Накопичення даних про розвиток органічного світу в 20-30-і роки XIX століття

Важливе значення для обгрунтування ідеї еволюції мало виникнення в 30-і роки XIX ст. історичної геології і палеонтології, що протиставили катастрофам Кювье ідею поступової історичної зміни лиця Землі шляхом повільних безперервних змін протягом величезних геологічних періодів.

Розвиток порівняльної анатомії, виникнення у кінці 20-х років порівняльної ембріології, успіхи біогеографії і систематики, створення клітинної теорії - усе це переконливо свідчило про єдність органічного світу, підводило до ідеї про спільність його походження. Про природну близькість і зв'язок органічних форм, про переходи між різними класами і типами в тварині і рослинному світі свідчив також надзвичайно збільшений матеріал, що відноситься до описової зоології і ботаніки. Ботаніками і зоологами, особливо селекціонерами, був накопичений величезний матеріал, яскраво і що переконливо говорив про мінливість організмів. На користь теорії розвитку свідчив також паралелізм між розвитком зародків і рядом викопних форм, що виявляються в послідовних шарах землі. Проте, не дивлячись на все це, пануючим в даний період залишалося уявлення про постійність видів.

Ні порівняльна анатомія, ні палеонтологія, ні ембріологія, ні порівняльна ембріологія самі по собі, автоматично не вели до визнання еволюції. Ми добре бачимо це на прикладі Кювье, Блуменбаха і Меккеля, Бера і багатьох інших. Кювье був одним з основоположників порівняльної анатомії і палеонтології, дав блискучі роботи в цих областях, проте він не лише не прийшов до визнання еволюції, але войовничо виступав проти цієї ідеї. Те ж можна сказати і про його учня д'Орбиньи і багатьох інших. Не зробили еволюційних висновків зі своїх порівняно-анатомічних досліджень ні Блуменбах з Меккелем, ні Бер зі своїх порівняно-ембріологічних відкриттів.

Матеріал з усією очевидністю вів до певного виводу. Здавалося б, він напрошувався сам собою. Залишалося тільки сформулювати його. Були і ідея еволюції, і матеріал, що підтверджує її. Треба було лише зв'язати їх один з одним. Але такий простій ця ситуація тільки здається. Очевидною вона стає лише після того, як висновок або відкриття вже зроблені. Той, хто хоче розібратися в русі науки, повинен це розуміти, і в той же час він не може не замислитися над питанням - чому ж насправді ті, хто добув факти, глибше за інших проник в них, часто зупиняються перед виводом, а інші - сучасники або що належать до найближчого покоління - виявляються в змозі зробити той висновок, перед яким зупинилися часто незрівнянно більші учені?

Наука не має ще відповіді на ці питання. У філософському плані він ясний - ніяка сукупність фактів не створює ще теорії. Створення теорії припускає перехід на новий ступінь, вимагає високого рівня теоретичного узагальнення, уміння бачити не лише окремі факти, але і зв'язки, здавалося б, далекими явищами, сприймати безпосередньо спостережуване як елемент загальнішої системи.

Проте історію науки таку загальну відповідь задовольнити не може. Історія науки повинна розкрити, як відбувається приріст знань.

Не розкриває описаний феномен і психологія творчості, оскільки справа не лише в особі цього ученого, його обдарованості, інтуїції, багатстві уяви і т. д. Для того, щоб розібратися в нім, потрібно, мабуть, враховувати безліч чинників, як особових, так і соціально-психологічних, інтелектуальне середовище, в якому склався і діє цей учений, мотивацію його творчості, спрямованість його інтересів, його світогляд, беручи усе це в контексті розвитку науки відповідного часу. І якщо доки ми не можемо пояснити цей феномен, то, принаймні, повинні звертати на нього увагу всякий раз, коли зустрічаємося з ним, щоб все більш і більш конкретно виявляти його риси.

Ті виводи, які не зробили Кювье, Бер і інші біологи в першій чверті XIX ст., маючи в розпорядженні куди багатший матеріал, зробив на основі зіставлення скелетів сучасних і викопних хребетних X. И. Пандер. У своїй "Порівняльній остеології" (1821-1831), випущеній спільно з художником д'Альтоном, він ясно визнав еволюцію видів, що відмітив Дарвін в історичному нарисі до "Походження видів".

Вже в третьому випуску "Порівняльної остеології" (1822) говорилося, що про появу нових форм "інакше як шляхом поступового перетворення і мови бути не може". У шостому випуску (1824), не називаючи Кювье, автори повністю відкинули погляди, що становлять основу його загальних уявлень про органічний світ. "Те переконання, по якому тварини в різноманітності їх форм розглядаються як замкнуте незалежне ціле, що не змінюється за допомогою впливів ззовні, не лише не може пояснити нам різноманітності тваринного світу, але і не знаходить ніякого сенсу в порівнянні тварин між собою". Зміна організації тварин, говорилося там же, могло статися "через посредство ряду пов'язаних між собою перехідних ланок, завдяки тривалій поступовій дії зовнішніх умов, що змінюються, і завдяки поступовим змінам у напрямі схильностей тваринних".

Дата добавления: 2015-05-26