Розділ VIII

Стаття 43

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

діяння, внаслідок яких шкода лише може, але не обов'язково повинна виникнути. З огляду на це, поведінка, що явно веде до заподіяння шкоди, не може бути виправдана посиланнями на користь, яку суспільство отримало б від такої поведінки.

Дії (бездіяльність), пов'язані з ризиком, найчастіше можуть бути вчинені у вироб­ничій, медичній, науковій діяльності, під час експлуатації чи випробування технічних пристроїв. Проте не виключається можливість ризикованої поведінки і в інших ситуа­ціях. Потреба у ризикованих діях (бездіяльності) може виникнути як при виконанні особою своїх професійних чи службових обов'язків, так і за інших обставин. Підстави для вчинення ризикованих діянь можуть з'явитись у тих ситуаціях, коли наявних знань та досвіду недостатньо для повного усунення небезпеки і виключення ризику або ж коли виключити ризик взагалі неможливо з об'єктивних причин.

Вчинення ризикованих дій в екстремальних ситуаціях задля відвернення чи усу­нення небезпеки має оцінюватись за правилами ст. 39.

3. Ризиковані діяння визнаються виправданими і не тягнуть за собою кримінальної відповідальності за сукупності таких умов:

1) ризиковане діяння вчинюється для досягнення значної суспільно корисної мети.
Така мета може набувати вигляд майнових здобутків для суспільства, держави чи бага­
тьох громадян, нової наукової, технічної, гуманітарної інформації, корисної для суспіль­
ства, збереження або покращення життя чи здоров'я людей тощо. Користь для суспіль­
ства у разі успіху ризикованих дій (бездіяльності) має бути значною, тобто істотною за
обсягом та характером;

2) неможливо досягти зазначеної мети у даній обстановці без вчинення ризиковано­
го діяння. У разі можливості досягнення мети за допомогою неризикованої поведінки
ризик не може вважатися виправданим;

3) особа вжила заходів, які дають підстави обгрунтовано розраховувати на відвернен­
ня шкоди правоохоронюваним інтересам. Під такими заходами слід розуміти зокрема
належні заходи безпеки під час наукових, технологічних експериментів, випробувань
тощо. Вжиття заходів безпеки є обов'язковим, якщо є можливість до них вдатись. Не­
вжиття вказаних заходів робить ризиковане діяння невиправданим, тому особа, яка його
вчинила, підлягає відповідальності у разі настання шкоди внаслідок такого діяння.

4. Відповідно до ч. З ст. 42 особа несе кримінальну відповідальність на загальних підставах, якщо ризик завідомо створював загрозу: а) для життя інших людей; б) еколо­гічної катастрофи; в) інших надзвичайних подій. Термін завідомо, вжитий у ч. З ст. 42, означає, що особа, яка вчинила ризиковане діяння, заздалегідь знала про можливість настання передбачених ч. З ст. 42 негативних наслідків.

Загроза для життя інших людей означає загрозу настання смерті двох або більше осіб. Якщо життя чи здоров'я людини піддається ризику з метою врятування життя ін­ших людей (донорство, участь у медичному експерименті тощо), то однією із вимог, дотримання яких гарантує правомірність ризику, є згода особи, яка піддається ризику. Згода вважатиметься чинною лише у разі попереднього інформування цієї особи про всі можливі негативні наслідки для її життя та здоров'я.

Під екологічною катастрофою слід розуміти стійкі або незворотні негативні зміни у навколишньому середовищі, внаслідок яких стає неможливим або надзвичай­но небезпечним проживання населення і ведення господарської діяльності на певній

території.

Під іншими надзвичайними подіями слід розуміти, зокрема, аварію, масове отру­єння людей, епідемію, епізоотію, виснаження чи знищення окремих природних ком­плексів чи ресурсів та інші події, що створюють загрозу для здоров'я великої кількості людей, загрозу знищення чи пошкодження значної кількості майна, спричинення вели­кої майнової шкоди тощо.

Конституція України (ст. 28).

Основи законодавства України про охорону здоров я від 19 листопада 1992 р. (статті 43-53).

Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 р. (статті 12-14).

Закон України «Про донорство крові та Ті компонентів» від 23 червня 1995 p. (cm. 2). Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 p. (cm. 1).

Стаття 43. Виконання спеціального завдання з попередження чи роз­криття злочинної діяльності організованої групи чи злочин­ної організації

1. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоронюваним інте­
ресам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання,
беручи участь в організованій групі чи злочинній організації з метою попере­
дження чи розкриття їх злочинної діяльності.

2. Особа, зазначена у частині першій цієї статті, підлягає кримінальній від­
повідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної
організації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєднаного з на­
сильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчиненого умисно і
пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або
настанням інших тяжких або особливо тяжких наслідків.

3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цієї статті,
не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а покарання у виді по­
збавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина мак­
симального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

І. Стаття 43 визначає умови, за яких заподіяння шкоди правоохоронюваним інтере­сам особою, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації, визнається правомірним. Вказане заподіяння шкоди визнається обставиною, що виключає злочинність діяння, за сукупності таких умов:

1) воно є вимушеним. Вимушеним визнається таке заподіяння шкоди, що є необ­
хідним для збереження особою у таємниці факту виконання нею спеціального завдан­
ня, її співробітництва з оперативним підрозділом (розвідувальним органом) чи її інко-
і иіто. Вчинення особою, яка виконує спеціальне завдання, беручи участь в організованій
групі чи злочинній організації, злочинного діяння, не зумовленого зазначеною вище
необхідністю, не підпадає під дію ст. 43, і особа, яка вчинила це діяння, має нести за
нього кримінальну відповідальність на загальних підставах;

2) воно здійснюється особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне зав-
і.піня, беручи участь в організованій групі чи злочинній організації.

Під особою, яка виконує спеціальне завдання, слід розуміти: а) штатного праців­ника оперативного підрозділу правоохоронних (органів МВС, СБ, ДПС, податкової мі­ннії, інших органів, що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність) > розвідувальних органів, який проникає до складу організованої групи чи злочинної Організації. Це проникнення, як правило, є негласним (працівник правоохоронного орга- видає себе за іншу особу), але не виключено, що працівник правоохоронного органу,

.... п виконує спеціальне завдання, не приховує від злочинців свого службового станови-

(наприклад, вдає корумпованого співробітника правоохоронного органу); б) особу,

п | на передбаченій законом основі негласно співробітничає з оперативним підрозді-

і (працівником оперативного підрозділу) правоохоронного органу або з розвіду-

......ним органом і отримала відповідне спеціальне завдання.

Участь особи в організованій групі чи злочинній організації може вважатись виконан-

I чіеціального завдання, про яке йдеться у ст. 43 і яке дає особі право на правомірне за-

пчиня шкоди, лише за умови документального оформлення такого завдання і відобра-

Ніія його у документах відповідної оперативно-розшукової справи. Документальне

іи)юрмлення спеціального завдання необхідне як у випадку проникнення особи до складу

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VIII

організованої групи чи злочинної організації, так і у разі укладення угоди з особою, яка вже є членом такої групи чи організації. Про необхідність негласного проникнення працівника оперативного підрозділу (розвідувального органу) або особи, яка співробітничає з оператив­ним підрозділом (розвідувальним органом), до складу організованої групи чи злочинної організації має бути винесена постанова, яка затверджується начальником органу, до скла­ду якого входить підрозділ, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, а у деяких ви­падках - безпосередньо начальником такого підрозділу. Виконання спеціального завдання особою, яка до укладення угоди про співробітництво з оперативним підрозділом (розвіду­вальним органом) вже була членом організованої групи чи злочинної організації, не звіль­няє цю особу від кримінальної відповідальності за злочини, вчинені нею до укладення уго­ди й отримання спеціального завдання. Не може бути звільнена від кримінальної відпові­дальності з підстав, передбачених ст. 43, і особа, яка діяла з метою попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації за власною ініціативою, без спеціального завдання відповідних органів;

3) метою такого завдання було попередження чи розкриття злочинної діяльності
організованої групи чи злочинної організації;

4) під час виконання зазначеного спеціального завдання особою, яка виконує таке
завдання, не вчинено злочини, зазначені у ч. 2 ст. 43.

Про поняття організованої групи та злочинної організації див. коментар до ст. 28.

2. Закон забороняє залучати до виконання оперативно-розшукових завдань медичних
працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійс­
нювати оперативно-розшукові заходи, є їхнім пацієнтом чи клієнтом. Тому не може ви­
знаватись правомірним виконання медичними працівниками, священнослужителями,
адвокатами спеціальних завдань у складі організованих груп чи злочинних організацій,
члени яких є їхніми пацієнтами чи клієнтами, а вчинення цими особами злочинних діянь
за таких обставин тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

3. Згідно з ч. 2 ст. 43 заподіяння шкоди особою за наявності умов, передбачених ч. 1
цієї статті, не визнається правомірним, якщо відповідне діяння за своїми ознаками є:
а) особливо тяжким умисним злочином, поєднаним з насильством над потерпілим; б) тяж­
ким умисним злочином, пов'язаним зі спричиненням тяжкого тілесного ушкодження
потерпілому або настанням інших тяжких чи особливо тяжких наслідків.

Під насильством над потерпілим у даному разі слід розуміти як фізичне, так і психічне насильство (застосування чи погроза застосування щодо потерпілого фізичної сили, зброї, інших знарядь, що можуть заподіяти шкоду життю чи здоров'ю потерпіло­го). Про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46, а про поняття тяжкого тілес­ного ушкодження - до ст. 121. Під тяжкими чи особливо тяжкими наслідками у ч. 2 ст. 43 слід розуміти наслідки (смерть людини, шкоду для здоров'я людей, майнову шкоду тощо), які визнаються тяжкими чи особливо тяжкими відповідно до норм КК про відповідальність за вчинення того чи іншого умисного тяжкого злочину (див. ч. З ст. 146, ч. З ст. 204, ч. З ст. 206, ч. З ст. 355 тощо).

5. Частина 3 ст. 43 встановлює пільгові правила призначення покарання особі, яка, виконуючи спеціальне завдання, вчинила злочин, зазначений у ч. 2 ст. 43. Ці пільги щодо розміру покарання діють лише за наявності перелічених вище чотирьох умов.

Пільгові правила, встановлені ч. З ст. 43, застосовуються при призначенні винній особі покарання окремо за кожен вчинений злочин. При сукупності злочинів остаточне покарання для неї визначається судом на основі покарань, призначених окремо за ко­жен вчинений злочин, за загальними правилами, встановленими ст. 70. У разі вчинення за умов, передбачених частинами 1 та 2 ст. 43, злочину особою, яка після засудження не відбула повністю призначеного судом покарання, покарання за новий злочин при­значається з урахуванням пільг, передбачених ч. З ст. 43, а остаточне покарання визна­чається за загальними правилами, встановленими ст. 71.

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті 5, 8, 11). Закон України «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 р. (статті 4, 5).

Розділ IX

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Стаття 44. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності

Дата добавления: 2015-05-31