І шиття 51 1 страница

Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбаче­ них цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідаль­ ності у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

І. Звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і Ч'пмінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, і від застосування до неї криміналь-н" правових засобів примусового характеру. Про поняття кримінальної відповідальнос-іі пін. коментар до ст. 3.

Зі своїм змістом звільнення від кримінальної відповідальності характеризується фьома моментами: 1) не відбувається державний осуд особи, яка вчинила злочин (об­міни пальний вирок суду не постановляється); 2) до винного не застосовується покаран-^;) через відсутність обвинувального вироку звільнена від кримінальної відповідаль-іі'» гі особа вважається такою, що не має судимості.

інільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи,

Про иизнання її невинною у вчиненні злочину. У даному випадку КК виходить із вста-

інищення факту вчинення особою кримінально караного діяння, а тому передбачені КК

пі істави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.

Ммрішенню питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності має пере-

іі н повне і точне встановлення фактичних обставин і правильна кваліфікація вчи-

■іо злочину.

І Управления кримінальної справи до суду для вирішення питання про звільнення

пііуваченого від кримінальної відповідальності з підстав, визначених законом, не

чекається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. У такому разі провадження

іраві продовжується в звичайному порядку. Згоду обвинуваченого на звільнення від

імінальної відповідальності не слід пов'язувати із визнанням обвинуваченим своєї

и у вчиненому злочині. Адже особа, даючи таку згоду, може і не визнавати себе

і ніжністю або частково) винною в інкримінованому їй злочині.

' Під кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільно не-

печне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК. У зв'язку з

і інільнення від кримінальної відповідальності потрібно відрізняти від випадків, ко-

і і.ід злочину як підстава кримінальної відповідальності взагалі відсутній, що ви-

і.и кримінальну відповідальність. Йдеться про: 1) добровільну відмову при незакін-

(пшішті 45

Розділ IX

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ченому злочині (ст. 17); 2) вчинення суспільно небезпечного діяння неосудною особою (ч. 2 ст. 19) або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (ст. 22); 3) обставини, що виключають злочинність діяння (статті 36-43); 4) малозначне діяння (ч. 2 ст. 11). Звільнення від кримінальної відповідальності також слід відрізняти від ви­падків, коли особа такій відповідальності не підлягає (ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396). 3. КК передбачає такі види звільнення від кримінальної відповідальності:

1) у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45);

2) у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46);

3) у зв'язку з передачею особи на поруки (ст. 47);

4) у зв'язку із зміною обстановки (ст. 48);

5) у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49);

6) на підставі закону про амністію або акта помилування;

7) у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного ха­
рактеру (ст. 97);

8) спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні
окремих злочинів (передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З
ст. 263, ч. 4 ст. 307, ч. З ст. 369). Умови звільнення від кримінальної відповідальності,
які містяться в Особливій частині КК, формулюються по-різному - з урахуванням спе­
цифіки злочину та конкретної мети застосування такого звільнення. Застосування пе­
редбачених Особливою частиною КК заохочувальних норм про звільнення від кримі­
нальної відповідальності не пов'язується із реалізацією дискреційних повноважень
суду, тобто таке звільнення завжди є обов'язковим.

Специфічне звільнення від кримінальної відповідальності, врегульоване одночасно Загальною і Особливою частинами КК, передбачено у ч. 4 ст. 401.

4. Закон визначає звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, перед­бачених КК, виключною компетенцією суду (ч. 2 ст. 44). Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора за наявності підстав для такого звільнення складає мотивовану по­станову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності. Обвинувачений, його захисник, потерпілий або його представник повинні бути ознайомлені з названою постановою, а в разі їх вимог - з усіма матеріалами справи. Суд за наявності вказаних у КК підстав та умов здійснює звільнення від кримінальної відповідальності під час попереднього та судового розгля­ду справи, апеляційного, касаційного або виключного провадження шляхом закриття кримінальної справи незалежно від того, надійшла вона до суду з відповідною постано­вою, обвинувальним висновком чи обвинувальним вироком.

5. Для звільнення від кримінальної відповідальності, з одного боку, та звільнення від покарання та його відбування - з іншого, спільним є фактичне незастосування щодо особи, винної у вчиненні злочину, втрат і обмежень особистого, майнового та іншого характеру, передбачених кримінальним законом як покарання. Водночас вказані право­ві інститути відрізняються один від одного, зокрема, за підставами, умовами та кримі­нально-процесуальними особливостями застосування. Якщо звільнення від криміналь­ної відповідальності відбувається до винесення обвинувального вироку суду, то від по­карання та його відбування звільняється засуджений, тобто особа, щодо якої постановлено обвинувальний вирок і яку у такий спосіб вже притягнено до криміналь­ної відповідальності. Наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75) передбачає винесення обвинувального вироку, призначення винній особі пока­рання, а тому вважається не звільненням від кримінальної відповідальності, а специфіч­ною формою реалізації кримінальної відповідальності. Враховуючи різну юридичну природу та інші відмінності, закон передбачає регламентацію звільнення від криміналь­ної відповідальності та звільнення від покарання і його відбування в різних розділах Загальної частини КК (відповідно розділи IX і XII).

6. Про поняття та юридичне значення амністії і помилування див. ст. 86 і ст. 87 і

коментарі до них.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Конституція України (статті 92, 106).

КПК(статті 7, 7-1, 7-2, 8-Ю, 11-1, 12, 248, 249-1, 282, 376, 400-1, 400-4). Постанова ПВС № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України ічкоподавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності».

Стаття 45. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину щиро по­каялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала зав­дані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

1. Стаття 45 передбачає новий, невідомий КК 1960 р., вид звільнення від криміналь­
ної відповідальності. У КК 1960 р. дійове каяття розглядалося лише як обставина, що
пом'якшує відповідальність. Сутність дійового каяття як підстави обов'язкового звіль­
нення від кримінальної відповідальності полягає у тому, що особа, яка вчинила злочин,
НС піше внутрішньо переживає і словесно розкаюється у вчиненому, а й підтверджує це

тими соціально корисними й активними діями. Вчинити їх вона може з власної ініціа-іиии, проте застосування ст. 45 не виключається у разі, коли дійовому каяттю переду-Мл< роз'яснювальна робота компетентних органів про позитивні наслідки поведінки, описаної у зазначеній статті.

2. Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим
і і и і ям, якщо: 1) вона вчинила злочин вперше; 2) вчинене нею діяння належить до

чинів невеликої тяжкості (див. ст. 12); 3) її посткримінальна поведінка є позитивною і ніжністю відповідає змісту дійового каяття, яке включає такі обов'язкові елементи, 0 щире покаяння особи; б) активне сприяння розкриттю злочину; в) повне відшко-піня завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Для застосування ст. 45 слід и. і.піовити, як правило, сукупність всіх перелічених елементів. Проте звільнення від імінальної відповідальності згідно зі ст. 45 не повинно виключатись у тому разі, ко­пі іинний об'єктивно позбавлений можливості виконати всі вимоги, закріплені у цій ИОрмі. Зокрема, якщо посягання фактично не спричинило суспільно небезпечних на­пои, дійове каяття може не включати повне відшкодування завданих збитків та усу-ия заподіяної шкоди, а відсутність активного сприяння розкриттю злочину з боку мої особи може бути зумовлена тим, що правоохоронним органам і без її допомоги

■ся повністю розкрити злочин.

< фера застосування ст. 45 охоплює як закінчені, так і незакінчені злочини. Якщо

■•пін вчинено у співучасті, то питання про звільнення від відповідальності у зв'язку з

ним каяттям вирішується лише щодо того співучасника, який виконав усі зазначені

ЦІЙ статті вимоги. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину, двох або

\\ мни- (.починів невеликої тяжкості, які утворюють ідеальну сукупність (див. коментар

53), не є перешкодою для застосування ст. 45.

І, ПІД вчиненням злочину вперше у ст. 45 розуміється, що особа раніше не вчи-дь-якого діяння, передбаченого Особливою частиною КК, про що на практиці їй 11. відсутність: 1) у особи непогашеної або незнятої судимості за раніше вчине-иючин; 2) кримінальної справи, порушеної у зв'язку із вчиненням особою будь-ючину. Особою, яка вперше вчинила злочин, з юридичної точки зору слід та­йн шавати особу, яка раніше хоч і вчинила кримінально каране діяння, але: а) бу- ■иправдана судом за пред'явленим обвинуваченням; б) була правомірно звільнена і і'ммінальної відповідальності; в) була реабілітована; г) була засуджена без при-!• мни покарання або звільнена від покарання; д) відбула покарання за діяння, зло-11. і караність якого усунена законом (відповідно до ч. З і ч. 4 ст. 88 вона визна-і'іікою, що не має судимості).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ IX

(таття 46

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Якщо особу було звільнено від кримінальної відповідальності за ст. 45, а згодом встановлено, що особа раніше вчинила інший злочин, правове значення якого не втрачено, це є підставою для скасування постанови суду про закриття кримінальної справи у зв'язку з нововиявленими обставинами.

4. Щире каяття, характеризуючи суб'єктивне ставлення винної особи до вчинено­
го нею злочину, означає, що особа визнає свою вину за усіма пунктами висунутого
проти неї обвинувачення, дає правдиві свідчення, щиро жалкує про вчинене, негативно
оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, співчуває потерпілому, демон­
струє готовність понести заслужене покарання. Будучи внутрішнім, морально-
психічним процесом у свідомості особи, яка вчинила злочин, щире каяття підлягає
встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням посткримінальної пове­
дінки винного, правдивості його свідчень під час досудового слідства і розгляду справи
у суді тощо. Сприяння розкриттю злочину і добровільне відшкодування заподіяної
шкоди, що не супроводжується щирим каяттям, є обставинами, які пом'якшують відпо­
відальність при призначенні покарання (пункти 1 і 2 ч. 1 ст. 66). Виражене словесно і
закріплене письмово визнання особою своєї вини у злочині не завжди є проявом саме
щирого каяття, оскільки може поєднуватись із критикою чинного законодавства, ви­
правдовуванням своєї протиправної поведінки. Проявом щирого каяття слід визнавати
явку з повинною (ст. 96 КПК).

5. Під активним сприянням розкриттю злочину слід розуміти дії винної особи,
спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у
встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне зна­
чення для розкриття злочину. Це може полягати зокрема у: повідомленні про всі відомі
епізоди й обставини вчинення злочину; викритті інших співучасників; визначенні ролі
кожного з них у вчиненні злочину; повідомленні про їхнє місцезнаходження; наданні
допомоги в їх затриманні; видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого
злочинним шляхом. Неповідомлення компетентним органам про інших відомих винно­
му співучасників злочину, а так само повідомлення про достеменно відомі цим органом
обставини справи виключає наявність такої обставини, як активне сприяння розкриттю
злочину. Якщо допомога правоохоронним органам з боку винного не привела до пози­
тивних результатів (наприклад, незважаючи на неї, не вдалося затримати співучасників
або відшукати знаряддя вчинення злочину чи інші потрібні докази), ця обставина сама
по собі не повинна перешкоджати застосуванню ст. 45.

6. Відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди — це дії, які
фактично усувають негативні наслідки вчиненого злочину. Закон прямо вказує на те,
що звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям можливе
тільки у разі реального відшкодування (усунення) у повному обсязі спричинених зло­
чином втрат фізичного, майнового або морального характеру. З огляду на це, ст. 45 не
може бути застосована у випадках, коли обвинувачений (підсудний) лише обіцяє (усно
або письмово) відшкодувати завдані ним збитки або усунути заподіяну шкоду у май­
бутньому.

Відшкодуванням завданих збитків та усуненням заподіяної шкоди слід визнавати зокрема: повернення викраденого майна або надання потерпілому замість викраденого, знищеного чи пошкодженого рівноцінного майна; компенсацію у грошовій формі вар­тості викраденого, знищеного чи пошкодженого майна; відновлення своєю працею або за свій рахунок властивостей пошкодженого майна; надання допомоги у лікуванні осо­бі, потерпілій від тілесного ушкодження, у т. ч.- оплату вартості лікування потерпілого до його повного одужання; внесення належної суми аліментів особою, яка обвинувачу­ється в злісному ухиленні від їх сплати; компенсацію втраченої потерпілим зарплати або іншого доходу; виплату заробітної плати, стипендії, пенсії або інших встановлених у законі виплат; знищення або добровільну видачу предмета злочину; усунення мора­льної шкоди у тій формі, яка задовольняє потерпілого (вибачення у публічній формі, спростування неправдивих відомостей у засобах масової інформації, грошова компен-

I лція). Питання про те, чи повністю відшкодовані завдані збитки або усунена заподіяна шкода, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин криміна-п.мої справи, обгрунтованості вимог потерпілої особи тощо.

Не перешкоджає звільненню від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям та обставина, що фактично відшкодування завданих збитків або усунення за­подіяної шкоди здійснив не той, хто вчинив злочин (не має значення - власними сила­ми або за допомогою своїх коштів), а інші особи, скажімо, його близькі родичі (напри­клад, винний не в змозі усунути негативні наслідки злочину через хворобу або брак коштів). Важливо лише, щоб ініціатива надійшла саме від особи, відносно якої вирішу-і п.ся питання про звільнення за ст. 45. Адже якщо відшкодування завданих збитків (усунення заподіяної шкоди) здійснюється від імені такої особи, але без її особистої

юті або принаймні без ініціативи і сприяння з її боку, це свідчить про відсутність mix належних складових дійового каяття того, хто вчинив злочин.

7. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 здійснюється не- імежно від того, чи погоджується на це потерпілий (на відміну від ст. 46). Водночас

і зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого у разі закриття кримінальної справи, зо­крема, у зв'язку з дійовим каяттям. Потерпілий або його представник можуть оскаржи-іи рішення про закриття справи в апеляційному порядку.

КПК (статті 7-1, 7-2, 12). ЦК (ст. 22).

Стаття 46. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та від­шкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

1. Включення ст. 46 до КК засвідчує шанобливе ставлення держави до інтересів по-
арпілого, виходить з недоцільності звернення до заходів кримінально-правової репре-
і її у ситуаціях, коли відновлення соціальної справедливості можливе шляхом прими­
рения винного у злочині із потерпілим. Стаття 46 є закріпленням відомого зарубіжному
іаконодавству інституту медіації як альтернативного способу врегулювання криміналь-
по-правових конфліктів, в основу якого покладено посередництво у примиренні сторін,
іиільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням винного з потер­
пілим, втілюючи ідею відновлювального правосуддя, дає змогу: потерпілому - більш
иік'ративно отримати належну компенсацію заподіяної йому шкоди; особі, яка вчинила
їлочин,- уникнути кримінальної відповідальності; державі - зекономити фінансові та
піші ресурси для боротьби зі злочинністю.

Поряд із звільненням від кримінальної відповідальності у зв'язку з примиренням щінного з потерпілим як інститутом матеріального права (ст. 46 КК) існує криміналь­но процесуальний інститут примирення у справах приватного обвинувачення (ч. 1

27 КПК). Злочини, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 і ст. 356, не становлять значної

цільної небезпеки, а тому конфлікти, які призвели до їх вчинення, можуть бути ро т'язані з мінімальними витратами, без засудження винного і призначення йому кри-

ільного покарання. Справи про зазначені злочини порушуються не інакше, як за і іргою потерпілого і підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинува­ченим (підсудним).

2. Для застосування аналізованого виду звільнення від кримінальної відповідально-
і її необхідною є сукупність таких умов: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) діяння на-

ить до злочинів невеликої тяжкості (при цьому не вимагається, щоб ними були так ні злочини приватного обвинувачення); 3) особа, яка вчинила такий злочин, прими-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розд'іл IX

і таття 47

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

рилася з потерпілим; 4) вона відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду. При цьому не вимагається, щоб суб'єкт, який вчинив злочин, щиро покаявся і активно сприяв розкриттю злочину.

Про поняття злочину невеликої тяжкості див. ст. 12 та коментар до неї, про по­няття вчинення злочину вперше, відшкодування завданих збитків та усунення запо­діяної шкоди - коментар до ст. 45.

Відшкодування завданої шкоди в плані ст. 46 може бути і неповним (на відміну від ст. 45), але у будь-якому разі воно має бути достатнім. Цей критерій визначається за угодою потерпілого, який пропонує конкретні форми та механізми відшкодування зав­даних збитків або усунення заподіяної шкоди, та особи, яка вчинила злочин. Так, усу­нення негативних наслідків вчиненого злочину може пов'язуватись учасниками конф­лікту з укладенням або виконанням відповідного цивільно-правового договору. Винна особа, прагнучи до примирення, може домовитися із потерпілим про передачу йому матеріальних благ понад шкоду, заподіяну злочином. КК подібні примирювальні до­мовленості не забороняє.

У разі наявності декількох потерпілих винний може бути звільнений від криміналь­ної відповідальності за ст. 46 за умови досягнення ним примирення з кожним із потер­пілих і відшкодування кожному із них завданих збитків або усунення заподіяної шкоди. Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди (одномоментне або у декілька прийомів) може як передувати примиренню, так і здійснюватись одно­часно з ним, але у будь-якому разі повинно мати місце до винесення постанови суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до ЦК до спадкоємця переходить право на відшкодування: 1) збитків, завданих спадкодавцеві лише у договірних зобов'язаннях; 2) моральної шкоди, прису­дженої судом спадкодавцеві за його життя. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема право на відшкоду­вання шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю. Однак значення наведених цивільно-правових положень у контексті розглядуваного виду звільнення від кримінальної від­повідальності не слід перебільшувати. Стаття 46 не містить заборони на відшкодування заподіяної злочином фізичної, майнової або моральної шкоди спадкоємцям потерпіло­го. Тому у наведеній ситуації закриття кримінальної справи на підставі ст. 46 (за наяв­ності всіх інших передбачених нею умов) не виключається.

Особливістю передбаченого ст. 46 звільнення від кримінальної відповідальності є те, що для його застосування вимагається не лише позитивна посткримінальна поведін­ка винного, а й добровільне волевиявлення потерпілого. Якщо заподіяна злочином шкода повністю відшкодована, проте примирення потерпілого з винним не відбулося, останній не може бути звільнений від кримінальної відповідальності за ст. 46. Разом з тим відсутність зазначеного примирення не перешкоджає застосуванню у цьому разі ст. 45 (за наявності всіх передбачених нею умов). Взагалі, вирішуючи питання про за­стосування ст. 45 або ст. 46, пріоритет слід віддавати нормі, що передбачає такі умови звільнення від кримінальної відповідальності, які у конкретній ситуації склалися раніше. 3. Під примиренням розуміється добровільна відмова потерпілого від поданої ним заяви про притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка вчинила злочин (у разі, коли справу ще не порушено), або прохання закрити вже порушену щодо вин­ного кримінальну справу. Потерпілий, примирившись із винною особою, звертається до суду з клопотанням звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, або принаймні не заперечує проти такого звільнення. Факт примирення потре­бує відповідного процесуального закріплення у матеріалах справи.

Мотиви, якими керується потерпілий, погоджуючись на примирення (жалість, релі­гійні переконання, сподівання на дружбу, бажання поліпшити своє майнове становище тощо), для застосування ст. 46 значення не мають. Не є важливим також, хто саме ви­ступив ініціатором примирення (винний, потерпілий, їхні знайомі, працівники право­охоронних органів). При цьому слід враховувати, що примирення - це акт прощення

•рпілим винного в результаті вільного волевиявлення. Звільнення від кримінальної ш'іііовідальності за ст. 46 КК не допускається, якщо встановлено, що заяву про припи­нення подальшого кримінального переслідування винного потерпілий зробив не добро-іч чі.по, а вимушено - в результаті погроз, залякувань або іншого неправомірного впли- іу ч боку винного чи його оточення.

5. Примирення має відбутись саме з потерпілим, а не з іншими особами, які беруть і.їсть у кримінальному процесі. Потерпілий - це фізична особа, якій злочином запо-пяно моральну, фізичну або майнову шкоду і яка визнана потерпілим постановою ор-і.шу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою суду. Для визнання особи потер­пілим закон не вимагає її заяви. Особа повинна бути визнана потерпілим після того, як праві зібрані докази того, що злочином їй заподіяно шкоду. З урахуванням того, що і ічімінальну відповідальність тягне також готування (крім злочинів невеликої тяжкос-и) і замах, особа визнається потерпілою і в тому разі, коли щодо неї був вчинений від-поиідний незакінчений злочин. У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права потерпілого мають його близькі родичі, які в установленому поряд-визнані потерпілими. Не є потерпілими у кримінально-процесуальному аспекті юри-пічні особи, які, у разі заподіяння їм майнової шкоди, визнаються цивільними позива­чами. Подібне обмеження сфери застосування ст. 46 є невиправданим як з погляду реа- іізації прав того, хто вчиняє злочин, так і з точки зору задоволення інтересів юридичних осіб, яким завдається шкода.

Угоду про примирення з особою, яка вчинила злочин, якщо потерпілим є неповно- ІІІтній або недієздатний, можуть укласти законні представники такого потерпілого (ни­ми відповідно до КПК можуть бути визнані батьки, усиновителі, опікуни, піклувальни­ки або представники установ та організацій, під опікою чи піклуванням яких перебува­ють вказані потерпілі).

КПК (статті 7-І, 8, 12, 27, 32, 49, 52, 63).

ЦК (статті 608, 1200, 1219, 1230).

Постанова ПВС № 2 від 25 січня 1974 р. «Про судову практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого».

Постанова ПВС № 13 від 2 липня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав- I тва, яким передбачені права потерпічих від злочинів».

Стаття 47. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки

1. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та
щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з
передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їх­
нім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки
виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного харак­
теру та не порушуватиме громадського порядку.

2. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кри­
мінальної відповідальності за вчинений нею злочин.

1. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з передачею особи на поруки може мати місце за сукупності таких умов: 1) особа вчинила злочин вперше; 2) діяння належить до злочинів невеликої або середньої тяжкості (див. ст. 12 і коментар до неї); 3) особа, яка вчинила злочин, щиро покаялася; 4) колектив підприємства, уста­нови чи організації звернувся з клопотанням про передачу йому на поруки такої особи; 5) особа, яка вчинила злочин, не заперечує проти закриття кримінальної справи за да­ною нереабілітуючою підставою.

Розділ IX

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

2. Про поняття щирого каяття і вчинення злочину вперше див. коментар до ст. 45.
Щире каяття особи свідчить про її бажання спокутувати провину перед колективом
підприємства, установи чи організації та виправити свою поведінку. Вказівка на необ­
хідність встановлення саме щирого каяття підкреслює специфіку даного виду звільнен­
ня від кримінальної відповідальності і зумовлена тим, що зазначена поведінка є важли­
вою психологічною передумовою ефективності зусиль колективу підприємства, уста­
нови чи організації по перевихованню особи, взятої на поруки.

3. Закон дозволяє звільняти особу від кримінальної відповідальності у зв'язку з
передачею її на поруки лише за наявності клопотання колективу підприємства, уста­
нови чи організації. За своїм змістом дане клопотання включає: 1) вмотивоване про­
хання відповідного колективу звільнити від кримінальної відповідальності особу, яка
вчинила злочин, і передати її йому на поруки; 2) зобов'язання колективу здійснювати
заходи виховного характеру, спрямовані на недопущення вчинення особою, взятою на
поруки, нових злочинів, а також своєчасно повідомляти про обставини, які перешко­
джають виконанню виховної функції.

Порядок звернення колективу з клопотанням про передачу особи на поруки регла­ментується кримінально-процесуальним законодавством. Закон не вказує, колектив якого саме підприємства, установи чи організації має право звернутись із клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності і передачу особи йому на поруки. Як правило, найбільшими можливостями з погляду проведення виховних заходів володіє колектив за місцем роботи або навчання правопорушника. У будь-якому разі неприпус­тимим є формальний підхід до заявленого клопотання, адже воно відіграє роль своєрід­ної гарантії того чи іншого колективу здійснювати щодо винуватця злочину заходи ви­ховного характеру, чинити на нього благотворний вплив, стежити за його поведінкою протягом строку поручительства. Буквальне тлумачення тексту ст. 47 заперечує право на клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності з боку зборів мешкан­ців за місцем проживання винної у злочині особи. Водночас, із клопотанням про пере­дачу особи на поруки може звернутись колектив політичної партії або іншого об'єд­нання громадян, членом якого є той, хто вчинив злочин.

Дата добавления: 2015-05-31