Причини поразки радянських військ на території України

Трагедія літа 1942 року

Улітку 1942 року ворог розраховував розпочати нову наступальну операцію. Загалом на радянсько-німецькому фронті були зосереджені 217 дивізій, 17 бригад — більше, ніж перед початком війни. Головний удар ворог планував завдати на півдні — вийти на Волгу й Кавказ. До початку реалізації цих планів Берлін намагався ліквідувати кримську групу радянських військ у районі Севастополя й на Керченському півострові, а також барвінківський виступ у районі Харкова. Здійсненню цих планів сприяли нові прорахунки радянського командування, зокрема Й. Сталіна, який уважав, що німецький наступ буде спрямований на Москву.

У травні 1942 року радянські війська зазнали поразки на Керченському півострові. Героїчною сторінкою Другої світової війни стала оборона частин кримського угруповання в Аджимучікайських каменоломнях, яка тривала п'ять з половиною місяців. Розгромивши радянські війська на Керченському півострові, німці завдали удару по Севастополю, який 4 липня 1942 року, після 250-денної оборони, був змушений припинити опір. Одночасно з подіями в Криму розгорнулися бої в районі Харкова, де радянські війська зазнали значних утрат.

Поразки в Криму та під Харковом знекровили південний напрям радянської оборони напередодні стратегічного наступу ворога, що розпочався 28-30 червня 1942 року. У липні 1942 року радянські війська залишили останній населений пункт на території УРСР — м. Свердловськ (Луганська обл.).

Незважаючи на героїчний опір, Червона армія зазнала великих утрат в оборонних боях літа - осені 1941 року. Причини поразок радянських військ:

• жорстка централізація військової влади, брак ініціативи;

• низькі темпи переозброєння;

• знищення військових оборонних споруд старого кордону СРСР;

• неправильне визначення напрямку головного удару німецьких військ;

• відсутність військових планів ведення оборонних боїв;

• війська не були в бойовій готовності для того, щоб не дати приводу до війни;

• неправильне розташування військ (склади, аеродроми розміщувалися близько до кордонів і були швидко захоплені німецькими військами);

• радянська військова доктрина, яка передбачала війну на чужій території;

• для більшості військових частин, які дислокувалися в Україні, напад ворога носив раптовий характер;

• під час сталінських чисток 1937-1938 pp. зазнали репресій найкращі командні кадри Київського та Одеського військових округів. Репресовано всіх командирів корпусів (їх було 4), усіх командирів укріпрайонів (їх було 4), 24 з 25 командирів дивізій; були розстріляні командири двох округів — Й. Якір та І. Федько;

• сталінське керівництво недооцінило військово-технічні можливості вермахту, його бойовий досвід, набутий від початку Другої світової війни, та використання військового й економічного потенціалу окупованої Європи.

Результатами наступу гітлерівських військ та їхніх союзників в Україні стали:

• захоплення ворогом стратегічної ініціативи;

• окупація нацистами значної території України;

• важкі поразки радянських військ, що боронили терени УРСР.

Водночас німецько-фашистським військам не вдалося здійснити план «Барбаросса» в Україні:

• радянські війська не були розбиті на кордонах, а, зазнавши великих утрат, відступили в глиб країни;

• підприємства та установи, які становили фундамент оборонної галузі, були передислоковані на схід СРСР;

• на окупованих територіях України зароджувався могутній рух Опору, який з часом зіграв важливу роль у розгромі гітлерівської Німеччини.

Дата добавления: 2015-05-26