Правові акти, міжнародні нормативно-правові акти та інші нормативні акти як джерела митного права

Джерела митного права - різноманітні зовнішні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб'єктів у митній сфері. У зв'язку з тим, що здебільшого митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права, як і інших галузей законодавства, є Конституція України. В ній встановлено низку норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та інші.

Другий рівень конституційних норм - спеціальний і встановлює висхідні засади митної діяльності в Україні. Так, відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. За пунктом 22 цієї статті виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень KM України п. 8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи[17].

Деякі норми конституційного права, не втрачаючи свого базового характеру, одночасно входять до складу митного права. Зокрема, це вимоги Конституції України щодо забезпечення економічної безпеки, положення про права і свободи, обов'язки громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, особисту недоторканість, свободу пересування, право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої діяннями службових осіб (співробітниками митних органів), обов'язок сплачувати податки і збори у встановленому порядку і розмірі.

До митного законодавства і права прямо відноситься положення ст. 9 Конституції України, відповідно до якого чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Оскільки митне право є складовою частиною правової системи України, то зрозуміло, що принципи і норми міжнародного права в галузі митної справи, що визнала Україна, повністю переходять і на нього.

Принципове значення для формування і функціонування митного права і законодавства має положення ст. 8: «Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні їй відповідати».

Інтеграційний напрям розвитку нашого законодавства та міжнародні зобов’язання України визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.

Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:

- процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

- уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозах;

- митне оформлення контейнерів;

- правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати і такі акти як:

1) публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад, міжнародні торгові терміни – «Інкотермс-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

2) документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад, загальні умови постачань, проформи контрактів і т. п.;

3) звичаєве право (звичаї, звичаї ділового обігу);

4) судово-арбітражна практика.

Положення МК України деталізуються у поточних законах.

Джерела митного права становлять також закони, основним змістом яких є саме митні питання, та інші закони, в яких містяться норми митного права, наприклад «Про зовнішньоекономічну діяльність»[18].

Також існує велика кількість законних та підзаконних актів, які регулюють окремі види суспільних відносин в сфері митного права. До них слід віднести Закон України „про режим іноземного інвестування” або законодавчі акти щодо окремих видів товарів „Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції”, „Про карантин рослин”, „Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей”, „Про лікарські засоби”; декрети Кабінету Міністрів України „Про стандартизацію і сертифікацію”, „Про державне мито”; Укази президії Верховної ради України „Про захист іноземних інвестицій на Україні”[19].

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної фіскальної служби України. Державна фіскальна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну фіскальну службу України в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання[20]. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Джерелом митного права, як будь-якої галузі права, є офіційно-документальні форми відображення і закріплення норм права, що створюються органами державної влади та стосуються загальних норм поведінки в митній галузі.

Джерелами митного права є:

- правові акти, в яких закріплені норми митного права (Конституція, закони Верховної Ради, укази та розпорядження Президента, постанови, рішення Кабінету Міністрів України);

- міжнародні нормативно-правові акти, що стосуються митної справи світового співтовариства.

Підкреслимо ще раз, що конституційні норми є головними, початковими положеннями для розробки митного права.

Як зазначалось вище, важливим джерелом митного права є також Митний кодекс як комплексний закон у галузі митної справи.

Інші нормативні акти можна поділити на дві групи:

1) закони, що безпосередньо регулюють митну справу. Ці документи визначають основні положення митної справи, які впливають на формулювання, розробку інститутів, норм митного права, його відношення до інших галузей права;

2) нормативні акти з окремими положеннями, що стосуються митної справи, а саме:

- закони про ввезення та повернення культурних цінностей, про бартерні операції, про вільні економічні зони тощо;

- нормативні документи Кабінету Міністрів України, Державну фіскальну службу, накази, у тому числі спільні з іншими міністерствами та відомствами, Національним банком України.

Зрозуміло, що потужним джерелом митного права є суспільна, точніше суспільно-виробнича, практична митна діяльність. У процесі своєї реалізації митна справа оновлюється, пристосовується до нових умов суспільно-економічного життя держави, що в свою чергу вимагає оновлення її правового та законодавчого забезпечення.

ВИСНОВКИ

Таким чином, ми бачимо постійне динамічне піднесення ролі і місця митного права в національній правовій системі, що насамперед пов'язано із зростанням суспільної важливості правових відносин, що є об'єктом цієї галузі.

У сучасних умовах економічного розвитку України, розширен­ня зовнішньоекономічних зв'язків особливого значення набуває митна справа, основу якої складає митне законодавство. Останнє визначає принципи організації митної справи в Україні з метою, з одного боку, ство­рення сприятливих умов для розвитку економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а з іншого - захисту та забезпечення конституційних прав і свобод громадян, держави, суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності і додержання ними правил, встановлених у цій галузі.

Митне законодавство України спрямоване на вирішення таких завдань: забезпечення організації та функціонування єдиної, узгодже­ної, стабільної митної системи, закріплення правових механізмів взає­модії всіх її елементів; визначення загальних принципів регулювання митних відносин; захист економічних інтересів України, забезпечен­ня виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи; встановлення правових норм, які б забезпечували захист інтересів споживачів і додержання учасника­ми зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішнь­ому ринку; створення умов для ефективної боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил, контролю за валютними операція­ми; підвищення рівня організаційних і правових гарантій суб'єктів митних відносин, удосконалення системи їх відповідальності.

Митна політика України визначається Верховною Радою України. Основними принципами митного регулювання є: верховенство права; законність і верховенство митного закону; захист економічних і політичних інтересів держави; збалансованість інтересів держави, фізичних та юридичних осіб - принцип справедливості; недопустимість подвійного оподаткування; однаковість митних режимів; єдність регу­лювання митних відносин, стабільність митного законодавства; додер­жання митними органами (посадовими особами) прав юридичних та фізичних осіб і відповідальність їх за незаконні рішення і дії; гласність.

Аналіз чинного законодавства України дозволяє стверджувати, що предметом правового регулювання митних відносин є норми адміністративного, фінансового, кримінального, кримінально-процесуального, трудового, цивільного та міжнародного права. Це свідчить про те, що суспільні відносини пов’язані з переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України, регулюються сукупністю правових норм різної галузевої належності.

Предметом правового регулювання є суспільні відносини, що об’єктивно за своєю природою можуть піддаватися нормативно-організаційному впливу за допомогою юридичних засобів, що створюють механізм правового регулювання.

У галузі митної справи такі відносини функціонують при переміщенні товарів і транспортних засобів через кордон. Погоджуючись з вищевикладеним слід зазначити, що предметом митного регулювання є суспільні відносини які складаються в процесі чи з приводу переміщення товарів і транспортних засобів через кордон. Тобто, всі відносини, що виникають за фактом переміщення належать до предмета митного регулювання. А це дає можливість різнорідний правовий матеріал об’єднати у галузь митного законодавства за предметною ознакою.

Метод правового регулювання являє собою сукупність прийомів і засобів правового впливу на суспільні відносини, де загальними вважають імперативний метод (метод вертикалі) та диспозитивний (метод горизонталі). Для митних правовідносин застосовують обидва методи, оскільки ці відносини врегульовуються нормами права адміністративних, фінансових і цивільних галузей. Так, імперативний метод проявляється у формування більшості норм Митного кодексу України, а диспозитивний відіграє важливу роль у митних відносинах (діяльність митного перевізника, вибір митного режиму або форми декларування). Це свідчить про те, що предмет і метод правового регулювання митних відносин різний.

Таким чином, можна зробити висновок, що відсутність взаємозв’язку між предметом і методом правового регулювання у митних відносинах вказує на існування такого правового утворення, як митне законодавство, а не митне право.

Дата добавления: 2015-05-31