Петро Шелест

Апогеєм «малої відлиги» в Україні стала поява в 1969 році книжки першого секретаря ЦК Компартії України П. Шелеста «Україно наша Ра-дянська», яка своїми відвертими національними мотивами викликала незадоволення й навіть роздратування в союзному центрі.

Петро Шелест — постать в українській історії досить неоднозначна й суперечлива. З одного боку, він був яскравим вихованцем сталінської адміністративно-командної системи. Уміння оперативно орієнтуватися в складних ситуаціях, своєчасно засвідчити свою відданість союзному керівництву дали змогу П. Шелестові тривалий час (з 1963 по 1972 pp.) очолювати компартійну владу України.

Як і Л. Брежнєв, П. Шелест належав до консерваторів, послідовних противників процесів десталінізації. Він безкомпромісно виступав проти політичних реформ і рішуче боровся з дисидентським рухом. За свідченням одного з лідерів «празької весни» 1968 року О. Дубчека, П. Шелест був одним з ініціаторів збройної інтервенції в Чехословаччину, тому що боявся поширення демократичних ідей з неї в Україну.

З другого боку, П. Шелест здобув образ поміркованого поборника українських національних інтересів. Він з великою прихильністю ставився до процесів українізації 20-х років, прагнув відродити окремі її позитивні елементи, відстоював українську мову й культуру. Зокрема, П. Шелест намагався українізувати управлінський апарат і вимагав, щоб українська мова стала мовою діловодства. Унаслідок цього в 60-х pp. три чверті керівних посад у республіканському ком-партійно-радянському апараті обіймали українці. П. Шелест з неприхованою симпатією ставився до праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Вона додавала йому аргументів у частих суперечках щодо національних проблем з вищим керівництвом КПРС.

Як і М. Хрущов, Л. Брежнєв намагався повністю русифікувати українців. Під цю політику компартійні ідеологи підводили теоретичну основу, вигадавши «радянський народ» як нову спільність людей, що сформувалася внаслідок соціалістичних перетворень у СРСР. Зрозуміло, що ця спільність могла виникнути тільки за рахунок повної асиміляції росіянами інших «рідних братів». У цій ситуації українофільство П. Шелеста ставало для центру політично небезпечним. Л. Брежнєв, однак, не форсував подій, а поступово готував передумови для усунення П. Шелеста від влади. Вони визрівали разом зі зміцненням влади Л. Брежнєва в Москві та позицій В. Щербицького в Україні. У березні 1972 року П. Шелест піддається гострій критиці за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». У травні цього ж року його звільняють від обов'язків першого секретаря ЦК Компартії України й призначають одним із заступників голови Ради міністрів СРСР. Незабаром за дорученням головного партійного ідеолога країни М. Суслова в Академії наук УРСР підготовлено негативну рецензію на книжку П. Шелеста «Україно наша Радянська», де її автор звинувачується в українському націоналізмі. У квітні 1973 року цю рецензію без підписів авторів опублікував журнал «Комуніст України» під назвою «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги». Брутальна, убивча критика, що містилася в ній, змусила П. Шелеста негайно подати заяву про вихід на пенсію за станом здоров'я.

Петро Шелест (1908-1996)

Український партійний і радянський діяч. Народився на Харківщині. У 1935—1937 pp. служив у Червоній армії. З 1940 р. на партійній роботі: секретар Харківського міському КП(б)У з питань оборонної промисловості. Протягом 1948—1954 pp. очолював заводи в Ленінграді та Києві. У 1962 р. став секретарем ЦК КП України. З липня 1963 р. — перший секретар ЦК КП України. Відіграв важливу роль в усуненні від влади М. Хрущова. 1966-1972 pp. — член президії Верховної Ради СРСР. (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26