Початок англійської революції.. Конституційний етап політичної боротьби

Першим з англійських Стюартів був Яків І (1603-1625), який своєю політикою, як внутрішньою, так і зовнішньою, викликав невдоволення більшості громадян. Ставши на бік англіканської церкви, він вдався до гонінь як на пуритан (протестантів), так і на католиків. Останні, у свою чергу, організували проти нього «порохову змову» (спробували висадити в повітря парламент, коли там перебував король), але невдало. Проти Якова І виступили й шотландці, обурені введенням єпископської церкви. Король кинув виклик і парламентові — постійними порушеннями конституційної законності, стягуванням нелегітимних податків, зовнішньою політикою, спрямованою на підтримку католицьких країн.

Після Якова І на престол зійшов його син Карл І (1625-1649), який за особистими якостями був кращим від батька, але продовжував його політику.

Карл І потребував коштів для продовження воєн проти Іспанії та Франції. За перші три роки свого правління він тричі скликав і розпускав парламент: перший дав йому незначну суму, другий взагалі відмовив, а третій ладен був надати кошти за умови, що король підпише «Петицію про права», яка б поновила й підтвердила всі здобуті англійцями права, зокрема:

• король не мав права збирати податки без згоди парламенту;

• не міг нікого піддавати страті без згоди парламенту;

• не повинен був створювати надзвичайних судів;

• не мав права влаштовувати військові постої тощо.

Підписавши цей документ, Карл І, одначе, не збирався

його виконувати. Тільки-но було виділено кошти, він зігнорував умови договору і протягом 11 років взагалі не скликав парламенту. Для покриття своїх витрат поширив на всю Англію корабельний податок (щитові гроші) — обов'язок прибережних областей утримувати флот. Для придушення опозиції було розширено діяльність надзвичайних судів («верховна комісія», «зоряна палата»). З Англії почалася масова еміграція до Північної Америки. Занепокоєний цим, Карл І заборонив її під загрозою жорстоких покарань.

Поштовхом до відкритого виступу проти короля стала спроба запровадити в Шотландії англіканську церкву. Перше богослужіння в Единбурзі було перерване вірянами, а згодом (1637) шотландці взялися до зброї, щоб захистити свою церкву (пресвітеріанську). Король вирішив придушити цей виступ силою. Війна набула затяжного характеру. Ресурси Карла І швидко вичерпались, і він змушений був 1640 р. скликати парламент, аби отримати згоду на збирання нових податків. Цей парламент був названий Довгим, оскільки його члени домоглися від короля згоди, що не будуть розходитися доти, доки не вирішать усіх проблем.

Парламент поставив перед королем ряд вимог, які Карлу І довелося виконати. Надзвичайні суди і корабельний податок було скасовано. Король зобов'язувався скликати парламент не пізніше, як через три роки. Також парламент відмовив королю у праві очолити армію, яка вирушала на придушення повстання в Ірландії, остерігаючись, щоб ці війська не було використано проти парламенту. Парламентарі домоглись ув'язнення архієпископа Лода і страти найвпливовішого радника короля графа Стаффорда.

30 Громадянські війни в Англії 17 ст. (1642-1648)

Парламент відмовився виконати цю королівську вимогу, що стало актом відкритої непокори королівській владі. З невеликою групою прихильників Карл І залишає Лондон (січень 1642 р.) і перебирається у графство Ноттінгем. Наприкінці вересня 1642 р. король мав у своєму розпорядженні 6 тис. піхотинців та 2 тис. кавалеристів. Фактично в Англії утворилося два уряди - королівський і парламентський. Парламент шукає порозуміння з короною. Влітку 1642 р. королеві подаються «19 пропозицій», які в основному повторювали вимоги Великої ремон-страції: призначення вищих службових осіб за згодою парламенту, виключення папістів зі складу палати лордів тощо. Від короля вимагали також згоди на реформу церкви. Відмова Карла І прийняти парламентські пропозиції зробила громадянську війну неминучою. Північ і захід країни були в більшості за короля, парламент підтримували усі крупні порти і флот, а також найбільш розвинені південно-східні графства: Норфолк, Сеффолк, Кембріджшір, Лінкольншір. Класовою базою армії короля стало дворянство старого складу, за парламентом стояли широкі кола буржуазії, плебейські і напівпролетарські верстви міста, а також вільні селяни-йомени. Велике селянське повстання проти феодалів відбулося у травні - червні 1643 р. в південно-західній Англії.

Під час громадянської війни спершу хід воєнних дій складався на користь короля. Восени 1642 р. при Еджгіллі армія парламенту була розбита. Король урочисто вступив в Оксфорд, який надалі став його штаб-квартирою майже на увесь період громадянської війни. Влітку 1643 р. парламентські війська зазнали поразки на західному театрі воєнних дій, роялісти захопили графство Девоншір та місто Брістоль.

Восени 1643 р. було оформлено союз парламентів Англії і Шотландії, «ковенант», згідно з яким обидві сторони висловлювали намір зберегти пресвітеріанський устрій церкви, вільності і привілеї королівств і парламентів Англії і Шотландії. Шотландська армія, вторгнувшись з півночі, відтягнула на себе частину сил короля. Війська англійського парламенту спробували скористатися даною обставиною для штурму Оксфорда, але були наголову розбиті. Армія Ессекса була цілком узята в полон королем, а війська Уоллера збунтувалися і пішли наступом на Лондон, вимагаючи виплати заборгованої парламентом платні.

Причини поразки парламентського війська полягали у нерішучості командування, яке складалося з дворян і не бажало остаточної поразки короля.

Реформа армії пов'язана з діяльністю Олівера Кромвеля (1599— 1658), видатного військового організатора. Свій перший загін Кромвель набрав на власні кошти, але з людей релігійно переконаних. У битві при Марстон-Мурі (2 липня 1644 p.), де Кромвель командував лівим флангом, саме його «залізнобокі» вирішили результат бою на користь парламентських військ. Ця перемога мала велике моральне значення. Після неї Довгий парламент погодився на реформу армії, давно пропоновану Кромвелем. 28 січня 1645 р. план реформування армії дістав схвалення нижньої палати парламенту. Замість окремих загонів, кошти на які відпускали графства, створювалася єдина армія на утриманні парламенту.

Нові загони набиралися із солдатів різних графств, вони отримували єдине, призначене зверху, командування. У війську вводилися сувора дисципліна і відповідальність перед трибуналом. Офіцерські посади стали доступними будь-якій здатній людині, незалежно від її походження. Так, полковниками в цій армії стали швець Х'юсон, візник Прайд, котельник Фокс та шкіпер Рейнсборо. Зауважимо: саме ці вихідці з народних низів були найближчими соратниками і однодумцями Кромвеля.

14 червня 1645 р. реорганізована армія здобула визначну перемогу над королем у битві при Незбі. В руках переможців опинилися 5 тис. полонених, уся артилерія і обоз королівської армії. До Кромвеля потрапила і дипломатична переписка короля, яка остаточно дискредитувала останнього. З'ясувалося, що Карл І клопотав у Європі про іноземну інтервенцію і сподівався зразково покарати усіх своїх супротив-ників-аристократів у разі перемоги. Король також уклав договір з ірландськими католиками. Стало зрозумілим, що перемога короля обернулася б для Англії настільки тяжкою політичною і релігійною реакцією, що навіть аристократичне походження не врятувало б супротивників корони від кривавої розправи, а про будь-які поступки релігійній опозиції не могло бути й мови.

Після битви при Незбі Карл І втікає в Шотландію (березень 1646 р.), а уже в травні потрапляє у руки шотландського командуючого Леслі. Щоб домогтися видачі короля, Довгий парламент почав негайно виплачувати своєму шотландському союзникові давно обіцяну військову допомогу, що складала 400 тис. ф. ст. У лютому 1647 р. шотландці передали Карла І уповноваженим англійського парламенту.

Перелом у громадянській війні дався ціною не лише героїзму народних мас, але й великих грошей. Для поповнення бюджету Довгий парламент широко брав позики під забезпечення землями роялістів та єпископів. Небачених масштабів набуло казнокрадство. В лютому 1646 р. були скасовані рицарські тримання і повинності дворянства на користь корони. Тим самим феодальне володіння землею, пов'язане з виконанням денних обов'язків на користь королівської влади, було замінене нічим не обмеженою буржуазною власністю на землю. Реформа, однак, не поширювалася на селян-копігольдерів (довготривалих спадкових орендарів), чиї повинності на користь рицарства зберігалися.

Одночасно утвердженням пресвітеріанської (кальвіністської) церкви як офіційного віросповідання в Англії було здійснено і релігійну реформу. Пресвітеріани виступали за незалежну від держави, «дешеву» церкву, не визнавали влади єпископів, протиставляючи їм місцевих церковних старост - пресвітерів. У ролі таких старшин церковних общин опинялися, як правило, місцеві заможні люди, мало залежні від центральної влади в державі. Пресвітери тримали у покорі місцеве населення не лише своїм авторитетом, а й за допомогою церковно-поліцейського нагляду, штрафів і тюремних ув'язнень. Пресвітеріани становили більшість у парламенті. В опозиції до них перебували інде-пенденти - радикальне релігійне угруповання, очолюване його лідером О. Кромвелем. В релігійному відношенні розходження індепен-дентів з пануючою пресвітеріанською церквою зводилися в основному до питань моралі. За діючої на той час в країні виборчої системи інде-пенденти не могли розраховувати на більшість в парламенті. Зате вони домінували в армії. Класовою базою цього релігійного угруповання була середня буржуазія, яка опиралася на частину дрібної буржуазії та на селян-йоменів. Індепенденти вважали себе Божими обранцями, а своїх ворогів, відповідно,- ворогами Бога. Саме вони не дозволили завершити революцію на користь «грошових мішків» уже в 1646 р.

Лівіше від індепендентів перебували левелери («зрівнювачі»), чиїм вождем був Джон Лільберн. Серед вимог левелерів - формальна рівність громадян, незалежно від майнового становища, рівність перед законом, загальне виборче право для усіх чоловіків та демократична республіка. Лільберн, лейтенант-полковник парламентської кавалерії, у червні 1645 р. був посаджений пресвітеріанським Довгим парламентом до в'язниці. Тут, у Тауері, в 1646 р. він видав памфлет «Антологія тиранії лордів», де стверджував, що лорди є нащадками соратників Вільгельма Завойовника, який в XI ст. прийшов з Нормандії і захопив землі та владу над англійським народом. Ідеї Лільберна знаходили жвавий відгук у низах парламентської армії, її рядовий склад вимагав негайного звільнення свого ідеолога.

На 25-28 травня 1647 р. парламент оголосив демобілізацію армії, одночасно розпочавши переговори з королем про зміст майбутніх поступок королівської влади. У відповідь Кромвель (який ще нещодавно погоджувався на розпуск армії") провів 4-5 травня армійську нараду, де були висунені «справедливі і законні вимоги». «Вільно-народжений англійський народ», на думку учасників наради, повинен отримати тверді гарантії проти утисків і будь-якої несправедливості.

Пресвітеріани в Лондоні спробували здійснити арешт офіцерів Кромвеля, які привезли у столицю пропозиції армії. Вони зводилися до того, що парламент мав би збиратися на дворічний термін, саме парламент, а не король повинен здійснювати контроль над армією і флотом. Зовнішня політика країни мала провадитися Державною радою, знову ж таки під контролем парламенту. Загалом у цих пропозиціях не було чогось аж надто неприйнятного, якщо не брати до уваги саму спробу армії диктувати власну волю парламенту. Після втечі армійських посланців з Лондона руки Кромвеля були повністю розв'язані. 6 серпня 1647 р. армія генерала Ферфакса увійшла до столиці, незважаючи на спроби парламенту і Сіті (діловий район Лондона) зорганізувати спротив. Негайно було здійснено арешти частини депутаті в-пресвітеріан.

В кінці жовтня - на початку листопада того ж року під Лондоном відбулася армійська конференція за участю індепендентів та левелерів. Результатом стала т. зв. Народна угода, що передбачала розпуск Довгого парламенту і нові вибори за участю усіх дорослих чоловіків, рівне представництво в парламенті від графств, рівність громадян перед законом тощо. Сама угода приймалася в атмосфері напруженої боротьби. Досить вказати, що спершу вимоги левелерів були відкинуті. Військова рада розпочала суд і розправу над офіцерами і сол-датами-левелерами - «призвідниками заколоту і порушниками військової дисципліни», і лише потім вимушено пішла на поступки.

У грудні настало примирення в революційному таборі, індепенденти і левелери неохоче примирилися між собою та з пресвітеріанами, оскільки в країні знову назрівала громадянська війна. Король Карл І утік з Лондона і уклав таємний договір з шотландською пресвітеріанською партією великих феодалів. Навесні 1648 р. розпочалися роялістські заколоти в Уельсі, Кенті та деяких інших графствах.

У серпні 1648 р. Кромвель ущент розбив шотландців у битві при Престоні, а у вересні його війська увійшли в Единбург. Влада в Шотландії опинилася в руках лівих пресвітеріан, союзників англійського парламенту. Тим часом пресвітеріанська більшість англійського парламенту з Лондона розпочала переговори з Карлом І. У відповідь, 5 грудня 1648 р. полковник Прайд провів «чистку» парламенту. 140 депутатів-пресвітеріан були вигнані з парламенту, 90 - заарештовані. Однак, щоб зберегти видимість єдності, частину «вичищених» навіть включили до складу особливого військового трибуналу для суду над королем. 27 січня 1649 р. 135 членів трибуналу винесли королю смертний вирок, то ж 30 січня Карл І Стюарт як «тиран, зрадник, убивця і ворог держави» був обезглавлений.

Ще 4 січня 1649 р. парламент прийняв резолюцію, яка визнавала верховенство нижньої палати над палатою лордів та над усіма властями взагалі:

1. Народ, що перебуває під владою Бога, є джерелом усякої справедливої влади;

2. Обрана народом палата общин має вищу владу в державі;

3. Те, що палата общин оголосить законом, і буде таким, незважаючи на заперечення лордів і короля.

На початку лютого 1649 р. до палати общин було внесено два біллі, один з них скасовував королівську владу як «непотрібну, обтяжливу і шкідливу для свободи, безпеки й інтересів англійського народу», а другий ліквідовував палату лордів як «парость тиранії».

Офіційно Англія стала республікою 15 травня 1649 р.

Дата добавления: 2015-05-26