Етичні погляди вчених Києво-Могелянської академії

Важливу роль у розвитку освіти, культури в Україні тоді зіграли друкарні, ставали, по суті, самостійними науковими центрами. Найбільшими з друкарень тоді вважалися Київська, Чернігівська та Львівська. Активізується розвиток живопису, архітектури, музики.

Головним центром науки і культури Правобережжя України після закриття Острозької колегії стала відкрита в 1639 році вище Києво-Могилянська колегія, пізніше, в 1701 році, перетворена в Києво-Могилянській академії. Засновник академії - настоятель Печерської лаври Петро Семенович Могила. Тривалість навчання в академії до 12 років. У ній вивчалося більше 20 різних областей знань, у тому числі і філософія. Особливе місце в навчанні приділялося латинської мови, а не грецької, як раніше. Латинь - необхідне для практичного життя в умовах польської гегемонії в Україні. З вивченням латині в Києво-Могилянській академії пов'язано більш грунтовне освоєння творів філософів античності, Середньовіччя, Відродження та пізній період, в певній мірі зумовило піднесення української філософської думки.

Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль в історії філософської освіти не тільки в Україні, але і всієї Росії, дала в XVI - XIX ст. професорів майже всім російським університетам. Найвидатнішим представником гуманітарної думки є самобутній філософ Григорій Сковорода, закінчив курс навчання в академії, зберіг добрі, теплі враження про неї і її професорів. Відомі вчені, вихідці з Києво-Могилянської академії, Феофан Прокопович і Стефан Яворський, очолювали «наукову дружину» російського царя Петра Першого. Стефан Яворський став місцеблюстителем патріаршого престолу, а Феофан Прокопович - главою Священного Синоду. Філософські курси, читалися в академії, мали теологічний і схоластичний характер, традиційно розбивалися на три частини: логіку, фізику, метафізику. Зміст курсів до кінця XVIII ст. переважно арістотелівський. Пізніше в академію прийшло нове віяння - вплив одного з радикальних послідовників Декарта - Пурхоція, підручником якого і користувалися в академії. Поступово, всупереч початковим теологічним установкам, на філософських курсах академії пробиває шлях певна матеріалістична тенденція виражалася в алегоричному тлумаченні Біблії, деїзму і пантеїзму. Феофан Прокопович у філософському курсі пропагував матеріалістичні ідеї Бекона, Декарта, Спінози, системи Галілея і Коперника.

В епоху Просвітництва в Україні виникають колегії в Чернігові, Переяславі, Харкові та інших містах, що сприяло поширенню знань.

Епоха зрілого Просвітництва припадає на другу половину XVIII ст. і характеризується особливостями: по-перше, розвивається ідея про внесословной цінність людини, по-друге, пробуджується самосвідомість і гідність особи, по-третє, розвивається почуття патріотизму, вболівання за долю України. Ці особливості свідчать про те, що в епоху зрілого Просвітництва проблема науки воліє проблемі людини. Підтвердженням є хоча б той факт, що в першій половині XVIII в. в курсах філософії Києво-Могилянської академії з'являються спеціальні розділи етики. Етика - це вчення про мораль, про правила і норми поведінки людини, про обов'язки людини у відношенні один до одного, до Батьківщини, до держави. Тоді ж етика стає самостійною галуззю знань філософської думки. У творах києво-могилянців з питань етики затверджується, що етика - вчення про людину, його ставлення до природи і суспільства, розуміння їм земного призначення.

Гуманістичні ідеї розкріпачення особистості, утвердженню гідності людини стали видатними в лекціях професорів Києво-Могилянської академії. Етика стала важливим знаряддям формування свободи особистості. У філософських курсах академії чітко простежується думка про те, що пізнання законів природи дає хоча і не універсальну, але реальну силу в світі. Етика в академії бере на себе обов'язки вести людину до морального вдосконалення і земного блага. Знання стає вище етичним принципом, який визнає призначення людини.

Дата добавления: 2015-05-26