РОЗДІЛ 2. характеристика джерел митного права як офіційно-документальних форм відображення і закріплення норм права

2.1 Митний кодекс як основне джерело митного права

Галузь митної справи має велику кількість законодавчих джерел, а саме: Конституція, Закони України, міжнародно-правові акти, Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України, акти Державної фіскальної служби України, спільні акти з різними міністерствами і відомствами а також акти інших міністерств і відомств.

МК становить основу митного законодавства України. За своїм характером це комплексний закон, що регулює різноманітні відносини, які зачіпають різні галузі права: адміністративне, цивільне, фінансове, кримінальне та частково міжнародне. У МК визначено: функції митних органів; службу в митних органах; принципи переміщення товарів і транспортних засобів (право на ввезення та вивезення, заборона на ввезення та вивезення, обмеження на ввезення та вивезення; митні режими; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; митні пільги; митна статистика; ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності; відповідальність за порушення митних правил, а також правила провадження в справах про такі порушення та їх виконання).

Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Перший митний кодекс України був ухвалений Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. Він складався з 11 розділів і врегульовував питання організації митної служби, митного контролю та митного оформлення, порядок переміщення і пропуску через державний кордон товарів та інших предметів, порядок перевезення, зберігання товарів та інших предметів, що перебувають під митним контролем, і розпорядження ними. Окремі розділи його стосувалися питань контрабанди, порушення митних правил, відповідальності митних органів України, їх посадових осіб та ін.Зміни, які відбулися більш як за 10 років, що минули з часу його прийняття, у нашій державі і суспільстві, в економіці України, її зовнішньоекономічній діяльності тощо зумовили необхідність розроблення другого Митного кодексу, що був прийнятий Верховною Радою України 11 липня 2002 р.Митний кодекс України визначав засади організації та здійснення митної справи в нашій державі, регулював економічні, організаційні, правові кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс був спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів нашої держави, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб’єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення дотримання законодавства України з питань митної справи[11].Порівняно з попереднім Кодексом він був значно більший за обсягом, регулював набагато ширший спектр суспільних правовідносин. Навіть загальна порівняльна характеристика цих двох кодексів дає змогу сказати, що в останньому майже у 2 рази більше розділів (11 і 21) і майже втричі більше статей (164 і 432). Певне уявлення про зміст Митного кодексу України дає назва його розділів.

Структурно МК України складався із преамбули, 21 розділу, що були розбиті на 67 глав і мали 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001 р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті.

Структура митного кодексу України зумовлювала систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час за наполяганням Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.

1 червня 2012 року набрав чинності новий Митний кодекс, прийнятий Верховною Радою ще 13 березня. Документ цей, без перебільшення, справить суттєвий вплив не лише на численних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, а майже на всіх юридичних та фізичних осіб. Кодекс багато в чому відрізняється від свого попередника.

Насамперед зазначимо, що обсяг нового Митного кодексу України у порівнянні зі старим значно збільшився. Змінилася і структура документа.

Статтею 2 МКУ встановлено особливий порядок набрання чинності законами України з питань державної митної справи, нормативно-правовими актами з питань державної митної справи, виданими Кабміном та Державною фіскальною службою. Зазначені документи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим законом або нормативно-правовим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. Нагадаємо, відповідно до ст. 94 Конституції України закони набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Проте закладена у кодексі можливість передбачити в законі чи нормативному акті більш ранню дату фактично зводить нанівець норму, яка могла б гарантувати суб’єктам ЗЕД певний час для адаптації до нових законодавчих норм[12].

Закон України або інший нормативно-правовий акт з питань державної митної справи, який набирає чинності з дня офіційного опублікування, вважається чинним з 0 годин дня, що настає за днем їх офіційного опублікування (а якщо набрання чинності передбачено на конкретну дату - з 0 годин цієї дати).

Статтею 3 МКУ передбачено, що норми законів, які пом’якшують або скасовують відповідальність особи за порушення митних правил, передбачені МКУ, мають зворотну дію у часі, тобто поширюються на правопорушення, вчинені до прийняття цих законів. Норми ж законів, які встановлюють або посилюють відповідальніст ь за такі правопорушення, зворотної дії в часі не мають [13].

Визначення основних термінів і понять, що використовуються в МКУ, наводяться в його ст. 4. Зараз документ містить визначення 63 термінів, проте чимало визначень даються у контексті тієї чи іншої статі кодексу[14].

Кодекс набирав чинності з першого числа другого місяця, що настає за місяцем, в якому його опубліковано. Нагадаємо, новий кодекс та Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Митного кодексу України» були опубліковані 21 квітня 2012 року в № 73-74 газети «Голос України». Це означає, що документ наберав чинності 1 червня 2012 року.

Митний кодекс вводить поняття уповноваженого економічного оператора (глава 2), яким вважається підприємство, що відповідає певним умовам (ст. 14 МКУ) та має право користуватися спеціальними спрощеннями (ст. 15 МКУ).

Статус оператора надається митницею шляхом видачі відповідного сертифіката Сноска 1 та включення його до Єдиного реєстру уповноважених економічних операторів. Для отримання сертифіката підприємство повинно відповідати таким умовам:

- здійснення зовнішньоекономічної діяльності протягом не менше 3 років до дня звернення до митниці з заявою про надання відповідного статусу;

- відсутність невиконаного зобов’язання зі сплати митних платежів та пені;

- відсутність заборгованості відповідно до податкового законодавства;

- відсутність протягом 3 років до дня звернення фактів притягнення посадових осіб підприємства до адміністративної відповідальності за порушення митних правил;

- наявність такої системи обліку товарів, яка дає змогу порівнювати документи і відомості, що надаються митним органам при здійсненні митного контролю та митного оформлення, з документами і відомостями про провадження господарської діяльності;

- відсутність суми непогашеного грошового зобов’язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

За зверненнями підприємств та громадян, що переміщують товари, транспортні засоби комерційного призначення через митний кордон України, митні органи безоплатно надають консультації з питань практичного застосування окремих норм законодавства України з питань державної митної справи. Такі консультації надаються за місцем розташування підприємств (за місцем проживання або тимчасового перебування громадян) у строк, що не перевищує 30 календарних днів, наступних за днем отримання відповідного звернення. Консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно особою, якій вона надана. Особа, яка діяла відповідно до консультації, не може бути притягнута до відповідальності.
За письмовими зверненнями декларантів митні органи приймають попередні рішення щодо застосування окремих положень законодавства України з питань державної митної справи. Такі рішення виносяться до початку переміщення товарів через митний кордон України. Попереднє рішення є обов’язковим для будь-якого митного органу. Попередні рішення можуть прийматися з питань: класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД; визначення країни походження товарів; надання дозволу на поміщення товарів в окремі митні режими. Строк прийняття попередніх рішень становить 30 днів з дня отримання митним органом відповідного звернення. Цей строк може бути продовжений керівником митного органу, але не більше ніж на 15 днів. Виключенням є отримання попереднього рішення про визначення країни походження товару, яке приймається у строк, що не перевищує 150 днів з дня отримання звернення. Строк дії попереднього рішення становить 3 роки з дати його винесення (якщо факти та умови, на основі яких воно було прийняте, залишатимуться незмінними).

Країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон, застосування до них заходів нетарифного регулювання ЗЕД, заборон або обмежень щодо переміщення через митний кордон, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених МКУ.

Товарами, повністю виробленими у даній країні, вважаються товари, що визначені у ст. 38, а критерії достатньої переробки товару — в ст. 40 МКУ.

Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв’язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.

Сертифікат про регіональне найменування товару - це документ, який підтверджує, що товари відповідають визначенню, характерному для відповідного регіону країни, та виданий компетентним органом відповідно до законодавства країни вивезення товару (п. 3 ст. 43 МКУ).

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом подання оригіналів зазначених документів. Зауважимо, що митний орган може здійснювати верифікацію (перевірку достовірності) сертифікатів про походження товару, порядок якої має встановити Кабмін[15].

Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей і базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Зазначене визначення фактично є повторенням визначення, наведеного у старому МКУ. Питання визначення митної вартості є надзвичайно важливим, адже цей показник використовується в цілому ряді випадків, зокрема для нарахування митних платежів, застосування заходів державного регулювання ЗЕД, ведення митної статистики та для розрахунку податкового зобов’язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Митну вартість товарів декларант заявляє під час їх декларування. При цьому він зобов’язаний заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом, або скориговану за результатами контролю, здійсненого митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов’язані з коригуванням митної вартості або наданням додаткової інформації.
Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться у митному режимі імпорту, митний орган приймає у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо виявлено, що заявлено неповні або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів. Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості. Митний орган розглядає такі документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову декларанту.

Відповідно до ст. 57 МКУ визначення митної вартості товарів, які ввозяться відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

- за ціною договору щодо ідентичних товарів;

- за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

- на основі віднімання вартості;

- на основі додавання вартості (обчислена вартість);

- резервний.

В цілому ці методи повторюють методи визначення митної вартості, викладені в ст. 266 старого МКУ. Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

Розглянемо зазначені методи більш детально.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована у разі потреби відповідно до вимог МКУ. Такою ціною вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб або пов’язаних з продавцем осіб для виконання зобов’язань продавця. Платежі необов’язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей. Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо).

Розрахунки робляться лише на основі об’єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню. При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості):

- витрати, понесені покупцем (комісійні та брокерська винагорода; вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов’язаних з пакуванням;

- належним чином розподілена вартість сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів, інструментів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами;

- роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів;

- відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, їх використання або розпорядження, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

- витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення;

- витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов’язані з їх транспортуванням до місця ввезення;

- витрати на страхування товарів[16].

Включати у ціну інші витрати заборонено.

При продажу товарів між пов’язаними особами цей метод може використовуватись, якщо декларант доведе, що така вартість є близькою до вартості операції при продажу непов’язаним покупцям ідентичних або подібних (аналогічних) товарів або митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів (визначених відповідно до ст. 62 або 63 МКУ).

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена за першим методом, за основу береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за фізичними характеристиками, якістю та репутацією на ринку, країною виробництва та виробником. Важливо, що ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в іншій кількості або на інших комерційних рівнях, але при цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, до чого вони ведуть - до збільшення чи до зменшення вартості.

Якщо ж і цей метод застосувати неможливо, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну (причому час експорту має збігатися або бути максимально наближеним до нього). Під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Товари не вважаються ідентичними або подібними (аналогічними) оцінюваним, якщо вони не вироблені в тій же країні, що й оцінювані. Товари, виготовлені не виробником оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі, якщо немає ні ідентичних, ні подібних (аналогічних) товарів, виготовлених таким виробником товарів

Наступним застосовується метод визначення митної вартості шлхом віднімання вартості. За цим методом, якщо оцінювані або ідентичні чи подібні (аналогічні) імпортні товари продаються в Україні у незмінному стані, для визначення митної вартості береться ціна одиниці такого товару за умови вирахування (якщо вони можуть бути виділені) витрат на виплату комісійних, звичайних витрат, понесених в Україні на навантаження, вивантаження, транспортування, страхування та інших пов’язаних з такими операціями витрат, сум податків, що підлягають сплаті в Україні.
Стаття 63 МКУ передбачає застосування методу визначення митної вартості товарів шляхом додавання вартості (обчислена вартість). Для визначення митної вартості товарів цим методом за основу береться інформація, надана виробником оцінюваних товарів про їх вартість, яка повинна складатися із сум:

- вартості матеріалів та витрат, понесених виробником при виробництві оцінюваних товарів (така інформація повинна базуватися на комерційних рахунках виробника за умови, що такі рахунки сумісні із загальновизнаними принципами бухгалтерського обліку, які застосовуються в країні, де ці товари виробляються);

- обсягу прибутку та загальних витрат, що дорівнює сумі, яка зазвичай відображається під час продажу товарів того ж класу або виду, що й оцінювані;

- загальних витрат при продажу в Україну з країни вивезення товарів, тобто витрат на завантаження, розвантаження та обробку оцінюваних товарів, їх транспортування до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрат на страхування цих товарів.

І нарешті, ст. 64 МКУ передбачає застосування так званого резервного методу. Відповідно до нього митна вартість товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Цей метод залишає найбільше можливостей для застосування фантазії митників. Втім при цьому вони мають зважати на певні обмеження. Так, митна вартість, визначена за цим методом, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних митних вартостях. Крім того, за цим методом митна вартість не може бути визначена на підставі ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку, системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей, ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера, іншої вартості виробництва, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів (ст. 63 МКУ), ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн, мінімальної митної вартості та довільної чи фіктивної вартості.

Отже, основне навантаження регулювання митних відносин припадає на МК України, як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права.

Дата добавления: 2015-05-31