Чого ж Ви прагнете навчити своїх слухачів?

Сергію Борисовичу, Ваш 75-літній ювілей майже збігається в часі з Днем філософа, який щороку відзначається на міжнародному рівні за рішенням ЮНЕСКО. Хотілося б скористатися із цієї обставини, щоб попросити Вас, як одного з найвідоміших філософів України, поділитися своїм життєвим досвідом.

ФІЛОСОФІЯ — ЦЕ СМИСЛОТВОРЕННЯ ЖИТТЯ

Право бути іншим. Праця Кримського, ідеї праці.

— Звісно, було б дуже самовпевнено рекламувати свій життєвий досвід. Я дотримуюся скромнішої позиції: звернутися спільно з читачами «Дня» до стародавнього життєвого досвіду видатних мислителів, який став і особисто для мене «життєвим матеріалом» і, більш того, використовувався для побудови траєкторії мого життя. Адже філософ — це не просто «мисляча машина»; це людина, здатна переводити думки й почуття у свою біографію. Не випадково з часів Цицерона говорять про «втіху філософією». Щоправда, в наш час, після пандемії зла ХХ століття, навряд чи можна сповна «втішитися» філософією — для цього потрібні сильніші засоби. І культура (в найширшому значенні цього слова) може бути засобом, без перебільшення, рятівним.

Життя — це завжди подолання труднощів, якщо хочете, боротьба, тож дивуватися в ній треба не наявності прикрощів, що зустрічаються досить часто, а успіхам, які дійсно є рідкісними. Філософія й дозволяє усвідомити смислову міру між здобутками та втратами, успіхами та поразками. Знайти сенс життєвих пропорцій, співвідношення різних начал з позиції «третьої правди», тобто панорамного бачення життєвих обставин — такий підхід ми зустрічаємо вже в Біблії, в книзі Іова. Коли цей біблійний персонаж, якого спіткали всі можливі біди, заволав: «Доки?!» — Бог порадив йому усвідомити своє місце в універсальній картині буття, задум якої перевищує наше уявлення про успіхи й поразки. Без такого панорамного бачення (або «третьої правди») навряд чи можна оцінити успішність біографії вченого, який заради своїх творчих результатів ігнорує багато інших цінностей життя.

Хотілося б звернути увагу на такий приклад. Уже в античності Арістотель вирішив експериментально з'ясувати: чи має повітря вагу? Він порівняв вагу шкіряних мішків, наповнених повітрям, з вагою порожніх мішків і отримав однаковий результат. Таке ж враження відсутності у повітря ваги ми б отримали й при сучасному зважуванні на точних аналітичних терезах. Такий парадокс стався тому, що Арістотель не врахував власний закон виштовхувальної сили, що діє на тіло, занурене в те чи інше середовище. Значення цього прикладу полягає ось у чому: чи не «зважуємо ми у своєму житті повітря», не враховуючи при цьому невідомі нам закони, що створюють ілюзорний ефект? Для того, щоб уникнути такої ілюзії, потрібне певне загальне уявлення про буття. Життєва сила філософії й полягає в тому, що вона малює нам таку загальну картину. Вона вчить нас і тому, щоб не тільки «мудрувати лукаво», а користатися мудрістю інших людей. Усе життя я й намагався знайти шляхи такого «користання мудрістю»; принаймні, останніми роками я створив і читаю великий лекційний курс під назвою «Філософія як смислотворення життя».

— Тут не треба нічого вигадувати. Вчити, як мені здається, треба того, з чим пов'язаний тисячолітній досвід людства. Тобто усвідомленню рятівних сил, які підтримують людяність у людині, дають життя через любов, добро й дарування щастя! Усе це заведено називати благодаттю. І це дійсно фундаментальна категорія. Гете, а слідом за ним і Лев Толстой, взагалі, вважали, що людина живе, доки вона «випромінює благодать», і йде з життя, коли ця якість вичерпується. Ось чому творчість видатних людей, незалежно від терміну життя (навіть якщо він надто малий) виглядає закінченою, тобто демонструє те, що заклик до благодаті спрацював.

УСЕ РОЗУМНЕ МАЄ МЕЖІ; БЕЗМЕЖНОЮ МОЖЕ БУТИ ТІЛЬКИ ГЛУПОТА

Тут виникає проблема долі з усією її полемічною інтерпретацією, коли, наприклад, згідно з думкою Шопенгауера, «випадкова смерть виявляється невипадковою, зустріч виглядає насправді побаченням, а незнання чогось — наміром, тобто інтуїтивним уявленням того, що індивідууму не треба».

Говорячи про благодать, слід передусім виробляти в собі огиду, ідіосинкразію до жорстокості. Про це дуже добре сказав Герцен: «Жорстокою є дитина у своїй невинності, жорстокий піп у своїй святості, жорстоким є доктринер у своїй науці. Усі ми жорстокі, й особливо жорстокі, коли праві». М'якосердя приходить тільки з досвідом, коли, прокидаючись уночі з думкою про те, яка ти погана людина, ти шукаєш виправдання для себе і не знаходячи його, знаходиш для інших! З цього моменту будь-яка жорстокість стає огидною.

Найважливішим правом кожного з нас є право бути іншим. Інший часто є продовженням тебе самого, тому, коли ти знайомишся з іншою людиною, треба передусім вирішити питання: чи влаштовують тебе її недоліки? І якщо влаштовують, не ставити їх у центр спілкування. Є міра навчання іншої людини, є міра й разумності. Наївні люди часто вважають, що розум безмежний. Насправді все розумне має межі; безмежною може бути лише глупота. Хоча й вона може бути рисою розуму! Не випадково Чехов говорив, що університет розвиває всі здібності, зокрема й дурість.

Стержньовим принципом «етики добра» є імператив (спонукальна вимога) незастосування сили, бо вона, як правило, породжує результати, більш негативні, ніж наявні обставини. Сила застосовується не тоді, коли це можливо, а коли це необхідно. Є, звісно, вороги суспільства, проти яких треба застосувати силу, але якщо від тебе особисто залежить, оголосити когось ворогом чи ні — зрозуміло, якого саме вибору категорично не можна робити.

Узагалі в житті не треба нічого боятися, зокрема й помилок, бо все добре є результатом виправлених помилок. Для мене особисто вельми повчальною є знаменита так звана «іспанська молитва»: «Господи, допоможи мені зробити те, що я можу зробити, дай мені терпіння змиритися з тим, чого я не можу змінити, і дай мені мудрість відрізнити перше від другого!». На жаль, у житті така «здатність відрізняти» не так часто зустрічається. Легше, образно кажучи, «махаючи шаблею» бігти в атаку. Важче, хоча часто й розумніше, вміти відступати. Таку ситуацію влучно описав Толстой. На вузькій лісовій дорозі, розповідав він, зустрілися два візники, які їхали на возах з двох протилежних сторін. Кожен з них кричав іншому: «Пропусти мене вперед!». Але випадковий перехожий, який спостерігав за цією сценою, мудро сказав: «Той з вас, хто дійсно поспішає, нехай від'їде назад...»

ЖИТТЯ ЛЮДИНИ — ЦЕ ЇЇ ПРАКТИЧНА ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТАННЯ: «У ЧОМУ ЩАСТЯ»

Дата добавления: 2015-05-26