Модель економічного зростання Харрода–Домара

Після того, як було об’єднано теорії мультиплікатора і акселератора, стала можливою розробка різноманітних моделей економічного зростання, за допомогою яких економісти намагались визначити умови стабільного розвитку економіки.

Модель Харрода–Домара була створена приблизно у той самий час, що й теорія Дж. М.Кейнса. У моделі Харрода–Домара досліджується економіка саме у довготерміновому періоді.

Ключовими елементами моделі Харрода–Домара є величина заощаджень узагалі і схильність до заощадження зокрема. Величина заощаджень, за інших однакових умов, залежить від:

1) ціни або процента, що його отримує той, хто, відкладаючи споживання, заощаджує кошти;

2) доходу (в тому розумінні, що вищий доход асоціюється з більш ніж пропорційно високими заощадженнями);

3) суспільних передбачень, тобто прогнозів щодо ситуації в суспільстві та в економіці, адже за будь–якої процентної ставки, наприклад, в умовах очікування високої інфляції, заощадження будуть знижуватися.

Головні риси моделі Харрода–Домара:

1. Модель грунтується на так званій «капітальній» теорії вартості (за аналогією з «трудовою» теорією вартості). Іншими словами, приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці ж відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що за умов зростання капіталу відбувається пропорційне зростаня праці, тобто

Це передбачає, зокрема, незмінність зарплати. Якщо ж праця і капітал зростають у різних співвідношеннях, то за логікою моделі це означає, що або праця або капітал використовуються неповно.

2. Модель не враховує технологічних змін, приймаючи технологічний рівень як сталу величину.

3. У моделі приймається, що

4. У моделі Харрода–Домара, як і в більшості посткейнсіанських моделей, враховано, що фактором стримування економічної активності (відповідно, і зростання) може виступати сукупний попит.

Аналізована модель ґрунтується також на тому, що інвестиції певного періоду визначаються граничною схильністю до заощаджень. Економічне зростання розглядається як функція, по–перше, граничної схильності до заощаджень, по–друге, – співвідношенням:

,

де К – запас капіталу;

Y – створений продукт.

Логіка моделі Харрода–Домара ґрунтується на тому, що заощадження перетворюються на інвестиції, які, завдяки створенню додаткової здатності виробляти, забезпечують більший доход у майбутньому періоді. Більший сукупний доход, у свою чергу, гарантує більший обсяг заощаджень, інвестицій, капіталу і, отже, більший доход у наступному періоді. Різниця між обсягом продукту, виробленого в наступному та попередньому періодах, і показує економічне зростання.

Дата добавления: 2015-05-26