Довідка. Ставка — місцеперебування верховного командування та його штабу

Довідка.

Ставка — місцеперебування верховного командування та його штабу.

Для порівняння: за 5 днів гітлерівці захопили Нідерланди, за 19 — Бельгію, за 35 — Польщу, за 44 — Францію, за 63 — Норвегію і за 1 день — Данію.

Німецький «новий порядок»

Протягом одного року німецькі війська та їх союзники окупували територію України, де загарбники встановили «новий порядок». Окупаційна політика Німеччини здійснювалася згідно з планом «Ост». За цим документом:

• Україна розглядалась як «лебенсраум» — життєвий простір для німецького народу;

• призначенням України було постачання продуктів та сировини «новій Європі»;

• народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню, а та частина корінного населення, яка б вижила, мала перетворитися на рабів;

• після завершення війни на захоплені землі передбачалося переселити 8-9 млн. німецьких колоністів.

Свої людиноненависницькі плани нацисти почали здійснювати одразу після загарбання території України (червень 1941 - липень 1942 pp.). Спочатку гітлерівці розділили територію України на такі адміністративні райони:

· Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області утворили «Дистрикт Гали-чина», який підпорядковувався так званому генерал-губернатору;

· Правобережна Україна, більша частина Лівобережної та південні райони України утворили «рейхскомісаріат Україна»;

· східні райони України аж до узбережжя Азовського моря й Кримський півострів потрапляли під владу військової адміністрації;

· з території Одеської, Чернівецької, південних районів Вінницької та Миколаївської областей була сформована нова румунська провінція під назвою «Трансністрія».

На Закарпатті угорська влада створила окрему адміністративну одиницю — «Підкарпатську територію» з центром в Ужгороді, на чолі якої стояв комісар. У вересні 1941 року Гітлер призначив на посаду рейхскомісара України «випробуваного бійця» націонал-соціалістської партії Е. Коха, який нагадував своїм підлеглим: «Я прибув сюди не для того, щоб роздавати благословення, а щоб допомогти фюреру. Населення мусить працювати, працювати й ще раз працювати. Ми прийшли сюди не для того, щоб роздавати манну небесну, а щоб створити передумови для перемоги. Ми — панівний народ, а це означає, що расово найпростіший німецький робітник біологічно в тисячу разів цінніший проти місцевого населення». Ще відвертішим був рейхсляйтер генерал-губернаторства Х.Франк, який цинічно заявив: «Після нашої перемоги я відправлю українців хоч на фарш».

Особливістю німецького «нового порядку» став тотальний терор. На територіях, окупованих нацистами, знищено мільйони мирних жителів, створено 180 концтаборів смерті, 50 гетто. Найбільше загинуло мирних громадян — українців, євреїв, росіян та представників інших національностей — у Бабиному Яру в Києві (понад 150 тис), у Дробицькому Яру в Харкові (30 тис), у Доманівці й Богданівці на Одещині (понад 50 тис).

Порушуючи міжнародні конвенції, гітлерівські кати на території України вдалися до масового знищення військовополонених: у Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис. осіб, у Славутському (так званому гросслазареті) — 150 тис, Дарницькому (Київ) — 68 тис, Сирецькому (Київ) — 25 тис, Хорольському (Полтавська обл.) — 53 тис, в Уманській Ямі — 50 тис осіб.

За військовими підрозділами вермахту просувалися спеціальні загони карателів — айнзац-групи СС, на які покладалися завдання масового знищення місцевого мирного населення. Із чотирьох груп «А», «В», «С» й -Д» дві останні діяли в Україні. За короткий термін гітлерівська окупаційна влада створила розгалужену карально-репресивну систему. Підрозділам СС усебічні v допомогу надавали військові, без активної участі яких есесівці не змогли б виконати багато завдань злочинного характеру.

Щоб запобігти опору, німці запровадили систему колективної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50 % від загальної кількості заручників-євреїв і 50% — представників інших національностей (українців, росіян та ін.).

Загалом на території України німецько-фашистськими окупантами були знищені 4,5 млн. мирних жителів.

За часи гітлерівської окупації на всій території України нацисти здійснювали політику «Юденфрай» («Чистий від євреїв»).

У результаті Голокосту єврейська громада України втратила за приблизними оцінками 1,8 млн. осіб (до війни вона налічувала 2,5 млн. осіб). У перші місяці війни айнзац-групи СС знищили в Україні 850 тис. євреїв. Протягом весни 1942-1944 pp. євреї України, які потрапили до рук нацистів, були депортовані в концтабори смерті на території Польщі: до Освенціма, Белжеця, Треблянки та ін.

Українські міста й села повторювали трагедію Лідице в Чехословаччині й Орадур у Франції, населення яких за опір окупантам було спалене живцем: у Баранівці (Полтавщина) за вбивство трьох фашистів гітлерівський генерал наказав спалити все село разом з усіма мешканцями; у с. Картеліси нацистські підрозділи спалили все населення — 1 228 мешканців. Жахливі звірства були повторені на Чернігівщині, Сумщині, Рівненщині. Усього гітлерівці знищили в Україні 320 сіл.

Гітлерівський «новий порядок» передбачав онімечення місцевого українського населення. Була відновлена тільки початкова освіта. Учні повинні були вміти рахувати в межах 500. З географії знання школярів обмежувалися фразою: «Столиця рейху — Берлін». Багато вчителів зазнали репресій чи змушені були жебракувати. Тільки на Київщині загарбники закатували близько 200 учителів, жертвами гітлерівського геноциду стали 7 тис. представників інтелігенції Харкова.

За наказами німецьких комендантів усе населення України мусило здати місцевій владі запаси продуктів, одягу, цінні речі. На окупованих територіях була запроваджена комендантська година.

Окрім масових розстрілів, засобом винищення мирного населення мав бути Голодомор. Є свідчення, що в листопаді 1941 року в Східній Пруссії Гітлер провів нараду з найвищими чинами СС, на якій було прийняте рішення про створення штучного голоду в Україні. Німецька адміністрація в грудні 1941 року вирішила збільшити обсяг продовольчого постачання рейху з України.

До березня 1943 року з України в Німеччину вивезено 5 950 тис. тонн пшениці, 1 372 тис. тонн картоплі, 2 120 тис. голів худоби, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець. До рейху були відправлені 1 млн. фруктових дерев і навіть український чорнозем.

Нацисти грабували культурні цінності України. Наприклад, німці вивезли з Софійського собору в Києві фрески XII ст., дзвони Успенського собору Києво-Печерської лаври.

На загарбаних українських землях фашисти застосовували примусову працю на виробництві, зберігали сталінську колгоспну систему й навіть намагалися підтримати стаханівський рух. Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини, з України до Третього рейху вивезли близько 2,5 млн. осіб. Спочатку українців до Німеччини намагалися вербувати добровільно, місцеві колабораціоністські газети й німецькі засоби масової інформації друкували брехливі розповіді про райське життя в Німеччині. Поки умови життя й праці в рейху були невідомі, були такі, хто погоджувався їхати туди. Українцям брехливо сповіщали, що на них чекає цікава робота на «світлих фабриках з досконалими верстатами», а всіх, хто приїде, очікують «блискучі житлові умови» та висока зарплатня на рівні німецьких робітників. Коли ж в Україну стали надходити звістки з Німеччини, люди за будь-яку ціну намагалися уникнути вербування.

Жорстока правда про долю «остарбайтерів» міститься в листах українців до рідних, що залишилися в Україні.

Умови життя більшості «остарбайтерів» були нестерпними, хоч були й поодинокі винятки. Мінімальна норма харчування й фізичне виснаження від надмірної праці спричиняли поширення хвороб і високий рівень смертності. Один з діячів ОУН Ю. Бойко так характеризував становище України: «Нині Україна — типова колонія. Методи колоніального поневолення мало чим відрізняються від тих, які європейці запроваджують серед чорношкірих в Африці».

Нацистський «новий порядок» в Україні викликав загальне обурення народу, сприяючи наростанню руху Опору.

Дата добавления: 2015-05-26