Інституціонально–соціальні погляди Дж. Гелбрейта та Р.Коуза

Монетарна концепція економічного регулювання М. Фрідмена

М. Фрідмен наполягав на тому, що зростання грошової пропозиції призводить до додаткових витрат безпосередньо, і тим самим викликає інфляцію. Він стверджував, що люди завжди тримають визначену частку свого доходу у вигляді готівки і зростання грошової пропозиції збільшує сукупний попит на товарному і фондовому ринках.

Монетаристи – прихильники цінової стабілізації – не виключають процентного регулювання, але вбачають свою «проміжну мішень» у грошовій масі. В наукових працях М.Фрідмена сформульовано «грошове правило», згідно з яким збільшення грошової маси необхідно проводити систематично, але поступово і незалежно від кон’юнктури і циклічності коливань.

Попит на гроші зв’язаний з рухом фундаментальних макроекономічних показників. Пропозиція грошей нестабільна і залежить від суб’єктивних рішень кредитних інститутів.

Якщо кількість грошей буде недостатньою, то це приведе до спаду виробництва.

Якщо занадто великою, то до знецінювання грошей.

Головним способом стимулювання ділової активності повинен стати обсяг пропозиції грошей. Кількість грошей необхідних для обороту внаслідок реалізації товарів і послуг в економіці називають законом грошового обігу.

Монетаристи розглядають пропозицію грошей як альтернативне відношення до їх попиту. Це дві невіддільні й водночас протележні сторони єдиного економічного механізму, взаємодія яких здійснюється на монетарному ринку. Грошова пропозиція як проміжна мета повинна визнаватися відповідно до попиту на гроші. Неврахування цієї істини може призвести до суттєвого розходження між пропозицією і попитом, що в свою чергу може вилитися у проблеми із платіжним балансом, падіння ВВП, високі темпи інфляції.

Джон Кеннет Гелбрейт – уродженець Канади, перший науковий ступінь здобув у Торонтському університеті, але більша частина його професорської і наукової діяльності пройшла у США – у Каліфорнійському, Принстонському, Гарвардському університетах. Він відіграв активну роль у політичному житті США.

Під час другої світової війни працював в Управлінні з контролю над цінами, з 1947 p. – в Управлінні економічної політики Державного департаменту. У 1961 – 1963 pp. був послом в Індії.

Гелбрейт у своїх перших працях розробив концепцію «врівноважувальної сили», пропагував «суспільство добробуту», певний час його вважали не іституціоналістом, а відірваним від усіх відомих шкіл дослідником. Але і в працях, опублікованих у і 50–х pp., Гелбрейт розглядає техніку як основу економічного прогресу. А в його «Новому індустріальному суспільстві» (1967) знайшли найповніше відображення позиції теоретиків «індустріального інституціоналізму», що й переконало наступних дослідників віднести його до напрямку інституціоналізму.

Рональд Коуз – американський економіст англійського походження. 1991 p. він одержав Нобелівську премію за праці з проблем трансакційних витрат – «Природа фірми» (1937), «Проблеми соціальних витрат» (1960).

Одна з найважливіших заслуг Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати. Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого «контрактного підходу» до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової міждисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.

Господарська система – це своєрідно впорядкована система зв’язку між виробниками матеріальних і нематеріальних благ і послуг та споживачами. Координація цього зв’язку, тобто вирішення, що виготовляти, як виготовляти, для кого виготовляти, може здійснюватися двома способами: спонтанним, або стихійним порядком і ієрархією.

Спонтанний порядок – це ринок, який виник природним шля­хом, у процесі розвитку людської цивілізації. За умов ринкової сис­теми інформацію щодо наявності товарів, цін на них, щодо смаків споживачів розпорошено.

Іншим способом одержання інформації про те, що, як і для кого виготовляти, є ієрархія, тобто система, коли з одного центру йде ни­зка наказів і доручень до виконавця. Прикладом ієрар­хічного порядку був соціалізм, де панувала командно–адміністра­тивна система, і всі накази щодо виробництва й розподілу ресурсів віддавала держава через систему державних органів і партійних інституцій.

Скорочення трансакційних витрат, а отже, і підвищення ефективності функціонування економіки, забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв’язок між юридичними нормами і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі. Коуз зазначав, що визначення прав власності є важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спонтанний ціновий механізм не передбачав витрат часу й коштів на пошук інформації та укладання контрактів, то не було б і необхідності в опрацюванні прав власності. Але функціонування економіки без трансакційних витрат неможливе. І не випадково американський економіст Дж. Стіглер писав, що світ з нульовими трансакційними витратами такий же страшний, як природний світ без тертя.

Поняття «власність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або, принаймі, частка права використання ресурсу.Ця частка включає 11 елементів: право володіння, право користування, право управління, право на дохід і под. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані суспільством. Друга особливість теорії права власності полягає в тім, що категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів.

40. Інститутціональні підходи до державного регулювання економіки. Теорема Коуза

Теорема Коуза в сучасній науковій літературі має безліч трактувань. Зупинимося на колі проблем і понять, які фігурують в теоремі Коуза.

Зовнішні ефекти (экстерналии) – додаткові витрати або вигоди, що не одержали віддзеркалення в цінах.

Позитивні зовнішні ефекти виникають тоді, коли діяльність одних економічних суб’єктів приводить до виникнення додаткових вигод для інших суб’єктів, причому це не відображується у цінах на вироблюване благо.

Негативні зовнішні ефекти виникають тоді, коли діяльність одних економічних суб’єктів викликає додаткові витрати для інших.

Традиційно в неокласичній теорії проблема зовнішніх ефектів пов’язувалася з «провалами ринку», що виправдовувало державне втручання, і розв’язувалася за допомогою «податка Пігу».

«Податок Пігу» повинен бути рівний MEC, тоді MSB=MSC.

Коуз запропонував оригінальну гіпотезу, відповідно до якої негативні зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані за допомогою обміну правами власності на об’єкти, що породжують екстерналії, за умови, що і права чітко визначені і витрати обміну незначні. І в результаті ринковий механізм приведе сторони до ефективної угоди, яка характеризується рівністю приватних і соціальних витрат.

Труднощі при реалізації положень даної теореми полягають: 1) у чіткому визначенні прав власності; 2) у високих трансакційних витратах.

Найбільш поширеним є формулювання теореми Коуза, дане Стіглером: «в умовах довершеної конкуренції приватні і соціальні витрати будуть рівні».

Формулювання Коуза дещо відмінне: розмежування прав є істотною передумовою ринкових трансакцій, кінцевий результат не залежить від правового рішення при припущенні нульових трансакційних витрат.

Дев’яності роки 20 століття принесли успіх економістам на шляху дослідження ринку, власності, фірми, корпорації. Утворився своєрідний синтез неокласики та інституціоналізму, «чистої» теорії і прикладних розробок, макро– і мікроекономічного аналізу. Коуз свою нагороду «за піонерні роботи з проблем трансакційних витрат і прав власності» одержав у дуже похилому віці, коли 80–літній професор Чикагського університету вже більш 10 років як вийшов у відставку.

Праці Коуза є блискучим спростуванням незаперечної думки, що успіху в економічних дослідженнях можна домогтися тільки застосовуючи математичні методи, конструюючи багатофакторні моделі. У працях Коуза немає формалізованих моделей, чи математичних викладень, або хоча б графіків і діаграм. Однак вони зробили переворот у баченні економічної дійсності, послужили джерелом парадигмальних змін у сучасному економічному аналізі, породили цілий ряд наукових концепцій.

Не відразу ідеї Коуза були зрозумілі і прийняті. Опублікована в 1937 р. стаття «Природа фірми» не справила у свій час ніякого враження. Увагу вчених у той час було прикуто до макроекономічної теорії Кейнса, до праць, що аналізують «провали ринку» і обґрунтовують неминучість державного регулювання ринкової системи. Коуз же в цій і наступній публікаціях підходив до проблем ринку, фірми, держави зовсім з іншої сторони. Зрештою, його ідеї почали викликати серйозні заперечення багатьох американських економістів. Теорії «прав власності» і «трансакційних витрат», розроблені вченим, починають завойовувати визнання, і що особливо важливо, їхнє застосування на практиці виявляється ефективним.

Дата добавления: 2015-05-26