних умов. Тому проблеми розвитку й розміщення продуктивних сил, трансформації структури виробництва різні в кожному економічному районі.

До спільних проблем розвитку Західного макрорайону потрібно віднести:

- посилення збалансованості соціально-економічного і екологічного розвитку;

- модернізацію технологій, що застосовуються в усіх галузях господарства;

- перебудову структури виробництва з випереджаючим розвитком найбільш наукоємних галузей третинної і четвертинної сфери із забезпеченням її відповідності інтегральному потенціалу;

- розбудову виробничої, комунікаційно-інформаційної, соціальної інфраструктури;

- технічне переозброєння промисловості, сільського господарства, будівництва;

- розширення зовнішньої функції і частки її в експортному секторі країни;

- інтенсивний розвиток рекреаційного комплексу в усіх економічних районах;

- модернізацію транспортної системи району для її інтегрування в загальноєвропейську;

- збільшення власної бази паливно-енергетичних ресурсів;

- екологізацію господарства та розвиток екологічної інфраструктури;

- пріоритетний розвиток основних центрів просторового каркасу росту продуктивних сил району.

95. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Південного макрорайону.

Однією з актуальних проблем посушливого Причорномор'я є проблема водних ресурсів, оскільки в районі немає необхідної кількості власних водних джерел. Важливою є також проблема пошуку, розвідування та освоєння нових родовищ нафти й газу в прибережній частині та акваторії Чорного й Азовського морів.Основними напрямками перспективного розвитку Південного економічного району є вдосконалення його спеціалізації як індустріально-аграрного району, важливого транспортно-морського й рекреаційного регіону з розвиненим курортно-туристським господарством.Перспективним є забезпечення Кримського півострова енергоресурсами, переважно за рахунок нетрадиційних, екологічно чистих джерел енергії,зокрема розміщення вітрових енергоустановок (на Ай-Петрі, Ка-раби-яйла,Арабатській стрілці та в Західному Криму). Північна, східна й західна частини Кримського півострова перспективні для спорудження мережі станцій геотермального енергопостачання сільських районів рівнинного Криму, рекреаційних підприємств Саксько-Євпаторійського курорту, населених пунктів Керченського півострова.Для курортів Причорномор'я в цілому характерні: відсутність комплексності в їх розвитку (рекреація випадає з економічної структури району); низький рівень зовнішнього рекреаційного потоку; нерівномірний розподіл потоку рекреантів на території й концентрація його на більш освоєних територіях; яскраво виражена сезонність потоку рекреантів; відсутність єдиної рекреаційної політики будівництва й управління курортами; слабка транспортна забезпеченість курортів; концентрація місцевого населення на найбільш цінних у рекреаційному відношенні територіях; слабкорозвинена, вузькоспеціалізована економічна база міст-курортів. Матеріально-технічна база не в змозі забезпечити належні умови праці, побуту, відпочинку населення та вільний розвиток рекреаційного господарства.Діяльність об'єктів портово-промислового комплексу в прибережній зоні Чорного та Азовського морів негативно впливає на природне середовище.Найбільшими забруднювачами навколишнього середовища в районі є хімічні, металургійні, нафтопереробні комбінати, а також підприємства харчової промисловості і житлово-комунальне господарство. Нині зусиллями природоохоронних органів України викид стічних вод більшості підприємств в морську акваторію припинено завдяки організації замкнутого циклу водогосподарської діяльності. Крім того, створено природоохоронне обладнання для локального очищення різних категорій стічних вод, які містять нафтопродукти, в морських торгових портах і на деяких судноремонтних заводах.Негативно впливають на природне середовище також рекреаційна діяльність, стихійний відпочинок, туризм, їх хаотичний розвиток завдає шкоди природі, особливо на берегах морів, озер, рік, на гірських схилах і терасах Криму. Наслідками неорганізованого туризму часто бувають накопичення різноманітних відходів, лісові пожежі, що призводять до порушення природних екосистем.З метою збереження різноманітності природно-територіальних комплексів та генетичних ресурсів тваринного і рослинного світу, проведення наукових досліджень на території Причорноморського економічного району створено ряд заповідників, заказників, заповідно-мисливських господарств.

96. Висвітлити основні функції Південного макрорайону в територіальному поділі праці.

Район належить до басейну Чорного моря, межує з промислово розвиненими Донбасом і Промисловим Придніпров’ям. Через р. Дунай він добре пов’язаний з країнами Центральної Європи, а через Чорне море – із країнами Середземномор’я. Приморське положення макрорайону визначає своєрідність його функцій у державному та міжнародному поділі праці. Це, перш за все:
1) транспортно-посередницькі функції, бо район виступає морськими воротами України, саме в ньому розташовані всі її чорноморські порти;
2) розвиток морегосподарського комплексу, в якому провідну роль відіграє і морське суднобудування;
3) пов’язані з приморським положенням і унікальні рекреаційні ресурси, які лягли в основу розвитку потужного рекреаційного комплексу регіону.

97. Охарактеризувати стан та особливості розміщення продуктивних сил Київського економічного району.

Столичний економічний район включає Житомирську, Київську та Чернігівську області. У національному господарстві зайнято майже 15% трудових ресурсів, виробляється понад 13% товарної промислової продукції, 15% валової продукції сільського господарства, 17% товарів народного споживання. Природні ресурси району це – буре вугілля (Житомирщина-Каростишев), нафта (Чернігівщина-Прилуцьке, Леляківське), торф у поліській зоні (Замглай-Чернігівщина), титанові руди (Іршанівське родовище), фосфорити (Житомирська і Чернігівська обл.), бурштин (Київське водосховище), вапняки, крейда (Чернігівщина). Лісами вкрито 26% території. Судноплавні річки Дніпро, Десна, Прип’ять, Сож, Сейм. Курортні зони краю – Конча-Заспа, Пуща-Водиця, мінеральні джерела з радоновими водами – Біла Церква, Миронівка, Житомир, Чернігів. У різних галузях зайнято 15% населення. Частка промисловості складає 60% у сукупному господарстві. На машинобудування, легку і харчову промисловість припадає понад 90% товарної продукції. Тут виробляються: хімічне устаткування (Бердичів, Бахмач, Київ, Коростень, Фастів), екскаватори (Київ), верстати (Бердичів, Київ, Житомир), шляхові машини (Коростень), радіо-, електроприлади (Васильків, Київ, Житомир), с/г машини (Біла Церква, Ніжин, Прилуки), автозапчастини (Житомир, Чернігів), літаки, річкові судна, мотоцикли (Київ). Лісопромисловий комплекс і меблеві фабрики розташовані у Броварах, Білій Церкві, Житомирі, Києві, Ніжині, Прилуках, Фастові, паперова промисловість (Житомир, Малин), будматеріали – вапно, асфальт, цегла (Біла Церква, Бориспіль, Бердичів, Малин, Ніжин, Житомир, Прилуки, Чернігів), виробництво нафти (схід), торф (Полісся). Швейна промисловість розвинута у Києві, Житомирі, Бердичеві, Ніжині, Новоград-Волинському, Переяслав-Хмельницькому, Прилуках; харчова промисловість – найгустіша в Україні. Сільське господарство розвивається в умовах поділених зон: лісостеповій, поліській та приміській. Перша спеціалізується на молочно-м’ясному скотарстві, свинарстві, картоплярстві, зерновім господарстві; у лісостеповій зоні розвинуте буряківництво, зернове господарство, у приміській зоні – молочно-м’ясне скотарство, свинарство, ягідництво. Дуже розвинена транспортна система.

Перспективи району – покращання економічної ситуації, посилення соціальної орієнтації, прискорення авіабудування, приладобудування, вирішення еколого-економічних та соціальних проблем, міжнародне співробітництво.

98. Висвітлити стан та проблеми розвитку продуктивних сил Карпатського економічного району.

Важливою проблемою є наявна екологічна ситуація, яка пов'язана з багатьма чинниками. Незбалансованість розвитку окремих галузей економіки, неналежне ставлення до природних ресурсів та довкілля призвели до інтенсивного природокористування, погіршення природного середовища. Електроенергетичні викиди хімічної, гірничорудної промисловості, автомобільного транспорту, харчових підприємств формують основну частину забруднення в Карпатському регіоні.

Лісовідновлення і активний догляд за лісовими ресурсами є важливим заходом їх охорони в регіоні. Великої шкоди завдають залпові забруднення та викиди в атмосферне повітря Бурштинською ТЕС та Калуським концерном "Оріана" Івано-Франківської обл.

Значної шкоди Закарпаттю завдає забруднення Тиси стоками і викидами з золоторудних шахт Румунії.

Головним напрямом розвитку Карпатського економічного регіону має бути його соціальна спрямованість з одночасним дотриманням екологічної рівноваги між господарською діяльністю людини і навколишнім природним середовищем.

Цьому має сприяти розробка стратегічного плану структурної перебудови, диверсифікації виробництва, розвиток специфічних для регіону галузей, промислів.

Для Карпатського регіону пріоритетним повинен бути розвиток рекреаційного господарства як однієї із галузей, що визначає перспективу його і країни в цілому.

Для розвитку та структурної перебудови промисловості і сільського господарства регіону потрібні відповідні капіталовкладення. Кошти доцільно спрямовувати на технічне переоснащення і реконструкцію діючих підприємств, здійснювати перерозподіл коштів на користь виробництв, що забезпечують їх швидку віддачу - у сферу рекреації, в харчову та легку промисловість.

Економічно обгрунтованим і вигідним для регіону є розвиток традиційних народних промислів: ткацтво, килимарство, вишивання, виготовлення художніх виробів з лози і дерева, різьблення по дереву, гончарство та ін. Цей напрям дає можливість зайнятості працездатного населення і отримання доходів місцевими жителями та поліпшення ситуації з товарами побутового призначення.

Важливим напрямом комплексного розвитку є підвищення ефективності паливно-енергетичного та мінерально-сировинного комплексу за рахунок пошуків і розширення ресурсної бази, модернізації потужностей з добування та переробки палива і сировини та комплексного використання багатокомпонентних ресурсів, рекультивації відпрацьованих кар'єрів.

У розвитку лісового господарства треба збалансувати переробні галузі і йти шляхом поглиблення

99. Охарактеризувати структуру та особливості розміщення ПРП Карпатського району.

Дата добавления: 2015-05-26