Конкуренція: сутність, методи, способи, функції. 1 страница

Конкуре́нція — економічний процес взаємодії і боротьби товаровиробників за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів, за отримання найбільших прибутків. Водночас — механізм стихійного регулювання виробництва в умовах вільних ринкових відносин.

Конкуренція — важливий елемент механізму саморегулювання ринкової економіки і водночас конкретна форма її функціонування. У перекладі з латинської це слово означає «сходитися», «стикатися». Конкуренція — це суперництво між суб’єктами ринкової економіки за найкращі умови виробництва, вигідну позицію на ринку тощо. Вона є тією ринковою силою, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції, яка урівноважує ринкові ціни.

Конкуренція відбиває зв’язок між виробництвом і реалізацією продукту. Цей зв’язок є причинно-наслідковим, суттєвим, необхідним і повторюваним, тобто об’єктивним економічним законом. Закон конкуренції відображує причинно-наслідковий зв’язок між можливостями створити продукт, потрібний споживачам, і можливостями реалізувати його з вигодою насамперед для покупця, а потім уже для виробника.

Змагання підприємців, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач.

Зокрема, розрізняють такі види конкуренції:

- цінова — конкуренція, що здійснюється через зниження цін;

- нецінова — конкуренція, здійснювана через підвищення якості товарів, їх надійності, збільшення термінів служби, підвищення продуктивності, поліпшення умов реалізації за незмінних цін;

- чиста (ідеальна, досконала) — конкуренція, на ринку з багатьма продавцями та покупцями тотожного, взаємозамінного товару, коли жоден із продавців чи покупців не здатний відчутно вплинути на ціну чи обсяги продажу;

- недосконала — конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;

- монополістична — конкуренція, яка має місце на ринку з багатьма продавцями і покупцями та значною кількістю товарів, що реалізуються за різними цінами;

- олігополістична (грец. oligos — мало) — конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів.

На конкурентному ринку суперники використовують різні методи боротьби: цінові, нецінові, нечесні (недобросовісні) та чесні (добросовісні).

Історично конкуренція в ринковій економіці починалася із застосування переважно методів цінового суперництва.

Цінові методи конкуренції - це конкуренція, в якій головним засобом боротьби є ціна.

За цінової конкуренції перемагає той, хто домагається нижчої ціни продукції, ніж конкуренти. Це, по суті, боротьба за скорочення затрат виробництва завдяки використанню досягнень науково-технічного прогресу, наукової організації праці, підвищення її продуктивності тощо.

Залежно від форм і цілей конкуренції формуються такі види цін: монопольно високі, монопольно низькі, демпінгові, дискримінаційні.

Монопольно висока ціна - це різновид ринкової ціни речового товару або послуги, яка встановлюється монополіями вище від вартості товару і забезпечує їм прибуток. Ця ціна встановлюється внаслідок виробництва монополіями переважної кількості товарів чи послуг певного виду, обмеження ними конкуренції, досягнення панівного становища на ринку. У цьому випадку монополісти обмежують конкуренцію, порушують права споживачів і отримують внаслідок цього високі прибутки.

Практика встановлення монопольно високих цін призводить до зменшення платоспроможного попиту населення, зменшення їх реальних доходів. На перший погляд, продавці мають бути зацікавлені у високих цінах на свою продукцію для отримання більш високих прибутків (що, в принципі, відповідає дійсності), але в умовах сучасної конкуренції цей принцип дещо модифікується. Наявність на ринку конкурентів утримує продавців від тривалого встановлення надвисоких цін на свою продукцію. Загальне правило можна сформулювати так: чим більше на ринку конкуруючих між собою продавців, тим нижчі на ньому ціни (за інших однакових умов), та навпаки: чим менше на ринку конкуренція між продавцями певної продукції, тим вищою буде ціна на неї (за інших однакових умов).

Монопольно низькі ціни встановлюються на товари та послуги, які закуповують великі компанії, на комплектуючі деталі у дрібних та середніх фірм через контрактну систему; на сировину, яка закуповується в країнах, що розвиваються; на товари, виготовлені у державному секторі економіки і т. ін.

Демпінгові ціни - це надзвичайно занижені ціни на товари при продажу їх на внутрішніх і зовнішніх ринках з метою розорення та усунення конкурентів з уже освоєних ринків, що з часом дає можливість компенсувати свої втрати значним підвищенням цін на товари.

Дискримінаційні ціни - це різні ціни на один і той самий товар для різних покупців. Тобто, встановлюючи різні підходи До обслуговування покупців, фірма здійснює цінову дискримінацію. Розрізняють три види цінової дискримінації.

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютно цінова Дискримінація, існує тоді, коли кожному споживачеві вста-новлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці товару або послуги.

Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні різної ціни за різні одиниці одного й того ж товару. Цей спосіб дискримінації, як і у попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відбиває зменшення готовності покупця платити однакову ціну при збільшенні обсягу закупівель.

Цінова дискримінація третього ступеня (на сегментованих ринках) запроваджується монополістом тоді, коли можна виділити кілька окремих груп споживачів з різною еластичністю попиту, тобто визначити так звані сегменти ринку. Після цього тим покупцям, попит яких є значно нееластичний, буде запропонована вища ціна, а тим, чий попит еластичний - нижча.

Це найпоширеніший варіант цінової дискримінації. Звичайно, і в цьому випадку монополіст отримує можливість збільшити власні прибутки.

Елементи так званої прихованої цінової дискримінації мають місце під час продажу товарів з додатковим "навантаженням", з "подарунком", а "нижчою ціною" для постійних покупців, сезонних розпродажів тощо.

В умовах сучасної конкуренції переважають нецінові методи конкуренції.

Нецінова конкуренція - це стратегія конкурентної боротьби, яка спрямована не на зміну цін, а на створення передумов, які поліпшують реалізацію продукції.

Це означає, що розробляючи стратегію й тактику поведінки на ринку, фірма насамперед дбає про те, щоб створена продукція за своїми споживчими якостями відповідала запитам споживачів. Тому неодмінною умовою економічної політики фірми є врахування динаміки очікувань споживачів. А вже в рамках цих параметрів вона визначає шляхи зменшення затрат і зниження ціни.

Нецінові методи конкуренції поділяються на два види: конкуренцію за продуктами і конкуренцію за умовами продажу.

Конкуренція за продуктами передбачає поширення таких нецінових характеристик товарів як покращання їх якості за збереження ціни, підвищення надійності під час експлуатації, оновлення асортименту, відповідність товарів міжнародним стандартам тощо.

Конкуренція за умовами продажу передбачає поширення і вдосконалення послуг, що супроводжують реалізацію товарів. До них належать:

- продаж товарів у кредит;

- продовження терміну гарантійного обслуговування;

- безкоштовна доставка товару додому та його встановлення;

- безоплатні консультації щодо використання купленого товару;

- продаж товару із забезпеченням до нього запасних частин;

- інтенсивне використання реклами, яка доводить переваги продукції продавця;

- відкриття ремонтних майстерень та сервісних центрів, що здійснюють гарантійний ремонт, та поточного обслуговування проданого товару.

Передові фірми надають й інші допродажні та післяпродажні послуги покупцям своїх товарів.

Нечесна конкуренція - це нецивілізовані форми конкурентної боротьби, які проявляються в порушенні суб'єктами ринкових відносин чинного законодавства, професійних, етичних, моральних норм і правил поведінки для досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

Найпоширенішими методами нечесної конкуренції є такі:

Неправомірне використання позначень товару іншого виробника. Це здійснюється шляхом копіювання зовнішнього вигляду товару, найменування, фірмового знака, упаковки та інших позначень, які можуть привести до змішування його з товаром конкурента. В такий спосіб покупці низькоякісної підробленої продукції піддаються обману. А до фірм, чия продукція підроблена, падає довіра споживачів до їх продукції, у них звужується ринок збуту, знижуються прибутки.

Дезінформація споживачів про товар. Вона виявляється в неправдивих відомостях про властивості свого товару: якість, сорт, безпечність використання, термін зберігання, приховані дефекти тощо.

Компрометація товарів конкурентів * Вона здійснюється шляхом поширення у будь-якій формі, у т. ч. і через порівняльну рекламу, неправдивих, неточних або неповних відомостей про властивості товарів своїх конкурентів. Звичайно, така інформація завдає шкоди діловій репутації конкурентів і негативно відбивається на результатах їхньої комерційної діяльності.

Тиск на постачальників ресурсів і банки, щоб вони не укладали, або розривали договори на постачання конкурентам сировини, матеріалів та надання кредитів.

Неправомірне збирання,розголошення та використання комерційної таємниці про діяльність суперника - конкурента. До цього можна також додати й економічне шпигунство.

Переманювання провідних спеціалістів фірм-конкурентів шляхом підкупу, встановлення вищих окладів та надання різних пільг.

Іноді деякі нечесні методи конкурентної боротьби переростають у кримінальні злочини: шантаж, підпали, вибухи, убивства.

Все це зумовлює необхідність втручання держави в регулювання та усунення неприпустимих форм конкурентної боротьби.

Конкуренція виконує низку функцій. Найважливіші з них такі:

Функція регулювання. Для того, щоб вистояти у боротьбі, товаровиробник має пропонувати вироби, які користуються пріоритетним попитом у споживача (суверенітет споживача). Тому і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них існує найбільша потреба.

Функція мотивації. Для товаровиробника означає шанс і ризик одночасно:

- підприємства, що пропонують кращу за якістю продукцію чи виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

- підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків чи витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності, але і дає змогу розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їх ефективного внеску. Це відповідає пануючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує та контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. В той же час конкуренція надає покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Що більш досконала конкуренція, то більш справедлива ціна.

Політика в області конкуренції покликана опікуватися тим, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип оптимальної інтенсивності конкуренції в якості цілей політики в області конкуренції припускає, що:

- технічний прогрес щодо виробів і процесів швидко впроваджується (інновація під впливом конкуренції);

- підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов, наприклад схильності споживачів (адаптація під впливом конкуренції).

25. Суперечності ринкової економіки.

Развитие рыночной экономики сталкивается с рядом противоречий:

- рыночная экономика не способна полностью удовлетворять потребности в социальных благах (услуги здравоохранения, образования, культуры, охраны окружающей среды);

- циклический характер экономического развития (экономика циклична);

- усиление социально-экономической дифференциации (разделение на бедных и богатых);

- рост монополистических тенденций (создаются монополии).

Для разрешения или смягчения этих противоречий служит государственное экономическое и социальное регулирование. Государство в рыночной экономике обеспечивает обществу социальные гарантии.

В натуральной экономике есть только один субъект, принимающий экономические решения. Все остальные индивиды подчиняются воле этого субъекта. Субъект может делегировать право принятия отдельных решений другим индивидам, только если они будут делать это в соответствии с его системой ценностей. Отношения между исполнителями различных функций иерархизированны и строятся на принципе подчинения власти авторитета, а не на принципе равноправия. Соответственно, координация действий между исполнителями решений субъекта основана не на обмене равными ценностями, а на директивных командах, в которых доминируют натуральные показатели. То есть все остальные индивиды служат средствами для реализации воли и целей субъекта. Сам субъект планирует свою деятельность и оптимизирует ее на основе своих ценностей, путем сопоставления ценностей продуктов и ресурсов, минимизации затрат и максимизации результатов.

В рыночной экономике общество представляет собой единый экономический организм, состоящий из взаимодействующих между собой частных субъектов. Однако общество с рыночной экономикой не обладает экономическим самосознанием, коллективной волей и разумом экономического субъекта. Решения частных субъектов, принимаемые на основе сопоставления индивидуальных и общественных ценностей, координируются стихийным рыночным механизмом. Соответственно, стихийно формируются общественные экономические ценности и пропорции товаро-денежных потоков. Индивидуальные решения принимаются на основе сопоставления индивидуальных оценок и рыночных цен. Функционирование рыночной экономики есть совокупный результат решений, принимаемых частными субъектами - фирмами, домохозяйствами и государством (которому делегировано право принятия экономических решений по некоторой группе вопросов). Отношения между частными субъектами строятся на равноправии, взаимной выгоде и эквивалентном обмене ценностями. Но отношения внутри хозяйств частных субъектов строятся на принципах натуральной экономики, а внешние отношения между субъектами - на принципах рыночной. Это как бы натуральные хозяйства, приспособленные и функционирующие в рыночной среде.

Основное противоречие рыночной экономики заключается в противоречии между осознанным, целесообразным характером деятельности частных субъектов и стихийным характером функционирования рынка, который соединяет их в единое целое и формирует экономический организм общества. Частный субъект действует согласно сознательно выбранным целям, а общество не может сознательно ставить и реализовать экономические цели. Частный субъект заранее знает свои потребности и возможности их удовлетворения и, следовательно, осознает и свои экономические ценности. Но общество не осознает своих потребностей, возможностей и ценностей. Поэтому оно не способно осознанно принимать рациональные решения, оптимизировать свою деятельность. Функционирование рыночной экономики есть результат "спонтанного порядка" (Хайек), результат стихийного взаимодействия осознанных действий частных субъектов, которые, однако, не осознают, как происходит координация индивидуальных действий между субъектами.

Стихийный рынок действует не только на пользу общества, но и имеет свои "пороки" - кризисы, безработица, инфляция, неоптимальное использование ресурсов и др. Эти проблемы будут преодолены только в регулируемой экономике. Регулируемая экономика подразумевает синтез признаков натуральной и рыночной экономики. Вместо директивного управления на основе натуральных показателей и вместо стихийного саморегулирования на основе стихийно формируемых ценностей, имеет место осознанное регулирование на основе осознанно формируемых ценностей. Соответственно, вместо принуждения в натуральной экономике и экономического произвола - в рыночной, имеет место экономическая свобода. Становится возможным развитие экономики без циклических колебаний и других пороков рыночной экономики.

Отдельные субъекты принимают свои решения в соответствии с существующими рыночными условиями, такими как цены, процентные ставки, нормы прибыли и сбережения, подъем и спад экономики, ожидания, настроения оптимизма и пессимизма в обществе и т.д. На основе этих субъективных решений действует субъект. Так формируются индивидуальные наборы производимых и потребляемых благ, индивидуальный спрос и предложение, индивидуальные инвестиции в физический и человеческий капитал, индивидуальные прибыли и сбережения, единичные цены в отдельных актах продажи и купли и т.д. Но агрегированный результат самостоятельных действий индивидов есть общественное производство и потребление, рыночный спрос и предложение, рыночные цены, средние нормы прибыли и сбережения, средняя ставка процента, рыночные тенденции роста или спада всех этих параметров и формируемые на их основе ожидания, настроения оптимизма и пессимизма и т.д. То есть совокупный результат индивидуальных действий есть те самые рыночные условия, на основе которых каждый из субъектов принимал решения.

Таким образом, рыночные условия, которые обуславливают субъективные решения индивидов, сами обусловлены их совокупными действиями. Разница лишь в том, что индивидуальные действия осознанны, целесообразны. Но совокупные результаты действий индивидов формируются стихийно. Никто сознательно не регулирует их. Они непредсказуемы для индивидов. Каждый из них знает - что и сколько сам он производит и потребляет, какие у него потребности. И это дает ему возможность планировать свою деятельность. Но никто не знает - что и сколько производит или потребляет общество. Какова структура общественных потребностей? Как они изменяются? Как изменятся цены, процентные ставки? Когда начнется и когда закончится кризис, инфляция или безработица? Эти рыночные условия, от которых зависят действия субъекта, представляют для него слепую необходимость, независящие от него силы, заставляющие его действовать тем или другим образом. Целесообразные действия миллионов самостоятельных субъектов, каждый из которых действует сообразно своим эгоистическим интересам, приводят к стихийным результатам, которые никто заранее не планировал. Действуя целесообразно и адекватно существующим рыночным условиям, индивиды непроизвольно формируют те самые условия, которые обуславливают их действия. В своих осознанных действиях они вынуждены подчиняться неосознанным последствиям своих же действий. Изменения этих рыночных условий, порожденных действиями общества, также труднопредсказуемы для индивидов, как и изменения природных условий. А экономические кризисы для них такие же стихийные бедствия, как природная стихия. Это и есть одно из проявлений того отчуждения общественных сил, которые, согласно Марксу, довлеют над индивидом.

7. Однако дело даже не только в том, что индивиды не всегда осознают общих последствий своих действий. Даже когда они их осознают, они бывают, порой, вынуждены делать то, что для всех их будет иметь нежелательные общие последствия. Осознание этих последствий могли бы иметь положительный результат для общества только в случае согласованного, совместного действия всех индивидов. А без этого, индивидуальный вклад в содействие общественным интересам настолько мал, и настолько велик ущерб от таких действий для самого индивида, что такие действия не рациональны ни с какой точки зрения. В условиях рынка действия каждого в отдельности обусловлены действиями всех остальных. Ибо все они части единого целого. Но в условиях, когда это целое действует стихийно, логика взаимной обусловленности заставляет всех, действуя в своих интересах, делать не только то, что "содействует их общим интересам" (А. Смит), но, порой, и то, что противоречит им. И проблема не в глупости или аморальности индивидов, а в самой природе взаимодействия индивида и общества, согласно которому, в определенных условиях может возникать конфликт личных и общественных интересов. Лишь само общество может создать условия, в которых, действуя в своих интересах, индивид содействует интересам всего общества. Это и есть "формула свободы" и то, о чем писал Смит. А создание таких условий есть функция регулирования экономики. Свободным может быть только общество с регулируемой экономикой.

8. Регулирование товаро-денежных потоков с помощью различных фискальных, монетарных или институциональных "стимуляторов и депрессантов" уже давно представляет собой необходимый атрибут современной экономики. Но регулирование такими методами порождает свои "провалы рынка". Поэтому спор между сторонниками и противниками регулирования рынка идет не о том следует или нет вмешиваться в рыночный процесс, а о том, в какой степени вмешиваться. Ибо недостатки "свободного" рынка никто не отрицает. Спор возникает только по поводу того, больше или меньше недостатков у регулирования. Другими словами, противоречие возникает между знанием того, что регулировать рынок необходимо, и незнанием того, как это делать.

Естественно, чтобы знать как регулировать рынок эффективно, надо знать, как происходит его саморегулирование. Однако мейнстрим не дает исчерпывающего объяснения этого процесса. Поскольку саморегулирование рынка происходит с помощью системы цен, то и регулирование должно осуществляться в первую очередь с помощью системы цен, а не внешних стимуляторов и депрессантов, которые блокируют механизмы саморегулирования. Функция регулирования - это не подавление рыночного саморегулирования и его замена внешним воздействием на процессы, а наоборот, содействие ему путем ограничения чрезмерных стихийных отклонений от нормального протекания этого процесса. При этом регулирование цен должно происходить в соответствии с рыночными законами их формирования. Но как они формируются?

Рыночные цены представляют собой средние величины от множества индивидуальных цен, по которой совершаются конкретные единичные сделки. Эти рыночные цены как средние экономические параметры, существующие в тот или иной момент, обуславливают экономические решения и действия индивидов. Они служат для них ориентирами для принятия индивидуальных решений. Однако в каждой данной сделке индивид, кроме самих рыночных цен, учитывает и те условия, в которых ему приходится функционировать. Помимо общеэкономических условий (экспансия или рецессия, инфляция, безработица, общественные настроения оптимизма или пессимизма и т.д.), индивиды учитывает и условия, уникальные для каждого из них. У каждого из них различные потребности, производственные возможности, сравнительные преимущества, каждый из них специфическим образом реагирует на изменения одних и тех же общеэкономических условий и т.д. Поэтому в каждой конкретной сделке индивидуальные цены в той или иной мере отклоняются от средних рыночных цен. Соответственно, то множество индивидуальных цен, которое будет сформировано в результате индивидуальных отклонений от существующих рыночных цен, в целом будет отражать изменения в потребностях и производственных возможностях общества. При этом оно будет отличаться от того множества индивидуальных цен, средними от которых являются существующие рыночные цены.

26. Державне регулювання ринкової економіки: необхідність і суть.

Сучасна ринкова економіка є продуктом тривалої еволюції товарно-грошових відносин та держави як одного з найважливіших інститутів регулювання суспільних відносин. Тривалий час розвиток економічних систем, які базувалися в основному на приватній власності на засоби виробництва та загальному характері товарного виробництва, регулювалися, за образним висловом А. Сміта, "незримою рукою" ринкових сил. Йдеться про такі складові ринкового механізму регулювання економіки, як конкуренція, прибуток, ціна, попит, пропозиція і таке інше.

"Незрима рука" ринку об'єднує виробництво і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво задоволенню особистих та суспільних потреб у формі платоспроможного попиту. Ринкові механізми спрямовують обмежені ресурси суспільства на виробництво тих товарів, яких воно найбільше потребує, примушує виробників застосовувати найефективніші комбінації засобів виробництва і робочої сили, сприяє використанню новітніх досягнень науково-технічного прогресу, розробці та впровадженню нових технологій. Однак механізми ринкового саморегулювання економіки забезпечують ефективний розподіл обмежених ресурсів тільки в ідеальних умовах. Розподіл ресурсів, коли жоден із суб'єктів ринку не може поліпшити свого становища без того, щоб не погіршити становище інших суб'єктів, називається ефективним (оптимальним) за Парето. У процесі функціонування і розвитку економіки досить часто виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального (за В. Парето) використання обмежених ресурсів. Ці умови породжують виникнення цілого ряду соціально-економічних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою механізмів ринкового саморегулювання, що потребує державного втручання в економіку.

Серед них слід виокремити те, що тенденція до встановлення рівноваги, яка забезпечується дією цього механізму, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. До того ж, відбувається порушення не тільки рівноваги на окремих ринках, але й загальної макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Ринкова економіка є динамічною, але недостатньо стабільною системою. Ця макрое-кономічна нестабільність ринкової економіки проявляється у нестійких темпах економічного зростання і циклічному характері розвитку, недо-використанні ресурсів та неповній зайнятості, нестабільності загального рівня цін та інфляції. Хоча ринкові механізми саморегулювання у кожному конкретному випадку можуть подолати кризові явища в ринковій економічній системі, однак у цілому для неї характерні періодичні коливання обсягу валового внутрішнього продукту, зайнятості населення, цін та ін. Вони є наслідком дії не тільки зовнішніх факторів, а, насамперед, результатом недосконалості ринкового механізму.

Дія конкуренції, яка є рушійною силою ринкового механізму, поряд з дією інших факторів, призводить до концентрації і централізації капіталу, що створює сприятливі умови для монополізації виробництва і обігу, або олігополії. Це дає змогу обмеженій кількості підприємців концентрувати у своїх руках значну економічну владу, встановлювати монопольні ціни і привласнювати монопольний надприбуток. За максимізації прибутку у формі монопольного надприбутку відбувається урівноваження з граничними витратами не ціни, а граничного доходу. За цих умов ціна починає перевищувати граничні витрати, що є свідченням недостатнього вкладення ресурсів у виробництво монополізованого продукту, яке породжує неефективну підприємницьку діяльність. Окрім того, представники монополістичного капіталу, зосередивши у своїх руках значну економічну владу, мають можливість чинити тиск на державні структури, чиновників, що негативно позначається на законодавстві та політиці, які спрямовуються не на реалізацію суспільних інтересів, а передусім інтересів монополій та олігополій. Для своєчасної нейтралізації цих небезпечних соціально-економічних процесів та явищ і застосовують різноманітні методи регулювання ринкової економіки державою.

Значна роль у функціонуванні і розвитку суспільства належить суспільним товарам. Вони задовольняють потреби всіх членів суспільства і мають дві основні властивості. По-перше, не можна обмежити використання суспільного товару, що має назву несуперництва у споживанні. По-друге, обмеження доступу споживачів до таких товарів неможливе або неефективне і має назву загальнодоступності.

За наявності несуперництва у споживанні індивід, що бажає скористатися товаром або послугою, але не має можливості заплатити за них, з позиції оптимального використання ресурсів має отримати їх безкоштовно. Така ситуація незвична для ринкової економіки, де за все треба платити.

З іншого боку, загальнодоступність товарів і послуг означає, що їх виробники не мають реального вибору щодо того, кому надавати послуги або товари: тільки тим, хто за них платить, або всім, хто побажає ними скористатися. Виникає ситуація, коли постачальник суспільного блага не має можливості обмежити свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.

Сукупність суспільних благ характеризується тим, що різним із них неоднаковою мірою притаманні властивості несуперництва у споживанні та загальнодоступності. Ті з них, які характеризуються вищим рівнем цих властивостей, належать до чистих суспільних благ, а ті з них, у яких хоча б одна з властивостей проявляється помірно, належать до змішаних суспільних товарів. Товари, що не мають зазначених властивостей, належать до приватних товарів.

Дата добавления: 2015-05-26