Інденпенденська республіка в англії

Першим кроком на шляху до встановлення в Англії республіки була постанова Палати громад про ліквідацію верховної палати Парламенту-Палат лордів (17 березня 1649 р.). Королівську владу було скасовано як "небезпечну для свободи, безпеки й інтересів англійської нації" (19 березня 1649 р.). Спеціальним актом (січень 1649 р.) Палата громад проголосила себе верховною владою в країні. 19 травня 1649 р. спеціальна постанова Парламенту проголосила Англію республікою. Республіка ця виявилася індепендентською олігархією, котру Д. Лільберн назвав "новими ланцюгами Англії". Виконавчу владу зосередила в своїх руках Державна рада, що обиралася Палатою громад терміном на один рік, була їй підзвітною та складалася з верхівки офіцерів армії на чолі з О. Кромвелем і їхніх парламентських однодумців. Парламент, у якому тепер лишилося тільки близько 100 осіб (він отримав назву "охвістя"), прикривав диктатуру армійських генералів.
Специфічною особливістю проголошеної республіки було те, що принципи буржуазної демократії та парламентаризму не дістали в ній бодай якогось розвитку. Палата громад, хоча де-юре й мала владу над Державною радою, але де-факто цієї влади не мала. Панівними класами в республіці стають буржуазія та нове дворянство, що перемогли в революції. Саме їм за безцінь було розпродано
ПО
конфісковані землі короля, єпископів і делінквентів (з англ. йеІіп%иепІ8 -правопорушники, злочинці; так під час революції називали всіх тих, хто брав участь у збройній боротьбі проти Парламенту - роялістських лордів, вищого англіканського духовенства, католиків, світських осіб). Одночасно республіка не задовольнила жодної з вимог народних мас. Вожді левеллерів були кинуті до в'язниці, а левеллерівське повстання в армії (травень 1649 р.) було придушене з надзвичайною жорстокістю.
Виникає ще радикальніший/ух:- "дигерів" (копальників) або, як вони самі себе називали, - "щирих левеллерів". Вони обстоювали утопічну ідею ліквідації приватної власності, передання землі в громадське користування та її розподіл між усіма на засадах рівності, припинення експлуатації. Домогтися цього вони хотіли мирним шляхом. Цей рух зазнав поразки, що означало остаточну перемогу антидемократичного курсу в аграрному питанні.
Класова сутність цієї республіки у внутрішній політиці поєднувалася з загарбницькою та колоніальною спрямованістю зовнішньої політики. Підвладна О. Кромвелю армія була використана для придушення, розпочатого підупливом англійської буржуазної революції національно-визвольного руху в Ірландії. Результатом ірландської експедиції О. Кромвеля (1649-1650 рр.) було знищення десятків тисяч ірландців, вигнання їх зі своїх земель у бідні регіони, конфіскація мільйонів акрів землі. Саме в Ірландії відбувається переродження революційної армії, що після кривавої розправи з ірландським народом морально розпалась і перестала бути носієм революційної ідеї. Тут було створено нову земельну аристократію, що стала опертям контр-революції в Англії. Так само нещадно англійська республіка розправилася з Шотландією. У результаті походу О. Кромвеля (1650-1651 рр.) до Шотландії, остання в 1652 р. була приєднана до Англії.
Не вирішивши аграрного питання на користь селянства та проблем малих національностей, англійська республіка звузила свою соціальну базу. Єдиним її опертям залишалася непереможна армія найманців, яка утримувалася коштом народних мас. Страх перед новим народним рухом підштовхнув буржуазне-дворянський блок, який перебував при владі та став уже контрреволюційною силою, до встановлення режиму відкритої військової диктатури - протекторату О. Кромвеля (від лат. ргоіесіог - заступник, покровитель).

32 англія у часи протекторату О Кромвеля Період республіки змінив режим правління, названий протекторатом Кромвеля (1653-1658 рр..). Він починається розгоном " охвістя " Довгого парламенту, скликанням нового складу і прийняттям нової конституції, яка узаконила військову диктатуру Кромвеля. Конституція була вироблена групою офіцерів і отримай назву "Знаряддя урядової влади " (повна назва - "Форма правління державою загального блага Англії, Шотландії та Ірландії і володіннями, їм належать " 16 грудня 1653 р.). Верховна влада ділилася між лордом - протектором (букв, " лорд- покровитель "), Державною радою у складі 15-21 члена і народом, представленим у парламенті.

Кромвель оголошувався довічним лордом - протектором, керував усіма внутрішніми і зовнішніми справами за сприяння членів Держради - командував міліцією і військами на суші і на морі під час засідань парламенту і робив це " для досягнення миру і благоденства трьох націй ", правда, за згодою парламенту або державної ради. Число парламентаріїв від кожної нації було різним: 400 від Англії, Уельсу та Джерсі, до 30 від Шотландії та Ірландії.

Для кандидата в депутати парламенту було потрібно бути обличчям відомим своєю чесністю, богобоязливим, гарної поведінки і мати вік 21 рік. Майновий ценз для виборців був високим (200 ф. Ст.). Позбавлялися виборчих прав католики і прихильники королівської влади. парламент здійснювався однопалатний, повинен був скликатися раз на три роки, його не можна було розпускати протягом перших 5 місяців роботи.

Християнська релігія оголошувалася державною релігією трьох націй, свобода віросповідання в Бога через Ісуса Христа оголошувалася гарантованої, всі статути, що суперечили цій свободі, визнали нікчемними і недійсними. Крім того, був введений щорічний податок, який не міг бути скасований або зменшений парламентом без згоди лорда - протектора. Конституція була дуже короткою - всього 42 статті.

Влада Кромвеля фактично була сильнішою, ніж у королів скинутої династії. Країна була поділена на 11 військових округів і керувалася генерал- майорами, несучими особисту відповідальність перед Кромвелем. Армія використовувалася для підтримки закону і порядку в різних частинах країни. Все це не знаходило підтримки ні в республіканських налаштованої армії, ні в пройнятому монархічними прагненнями парламенті. Призначеного Кромвелем наступника - сина Річарда швидко повалила армійська верхівка, і один з впливових воєначальників, генерал Монк, незабаром зайняв Лондон, розігнав Раду офіцерів і подбав про відновлення королівської влади.

33реставрвція стюартів та відновлення режиму абсолютної монархії

У 1658 р. Кромвель помер, залишивши своїм наступником сина Річарда. Проте останній не зумів довго протриматися при владі. На відміну від батька, він не мав ані політичного, ані воєнного обдаровання, а головне — підтримки армії та парламенту. Він швидко перетворився на маріонетку генералітету і, зрештою, змушений був відмовитися від звання протектора. За цим сталася неодноразова зміна урядів.

Торгово-промислові та аристократичні верстви, занепокоєні можливими виступами населення, вирішили запросити сина страченого короля — Карла ІІ. Командувач англійських військ у Шотландії генерал Монк, дійшовши згоди з Карлом ІІ, який жив у Голландії, запросив його на престол. У 1660 р. в Англії було здійснено політичну реставрацію — відновлено правління династії Стюартів.

Карл ІІ був вродливим, здібним і тямущим, але віддавав перевагу розвагам і насолодам. Королівську владу розглядав як абсолютну.

Насамперед король наказав вчинити прилюдну розправу над убивцями батька. Останки О. Кромвеля було викопано з могили, спалено, попіл заряджено в гармату і вистрілено. Було відновлено правління англіканської церкви, незначну частку земель повернуто колишнім власникам. Проте правити країною, як раніше, вже було неможливо. Парламент, у якому засідали представники буржуазії та нового дворянства, суворо стояв на охороні своїх прав, установивши жосткий контроль над фінансами, діяльністю міністрів. Будь-який член парламенту, що визнавав за королем право милувати міністрів, оголошувався зрадником і порушником прав і привілеїв парламенту.

34 славетна революція 1688 в Англії

Славна революція (англ. Glorious Revolution) - Прийнята в історіографії назва державного перевороту 1688 в Англії, в результаті якого був скинутий король Яків II Стюарт. В перевороті брав участь голландський експедиційний корпус під командуванням правителя Нідерландів Вільгельма Оранського, який став новим королем Англії під ім'ям Вільгельма III (в спільному правлінні зі своєю дружиною Марією II Стюарт, дочкою Якова II). Переворот отримав широку підтримку серед самих різних верств англійського суспільства. Маколей вважав дану подію центральним у всій історії Англії.

Дана подія зустрічається в історичній літературі під назвами "революція 1688 року" та "Безкровна революція"; остання назва, проте, відображає тільки характер переходу влади в Англії, і не враховує війни з якобитов в Ірландії та Шотландії.

В 1685 після смерті бездітного англійського короля Карла II на трон Англії і Шотландії набрав дядько і тесть Вільгельма Оранського, Яків II. Спочатку англійське суспільство, пам'ятали ексцеси недавньої революції, поставилося до нього лояльно. Обраний парламент складався в основному з консерваторів (торі).

Проте вже через кілька місяців після коронації Яків почав проводити політику, що викликала крайнє незадоволення англіканського більшості. Під приводом боротьби з дрібними заколотами король створив постійну армію, розмір якої швидко виріс до 40000 солдатів. У листопаді того ж 1685 парламент був розпущений. В 1687 король випустив "Декларацію про релігійну терпимість", сприятливу для католиків. Побоювання католицької реставрації в країні і нового переділу власності відштовхнули від короля його природних прихильників - торі. Особливу тривогу викликало англікан королівський дозвіл католикам обіймати офіцерські посади в армії. ^[1]

Політика релігійної терпимості викликала різкий протест англіканських єпископів. Король у відповідь наказав уклали 10 єпископів в Тауер. Деякі час противники Якова сподівалися на смерть літнього короля, після чого трон Англії зайняла б його дочка- протестантка Марія, дружина Вільгельма. Однак у 1688 у 55-річного Якова II несподівано народився син, і ця подія послужила поштовхом до перевороту. Анти-якобітскіе сили (як торі, так і віги) вирішили обговорити варіант зміни "тирана" на голландську пару - Марію та Вільгельма.

Принц Вільгельм Оранський був найбільшою фігурою серед протестантських правителів у Європі, і його як правителя Нідерландів турбувала перспектива можливого англо-французького союзу і зміцнення Яковом II англійській армії і флоту. Тому відсторонення Якова II від влади уявлялося Вільгельму вкрай бажаним навіть незалежно від власних перспектив стати правителем Англії. До цього часу Вільгельм кілька разів відвідав Англію і завоював там велику популярність.

В 1688 Яків II посилив гоніння на англіканське духовенство і остаточно розсварився з торі. Захисників у нього практично не залишилося (Людовик XIV був зайнятий війною за Пфальцський спадщину). Незадоволені політикою короля сім відомих англійських політиків - граф Т. Денбі, граф Ч. Шрусбері, лорд У. Кавендіш, віконт Р. Лемлей, адмірал Е. Рассел, єпископ Лондонський Г. Комптон і Г. Сідней - написали секретне запрошення Вільгельму, де завірялися, зокрема, що 19 з 20 англійців будуть дуже раді перевороту і воцаріння протестантського короля.

15 листопада 1688 Вільгельм висадився в Англії з армією з 40 тисяч піхотинців (включаючи матросів) і 5 тисяч кавалеристів. Армія вторгнення складалася практично повністю з протестантів, у тому числі англійських вігів-емігрантів. На її штандарті були написані слова: "Я буду підтримувати протестантизм і свободу Англії".

Армія Якова II зосередилася в Солсбері, проте жодного серйозного бою не сталося, більшість воєначальників відразу перейшли на сторону Вільгельма, включаючи генерал-лейтенанта Джона Черчілля. Молодша дочка короля Анна, за намовою своєї повірниці, дружини Джона Черчілля Сари, також поїхала в табір Вільгельма. Активно підтримали переворот також городяни, протестантські і парламентські лідери, міністри уряду. Яків II, кинутий усіма і всерйоз побоювався за своє життя, втік до Франції, звідки намагався здійснити реставрацію, але без всякого успіху.

Вільгельм відкинув пропозицію торі, щоб на престол вступила Марія, а Вільгельм залишився б тільки консортом. У січні 1689 парламент проголосив Вільгельма і його дружину монархами Англії і Шотландії на рівних правах. 9 вересня 1689 (за григоріанським літочисленням), Вільгельм III приєднався до Аугсбургcкой лізі проти Франції. Через 5 років Марія померла, і надалі Вільгельм правив країною сам.

У роки правління Вільгельма III були проведені глибокі реформи, які заклали основу політичної і господарської системи країни. У ці роки починається стрімкий зліт Англії та її перетворення на могутню світову державу. Одночасно закладається традиція, за якою влада монарха обмежується низкою законоположень, встановлених фундаментальним "Біллем про права англійських громадян". Зменшилася дискримінація протестантів (Акт про віротерпимість), але збереглася, а потім посилилася дискримінація католиків - вони, зокрема, не могли займати престол і позбавлялися права голосу, см. Акт про престолонаслідування.

Дата добавления: 2015-05-26