Білет № 8. Назвіть основні ознаки підприємницької діяльності

Назвіть основні ознаки підприємницької діяльності. Визначте, який вид підприємницької діяльності вас приваблює найбільше і чому. Поясніть, як неповнолітня особа може стати підприємцем.

Значення Конституції України.

- Конституція проголосила прагнення України стати демократичною, со­ціальною, правовою державою.

- Конституція законодавчо розмежувала права й обов'язки різних гілок влади, політичних партій і громадських організацій.

- Конституція окреслила відносини держави і громадянина, їхні права та взаємні обов'язки, установила межі втручання держави в життя суспільства й окремої людини.

- Прийняття Конституції додало стабільності політичному життю україн­ського суспільства й зміцнило міжнародний авторитет незалежної України.

Висновок. Конституція України — основний закон держави, що закріплює основи життя суспільства та устрою держави. Конституція незалежної Укра­їни ухвалена Верховною Радою 28 червня 1996 року. Конституція України визначає статус і повноваження Президента України, органів законодав­чої, виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядування, права і свободи громадян, містить норми про територіальний устрій України, гро­мадянство, державну,мову, грошову одиницю тощо.

Підприємницька діяльність — самостійна, на власний ризик, постійна діяльність щодо ви­робництва продукції, виконання робіт, надання послуг, продажу товарів, передання майна у ко­ристування з метою одержання прибутку.

Ознаки підприємницької діяльності:

1. Підприємництво є самостійною діяльніс­тю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися на вибір підпри­ємця в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, (ст. 45 ГК України). Також фізичні особи мають можливість зареєструва­тись як громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності і провадити таким чином діяльність без створення організації. По-друге, зважаючи на перед­бачений ч. 1 ст. 44 ГК України принцип вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, підприємці мають право здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд прийма­ючи відповідні рішення, що не суперечать законодавству.

2. Підприємництво є ініціативною діяльністю. Це означає, що підприєм­ницька діяльність є добровільною. Жоден державний орган, недержавна ор­ганізація, посадова особа не можуть нікого примусити до зайняття підприєм­ницькою діяльністю. Проте це не означає, що особа не може бути примушена до виконання добровільно взятих на себе зобов'язань (наприклад, за дого­вором, укладеним у процесі провадження підприємницької діяльності) або зобов'язань, що передбачені державою і випливають зі здійснення особою підприємницької діяльності (наприклад, зобов'язань зі сплати податків).

3. Підприємництво є систематичною діяльністю. Проте чітких кількісних критеріїв систематичності (тобто, скільки разів потрібно зайнятися діяль­ністю для того, щоб вона вважалася підприємницькою) законодавством не встановлено.

4. Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за по­рушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дис­ципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть від­повідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підпри­ємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки під­приємницької діяльності. Підтвердженням цього є положення ЦК України, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи — суб'єкта підпри­ємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю. За загальними правилами ч. З ст. 96 цього Кодексу учасник (засновник) юридичної особи не відпо­відає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Тобто законодавство розрізняє від­повідальність юридичної особи за наслідки своєї господарської діяльності (ризик) і відповідальність її засновника за винятками, передбаченими за­конодавством.

5. Підприємництво є господарською діяльністю. Це означає, ш,о, незва­жаючи на свою специфіку, підприємницька діяльність є складовою ширшого за обсягом поняття «господарська діяльність». Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарюван­ня у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалі­зацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Варіант 1

Зі всіх видів підприємницької діяльності мене приваблює виробнича ді­яльність зі створенням юридичної особи. На мій погляд, Україні потрібно якомога більше підприємств, що виробляють конкурентоспроможну про­дукцію. Нашій країні вже час відновлювати власні експортні можливості. Я хочу відкрити фабрику з пошиття дитячого одягу. Моє підприємство надасть робочі місця мешканцям селища, буде сплачувати необхідні податки до бю­джету, а продукція зможе конкурувати з дешевою продукцією сумнівної якості, що наразі заполонила крамниці.

Варіант 2

Я мрію займатись підприємницькою діяльністю невиробничого характе­ру — надавати інформаційні послуги. З одного боку, це дасть мені можливість розкрити власні здібності: комунікабельність, гарне володіння комп'ютером, уміння переконувати людей, підтримувати їх. Я відкрию власну службу психо­логічної підтримки підлітків. Легальне існування моєї служби дасть мені мож­ливість офіційно співпрацювати з правоохоронними органами та службами з охорони дитинства, це має допомогти у боротьбі з насильством у родині, експлуатацією дитячої та підліткової праці тощо.

Варіант З

Оскільки моя мрія — відкрити майстерню з виготовлення прикрас зі бурш­тину, я хочу займатись виробничою підприємницькою діяльністю з одержан­ням патенту. Тому що наявність патенту дасть мені змогу добувати бурштин, відбирати кращі зразки для виготовлення прикрас. Отже, офіційний статус дасть змогу вести цілком легальний бізнес, одержувати прибутки, сплачувати податки і, врешті-решт, отримувати задоволення від праці.

Згідно з п. 1 ст. 50 Цивільного кодексу України: «Право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю».

Підлітки мають неповну дієздатність, вони не можуть самостійно займа­тись підприємницькою діяльністю. Але, з 16 років підліток може отримати повну дієздатність у разі, якщо він вступив у законний шлюб, працює за тру­довим договором, утому числі за контрактом, або бажає займатися підпри­ємницькою діяльністю. Оголошення неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації) провадиться за рішенням органу опіки і піклування — за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, а в разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.

Висновок. Таким чином, підприємництво — самостійна, на власний ризик, постійна діяльність щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, продажу товарів, передання майна у користування з метою одержан­ня прибутку. Підприємницькою діяльністю в Україні може займатись повно­літня особа, яка пройшла необхідну реєстрацію як суб'єкт підприємницької діяльності, сплачує податки. Також підприємництвом можуть займатись юридичні особи при оформленні відповідних документів. На окремі види підприємницької діяльності потрібно одержати державний патент або ліцен­зію. Підлітки з 16 років, за рішенням органу опіки і піклування,— за згодою батьків, усиновителів або піклувальника, або за рішенням суду — можуть бути оголошені повністю дієздатними та займатись власною підприємницькою діяльністю.

8.1. Права і свободи людини: поняття і види. Загальна декларація прав людини та Конвенція ООН про права дитини: основний зміст і значення.

Становище людини в державі характеризуєть­ся її правовим статусом, що передбачає певні права, свободи й обов'язки.

Права людини — це можливості, що необхід­ні людини для існування й розвитку. Людина є біологічною істотою, тому їй потрібні їжа, житло, одяг. Водночас людина є соціальною істотою, тому їй необхідно мати змогу вчитися, працювати, спілкуватися з іншими людьми. Людина є громадянином певної держави, тому їй необхідно забез­печити можливість брати участь у житті держави та її справах.

Свободи людини — це також можливості людини, необхідні їй для іс­нування й розвитку, такі як свобода думки, совісті та віросповідання, пере­сування, вибору місця проживання та ін. Можливості людини мати певні ма­теріальні, соціальні, культурні й духовні блага має гарантувати й забезпечити держава, яка закріплює їх у законах та інших правових актах.

Права і свободи людини визнані міжнародним співтовариством і закріпле­ні у документах, перш за все, у Загальній декларації прав людини (ЗДПЛ), яка була ухвалена Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй (ООН) 10 грудня 1948 року. Загальна декларація прав людини складається з ЗО статей, в яких визначено основні права і свободи людини — громадян­ські, політичні, соціальні, економічні та культурні.

Громадянські (особисті) права — право на життя, свободу, особисту не­доторканність, вибір місця проживання та ін.

Політичні права — право брати участь в управлінні державою, проводити збори, мітинги, демонстрації, вільно висловлювати свої погляди й переко­нання та ін.

Економічні права — право бути власником майна, право займатися підприємницькою діяльністю та ін.

Соціальні права — право на працю, вільний вибір професії, на гідний рі­вень життя та ін.

Культурні права — право на освіту, право брати участь у культурному житті суспільства, користуватися культурними цінностями та ін.

Декларація проголошує невід'ємність прав людини. Більшість прав нале­жить людині від народження й не може кимось відбиратися або скасовуватися — ні державою, ні самою людиною. Декларація виходить з того, що усі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності й правах, тому повинні мати права і свободи незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового чи будь-якого іншого статусу.

Міжнародне право захищає інтереси і права дітей, оскільки дити­ні набагато складніше відстояти свої права. Права дитини — спеціальні можливості, необхідні людині віком до 18 років, для існування і досягнення зрілості. У 1989 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію про права дитини, в якій проголошено необхідність створення ВСІХ Умов для її освіти, виховання, розвитку.

Конвенція виходить з того, що діти є рівноправними учасниками суспіль­ного життя, проте потребують спеціального захисту й піклування. Кожна дитина, незалежно від раси, статі, мови, релігії, національності, майнового стану, стану здоров'я, має рівні з усіма іншими дітьми права на життя, ім'я, набуття громадянства, на піклування з боку її батьків.

Перелік прав, визнаних для дитини в Конвенції, охоплює громадянські, соціальні, політичні й культурні права. У документі не зазначені економічні права, бо визнано, що дитина повинна вчитись, а не працювати. У Конвенції зазначені права для дітей-інвалідів, а також суспільно непристосованих.

В Україні захистом інтересів і прав дітей опікуються Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, Служба у справах дітей, органи опіки та піклування при місцевих органах виконавчої влади.

Висновок. Становище людини в державі характеризується її правовим статусом, що передбачає певні права, свободи і обов'язки. Права і свобо­ди людини — це можливості людини, необхідні їй для існування й розвитку. Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році, визначила громадянські, політичні, соціальні, економічні та куль­турні права і свободи людини. Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 1989 р., визначила права дивини й проголосила необхідність створення всіх умов для її освіти, виховання, розвитку.

Дата добавления: 2015-05-26