Міські та сільські спільності як об’єкти соціологічного аналізу

Соціально-поселенська структура суспільства.

Передумовою становлення соціально-поселенської струк­тури суспільства є певне, історично обумовлене закріплення індивідів за поселенням, що зовнішньо виявляється у постій­ному місці проживання. Це обумовлено суспільним поділом праці, який встановлює зв’язки людей за певними видами ді­яльності, що в свою чергу спричинює відмінності у місці про­живання працівників. Якщо виробництво вимагає поєднання працівника з засобами виробництва, то цей зв’язок має бути територіально визначений.

Таким чином, на основі соціальних чинників, що пов’язані з суспільним поділом праці, поселення стає безпосереднім середовищем життєдіяльності людини. Ті соціальні умови, що формуються на рівні поселення, стають фактичною осно­вою соціального розвитку людей, тобто належність до посе­ленських спільнот має характер одного з механізмів соціалі­зації особи.

Разом з тим формування соціальної спільноти на основі іс­нування функціонально відмінних типів поселення передба­чає, що ці функціональні відмінності супроводжуються со­ціальними відмінностями поселень, тобто наявні в них умови відрізняються «масштабом» можливостей розвитку особис­тості, реалізації її соціальних потреб. Ці відмінності мають ха­рактер загальних, оскільки вони пов’язані не з умовами в то­му чи іншому регіоні, а з характером суспільних відносин у цілому.

Спільнота — це група людей, які відчувають досить спільного між собою з якої б то не було причини, щоб мати спільні прагнення, цілі та структури.

Ключові ознаки спільноти: Географія Спільність поведінки Загальна самоідентифікація Спільні інтереси і потреби Зв'язок і усвідомлення загальних цілей

Міська спільнота: - концентроване заселення людей - зайнятість різноманітною діяльністю - переважання антропогенних (техногенних) елементів життєвого середовища людини - штучні соціальні стосунки, що мають гарну здатність до конструювання та побудови ієрархії - культурна та інноваційна активність. стосунки вторинного порядку, в основі яких тимчасові, формальні та офіційні зв’язки

Сільська спільнота: - більш розріджене поселення - переважно однотипна сільськогосподарська діяльність - природні елементи життєвого середовища - соціальні стосунки – природні, здатні до самопоновлення, деградації та навіть зникнення - стабільність, збереження та трансляція традицій з покоління в покоління. стосунки первинних груп (безпосередні стосунки на основі взаємної близькості)

2. Теорії наукового менеджменту.

Школа наукового управління (1885—1920 рр.)

Розробка оптимальних методів виконання роботи завдяки науковому вивченню витрат часу, затрачених рухів і зусиль працівників; Засновником школи наукового управління вважається Фредерік Тейлор (1856—1915). Своїми експериментами і науковими працями він намагався довести, що розроблені ним методи наукової організації праці і сформовані на їх підставі «принципи наукового менеджменту» здійснять революцію у виробництві, замінять авторитарні методи управління на більш раціональні наукові підходи. Очевидно,відзначав Тейлор, людина одного типу спочатку повинна скласти план роботи,а людина зовсім іншого типу повинна виконати його. Головні свої ідеї Тейлор сформулював у вигляді наступних принципів «наукового управління»: 1. абсолютне дотримання розроблених на наукових підставах стандартів і правил; 2. підбір, підготовка і розстановка працівників на ті робочі місця і завдання, на яких вони принесуть найбільшу користь; 3. оплата за результатами (менші результати — невелика оплата); 4. підтримка товариських стосунків між працівниками і менеджерами.

Тейлор, на думку його послідовників, зробив свого роду «інтелектуальну революцію» трактуванням промислового менеджменту як сумісної діяльності керуючих і робітників що, заснована на спільності взаємних інтересів.

Послідовник Ф. Тейлора професор Генрі Гант займався розробкою методики преміальної оплати, а також розробкою теорії лідерства.

Г. Емерсон, Френк і Лілія Гілберт, А. Хопф вважали, що, використовуючи спостереження, заміри, логіку і аналіз, можна вдосконалювати операції ручної праці,добиватись їх ефективнішого виконання. Встановлювалися норми,залежно від яких здійснювалося стимулювання праці. Представники цієї школи виступили за відокремлення управлінських функцій обміркування і планування від фактичного виконання робіт.

Класична (адміністративна) школа управління(1920–1950 рр.)

«Батьком» класичного менеджменту вважається французький підприємець і інженер Анрi Файоль (1841—1925 рр.), який створив першу цілісну класичну школу управління i сформулював її основні принципи i функції. Основні принципи адміністративного управління А. Файоля:

Управляти, — «це означає: 1. Передбачати – враховувати майбутнє і виробляти програму дій. 2. Організовувати – будувати подвійний матеріальний і соціальний організм підприємства. 3. Розпоряджатись – примушувати персонал відповідно працювати. 4. Координувати – зв’язувати, об’єднувати, гармонізувати всі дії та зусилля 5.. Контролювати – піклуватись про те, що все здійснювалось відповідно встановленим правилам і розпорядженням.

Теорія ідеальної бюрократії (з 1920р.)

Сформував теорію «ідеальної бюрократії» відомий німецький соціолог Макс Вебер (1864–1920 рр.). М. Вебер розумів бюрократію як професіоналізм в сфері управління, що заснований на оволодінні не тільки небхідними навичками, але й особливого роду раціональним знанням. Сутність теорії М. Вебера складають такі поняття: 1. ієрархія управління, за якою кожен нижчий рівень; 2. наявність взаємопов’язаної системи узагальнених правил і стандартів, що забезпечують координацію виконання різних завдань; 3. відсутність непорозуміння в міжособових стосунках; 4. стратегія довгострокового найму співробітників; 5. рух нагору в організації на підставі компетентності і широких знань, що набуваються з вислугою років.

Переваги бюрократії полягають в створенні раціональних структур з широкими можливостями їх універсального застосування,а недоліки – у формуванні тенденції нівеліювання людей. В цілому ж формалізм бюрократії призвів до розповсюдження спрощених схем управлінської праці.

Школа людських стосунків (з 1930р.)

Творцем школи людських стосунків став американський соціолог і психолог Ельтон Мейо (1880—1949 рр.). Багаторічними дослідженнями, проведеними під його керівництвом у м. Хоторні (це поблизу Чикаго), було встановлено, що продуктивність праці робітників підвищується не стільки завдяки підвищенню заробітної плати, скільки через зміну в кращий бік взаємин між виконавцями і менеджерами, ріст задоволеності своєю працею і стосунками в колективі. Основна заслуга Мейо полягає в тому, що він довів залежність результатів праці від правильно підібраних прийомів управління міжособистісними стосунками.

Серед учених, котрі досліджували цей неокласичний напрям, слід відзначити роботи Мері Паркер Фоллетт (1868–1933 рр.), яка проаналізувала стилі управління і розробила теорію лідерства, а також наукові розробки Ф. Герцберга, Д. Мак-Грегора, Р. Блейка, К. Арджіріса. Так, в опублікованій в 1960р. книзі «Гуманістична сторона підприємства» Д. Мак-Грегор писав, що «успіх менеджменту в значній мірі залежить від здібності передбачати і контролювати людську поведінку». З точки зору Мак-Грегора,протягом історії можна виділити два головних повороти стосовно поведінки людей в організації. Перший,розтягнувся на цілі століття і полягав в переході від застосування фізичного примусу до опору на формальну владу. Другий – в переході від формальної влади до лідерства.

Емпірична школа управління (з 1940р.)

Емпіричну школу управління репрезентують вчені, які поєднали розробку теорії з вивченням практики управлінської діяльності на грунті синтезу овних ідей класичної школи та школи людських стосунків. Одним із видатних теоретиків менеджменту і засновником зазначеної школи вважається професор менеджменту Нью-Йоркського університету Пітер Дракер (нар. в 1909 р.). Небезпідставно Дракеру приписують першість у створенні систематизованого вчення про управління як навчальної дисципліни, що дало змогу вивчати її в навчальних закладах. Найвідомішою його теоретичною засадою є концепція «управління за цілями», яка зробила «революцію» в світовій управлінській науці. Загальна характеристика управління за цілями зводиться до трьох найбільш істотних його елементів: визначення чітких стратегічних цілей; залучення до процесу визначення цілей усіх працівників; оцінка ефективності на підставі отриманих результатів.

Школа соціальних систем (з 1970р.)

Засновниками школи стали Ч. Барнард, Д. Марч, Г. Саймон та І. Ан Сорф. Вони сформулювали ідею про те, що будь-яка організація як відкрита складна система має тенденцію пристосовуватись до досить складного зовнішнього середовища, і головні причини того, що відбувається в системі, треба шукати поза нею. Запропонований ними системний підхід до управління дає змогу уникнути ситуацій, коли рішення в одній сфері переростає в проблему для іншої.

«Нова школа»

Зазначена школа управління, або якісна школа (з 1960р.) характеризується прагненям впровадити в науку управління методи і апарат точних наук таких як кібернетика і теорія дослідження операцій. Представниками цієї школи були Р. Акофф, Л. Берталанфі, С. Бір, Р. Люс та ін.

Дата добавления: 2015-05-26