Енеоліт

Якісно новим періодом розвитку первісного суспільства став мідно - кам’яний вік, який у межах України датується IV-III тис. до н.е. У цей час з'являються перші металеві вироби – мідні та золоті. Основні заняття населення- землеробство і скотарство. Зароджується орне землеробство з використанням тяглової сили бика. Було винайдено колесо, з’явився колісний транспорт. Розвиток землеробства, скотарства, ремесла привів до значних змін у стародавньому суспільстві. Виконувати тяжкі фізичні роботи міг переважно чоловік. Тому головна роль у сім’ї переходить від матері до батька. Замість матріархату поступово утверджується патріархат. Родова організація змінюється сусідською общиною. Господарською основою стає патріархальна сім'я, що складалася з кількох поколінь родичів по батьківській лінії. Серед енеолітичних племен на території України провідне місце посідали хліборобські племена трипільської культури. Назву отримали від досліджень наприкінці 19ст. українським археологом В.Хвойко поселенням поблизу с.Трипілля на Київщині. Трипільська культура утворилася на основі давніших автохонних(місцевих) культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону. Племена трипільської культури жили у поселеннях збудованих дерев'яно-глинобитними спорудами, розташованими переважно одним чи кількома колами. В основному це були родові або племенні тривалі поселення, що нараховували кілька десятків садиб. Будівлі мали форму чотирикутника правильної форми. Відомі поселення, які налічували понад 2 тис. жителів. Тут існувала квартальна забудова, багато будинків були дво або трьох поверховими.Господарство трипільців постійно розвивалося. Спочатку домінувало осіле скотарство, існувало мотичне землеробство, різні допоміжні господарські промисли, було поширене виробництво глиняного посуду, крем'яних знарядь, прядіння і ткацтво. Археологи пізнають трипільські поселення перш за все за досконалим, багато орнаментованим глиняним посудом.Економічною основою цієї яскравої археологічної спільноти було вирощування пшениці та ячменю, а також розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней. Орне землеробство трипільців мало перелогову форму - з виснаженням землі трипільці переселялися все далі на схід. Постійно зростав обмін з різними сусідніми племенами, зокрема дунайсько-балканського регіону. На пізньому етапі розвитку трипільської культури через зміну економічної ситуації та вплив кочових племен посилилась роль осілого скотарства, удосконалилося виробництво крем'яних знарядь, глиняного посуду, з'явилися великі горни для випалювання посуду. У цей період виготовлялося більше зброї з кременю, каменю та міді.За етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української: орнамент на вишиванках, килимах, кераміці, писанках. Житло нагадує укр.. хату 19 ст. Основними причинами занепаду трипільської культури на думку вчених була зміна теплого і вологого клімату на значно посушливіший. Через свій рухливо-осілий спосіб життя скотарі майже не залишили поселень, тому основне джерело для їх вивчення – чисельні кургани.

10. Бронзовий вік на території, яку нині займає Україна. Бронзовий вік дістав свою назву від першого здобутого людьми штучного сплаву міді з оловом, свинцем або миш'яком. Бронза була значно міцніша за мідь. Ця перевага сприяла поширенню й утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї і прикрас, однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося. Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі і Балканах, почали поширюватися на території України вже на початку II тис. до н. е. Поступово було налагоджене місцеве виробництво: у Донецькому басейні сформувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні - металообробки. 3 появою бронзи відбувся перший суспільний поділ праці - відокремлення скотарства від землеробства. Поділ праці між орачами і скотарями передбачав необхідність обміну продуктами праці, тобто примітивної торгівлі, яка включала в себе тепер не лише злаки (ячмінь, пшеницю, просо, жито) і м'ясо, але й металеві вироби і сіль. Під впливом радикальних змін у господарюванні в епоху бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспільних відносин:

• завдяки значному посиленню ролі чоловіка в господарстві й усіх сферах суспільного життя в епоху бронзи відбулася заміна матріархату патріархатом, родовід тепер вівся батьківською лінією;
• значне зростання продуктивності праці призвело до появи додаткового продукту, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;
• з великосімейної громади виокремилися мала сім'я (чоловік, дружина, діти);
• формувалися союзи племен, створювалися органи керівництва союзом племен, виокремився стан воїнів.

В епоху бронзи стрімко вдосконалювалася зброя, відбувалася подальша воєнізація суспільства, інтенсивно формувалися й переміщалися етноси (тому епоху бронзи ще називають періодом першого Великого переселення народів). Первісне суспільство в цю епоху поступово вступає в пєріод розкладу, оскільки:

• виокремлюється як основний його осередок патріархальна сім'я;
• виникає поділ общинників на багатих і бідних (майнова і станова нерівність);
• з'являється приватна власність.

11. Історія праслов’ян на нашій землі. Давня історія слов'ян засвідчена численними археологічними знахідками. Речові пам'ятки давніх слов'ян мають свої особливості. Протягом тисячолітньої історії становлення слов'янства вони змінювалися. Та в найзагальніших рисах все-таки подібні між собою. Так, поселення слов'ян розташовувалися групами на близькій відстані одне від одного на південних схилах річок. За житла в них правили напівземлянки або землянки із плетеними чи складеними зі зрубаних стовбурів стінами і вогнищем, а від V ст. н. е. — з кам'яною піччю на долівці. Померлих співплемінників праслов'яни та слов'яни здебільшого спалювали. Керамічні вироби ліпили руками, без допомоги гончарного круга, зрідка оздоблюючи різними візерунками. Своєрідними були також знаряддя праці слов'ян та їхні прикраси. Від початку І тисячоліття н. е. кількість слов'янських пам'яток невпинно зростає, проте археологам досі не пощастило знайти археологічну культуру до V ст., що повністю б належала праслов'янським чи слов'янським племенам. До V ст. слов'янські пам'ятки входять до складу археологічних культур поряд із пам'ятками інших народів. Так, на межі ер їх виділяють у двох культурах: зарубинецькій, що охоплювала терени України та Білорусі, та переворській (пшеворській), поширеній на території сучасної Польщі. У V ст. н. е. на території України за участю слов'янських племен виникла черняхівська культура, яка охопила землі між Прип'яттю і Десною на півночі та Чорним морем і Дунаєм на півдні. Поряд зі слов'янами її творили племена готів, скіфо-сарматів, фракійців, кельтів тощо. Мешкаючи на віддалених від виру тогочасної європейської історії територіях і не маючи власної писемності, слов'яни досить пізно потрапили на сторінки книжок. Найдавніші свідчення про них відносять до початку нової ери. Вони належать римським історикам І—II ст. Плінію Старшому, Таціту та грецькому географові Птолемею (II ст.). Усі троє називали слов'ян венедами і розповідали про них як окремий народ, що мешкав на схід від Вісли в оточенні германців, фракійців, сарматів, балтів. На думку археологів, саме венедам відповідають зарубинецька та черняхівська археологічні культури у їх слов'янській частині. Назви «склавіни» та «анти» щодо слов'ян поряд із назвою «венеди» трапляються і в інших джерелах. Вони засвідчують поділ давніх слов'ян на різні племінні об'єднання.

12.Залізний вік на території, яку нині займає Україна.Залізна доба — період ранньої історії людства визначаємий розвитком металургії і використанням залізних виробів (ножі, сокири, сосуди, зброя, прикраси тощо).3 початком I тис. до н. е. поступово бронзові знаряддя праці витісняються виготовленими із залізної руди. В історії України починається епоха залізного віку, яка тривала до V ст. н е. Поширення залізних знарядь праці було зумовлено наявністю родовищ залізної руди, дешевизною виробів із заліза та більшою продуктивністю праці залізних знарядь у порівнянні з бронзовими. Поряд із землеробством, скотарством високого розвитку набуває ремесло, що призвело до ще одного великого суспільного поділу праці. Ремесло стало самостійною галуззю. Ранній залізний вік в Україні пов'язаний з кіммерійською, скіфо-сармато-античною та ранньослов'янською культурами. Основою господарства залишалося землеробство. Широко застосовувалися залізні знаряддя праці. Тваринництво стало свійським, виникло птахівництво. У степовій зоні розвивалося кочове скотарство. Великого значення набуло залізоробне ремесло. Широко використовувався гончарний круг. Населення, що проживало на території сучасної України, підтримувало тісні контакти зі стародавніми сусідніми цивілізаціями.

13.Кіммерійці та їх вплив на історію слов’ян Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, південними сусідами праслов'ян в IX - перший половині VII ст. до н. е. були кіммерійці. Кіммерійці були нащадками племен зрубної культури. Вони були першим народом, який уповні пристосувався до природних умов східноєвропейських степів та завдяки кочовому способу максимально використовував наявні тут багаті пасовиська. Кіммерійці створили першу власне кочову культуру в цьому регіоні. Основою їхнього господарства було кочове скотарство, провідна роль у якому належала конярству, що забезпечувало «засобами пересування» кіммерійських воїнів і пастухів. Панівне становище серед кіммерійців посідали кінні воїни. Вони були озброєні луком, кинджалом, мечем, кам'яним або бронзовим молотком. У ближньому бою кіммерійці застосовували мечі, повністю виготовлені із заліза або споряджені бронзовими руків'ями. Значну роль у житті кіммерійців відігравала війна. Озброєні залізними мечами, луками, бойовими сокирами вони не мали собі рівних у битвах, наводячи жах на своїх супротивників. Походи в країни Передньої й Малої Азії (Урарту, Ассирію, Фригію, Лідію) відкривали перед ними широкі можливості для здобуття нових продуктів землеробства й ремесла. Постійного тиску з боку північно-причорноморських кочовиків зазнавало й осіле населення українського лісостепу.Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не мали довготривалих поселень і жили в тимчасових таборах і зимівниках. їхнє суспільство складалося з племен, об'єднаних у союзи на чолі з царями-вождями. Панівне становище тут посідали кінні воїни.Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до Н. X. і розпалося під натиском скіфських племен, які мали чисельну перевагу, були краще військово-вишколені та зорганізовані, адже їх очолювали царі з необмеженою владою, на відміну від кіммерійських розрізнених племен з багатьма вождями.Внаслідок агресії частина кіммерійців покинула свою країну і, відійшовши через Кавказ вздовж Чорноморського узбережжя, оселилася у Південному Причорномор'ї, продовжуючи воєнні походи. Основна ж маса кіммерійського суспільства поступово асимілювалася у скіфському етнічному середовищі.

Дата добавления: 2015-05-26