Виникнення релігійних вірувань і наукових уявлень про навколишній світ

Вирішення основного питання філософії

Світогляд людини визначається насамперед тим, як вона вирішує питання про відношення мислення до буття, свідомості до матерії, питання про те, як відноситься наше знання до навколишнього світу - чи можемо ми пізнати його чи ні. Це питання називається основним питанням філософії. Залежно від того, як воно вирішується, світогляд може бути матеріалістичним чи ідеалістичним. Науковий, матеріалістичний світогляд виходить із того, що первинним є буття, матерія. Матерія - це та основа, яка у своєму розвитку породжує свідомість і визначає її розвиток. Свідомість є вторинною, похідним від матерії. У своїй свідомості людина відбиває навколишній світ.

Із протилежних позицій вирішує це питання релігійний світогляд. Первинним проголошується якийсь духовний, нематеріальний початок. У всіх релігіях цим початком є бог, що володіє абсолютною мудрістю й всесиллям, творець і правитель світу, під владою якого перебувають долі світу й людства. Матеріалістичний світогляд визнає пізнаванність навколишнього світу. Людині доступне пізнання законів розвитку природи й суспільства, сутності предметів і явищ дійсності, що визначає можливість перетворення світу. Релігія, визнаючи існування всемогутнього бога, вважає, що людина може пізнати лише те, що допустить бог. Таким чином, різне рішення основного питання філософії визначає й різний підхід до навколишнього світу.

Світогляд являє собою відбиття суспільного буття, сукупності матеріальних суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва матеріальних благ. Тому всі уявлення, з якими ми зустрічаємося в тому чи іншому світогляді, будуються на основі матеріалу, узятого із самого життя людей; в них немає нічого, що так чи інакше не може бути виведене із самої дійсності, не відбиває цю дійсність. Однак форма відбиття у світогляді може бути різною.

Науковий світогляд відбиває дійсність такою, якою вона є. Змістом його є сукупність уявлень про будову світу й закономірності його розвитку. У релігійному світогляді також відбивається земне життя людей, але релігія відтворює дійсність у мінливому, фантастично перекрученому вигляді. У релігійному поданні світ роздвоюється на існуючий і вигаданий, при цьому земні сили здобувають форму неземних. У релігійних образах і уявленнях люди втілюють свої сподівання, почуття, прагнення. Непомітно для себе вони переносять на навколишній світ природи свої чисто людські властивості й ті відносини, які властиві громадському життю людей. Захисники релігії стверджують, що людина була релігійна завжди, вона завжди вірила у надприродне. Однак численні знахідки вчених, що вивчають побут і культуру стародавніх народів, показують, що свідомість первісної людини була вільною від яких-небудь релігійних вірувань. Від своїх предків - тварин - люди не могли успадкувати ніякої релігії. У головах первісних людей відбивалися тільки ті процеси, які були пов'язані з здобутком їжі, з виготовленням знарядь праці й т.п.

Зачатки релігії почали формуватися кілька десятків тисяч років тому. Зазнаючи величезних труднощів у боротьбі за існування, побоюючись незрозумілих явищ, людина стала приписувати силам природи надприродний зміст. Це перекручене розуміння дійсності пройшло ряд щаблів у своєму розвитку й зрештою привело до виникнення сучасних релігій. Наші далекі предки були не тільки неспроможні перед грізними стихійними явищами, такими, як повені й бурі, але й безпомічні стосовно повсякденних явищ, не мали захисту від холоду, жили під загрозою голоду. Людина мала у своєму розпорядженні тільки найпростіші знаряддя праці, зроблені з каменю або з дерева. У пошуках їжі люди змушені були постійно міняти місце своїх стоянок. Чи буде завтра й післязавтра в них їжа - це багато в чому залежало від удачі на полюванні. На кожному кроці загрожували людині й інші небезпеки, напад хижого звіра, удар блискавки, лісова пожежа...

Не знаючи природних причин явищ природи, не розуміючи того, що відбувається навколо них, люди стали одухотворяти предмети й сили природи наділяти їх надприродними властивостями. Різні сприятливі явища вони вважали добрими, а ті, які приносили хвороби, голод, смерть, навпаки, - злими. Пізніше люди стали уявляти собі ці явища у вигляді могутніх істот - духів, демонів і т.д. Обожнювала людина й тварин. У людей, які займались головним чином рибальством, обожнювалися риби. З переходом до землеробства й із прирученням тварин у первісному суспільстві з'являються боги у вигляді свині, собаки й інших свійських тварин, від яких люди чекали допомоги в їхньому господарському житті.

Про те, що наші предки колись одухотворяли явища природи, говорять, наприклад, такі факти. Негритоси Андаманських островів (в Індійському океані), які стоять на дуже низькому щаблі суспільного розвитку, і зараз вірять у те, що Сонце, Місяць і зірки - це живі надприродні істоти. Про уособлення тварин розповідає у своїй відомій книзі "В дебрях Уссурийского края" Володимир Клавдійович Арсеньєв. Нанаєць Дерсу Узала (П 1) на питання, чому він називає диких кабанів людьми, відповів: "Это все равно люди, только рубашка другой. Обмани понимай, сердись понимай, кругом понимай. Все равно люди". Нанаєць вважав живими й вогонь, і воду, і ліс... (Дерсу́ Узала́ (1849—1908) — мисливець, нанаєць (гольд), все життя прожив в тайзі. У нього ніколи не було дома, він весь час жив під відкритим небом и тільки взимку влаштовував собі тимчасову юрту із коренів або кори. Виступає головною діючою особою в романах В. К. Арсеньєва «Дерсу Узала» и «По Уссурийскому краю». Молодий учений Володимир Клавдійович Арсеньєв і "лісова людина" Дерсу пройшли (1902-1907) разом багато кілометрів уссурійської тайги й стали великими й добрими друзями. Після експедиції 1907 року Арсеньєв запросив напівсліпого Дерсу пожити в його будинку в Хабаровську. Дерсу дуже любив свого "капітана", але життям у місті тяготився. Йому, вільному синові лісів, було задушливо в чотирьох стінах.

Навесні 1908 року він розпрощався зі своїм добрим другом і пішов пішки в Приморський край, на свою батьківщину, до верхів’я ріки Уссурі. Його знайшли вбитим біля станції Корфовска, зовсім недалеко від Хабаровська. Сутінки застали його на шляху. Дерсу розвів багаття при самій дорозі, щоб скоротати холодну весняну ніч. Це було його останнє багаття. Грабіжники не знайшли в Дерсу коштовних речей. Зараз у селищі Корфовский, недалеко від місця загибелі Дерсу, на згадку про нього поставлена величезна гранітна брила й школяри обсадилися її соснами).

Поряд з фантастичними, перекрученими уявленнями про навколишній світ людство накопичувало й позитивні знання. Практичні потреби людей, прагнення домогтися кращих умов існування змушували їх вести боротьбу із природою. У процесі цієї боротьби в людини поступово з'являлося усе більше й більше спостережень, досвіду. Зіштовхуючись зі стихіями природи й випробовуючи на собі їхню могутність, люди хотіли знати, чим викликана шкідлива дія природних сил, чому іноді вона буває сприятливою, а іноді руйнівною, чи можна підкорити її своїй волі й управляти нею. Перед людьми вставали питання про те, що являє собою навколишня дійсність і яке місце в ній людини. Уважно спостерігаючи навколишнє, вони знаходили дійсні причини різних природних явищ. Так народжувалися зачатки науки.

За багато століть до початку нашого літочислення у Вавілонії, у Стародавньому Єгипті й Китаї велися постійні спостереження зоряного неба, картина якого міняється залежно від пори року й доби. Господарське життя цих країн мало потребу в точному календарі. Необхідно було знати, коли наступить час сівби, сезон дощів. Це визначалося за допомогою спостережень за положенням на небі Місяця, Сонця, зірок. У Єгипті, наприклад, посівні роботи відбувалися відразу після того, як закінчувався розлив Нілу. Єгиптяни встановили, що передвісницею розливу ріки служить яскрава зірка Сиріус, коли вона з'являється рано вранці на сході. Вивчаючи рух небесних тіл, люди ще тисячі років тому навчилися складати календарі, пророкувати сонячні й місячні затьмарення.

Багато тисяч років відбувалося поступове нагромадження перших наукових знань людини. У Древньому Єгипті й Вавілонії, Індії й Китаї зароджувалися математика й астрономія, з'явилися деякі відомості, які відносяться до хімії й медицини. Тоді ж виникли зачатки механіки, агрономії, біологічних наук. На відміну від релігії, в основі якої лежить сліпа віра в те, що написано в "священних" книгах і не може бути доведено, наука спирається на перевірені факти, на досвід, спостереження, на всебічне вивчення явищ природи й громадського життя. Кожний науковий висновок строго перевіряється й доводиться. Наука не говорить нам: от повна, закінчена картина світу, у якій все ясно й уже нічого не можна додати й змінити, природу далі не слід вивчати. Так заявляє релігія, що призиває сліпо вірити біблійним міфам. Ні, говорить наука, у природі багато чого ще не пізнано, багато чого ми знаємо ще недостатньо повно. Процес пізнання нескінченний. Характер наукового пізнання оточуючого нас світу такий, що будь-які знання здобуваються аж ніяк не відразу, а по частинам. Але вони усе більше, усе точніше відбивають дійсність, що існує незалежно від нашої свідомості.

Знання, добуті наукою, безперервно уточнюються, розширюються, заглиблюються, причому наука розвивається, зберігаючи й використовуючи усе раніше нам відоме. Старі знання багато в чому підтверджуються новими, удосконалюються, стають усе більше повними, більше точними. А дещо відкидається зовсім. Такий шлях розвитку науки. Так розвивається будь-яка наука. Від перших, ще далеко не повних і не точних знань вона поступово йде до того, що наші знання про те або інше явище природи стають усе глибше, точніше, ширше. Наука не боїться відкидати застарілі уявлення. Це релігія пропонує людям завзято триматися за старі, давно спростовані погляди.

Дата добавления: 2015-05-26