І шиття 51 2 страница

Не може бути звільнена від кримінальної відповідальності і передана на поруки осо­ба, яка не визнає себе винною або з інших причин наполягає на розгляді справи у суді. У таких випадках провадження у кримінальній справі триває у звичайному порядку.

4. На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого стат­
тями 45, 46, 49, розглядуваний вид звільнення від кримінальної відповідальності не є
імперативним: застосування ст. 47 - це право, а не обов'язок суду. Відмова суду у задо­
воленні клопотання колективу має бути вмотивованою. Застосування ст. 47 є виправда­
ним лише тоді, коли суд зробить висновок про те, що виправлення конкретної особи,
яка вчинила злочин, є можливим без фактичного застосування щодо неї заходів кримі­
нально-правової репресії.

5. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на по­
руки є умовним. Особа звільняється від відповідальності на підставі ст. 47 під умовою
протягом року з дня передачі її на поруки: виправдати довіру колективу, не ухилятися
від заходів виховного характеру і не порушувати громадського порядку. Остаточне,
повне відпадіння загрози бути притягненим до кримінальної відповідальності за раніше
вчинений злочин відбувається автоматично (без ухвалення додаткового судового рі­
шення), але лише після спливу однорічного терміну дії поручительства колективу. Цей
строк (астрономічний рік) починає спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після на­
брання законної сили винесеною судом постановою про передачу особи на поруки.

Порушеннями громадського порядку, що є підставою скасування рішення про звіль­нення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки, ви­знається, зокрема, вчинення такою особою адміністративного правопорушення, яке по­сягає на громадський порядок, громадську безпеку та встановлений порядок управління (дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у гро-

шиття 48

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

іських місцях у нетверезому стані, злісна непокора законному розпорядженню пра-ііпіника міліції тощо). Порушення умов передачі на поруки з боку особи, звільненої від І і'іімінальної відповідальності, може полягати у порушенні трудової дисципліни, уста-

іих правил співжиття на роботі, в побуті і сім'ї, в ігноруванні заходів виховного ха-

і еру, у звільненні з цією метою з роботи, у невиконанні зобов'язань щодо своєї по­пі- ипки, взятих на зборах колективу. Не може розглядатися як ухилення від заходів ви- кмного характеру залиійення особою колективу місця роботи або навчання з поважних причин (внаслідок хвороби, за сімейними обставинами тощо).

У разі порушення умов передачі на поруки особа у межах строків давності (див. ст. 49) притягається до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин. Порядок від- ИОІлення кримінального переслідування у разі відмови колективу підприємства, уста­нови чи організації від поручительства регламентується кримінально-процесуальним

нюдавством. Пропуск колективом закріпленого у КК однорічного строку унемож- ІИВЛЮЄ притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений зло-•піп Також КПК не містить права суду самостійно, за власною ініціативою і без скасу-

<ня колективом свого рішення про поручительство відновлювати провадження у • праві у тому разі, коли особа порушує умови передачі її на поруки.

6. КК 2001 р. на відміну від ст. 51 КК 1960 р. прямо не забороняє передавати на по-
и особу, щодо якої раніше вже застосовувався такий вид звільнення від криміналь­
ні и відповідальності. Питання про звернення у цій ситуації до ст. 47 вирішується на
in;ільних підставах з урахуванням висвітлених вище обставин.

7. Закриття кримінальної справи у зв'язку з передачею особи на поруки не звільняє
п під обов'язку відшкодувати матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським
пік-ресам або громадянам.

КПК (статті 7-1, 10-13, 28). КАП (глави 14 і 15).

Стаття 48. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, мо­же бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа переста­ла бути суспільно небезпечною.

1. Стаття 48 передбачає дві самостійні підстави звільнення особи, яка вчинила зло-
імп, від кримінальної відповідальності. Таке звільнення може мати місце, коли внаслі-

міни обстановки: 1) вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність або ¹11 к оба перестала бути суспільно небезпечною.

2. Передбачений ст. 48 вид звільнення від кримінальної відповідальності потрібно
і іііяти від декриміналізації, коли на час розслідування або розгляду справи у суді те

ш піше діяння було виключено законом з кола кримінально караних. У таких випадках

ПІД іягає застосуванню правило про зворотну дію в часі кримінального закону, який

і' овує злочинність діяння (ч. 1 ст. 5). Суд виносить виправдувальний вирок за відсут-

п к по в діянні особи складу злочину. Натомість ст. 48, не заперечуючи типову законо-

і-тчу оцінку діяння як злочинного, виходить з того, що кримінальна протиправність

Повинна бути наявною на момент не лише вчинення діяння, а й розслідування і розгля-

прави у суді. Під час вчинення діяння воно містило склад конкретного злочину, і ця

ґава кримінальної відповідальності на момент вирішення питання про звільнення

>н від відповідальності за ст. 48 не усувається, оскільки кримінальний закон зали-

і ься незмінним.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ IX

і таття 49

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3. Звернення до розглядуваного виду звільнення від кримінальної відповідальності -
право, а не обов'язок суду, який вирішує питання про застосування ст. 48 у кожному конк­
ретному випадку з урахуванням характеру й ступеня суспільної небезпечності злочину,
тяжкості заподіяної ним шкоди, часу, який сплив з часу забороненого КК діяння, важливо­
сті і значущості обставин, які свідчать про зміну обстановки. У разі, коли суд зробить ви­
сновок про те, що, незважаючи на істотну зміну зовнішньої обстановки, суспільна небез­
печність вчиненого діяння не відпала або винна особа не перестала бути суспільно небез­
печною, звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 не допускається.

4. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із зміною обстановки
є безумовним у тому плані, що воно не ставиться у залежність від подальшої поведінки
особи, щодо якої застосовано ст. 48. При цьому дискреційні можливості суду істотно
обмежені вказівкою закону на дві обставини: 1) особа, щодо якої вирішується питання
про звільнення її від відповідальності за ст. 48, повинна вчинити злочин вперше (див.
коментар до ст. 45); 2) такий злочин має бути злочином невеликої або середньої тяжко­
сті (див. ст. 12 і коментар до неї).

5. Зміна обстановки, внаслідок якої вчинене особою діяння втратило суспільну
небезпечність, означає передусім істотну зміну соціально-економічних, політичних
або духовних засад життєдіяльності суспільства, яка відбувається незалежно від волі
винної особи і внаслідок чого втрачається суспільна небезпечність не лише конкретно­
го злочину, а й подібних йому діянь (до відповідних процесів у масштабах країни мож­
на віднести, наприклад, скасування надзвичайного стану, перехід країни від воєнного
часу до мирного або від однієї системи господарювання до принципово іншої).

Зміна обстановки може стосуватись як всієї країни, так і окремих територій, насе­лених пунктів, підприємств, установ, організацій. Стаття 48 може бути застосована, наприклад, у випадках: заподіяння шляхом зловживання службовим становищем істот­ної шкоди підприємству, яке у подальшому було ліквідоване; викрадення з поля сільсько­господарської продукції, яка згодом, до збирання врожаю, була повністю втрачена вна­слідок захворювання рослин або безгосподарності; незаконна порубка лісу на ділянці, яка підлягала розчищенню з метою проведення меліоративних робіт; полювання у за­бороненому місці, в якому незабаром було офіційно дозволено займатися полюванням; ухилення від сплати податків і зборів, вчинене службовою особою підприємства, з яко­го надалі було списано податкову заборгованість.

6. Під зміною обстановки, внаслідок якої особа, яка вчинила злочин, перестає
бути суспільно небезпечною, слід розуміти об'єктивні зміни умов життєдіяльності та­
кої особи, які позитивно і суттєво впливають на неї і свідчать про те, що вона не вчиня­
тиме кримінально караних діянь у майбутньому (принаймні подібних вже вчиненому).
Фактами об'єктивної зміни зовнішньої обстановки, яка оточує винного, можуть визна­
ватися зокрема: призов на строкову військову службу; зміна постійного місця прожи­
вання і розірвання зв'язків з «кримінальним» оточенням; працевлаштування раніше не
працюючого; тяжка хвороба або нещасний випадок, внаслідок чого особа стала інвалі­
дом; залучення особи до конфіденційної співпраці з правоохоронними органами; закін­
чення терміну строкової служби військовослужбовця, який вчинив самовільне зали­
шення частини або місця служби; поліпшення сімейних стосунків, ускладнення яких в
минулому сприяло вчиненню злочину; створення сім'ї із жертвою злочину. У новому
оточенні морально-юридична оцінка конкретної особи істотно змінюється; втрачається
доцільність застосування щодо винного у злочині заходів кримінально-правової репресії.
Не визнається зміною обстановки в плані застосування ст. 48 зміна місця проживання,
у т. ч. виїзд за кордон, що здійснено винним для ухилення від правосуддя і уникнення
притягнення до кримінальної відповідальності, перебування у кримінально-виконавчій
установі, де особа відбуває покарання за інший злочин, а також смерть обвинуваченого.
Висновок про те, що особа перестала бути суспільно небезпечною, може бути зробле­
ний лише на підставі комплексного вивчення обстановки життєдіяльності суб'єкта та її
впливу на його поведінку.

Збереження на момент провадження розслідування і розгляду справи у суді суспіль-

.... небезпечності вчиненого злочину не перешкоджає застосуванню ст. 48 у разі, коли

язку із зміною обстановки особа, яка вчинила злочин, перестала бути суспільно;ПЄЧНОЮ.

7. Звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка внаслідок зміни обста-

ііпики перестала бути суспільно небезпечною, необхідно відрізняти від: 1) звільнення

римінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45); 2) звільнення від

Покарання особи, яку з урахуванням її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до

п на час розгляду справи у суді не можна вважати суспільно небезпечною (ч. 4 ст. 74).

і 48 йдеться про зміну обстановки - про об'єктивні та суб'єктивні причини, але у

і.-якому разі зовнішні чинники втрати особою суспільної небезпечності. Стаття 48 іиходить з існування певного проміжку часу, в який відбувається зовнішній прояв тих ЧИ піших змін, у результаті чого суб'єкт опиняється в іншій обстановці.

S. Закриття кримінальної справи у зв'язку із зміною обстановки не звільняє особу

обов'язку відшкодувати матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським "іч лнізаціям або громадянам.

KUК (статті 7, 7-І, 12, 28).

Стаття 49. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності

1. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинен­
ня нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який перед­
бачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передба­
чене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

2. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухили­
лася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з
дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звіль­
няється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину
минуло п'ятнадцять років.

3. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у час­
тинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин серед­
ньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в
цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки
давності обчислюються окремо за кожний злочин.

4. Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяж­
кий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбав­
лення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати
давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється
позбавленням волі на певний строк.

5. Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та без­
пеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442
цього Кодексу.

І Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності вважається іс-іменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок спливу певно-міжку часу, що істотно позначається на досягненні мети покарання, виконанні

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ IX

(шиття 49

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

завдань загальної і спеціальної превенції. Враховується також презумпція про втрату повністю або значною мірою суспільної небезпечності особи, яка тривалою законослух­няною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. Покарання, призначене після того, як сплинув тривалий строк, є несправедливим актом, несуміс­ним з принципом гуманізму, набуває рис необгрунтованої помсти з боку держави. Крім того, тривалий проміжок часу з моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а ін­коли й унеможливлює успішне розкриття і розслідування злочину, об'єктивний розгляд кримінальної справи в суді.

2. Передбачений ст. 49 вид звільнення від кримінальної відповідальності застосову­
ється за наявності трьох умов: 1) закінчення зазначених у законі строків; 2) невчинення
протягом цих строків нового злочину певного ступеня тяжкості; 3) неухилення особи
від слідства або суду.

Строки давності диференційовані залежно від виду вчиненого злочину, а щодо зло­чинів невеликої тяжкості - від виду передбаченої у санкції статті покарання. Про поря­док визначення виду злочину за наявності кількох частин статті Особливої частини КК, альтернативної санкції такої статті тощо див. коментар до ст. 12. У разі, коли особа од­ночасно вчинила декілька злочинів, строки давності стосовно кожного із діянь, які складають ідеальну сукупність злочинів, обраховуються самостійно.

Із буквального тлумачення ч. 1 ст. 49 і ст. 51 випливає, що чинний кримінальний закон не встановлює будь-якого строку давності у тому разі, коли в санкції норми Особ­ливої частини КК як максимальне покарання за злочин передбачено тримання у дис­циплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62).

3. Початковим моментом перебігу строку давності є день вчинення особою злочину
(про час вчинення злочину див. коментар до ст. 4). При вчиненні готування до злочину
або замаху на злочин строк давності починає спливати з дня припинення злочинного
діяння з причин, не залежних від волі винного.

Визначаючи початковий момент обчислення строку давності щодо співучасника у злочині, слід виходити із засад аналізованого інституту (див. п. 1 цього коментарю). Таким моментом слід визнавати: 1) для підбурювача, а так само для організатора і по­собника, поведінка яких відповідно до їх ролі у кримінально караному діянні мала міс­це до вчинення злочину виконавцем,- час вчинення злочину виконавцем; 2) для органі­затора і пособника, дії яких вчинювались після скоєння злочину виконавцем,- час фак­тичного завершення дій таких співучасників.

Строки давності починають спливати з 0 годин тієї доби, яка настає після доби вчи­нення злочину; строк давності закінчується після того, як сплила передбачена ст. 49 кількість повних років, о 24 годині останньої доби відповідного строку.

4. Стаття 49 не передбачає особливостей перебігу строків давності у разі вчинення
триваючих і продовжуваних злочинів. При триваючих злочинах протиправна поведін­
ка, яка йде за первісним актом злочинного посягання і охоплюється складом злочину,
має невизначено тривалий характер, тобто вона може здійснюватись як завгодно довго.
Строк давності стосовно триваючих злочинів обчислюється з часу їх припинення за
волею або всупереч волі винного (затримання особи, явка з повинною, добровільне ви­
конання обов'язку, покладеного на особу під загрозою кримінального переслідування),
або з часу настання подій, які трансформують його поведінку у незлочинну (наприклад,
викрадення у винного зброї, яка незаконно ним зберігалась, смерть або досягнення пов­
ноліття дитини, від утримання якої у формі сплати аліментів він ухилявся). Якщо ви­
знати початковим моментом перебігу строків давності притягнення до кримінальної
відповідальності за триваючий злочин час вчинення первісної дії чи бездіяльності, яка
вже утворює закінчений склад злочину, то реалізація такого підходу здатна потягти за
собою фактичну безкарність злочинних посягань, які можуть тривати роками. У разі
вчинення продовжуваного злочину строк давності починає спливати з моменту вчи­
нення останнього із тотожних діянь, які, будучи об'єднані єдиним злочинним наміром,
утворюють вказаний різновид одиничного злочину (див. ст. 32 і коментар до неї).

5. Закон (ч. 1 ст. 49) чітко встановлює кінцевий момент перебігу строків давності.
Ним є день набрання вироком суду законної сили. Ніякі процесуальні рішення щодо
притягнення особи до кримінальної відповідальності згідно з чинним КК перебіг
і і років давності не переривають. Така позиція узгоджується з принципом презумпції
ін-нинуватості (ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КК), захищає осіб, кримінальні
і прави, щодо яких невиправдано довго знаходяться в органах дізнання, досудового
І пдства і суді. Якщо строк давності сплив до набрання законної сили обвинувальним
нироком суду, особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49
незалежно від того: 1) на якій стадії процесу перебувала порушена щодо неї криміналь-
ИІ справа і 2) як ця особа поводила себе (наприклад, обвинувачений може умисно
і.нягувати проведення досудового слідства). До набрання чинності КК 2001 р. у судо-
ініі практиці панував підхід, згідно з яким строки давності закінчувались в день вине-
ч-пня постанови про притягнення особи як обвинуваченого або про віддання до суду
у справах, які порушувались не інакше як за скаргою потерпілого.

6. Під ухиленням від слідства або суду як обставиною, що зупиняє перебіг строку
цінності (ч. 2 ст. 49), розуміються будь-які умисні дії, вчинені особою з метою уникну-
іп кримінальної відповідальності за вчинений злочин (нез'явлення без поважних при­
мни за викликом до правоохоронних органів, недотримання умов запобіжного заходу,
ІМІна місця проживання, зміна документів, які посвідчують особу, і перехід її на неле-
і іільнє становище тощо). Якщо ухилення від слідства або суду набуває форми вчинення
Шочину середньої тяжкості або більш тяжкого злочину (наприклад, ст. 393), застосову-
I і і.ся положення не про зупинення строку давності (ч. 2 ст. 49), а про переривання цьо-
і о строку (ч. З ст. 49). Не є такою, що ухиляється від слідства або суду, невідома право­
охоронним органам особа, яка вчинила злочин і переховується, а також особа, хоч і ві-

іома таким органам, але причетність якої до вчинення злочину на момент її зникнення Ще не встановлено. Якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, за-піачених у ч. 1 ст. 49, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий її чгодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про и шкриття у зв'язку із закінченням строків давності.

Оскільки в ч. 2 ст. 49 йдеться не про переривання, а про зупинення строку давності, шя з'явлення особи, яка ухилялась від слідства або суду, із зізнанням або її затриман­ня, перебіг строку давності не відновлюється спочатку, а триває. У цьому разі час, який минув від моменту вчинення злочину до моменту, коли особа почала ухилятись від правоохоронних органів, не анулюється, а підлягає зарахуванню у строк давності, за-пі.ічений у законі.

КК 2001 р. залишив незмінним 15-річний спеціальний недиференційований строк і імпості, по закінченні якого особа, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості, звільняєть-нід кримінальної відповідальності навіть у разі, коли вона протягом цього терміну і иялась від слідства або суду. Особа, яка тривалий час переховувалась від правоохо­ронних органів, не повинна решту свого життя перебувати під загрозою кримінального Переслідування.

7. Давність не може розглядатись як вибачення злочинцю за вчинене незалежно від
мою наступної поведінки. Переривання перебігу строку давності відбувається тоді, ко­
їм до закінчення вказаних у законі строків давності особа вчинила новий злочин серед-
ш.ої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. У такому разі частина строку дав-

іі, яка мала місце до вчинення нового злочину, втрачає своє юридичне значення, і іислення строку давності за перший злочин починається з дня вчинення нового зло­чину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин і поглинен­ню і а складанню не підлягають. Перебіг давності не може вважатись перерваним, якщо права про вчинення нового злочину закрита за недоведеністю злочину.

Якщо до закінчення строку давності особа вчинила новий злочин невеликої тяжкості, вбіг строку давності за попередній злочин триває, а строк давності притягнення до і рнмінальної відповідальності за новий злочин спливає на загальних підставах.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ IX

8. За загальним правилом, перебіг зазначених у законі строків давності є підставою
обов'язкового звільнення від кримінальної відповідальності. Частина 4 ст. 49 встанов­
лює особливий порядок звільнення від кримінальної відповідальності для осіб, що вчи­
нили особливо тяжкі злочини, за які згідно із законом може бути призначено довічне
позбавлення волі. У таких випадках питання про застосування цього виду звільнення
від кримінальної відповідальності вирішується судом у кожному конкретному випадку
з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи вин­
ного та інших обставин. Тобто закінчення 15-річного строку давності, передбаченого для
особливо тяжких злочинів, є підставою не обов'язкового, а факультативного звільнення
від кримінальної відповідальності. У разі, коли суд зробить висновок про доцільність
застосування давності, він звільняє особу від кримінальної відповідальності. Якщо суд
не визнає за можливе застосувати давність, постановлюється обвинувальний вирок і
винній особі призначається покарання. При цьому довічне позбавлення волі в обов'яз­
ковому порядку замінюється на позбавлення волі на певний строк, який визначається
судом у межах санкції тієї норми, за якою кваліфіковано діяння винного.

9. Відповідно до норм міжнародного права ч. 5 ст. 49 передбачає, що особи, які
вчинили планування, підготовку, розв'язування та ведення агресивної війни (ст. 437),
порушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масового знищення
(ст. 439), геноцид (ч. 1 ст. 442), повинні бути притягнені до кримінальної відповідаль­
ності незалежно від часу, який минув з моменту вчинення ними цих особливо небезпеч­
них злочинів проти миру та безпеки людства. Такі особи можуть бути засуджені у тому
числі до довічного позбавлення волі.

10. Про особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх у
зв'язку із закінченням строків давності див. ст. 106 та коментар до неї.

Конституція України (статті 8, 9, 62).

Конвенція про попередження злочинові геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р. Ратифікована СРСР 18 березня 1954 р.

Конвенція ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 р. (статті 1, 2, 4).

Статут міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 p. (cm. 6).

КПК (статті 11-1, 12, 89, 401).

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 р. «Про покарання осіб, винних у зло­чинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів».

Розділ X ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 50. Поняття покарання та його мета

1. Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за
вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в пе­
редбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а та­
кож запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими осо­
бами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити
людську гідність.

1. Порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм
наслідком кримінальну відповідальність. Покарання є однією із форм реалізації кримі-
N.і іьної відповідальності.

До ознак покарання слід віднести те, що воно: а) є заходом примусу; б) застосову-I м.ся від імені держави; в) застосовується лише за вироком суду; г) застосовується и п.ки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; д) полягає в передбаченому за- КОНОМ позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Система і види покарань •піко визначені у КК.

Покарання є засобом примусу. Примус, що забезпечується силою державної влади м межах закону, є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конс-гитуційного обов'язку неухильно додержуватися Конституції України та законів

;іаїни, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незважаючи на

мкі потенційні можливості, примус є не головним, а крайнім засобом боротьби зі

■ іочинністю. Сила примусу, що міститься в санкції кримінально-правової норми Особ-
ІИВОЇ частини КК, має бути необхідною і достатньою для реалізації завдань, визначе­
них у його ст. 1.

Покарання є особливою формою державного примусу і тому закон відмежовує його інших засобів кримінально-правового впливу, якими, зокрема, є примусові заходи Медичного характеру (ст. 92), примусові заходи виховного характеру (ст. 105).

2. Покарання є заходом законного примусу, що має публічний характер і застосову-

■ і ься від імені держави, яка володіє монопольним правом визначати зокрема злочин-
НІСТЬ діяння, його караність, загальні засади призначення покарання, порядок виконан-

покарання, підстави й умови звільнення від покарання, систему органів і установ, іиканих застосовувати і виконувати покарання, їх компетенцію. Держава законодавчо встановлює підстави і межі кримінальної, цивільно-правової дисциплінарної відповідальності службових осіб у разі порушення встановленого НСЮ порядку застосування і виконання покарання, тобто у випадку незаконного засто-ання і виконання даного заходу примусу. У разі скасування вироку суду як неправо­вого держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним іженням.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3. Особа може бути піддана покаранню виключно за вироком суду і у встановлено­
му законом порядку. Суд, встановивши вину особи у вчиненні злочину та виходячи з
конкретних обставин справи, робить висновок про доцільність застосування до неї
покарання, а також визначає його вид, строк або розмір. Жодний інший орган держави
не наділений таким правом. Порушення цього законодавчого припису тягне за собою
кримінальну відповідальність.

Дата добавления: 2015-05-31