Книга десята 1 страница

1 (І). Після цього належить так само розказати про задоволення (περί ηδονής). Вважається ж бо, що воно особливо тісно [20] з'єдналося з нашим родом, а тому й дітей виховують, направляючи їх задоволенням і стражданням; та й для доброчесності вдачі (προς την του ήθους όρετήν) найважливішим вважається насолоджуватися (το χοάρειν), чим слід, і ненавидіти, що слід. Це розповсюджується на все життя, маючи вплив і значення як для доброчесності, так і для щасливого [25] життя, бо задоволення люди обирають, а страждань уникають. Обговорення таких питань, очевидно, найменше личить пропустити, тим паче що про це багато сперечаються.

Дійсно, одні визначають задоволення як властиве благо (τάγαθον), інші ж, навпаки, як щось виключно погане (κομιδή φαυλον), причому з цих останніх одні, очевидно, переконані, що так і є, а інші думають, що для нашого життя краще [30] показувати задоволення як одну з поганих справ, навіть якщо це й не так: адже більшість схильна до задоволень і є їхніми рабами, а тому належить вести в протилежний бік: так, начебто, удасться прийти до середини.

Боюся, однак, що таке міркування невірне (ου καλώς). Адже розмірковування стосовно пристрастей і [35] вчинків вселяють менше довір'я, ніж [самі] справи. Коли ж вони ще й не узгоджуються з тим, що люди бачать, тоді, зневажувані, вони гублять і те, що 1172b в них є істинного: якщо засуджуючий задоволення колись виявить до них потяг, то здається, що й він схиляється до них, тому що таким [привабливим] уявляється людям усяке задоволення, а розмежовувати [привабливе і благо] більшості не властиво. Ось чому істинні судження, очевидно, [5] найкорисніші не тільки для знання (προς το ε'ΐδέναί), але й для життя: ідучи тим же шляхом, що й самі справи, вони вселяють довір'я і тому спонукають розуміючих (τους συνιέντας) жити по них (κατ' αυτούς).

Отже, досить подібних міркувань, перейдемо до висловлювань щодо задоволення.

2 (II). Евдокс(1) вважав, що задоволення є властивим благом, тому що [10] бачив, як усе тягнеться до нього, - і те, що наділене судженням (έλλογα), і позбавлене його (άλογα), - і тому, що в усьому предмет обрання (το α'ιρετον) - це добро (το επιεικές), причому найбільш привабливе-найбільше добро; а те, що все звернене до одного, означає, що воно для всіх найвище благо (кожна ж бо істота знаходить благо для себе так само, як і їжу), але ж благо для всіх і те, до чого тягнуться всі, - це, мовляв, і є [15] властиве благо.

(1) Евдокс Кнідський (408-355 pp. до Р.Х.), грецький математик, астроном, географ і лікар, підтримував наукові контакти з Платоном, перебуваючи під впливами його поглядів.

Цим міркуванням довіряли, радше, завдяки доброчесності [Евдоксової] вдачі, аніж завдяки їм самим: він же ж бо вважався розважливою людиною (σώφρων), а тому здавалося, що він говорить це не як любитель задоволень (φίλος της ηδονής), але тому, що так є й насправді.

Він [Евдокс] вважав також, що не менш очевидним це стає при міркуванні від противного (εκ του εναντίου): мовляв, страждання самого по собі (την λύπην καθ' αυτό) всі уникають [20] і відповідно обирають його протилежність (τουναντίον); особлива ж перевага надається тому, що ми обираємо не через іншого і не задля іншого, а таким, за загальною згодою, є задоволення: ніхто ж бо не розпитуватиме, заради чого отримують задоволення, оскільки задоволення обирають саме по собі.

Приєднання задоволення до будь-якого з благ робить благо більш гідним обрання (α'ίρετώτερον), скажімо приєднання задоволення [25] до справедливих дій (τω δικαιοπραγεΐν) або до розважливої поведінки (τω σωφρονεΐν); благо ж бо приумножується ним самим.

Схоже, таким чином, на те, що принаймні це розмірковування проголошує його [задоволення] одним із благ, але анітрохи не більшим, ніж [будь-яке] інше: усяке ж бо благо разом із іншим більш гідне обрання, ніж взяте окремо (μονού μενον). За допомогою подібного ж розмірковування і Платон переконує (αναιρεί), що задоволення не є властивим благом (τάγαθόν): адже життя, яке приносить задоволення, [30] більш гідне обрання при розсудливості (μετά φρονήσεως), ніж без неї, а якщо таке поєднання (το μικτον) краще, то задоволення не є властивим благом - властиве ж бо благо від приєднання до нього чого б то не було не стає більш гідним обрання. Ясно, таким чином, що ніщо інше не може бути властивим благом, якщо воно стає більш гідним обрання від поєднання з одним із благ самих по собі. Що ж тоді з того, до чого ми причетні, має такі властивості? Адже саме [35] таке - предмет наших розшуків.

Інші ж(2), коли заперечують, що те, до чого всі тягнуться, не є благом, кажуть, очевидно, дурницю. 1173а Адже що здається всім, те, стверджуємо ми, і є, а хто відкидає цю загальну віру (ταύτην την πίστιν), навряд чи скаже щось більш гідне довір'я. Дійсно, у тих думках був би якийсь сенс, якби лише позбавлені розуміння істоти (τα ανόητα) прагнули до задоволень, але якщо й розумні (τα φρόνιμα) [прагнуть до них], то який тоді сенс у цих міркуваннях? Та, мабуть, і в нижчих [істотах] (εν τοις φαύλοις) є деяке природне благо (τι φυσικόν αγαθόν), яке вище за них [5] як таких і яке тягнеться до властивого йому блага (του ο'ικείου άγαθοΰ).

А що кажуть [супротивники Евдокса] про протилежність задоволенню, очевидно, неправильно. Вони ж бо стверджують, неначе з того, що страждання є зло, ще не випливає, що задоволення - благо, адже й зло протилежне злу, а обидва [зло і благо] - тому, що ні те ні інше. Це непогані доводи, але щодо сказаного вони не істинні (оі> αληθεύοντες).

[10] Якщо обидва вони [і задоволення, і страждання] належать до зла, то люди повинні були б уникати обох, а якщо до того, що ні зло, ні благо, то або ні того ні іншого не треба було б уникати, або треба було б уникати в рівній мірі їх обох. Насправді ж виявляється, що одного уникають як зла, а інше обирають як благо, і в такому значенні [задоволення і страждання] дійсно протилежні.

(III). І якщо задоволення не належить до якостей (των ποιοτήτων), це ще не означає, що воно не належить до благ, адже ні діяльні вияви доброчесності, [15] ні щастя не є якостями.

Ще кажуть, що благо - визначене, а задоволення - невизначене, оскільки допускає (δέχεται) більшу й меншу міру (το μάλλον και [το] ήττον)(3).

(2) Мається на увазі Спевсіпп (про нього див.: кн. І прим. 27) і належні до Академії за часів Арістотеля.

(3) Див.: Plato. Phileb. 24e, 3la.

У такому випадку, якщо судять про це на тій підставі, що задоволення отримують [більше або менше], тоді те ж саме буде вірно і для справедливості (ή δικαιοσύνη) та інших доброчесностей, а про них прямо кажуть, що люди наділені ними більше й менше і [20] що <чинять> згідно доброчесності [в більшій і меншій мірі]. Дійсно, бувають люди більш справедливі й мужні, і справи можна робити й більш і менш справедливі а поводитися й більш і менш розсудливо. Але, засновуючись на [різниці в мірі] задоволення, [ці філософи], звичайно, не називають справжньої причини, тоді як задоволення можуть виявитися не змішаними [зі стражданням] і змішаними.

Та й що заважає, щоб задоволення, будучи, подібно здоров'ю, визначеним [поняттям], допускало більшу [25] й меншу міру? Адже в усіх [істотах] не одне й те ж співвідношення [елементів] (ή συμμετ-ρία), і навіть у тій же самій [істоті] не завжди одне якесь співвідношення, але ця істота залишається собою при порушенні співвідношення до певної межі і допускає відмінності в мірі. Значить, таке може бути й із задоволенням.

Вважаючи властиве благо довершеним (τέλειόν ταγαθόν), а рух (τός κινήσεις) і становлення (τός γενέσεις) [30] - недовершеними [і незавершеними](4), намагаються показати, що задоволення - це рух і становлення. Це визначення, очевидно, невірне, і воно [задоволення] не є навіть рухом. Адже вважається, що всякому рухові властива швидкість або повільність, і якщо не самому по собі, як, скажімо, рухові космосу, то відносно чогось іншого. Але до задоволення не застосовне ні те ні інше. Адже його відчути можна швидко, так само як 11735 швидко можна й розгніватися, а отримувати задоволення неможливо [повільно чи швидко ні безвідносно], ні в порівнянні з іншим, тоді як при ходьбі або зростанні і всьому такому це можливо. Отже, перейти до задоволення можна швидко й повільно, але здійснювати його (ενεργείν δε κατ' αυτήν), тобто отримувати задоволення, неможливо швидко.

Як же воно [задоволення] буде виникненням [і становленням]? [5] Адже вважається, що не виникає що завгодно з чого завгодно, але з чого виникає, на те й розкладається, а значить, для чого задоволення - виникнення, для того знищення - страждання.

Далі, страждання називають(5) недостатністю (ή ένδεια) чогось природного, а задоволення - його заповненням (ή αναπλήροοσις). Тим часом це тілесні стани (τα πάθη). У такому випадку, якщо заповнення [10] чогось природного - задоволення, тоді, у чому відбувається заповнення, те й буде відчувати задоволення, тобто тіло; однак так ніхто не вважає, а значить і заповнення не є задоволенням, але, коли заповнення відбувається, людина, очевидно, відчуває задоволення, а коли її ріжуть - страждання.

(4) Plato. Phileb. 53c-54d.

(5) Plato. Phileb. 31e-32b, 42c.

Ця думка (ή δόξα), здається, виникла під впливом страждань і задоволень, пов'язаних з їжею, тому що, відчувши спочатку недостачу їжі [15] і зазнавши через це страждань, люди отримують задоволення від заповнення.

Однак таке відбувається не при всіх задоволеннях: вільними ж бо від страждань (δίλυποί) є задоволення від засвоєння знань і ті, що залежать від почуттів: задоволення від нюху, слухові та багато які з зорових, - а також спогади й надії. Виникненням чого будуть вони в такому випадку? Адже [20] недостатності, заповненням якої вони би служили, не було ні в чому.

А тим, хто як довід висуває стидкі задоволення (τός έπονειδίστους των ηδονών), можна, мабуть, відповісти, що такі задоволеннями не є. Дійсно, якщо людям із зіпсутими схильностями щось приносить задоволення, то не слід думати, що це приносить задоволення і ще комусь, крім них, подібно до того як не є здоровим, солодким чи гірким те, що так для недужих, і не [25] біле те, що здається білим хворим очам.

Або можна відповісти так, що хоч задоволення заслуговують на обрання, але не від усяких [речей]; так, скажімо, бути багатим - задоволення, але тільки не ціною зради, і здоровим бути - також, але не поїдаючи що попало.

Або, що задоволення відрізняється видом: задоволення ж бо від прекрасних речей і від речей негідних різні, і знайти задоволення [30] у справедливім, не будучи справедливим, і в музиці, не будучи музикальним, неможливо; так само і для інших випадків.

І відмінність друга від підлабузника, здається, ясно показує, що задоволення - не благо і що задоволення розрізняються видом: вважають же ж, що один, вступаючи у спілкування, має на меті властиве благо, а інший - задоволення, і відповідно до різних цілей спілкування одного засуджують, а іншого 1174а хвалять. Далі, ніхто не обрав би жити все життя, маючи образ думок дитини, навіть отримуючи, скільки тільки можливо, задоволення від того, у чому знаходять їх діти; і не обрав би насолоду від якоїсь із найганебніших справ, навіть якщо йому ніколи не доведеться за це постраждати. І в той же час багато які справи ми [5] робитимемо старанно, хоч би це не принесло жодного задоволення, наприклад дивитися, згадувати, знати, володіти доброчесностями. І не має жодного значення, чи супроводжується це з необхідністю задоволеннями чи ні, тому що ми обираємо ці речі, навіть якщо задоволення від них не виникає.

Таким чином ясно, здається, що задоволення не є властивим благом, [10] що не всяке задоволення гідне обрання і що існують деякі задоволення, гідні обрання самі по собі, які розрізняються при цьому видом або джерелом (τω είδει ή &φ' ων). Нехай, таким чином, про те, що кажуть про задоволення і страждання, буде сказано досить.

3 (IV). Що таке задоволення або які його властивості, стане більш зрозумілим, якщо розглянути його знову від початку.

Зір вважається в будь-яку [15] мить довершеним, бо він не потребує нічого, що, з'явившись пізніше, довершить його [зору] ідею (το είδος)·

Подібним цьому здається й задоволення. Воно є щось цілісне, і, мабуть, за жоден строк не можна відчути такого задоволення, чия ідея за більший строк досягне досконалості. Ось чому задоволення не є рухом. Адже всякий рух [20] відбувається в часі і спрямований до певної мети, подібно до того, як, скажімо, рухається будівництво, і він довершений, коли досягне того, до чого прагне; тобто або після всього строку, або в той момент [звершення]. Але щодо окремих частин і моментів усі [рухи] не довершені і мають видову відмінність від руху загалом і один від одного. Дійсно, кладення каменів відрізняється від витісування жолобів на колоні, а те й інше - від створення храму загалом. При цьому [25] створення храму як рух -довершене (бо ні в чому не має нестачі з точки зору поставленої мети), а створення крепіди і тригліфа - недовершене, тому що і те і те - це [створення] тільки частин.

Таким чином, рух розрізняється за видами (τω ε'ΐδεί) і в будь-який довільно взятий час не можна отримати рух, довершений за своїм видом, а якщо й можна, то [тільки] за весь [час руху].

Так і з ходьбою, і з усім іншим. Дійсно, якщо переміщення - це рух звідкись і [30] кудись, то тут також існують видові відмінності: політ, ходьба, стрибки і тому подібне. І [існують відмінності] не тільки в такому значенні, але й у самій ходьбі: [ходіння] "звідкись і кудись" на відстань у стадій і в частину стадія не одне й те ж, так само як на відстань довжиною в різні частини стадія; і перейти ось цю межу і ту не одне й те ж, бо переступають не тільки межу, але й межу у [визначеному] місці, 1174b адже ця межа в одному, а та - в іншому місці.

Детально про рух говорилося в інших творах, і, мабуть, не в будь-який довільно взятий час рух довершений; навпаки, багато які [часткові рухи] не довершені і мають видові [5] відмінності, коли вже "звідки й куди" (το πόθεν ποΐ) утворює різні види.

А вид задоволення в будь-який довільно взятий час довершений. Ясно тому, що задоволення й рух будуть відмінні один від одного і що задоволення є щось із [ряду] цілісних і довершених речей. Може здатися, що це так ще й тому, що рух інакше, як у часі, неможливий, а задоволення можливе, бо воно дане цілком у теперішньому часі (εν τω νυν).

Із цих [міркувань] ясно й те, [10] що невірно визначають задоволення як рух або становлення. Не все визначається через ці [поняття], але тільки те, що складається з частин і не є цілісністю. Дійсно, ні для зору неможливо становлення [або виникнення], ні для точки, ні для монади, і ніщо з цього не є ні рухом, ні становленням, а значить, і задоволення цим не є, оскільки являє собою щось цілісне (όλον τι).

4. Оскільки ж усяке почуття здійснюється по відношенню до того, що почуттєво сприймається (το αίσθητόν), [15] і оскільки досконало [воно здійснюється], коли добре налаштовано на сприйняття найбільш прекрасного з того, що підлягає сприйняттю даним почуттям (των ІЖО την αίσθησίν) (бо саме тоді має місце довершена діяльність, а говорити, що діє саме почуття чи те, у чому воно міститься, нехай не має значення), остільки, отже, у кожному випадку кращою є діяльність [почуття], налаштованого найкращим чином для сприйняття найкращого з того, що підлягає [20] сприйняттю цим почуттям. Ця діяльність і буде найбільш досконалою і такою, що приносить найбільше задоволення. Дійсно, задоволення може бути при всякому почутті, як і при мисленні та умогляді (t| θεωρία); але найбільш довершене задоволення приносить найбільш довершена діяльність, а найбільш довершеною є [діяльність почуття], добре налаштованого для найбільш доброякісного з предметів його сприйняття, і це задоволення довершує діяльність. Але задоволення додає діяльності досконалості не тим же способом, яким це роблять те, що почуттєво сприймається [як рушійна причина] і почуття [25] [як причина формальна], коли вони доброякісні (так само, як здоров'я і лікар не в одному і тому ж смислі є причиною здорового стану).

Що задоволення виникає при кожному з почуттів, ясно (говоримо ж ми про види й звуки, що приносять задоволення). Ясно також, що задоволення виникає передовсім тоді, коли й почуття найкраще, і діє воно щодо такого ж [найкращого предмета сприйняття]. А якщо такими [30] є й те, що почуттєво сприймається (το α'ισθητόν), і те, що відчуває (το α'ισθανομένον), то при наявності того, що діє, і того, що відчуває, завжди буде мати місце задоволення. Задоволення робить діяльність довершеною не як властивість (ή έξις), у ній поміщена, але як деяка повнота (τι τέλος), що виникає попутно, подібно красі в людей у розквіті літ.

Таким чином, поки умоглядний (το νοητόν) або той, що почуттєво сприймається (το α'ΐσθητόν) [предмет] і той, що судить про нього (το κρίνον) або споглядає його (το θεωρούν), 1175а залишаються такими, якими вони повинні бути, у діяльності буде задоволення; адже якщо те, що відчуває дію (το παθητικόν), і те, що діє (τ6 ποιητικον), подібні і однаково співвідносяться один з одним, то й результат, природно, буде таким же, як і вони.

Чому ж ніхто не відчуває задоволення безперервно? Можливо, людина втомлюється? Дійсно, ніщо людське не [5] здатне діяти безперервно. А тому й задоволення не буває безперервним: адже воно супроводжує діяльність.

Через те й деякі речі подобаються, поки нові, а потім вже не так: адже спершу думка зосереджена й напружено діяльна в цьому [новому предметі], наприклад, коли вдивляються в обличчя [нової людини], але згодом діяльність вже не така напружена, навпаки, вона [10] недбала, а тому тьмяніють і задоволення.

Можна припустити, що всі прагнуть до задоволення тому ж, чому всі тягнуться до життя, адже життя - це свого роду діяльність, і кожний діє в таких областях і такими способами, які йому особливо любі; наприклад, музикант діє слухом у мелодіях, допитливий - думкою в [15] умоглядних предметах (τα, θεωρήματα), і серед інших так поводиться кожний. Задоволення ж додає довершеності діяльності, а значить, і самому життю, до якого [всі] прагнуть. Тому зрозуміло, що тягнуться і до задоволення: воно ж бо для кожного робить життя повним, а це й гідне обрання.

5. Питання про те, що в ім'я чого ми вибираємо: життя в ім'я задоволення або задоволення в ім'я життя, у даному [дослідженні] можна поки що відкласти. Очевидно, що ці речі пов'язані між собою [20] і не допускають розділення: дійсно, без діяльності не буває задоволення, а задоволення робить усяку діяльність довершеною.

(V). Звідки і вважається, що існують різні види задоволення. Дійсно, різне по виду, як ми вважаємо, довершується різним. Це помітно і в природному, і в штучному, наприклад у тваринах і деревах, у картині і статуї, [25] у будинку і начинні. Відповідно й діяльності різного виду довершуються різним.по виду. Діяльність думки - інший вид, ніж діяльність почуттів, а самі вони, у свою чергу, мають всередині себе видові [відмінності]. Отже, [видові відмінності] мають і задоволення, які роблять ці діяльності довершеними.

Це, мабуть, можна помітити і по внутрішньому зв'язку (εκ του συνωκειάσθαι) кожного [30] із задоволень з тією діяльністю, якій воно додає довершеності. Діяльності, звичайно, сприяє пов'язане з нею задоволення, бо ті, кому вона приносить задоволення (ο'ι μεθ' ηδονής ενεργούντες), краще судять про кожний [предмет] і більш тонко розбираються [в справі]; так, геометрами стають ті, що насолоджуються заняттями геометрією, і вони краще розуміють кожне [питання в геометрії]; відповідно й ті, що люблять співати або будувати і будь-які [35] інші майстри досягають успіхів у власній справі, якщо отримують від неї насолоду (χαίροντες аі)Тф). Задоволення сприяє діяльності, а те, що сприяє (τάσυναύξοντα), 1175b внутрішньо пов'язане (οικεία) з тим, чому сприяє, і в різних видів внутрішній зв'язок (ία ο'ΐκεΐα) буває з різними видами.

Це ще більш помітно з тієї обставини, що задоволення від однієї діяльності перешкоджає іншим діяльностям. Ті, що люблять флейту, не здатні, коли почують флейтиста, вислуховувати розмірковування, тому що мистецтвом гри на флейті [5] насолоджуються більше, ніж діяльністю в даний час. Таким чином, задоволення від мистецтва флейтиста знищує діяльність, пов'язану з міркуванням; так само і в інших випадках, коли діяльність торкається відразу двох речей: діяльність, що приносить більше задоволення, витісняє іншу, і тим швидше, чим більше вони відрізняються по задоволенню, так що іншою [10] діяльністю і не займаються. Ось чому при сильній насолоді чим би то не було ми навряд чи робимо щось інше і, коли мало задоволені одним, беремося за інше; так, скажімо, у театрі щр-небудь гризуть, і роблять це особливо старанно, коли ті, що змагаються, погані.

Отже, оскільки задоволення, внутрішньо пов'язані з діяльностями, роблять їх точнішими, тривалішими й [15] кращими, а внутрішньо чужі, навпаки, спотворюють, ясно, що вони далеко відстоять один від одного. Внутрішньо чужі (δίλλότρίαΐ) задоволення роблять майже те ж, що страждання, внутрішньо пов'язані (οϊκεΐαΐ) з даною діяльністю: страждання, пов'язані з діяльністю, знищують цю діяльність; так, якщо комусь незадоволення і страждання приносить писати або розмірковувати, то, оскільки ця діяльність заподіює страждання, один не писатиме, а інший - не [20] розмірковуватиме.

Таким чином, задоволення і страждання, внутрішньо пов'язані з діяльностями, виявляють на них протилежний вплив, а "внутрішньо пов'язаними" (ο'ΐκείαΐ) є ті задоволення і страждання, які виникають від самої по собі діяльності. Про задоволення, внутрішньо чужі (αλλότρια!.) діяльності, вже було сказано, що вони роблять майже те ж, що й страждання; дійсно, вони знищують діяльність, хіба тільки інакше, ніж страждання.

Оскільки діяльності відрізняються в добрий [25] і поганий бік і одні обираються, інших уникають, а треті - ні те ні інше, то такі ж справи й із задоволеннями: кожній ж бо діяльності відповідає внутрішньо пов'язане з нею задоволення.

Так що з доброчесною діяльністю пов'язане добре задоволення, а з поганою - нице, адже й потяги (α'ι έπιθυμίαι), якщо вони до прекрасних речей, то достойні похвали (έπαινεταί), а якщо до ганебних - осуду (ψεκταί). [30] Нарешті, задоволення, що містяться в діяльностях, внутрішньо пов'язані з ними в більшій мірі, ніж прагнення. І дійсно, прагнення і діяльності як у часі, так і за природою роздільні, а задоволення злилися (σύνεγγυς) з діяльностями, і їх настільки важко розмежувати, що виникає суперечка: чи не одне й те ж - діяльність і задоволення? Проте задоволення - це все-таки не думка і не почуття (адже це [35] безглуздо), але оскільки задоволення не відділяється від думки і почуття, то деяким здається, що вони тотожні (ταύτόν).

Подібно до того, отже, як різними є діяльності, такими є й [пов'язані з ними] задоволення. Зір 1176а чистотою відрізняється від дотику, а слух і нюх - від смаку; подібним же чином розрізняються і задоволення від цих почуттів, і від них відрізняються задоволення, що пов'язані з думкою, а ті й ті [мислительні і почуттєві задоволення], у свою чергу, мають відмінності всередині себе самих.

Зазвичай вважають, що кожній живій істоті властиве (οικεία) своє задоволення, як і своя справа, бо задоволення відповідає [5] діяльності. І якщо подивитися на кожну [істоту] окремо, це, очевидно, стане ясно. Дійсно, різні задоволення у коня, собаки і людини, і, як сказав Геракліт, "віслюк радше обрав би(1) солому, аніж золото"(6): для ослів бо в їжі більше задоволення, ніж у золоті. Отже, задоволення в істот різних видів розрізняються видом, а задоволення однакових істот відповідно (εύλο-γον) не мають видових відмінностей.

(6) DK 22 В 9. Пор. до цього переклад відповідного фрагмента: Тихолаз. Геракліт. -С. 48; там же див. його аналіз; див. також: Фрагменти ранних греческих философов. -Ч. 1.-С. 208.

[10] Але принаймні стосовно людей задоволення різняться немало: одні й ті ж бо речі одних потішають, інших примушують страждати, а що викликає страждання і ненависть одних, іншим приносить задоволення і викликає приязнь. Це буває навіть із солодощами: не одне й те ж здається солодким людині в лихоманці і здоровому, а теплим не одне і те ж здається слабкому і [15] загартованому. Відповідно і в інших випадках.

Мабуть, у всіх подібних випадках є те, що здається доброчесному. Якщо ж таке визначення, як здається, вдале і в кожному окремому випадку мірою є доброчесність і чеснотлива людина як така, то й "задоволеннями" будуть, очевидно, ті речі, що здаються їй задоволеннями, а "приносити задоволення" буде те, чим вона насолоджується.

[20] Нічого дивного, якщо неприємне (τα δυσχερή) для цієї людини комусь здається приємним, адже багато є [видів] людського розтління (αϊ φθοραΐ) і потворності (λΰμαι). Але це не те, що [насправді] приносить задоволення, а те, що приносить його відповідним людям з відповідними схильностями.

Таким чином ясно, що задоволення, які одностайно вважаються ганебними, не слід визнавати задоволеннями, окрім як для розтлінних людей. Але серед тих задоволень, що вважаються добрими, якого роду (ποίαV) чи [25] яке саме (τίνα) задоволення належить визнати властивим людині? Чи видно це з діяльностей? Задоволення ж бо супроводжуються діяльностями.

Дата добавления: 2015-05-26