Українська етична думка 19-20 ст

Друга половина XIX - початок XX в. стали часом перелому, знаменував собою кінець класичної і становлення нової, сучасної філософії та етики. Це виразилося в зміні підходів до традиційних проблем. Класична філософія моралі базувалася на культі розуму, який повинен був відкрити і сформулювати принципи устрою світу на засадах людяності та справедливості. Моральність мислилася як вираз істинної сутності людини, її призначення як розумної істоти. Але розвиток історії XIX-XX ст., Здавалося, повністю спростувало ці очікування. Розум і наука, хоча і підтвердили своє торжество в пізнанні і підпорядкуванні сил природи, виявили своє безсилля в пристрої людського життя. І були потрібні якісь нові шляхи для реалізації цих очікувань, або викриття їх ілюзорності і порятунок людства від марних надій.

Тенденції, що склалися в етиці в кінці XIX століття, розвиваються і в XX столітті. Триває розвиток науково-раціоналістичних напрямків в етиці (прагматизм, позитивізм), прагнучих зосередиться на питаннях методології природознавства. Основне завдання філософії позитивізму полягає в розробці строгих критеріїв науковості. В її аналізі моральних проблем формально-логічні компоненти превалюють над змістовними.

Етика емотівізма (Б. Рассел, А. Айер, Р. Карнап), використовуючи принцип "верифікації" (проверяемости емпіричним шляхом) в дослідженні моральних суджень, приходить до висновку, що ці судження неверіфіціруеми, тому не володіють об'єктивною смисловим значенням, а всього лише відображають особисті емоційні переваги мовця. Традиційна релігійна етика ненаучна - такі висновки емотівізма.

В рамках позитивізму емотівістская концепція доповнюється теорією інтуїтивізму. Її основоположник Дж. Мур критикує натуралістичний підхід до моральної проблематики. Він робить висновок про те, що вихідне поняття моралі в принципі визначити неможливо і не виводиться, а є предметом інтуїтивного знання, отже, натуралістична етика також ненаукових, як і релігійна.

Поява етики прагматизму пов'язане з ім'ям Ч. Пірса, сформулювати свої ідеї ще в кінці XIX ст.. Його послідовники (У. Джемс, Д. Дьюї та ін) сприяли широкому розповсюдженню цього напрямку в XX столітті. Прагматизм претендує на раціональне вирішення моральних проблем, прагнучи перетворити етику в практичну науку. Вся моральна життя людини складається з унікальних, неповторних моральних ситуацій, єдиною підставою вибору в яких, є індивідуальна корисність обирається. Іншими словами, добро це те, що відповідає бажанням (потреби) і викликає дія, що веде до успіху. Таким чином, мораль і етика розглядаються прагматистов, лише як набір "інструментів", що допомагають індивіду вирішити свої ситуації найкращим для нього чином.

У XX в. виникають також нові системи ірраціоналістіческой етики (психоаналіз, екзистенціалізм).

Засновник психоаналізу З. Фрейд (1856-1939), щоб зрозуміти справжню природу людської поведінки, приходить до висновку про існування несвідомого початку (ВПЗ), яке носить ірраціональний характер, підпорядковується принципу задоволення й обумовлює всю структуру людської психіки. З енергії несвідомого народжується свідомість (Я), як здатність усвідомлювати свої бажання, співвідносити їх з реальністю і, відповідно до цього, коригувати свою поведінку. Одночасно суспільство, прагнучи обмежити руйнівні сили несвідомого і підсилити дію свідомості, виробляє в своєму розвитку механізми соціальної регламентації поведінки людини - релігійні, правові, моральні норми, які з дитинства внушаются людині. Вони утворюють в його психіці надбудову над свідомістю - надсвідомість (НАД-Я). Таким чином, мораль, за Фрейдом, спочатку є сферою тиску, примусу, як і вся цивілізація і культура, якими суспільство прагнути забезпечити себе від розгулу стихії несвідомого. І в глибині душі людина є противником моралі, яка його стримує.

Дата добавления: 2015-05-26