Риси римського приватного права

Роль преторського едикту у розвитку римського права

Посада претора з.явилася у 366р. до н.е., а у 247 році було введено посаду Римського та перегрінського преторів. Взагалі, за історії Риму налічувалось 16 преторів. Їх обирали, як помічників консулів, строком на 1 рік. Вони допомагали консулу здійснювати свої обов.язки, а у разі неможливості цього – виконували ці обов.язки за консула. Перш, ніж претор ставав на посаду, він мав свою програму, свої правила судочинства, за якими народ буде жити весь наступний рік, таку програму називали едиктами преторів. Вони займали дуже важливе місце, адже врегульовували відносини, які не врегульовувались правом.

Римське приватне право – право народів, преторське право, цивільне право…

19. Responsa prudentium та їх значення для розвитку римського права

Консультаціч юристів.

20. Особливості Візантійської цивілізації, її політико-правові основи

Візантійська держава оформилася в результаті відділення східної частини

Римської імперії наприкінці IV в. н.е. Вона проіснувала понад тисячу

років, аж до розгрому в 1453 р. її столиці Константинополя в ході

турецької навали.

Розвиток Візантійської держави, що відрізнялася самобутністю,

пройшов кілька етапів. Перший етап (IV - середина VII в.) була періодом

розкладання рабовласницького ладу, зародження в надрах візантійського

суспільства елементів раньофеодальних відносин.

Держава цього періоду представляла централізовану монархію з розвиненим

військово-бюрократичним апаратом, але з деякими обмеженнями влади

імператора. Другий етап (із кінця VII до кінця XIIст.) був періодом

формування феодальних порядків. У цей час держава набуває закінчених рис

своєрідної форми необмеженої монархії, відмінної від деспотичних

монархій Сходу і монархій феодального Заходу. Імператорська влада у

Візантії досягає найвищого рівня. Нарешті, на третьому етапі (XIII-XV

вв.) відбувається поглиблення політичної кризи візантійського

суспільства, викликаного посиленням процесу його феодалізації в умовах

наростання турецької військової агресії. Цей період характеризується

різким ослабленням візантійської держави і її фактичного розпаду в

XIII-XIV вв., що призвело його в XV в. до загибелі.

Візантія зробила значний вплив на політичний розвиток народів

Південної і Східної Європи, а також Закавказзя. Вона довгий час був

хранителем і провідником державно-правової спадщини античності.

Сприйняття феодальними державами Болгарії, Сербії,

Русі і Грузії великої культурної спадщини Візантійської держави сприяло

їхньому прогресивному розвитку.

Суспільний лад. Панівним класом були сенатори. Вони звільнялися від усіх поборів, але не загальнодержавних. Тримали свої військові загони, будували фортеці і укріплення. Були підсудні тільки імператору. Другу привілейовану групу становили куріали – стан міських земельних власників, муніципальна аристократія. Ця категорія була численною. Третій привілейований стан складало духовенство. Воно було звільнене від сплати податків, єпископам було надано право судочинства. Найнижчою ланкою церкви вважався приход на чолі із священиком. Другою ланкою було єпископство, третьою – митрополія. Ще одним привілейованим станом було купецтво – яке контролювало внутрішню і зовнішню торгівлю.

Непривілейованими були ремісники – які об.єднувались у корпорації ремісників державних майстерень і незалежних ремісників. Селяни – поділялись на вільних землевласників, вільних колонів і приписних колонів. Існували різні види общин, основною була – митрокомія – сусідська. Раби перебували на найнижчому щаблі.

На початку 8ст. зросло число селян-общинників. Вільні селяни – стратіоти стали головною військовою силою. Селяни, крім димосію(основного податку) платили капнікон – подимне. Селяни, які не здатні були сплачувати податки, наймалися на роботу до землевласників – так сформувались парики.

Державний лад. Візантійська держава IV-VII вв. успадкувала, із тими або

іншими особливостями, основні риси державного ладу пізньоримської

імперії. На чолі держави стояв імператор, спадкоємець влади римських

цезарів. Він мав усю повноту законодавчої, судової і виконавчої влади і

був верховним покровителем і захисником християнської церкви.

Візантійська православна церква грала величезну роль у зміцненні

авторитету імператора.

Саме церква розробила й освятила офіційну доктрину божественного

походження імператорської влади і проповідувала єднання держави і

церкви, духовної і мирської влади (їхню симфонію). На відміну від

католицької (західної) візантійська церква в набагато більшій мірі

економічно і політично залежала від імператора, тому що існувала в

умовах потужної централізованоїдержави.

Органами державної влади був сенат, що обговорював питання, запропоновані імператором. Також належала державна Рада – консисторій., що мав дорадчий харктер.

Місцеве управління. Місцевий державний апарат імперії в IV-VII вв.

цілком базувався на пізньоримській системі управління Громадянська влада була відділена від

військової і володіла в цей період пріоритетом над останньою. На чолі

місцевого управління імперії стояли два префекти преторія. Ці вищі

громадянські чиновники мали широку

адміністративну, судову і фінансову владу. Перфект столиці, квестор – голова Державної ради, коміти фінансів. У безпосередньому

підпорядкуванні префектів знаходилися громадянські правителі

провінцій. Правителі провінцій, основної ланки місцевого управління,

поряд із великими адміністративними і фінансовими повноваженнями

володіли і судовою владою. Вони були суддями першої інстанції по всіх

значних судових справах у межах провінції.

Існувало три види державної служби – цивільна, придворна, військова.

Існувало 4 партії – левки(білі), русії(червоні), прасини(зелені), венети(сині). Існували духовні суди.

21. Основні джерела та періодизація історії Візантійського права

В історії Візантійського права (ВП) виділяють такі періоди:

І. Ранньовізантійське П (IV-VII)

1. Доюстиніанівське П

2. Юстиніанівське П

ІІ. Середньо візантійське П (VIII-XII)

1. Законодавство іконоборців.(9 ст.)

2. Зак-во Македонської династії (867-1028)

ІІІ. Пізньовізнатійський (13-15 ст)

1. Розпад імперії (12ст.)

2. Остаточний етап закінчення існування(15ст.).

ВП – це правова система, яка сформувалася на основі римського права,

звичаєвого права народів та християнського цінностей.

Основні джерела: Римське П, Звичаєве П, імператорські конституції, праці

юристів, постанови сенату, едикти магістратів тощо.

22. «Симфонія» держави та церкви у Візантії

На чолі держави стояв імператор, спадкоємець влади римських

цезарів. Він мав усю повноту законодавчої, судової і виконавчої влади і

був верховним покровителем і захисником християнської церкви.

Візантійська православна церква грала величезну роль у зміцненні

авторитету імператора.

Саме церква розробила й освятила офіційну доктрину божественного

походження імператорської влади і проповідувала єднання держави і

церкви, духовної і мирської влади (їхню симфонію). На відміну від

католицької (західної) візантійська церква в набагато більшій мірі

економічно і політично залежала від імператора, тому що існувала в

умовах потужної централізованоїдержави

Церква дуже залежала від імператора.Патріарха призначав імператор, а вище духовенство – патріарх за згоди імператора. Єпископів обирали на з.їздах всіх єпископів. У розв.язанні церковних справ значну роль відігравав народ. Церква широко займалася благодійництвом.

23. Кодифікація Юстиніана.

Юстиніан — восточно-римский імператор (527 — 565 рр.) — один із засобів збереження рабовласництва бачив у скоєному законодавстві. Тільки сильне і жорстке законодавство здатне тримати в покорі дедалі більше восстающих рабів, грунтовно расшатывающих підвалини рабовласницькою імперії, думав імператор. З іншого боку, у вигляді кодифікації Юстиніан мріяв відтворити колишню єдину Римську імперію. Тим більше що законодательство перебував у хаотичному стані. За понад тисячолітню історію Риму накопичилося б таку силу-силенну законів різного рангу та змісту, едиктів, конституций, інших правових документов, що користуватися ними було неможливо. Вирішили піддати кодифікації все накопившееся право — цивільне, преторское, імператорська, твори юристів й т.п.Кодификация Юстініана за розмахом незмірно превосходила попередніх. Її вирізняли широка творческая основа, дуже багато джерел, серйозність, послідовність їх обработки.Для здійснення кодификационных робіт Юстиніан 13 лютого 528 р. призначив комісію у складі 10 людей. Комісії було поручено насамперед систематизувати імператорські конституции. Три колишні кодифікації імператорських конституцій значно полегшили роботи й через рік публікується збори конституцій під назвою Кодекс Юстініана. Вирішується також кілька спірних (близько 50) питань шляхом прийняття нових конституций.Кодификационные роботи, потребують прийняття нових рішень на формі конституцій, викликали активну законодательную діяльність імператора. Отже, вийшло, що наприкінці роботи кодификационной комісії (533 р.) розроблений Кодекс фактично застарів і він потребував перегляду. Комісія знову його переглянула, оновила, привела у відповідність із кодифікацією. У новій редакції він було ухвалено 534 р. Отже. Кодекс Юстініана є збори законів (імператорських конституцій) точному значенні цього терміну. Він з 12 книжок, кожна делится на титули б із особливим заголовком. Для кодифікації юр. літ. в 530г. була створена спеціальна комисия з 17 чол. Ця комисия переглянула,вибрала найцінніше, привела до певної системи. Такі заміни, підміни й відновлення пізніше дістали назву интерполяций.Через 3 роки робота з кодифікації творів классиков було завершено була опублікована як Дигесты, чи Пандекты, Юстиниана.Дигесты, чи Пандекты, представляють;обой збори уривків із 2000 творів 39 найвидатніших римских юристів, головним чином, які мали права официального тлумачення законів: 9200 уривків — фрагментов. Дигесты діляться на 50 книжок, книжки — на титули. Основним содежанием Дигест є фрагменти, які стосуються приватному праву. Одночасно комісія здійснила переробку Институций Гая, які були разом з Дигестами 30 грудня 533 р. під назвою Інституції Юстініана. Вони мусили підготовлені як навчальних посібників для початківців юристів. Імператорська конституція, утвердившая Інституції, прямо адресується молоді, «жаждущей (вивчення) законів», і підкреслює, що Институции є «першими елементами всієї юридичної науки». Інституції Юстініана складалася з 4 книжок, 98 титулов; титули відповідно — з фрагментів, а великі фрагменти — з параграфов.Императорские конституції, прийняті після сумлінної роботи комісії, увійшли до четверту частину кодифікації Юстініана й одержали назва Новел. Відомо, було 168 новел, але цілком вони до нас потребу не дійшли. Кодифікація Юстініана, що складається з 4 зазначених вище частин, в XII в. отримав назву Зводу цивільного права.

24. Тенденції розвитку візантійського приватного права після Юстиніана.

Все базувалося на римському приватному праві

25. Рецепція Візантійського права

Рецепція ВП здійснювалася такими шляхами: через Болгарію та Сербію,

Через Афонський монастир, Через грецькі метрополії.

Також рецепція відбувалася через договори з Київською Руссю 860, 866 – походи проти Візантії, де Аскольд прийняв християнство.Вона сплачувала щорічну данину, а Русь надавала їй військову допомогу.

907, 911- походи Олега на Візантію. Візантія мала сплачувати данину, руські купці могли вільно проживати на території Візантії протягом 6 місяців. 941 - Ігор вийшов у похід проти Візантії., але похід був невдалий, 943 - Ігор вдругк вирушив на візантію, і підписав мирний договір.

Форми здійснення рецепції: безпосередньо в оригіналі, переробки та

компіляції сербського і болгарського походження.

Рецептовані:

Окремі статті Кодексу Юстиніана

Новели Юстиніана

Еклога

Прохірон

Землеробський закон

Шестикнижжя Арменокуло

Номоканони

Редакції кормчих книг:

Давньослов’янська, Сербська, Руська.

Збірка Мєріло правєдноє.

26. Джерела візантійського канонічного права

До них наледить кодифікація Юстиніана.

Еклога. Виданий збірник у 739-740рр. за імператора Лева ІІІ. Його основою є звід Юстиніана, але за вилученням всього, що є застарілим. Еклога укладена чітко і просто, зміст досить зрозумілий. Використано римське, звичаєве, візантійське право. Вийшла далеко за межі Візантії, повністю увійшла до Руської Кормчої книги. Весь звід поділявся на 18 титулів, що охоплювали різноманітні питання шлюбного, сімейного, спадкового права, права опіки і піклування. Регламентувалися договори дарування, упівлі-продажу, озики, наймання. Проголошувався принцип рівності всіх перед судом. Пердбачалося система покарань – биття батогами. Палицями,. Страта встановлювалася за особливо тяжкі злочини – чаклунство, вбивство тощо. Цекаріе фон Лінкеншталь.

Землеробський закон доповнював Еклогу. Його створення пов.язане із слов.янською колонізацією північних територій імперії. Його основою є слов.янське право. Поєднане з Візантійським. Він регламентував відносини у сільсько-господарській діяльності.

Морський закон – регулював норми оплати екіпажів кораблів, правила підтримання порядку на кораблях, відповідальності капітана і власника корабля.

Військовий закон – визначав військовий порядок, відповідальність військовиків за скоєння злочинів.

Прохірон. Був виданий Василем І у 879 року. Це короткий виклад найважливіших норм з цивільного кримільного, судового, церковного права, своєрідний довідник для суддів. Його основу складала Юстиніанівська кодифікація. Він став фундаментом доля наступних кодифікацій.

884-886рр. імператор Василій І і його сини Лев та Олександр. Видали Епанагогу.Це своєрідна нова редакція Прохірону.

888-889рр. – Син Василія Лев Мудрий видав новий збірник – Василик. Він мав на меті звести все законодавство Юстиніана звести в один звід. Всі основні норми права були зосереджені в одному збірнику, всі застарілі або відмінені норми до складу Базилік не ввійшли.

Останнім систематизованим збірником візантійського права, який уклав близько 1345 року. У Фессалоніці відомий юрист відомий юрист і суддя Арменопуло було «Шестикнижжя». Були подані норми кримінального і цивільного права. Доповнив Прохірон і оновив Шестикнижжя.

27. Шлюбно-сімейне право Візантії.

Питання укладення шлюбу регулювалось переважно нормами церковного права У Візантії шлюбові передували заручини, що, як і вінчання супроводжувалися церковним обрядом. Для визнання шлюбу дійсним було необхідно – досягнення шлюбного віку(чоловіків – 14, жінок – 12). Згода нареченого і нареченої, їхніх батьків чи опікунів. Пербували в іншому шлюбі, відсутність кровного зв.язку. Можна було вступати в шлюб 3 рази. Розлучення дозволялося: скоєння злочину, посягання одним на життя іншого, подружня зрада. Основні засади майнових відносин між подружжям врегульовані підставі римського права кодифікацією Юстиніана.

28. Арабська цивілізація доби середньовіччя

На початку 7 ст. у арабськи х племен аравійського півострова йде інтенсивний розлад первісних відносин. Розвиток тваринництва і землеробства веде жо майнового розшарування. Релігійні уявлення арабів не були сформовані у якусь ідеологічну систему. Поєднувались фетишизм, тотемізм, анімізм, християнство і іудаїзм. Вобластях, де було розширене землеробство, відбувався процес феодалізації. Він охопив міста-держави, зокрема Мекку. На цьому грунті виник рух -ханіфізм, який був спрямований проти знаті. Виник у центрі Аравії. Спочатку він не мав підтримки, але потім перейшов на новий рівень, який можна розглядати, як винекнення релігії «ісламу». Знать Мекки виступила проти Мухамеда. І в 622р. він був змушений тікати до Медіни, знайшов підтримку з боку місцевої знаті. Мухамед виконував роль судді та військового керівника. Суть нової релігії полягала у визнання аллаха єдиним божеством, а Мухамеда – його пророком. Рекомендуєтьсмя щодня молитись, відраховувати 40 частину свого майна на користь бідних, поститись. Всі, хто сповідує іслам – брати. Після смерті Мухамеда, керівником мусульманської громади було проголошено Абу Бека, що прийняв титут Халіфа. Основними причинами військових успіхівтарабів варто визнати релігійний фанатизм. Наступним був Дамаський халіфат, що пертворився з теократичної монархії на деспотичну. У цей період мусульмани поділилися на суннітів і шиїтів. Права і привілеї феодалів не були регламентовані у мусульманському праві. Зберігалося рабство. Халіфат – феодально-теократична деспотія. На чолі держави знаходиться халіф, його заступником є візир. Існувало 4 дивани: військових справ, внутрішніх справ, фінансів, і диван, де складали списки всіх чиновників. Органом місцевого управління був емір.

29. Джерела права та правова система Арабського Халіфату.

Мусульманське право має 2 джерела: Закон(шар), що складався з Корану і Суни, та звичай(урф). Коран було складено з аправління халіфа Османа. За наказом халіфа було створено 4 копії. Оригінал – в Медині, Дамаск, Басра, Куфа. Увесь текст Корану розділено на 30 рівних частин, або джузів. У кожному рукописному списку вказується не весь текст, а половина та четвертина. Текс Корану нараховує 114 сур.

Земля вважалася подарунком Алаха, а тому не могла бути об.єктом купівлі-продажу. Верховним власником землі була Держава. Усі віруючі з народження є правоздатними. Власність є необмеженим правом. Мусульманське право ділить майно на рухоме і нерухоме. Право розрізняло 3 види земель: 1. хіджаз – земля, де жив Мухамед, джіхад – землі, завойовані у війнах з нерівними, мульк – приватна власність. Зобов.язання поділяються на строкові і безстрокові, двосторонні і багатосторонні, альтернативні, подільні, неподільні. Будь-якої обов.язкової форми договору не існувало. Главою сім.ї є чоловік, який вважася людиною, на жінок і дочок дивилися як на річ. Чоловіки могли одружуватися з немусульманками, але мусульманки тільки з мусульманами. Чоловік може мати 4 дружин. Шлюб розривається за фізичних недоліків, зради Складним і заплутиним є спадкове право, спадкування розрізняли за законом і за заповітом. Найвідсталішою частиною права є кримінальне право, де не було сформовано чіткого поняття злочину. (насильницькі дії проти осіб, дії, за вчинення яких, згідно з Кораном, особа підлягає покаранню. Судочинство проводить суддя – кадій, якого призначає халіф. Процесуального право мусульманське право не знало. При прийнятті рішень суддя керувався власними переконаннями.

30. Система та основні риси права за «Салічною правдою»

Джерелами права у державі франків були звичаї і постанови королів

законодавчого характеру – капітуляції. Завойоване населення Галлії жило

за римськими законами. Збірником звичаєвого право франків була «Салічна

правда», яка виникла приблизно у 510р. Юридичні звичаї, що там

зафіксовані стосувалися найперше способу життя і побуту франкського

села. Земля належала сільській громаді і поселитися на ній чужинцеві

було неможливо, якщо проти цього виступив хоч один член громади. Проте,

коли чужинець уже прожив хоча б рік, його не можна було виселити. У

подальшому право власності на землю поступово переходить від громади до

особи. Земля ділилась на дві групи: родові, благо набуті (власник міг

розпоряджатися на свій розсуд). Зобов’язальне право було найменш

розвинуте. Для дійсності договору необхідно було дотримуватись

різноманітних обрядів – передати гілку, при вирубці лісу. Давні сімейні

звичаї дозволяли одруження через укладання договору про купівлю дружини.

Влада батька над синами закінчувалася в 12 років. Церква вела боротьбу

проти розлучень, викрадення жінок, проти позашлюбних зв’язків.

Кримінальне. «Салічна правда» свідчить про існування пережитків кривавої

помсти. Могли вбити злодія якого спалили на гарячому. Згодом кривава

помста замінюється великим штрафом.

31. «Папська революція» Західна традиція права

До 11 ст. право церкви було розчинене у житті церкви, в її власних структурах., на одному рівні з теологією. Відсутніми були теорії відношення божественного, церковного, світського права відносно одне одного. У кінці 11 – початку 12 ст. в Західній Європі виникла корінна зміна в самій природі права. Воло було вилучене зі свого оточення. Вперше з.явилися сильні центральні органи влади, як державні, так і церковні. Злиття цих двох факторів: інтелектуального і політичного призвело до народження західних правових систем, з яких першою стала нова система кононічного права римської католицької церкви. Католицьке право було поділене на нове(нові законодавчі акти) та старе(старі тексти і канони). На фоні нової системи канонічного права свої правові системи почали створювати королівства та інші об.єднання. Створилося торгове, маноріальне, королівське право тощо. Великий вплив на формування цих систем мали релігійні фактори, адже створення цих систем стало відповіддю на революційні зміни всередині церкви і в відношенні церкви з владою В 1075 році, після 25 років агітації, папа Григорій 7 оголосив політичне і юридичне верховенство папства над всією церквою. І незалежністю церкви від короля. Він настоював на верховенстві в державних питаннях, отримати владу скидувати короліві імператорів. Імпрератор Генріх 4 саксонський відповів на цевоєнними діями. Громадянська війна між партіями папи і імператора розвивалася в Європі з перервами до 1122 року, коли в Німецькому містечку Вормсі був підписаний конкодат. В Англії та нормандії тимчасову перерву забезпечив Бекський конкодат 1107 року., але питання так і не було вирішено, аж до смерті архіепископа Томаса Бекета в 1170 році. Великі зміни виникли в житті західної церкви і у відносинах між церковною і державною владою за останню чверть 11 і першу 12 ст., які отримали назву реформи Гільдебранта. Найважливішим документом Папської революції був документ, що отримав назву «Диктати Папи».1075року. В них містилось 27 коротких речень, які, нібито, були адресовані самому собі. Це:1. Римська церква заснована тільки Господом; 2. Римський єпископ називається Вселенським; 3. Папський легат має верховенство над всіма єпископами; 4. Він єдиний має право скидувати і призначувати єпископів; 5.Тільки йому дозволено видавати закони; 6. Тільки Папі князі повинні цілувати ноги; 7. Він може скидувати імператорів та інші.

32. Системи права у західній Європі у добу середньовіччя

Романо-германська, англо-саксонська, традиційна, скандинавська.

33. Типологічні риси та особливості еволюції західно-європейських континентальних держав у добу середньовіччя(Франція, Німечина): порівняльний аналіз.

Після розпаду імперії Карла Великого територія Франції за Верденським договором дісталась його онукові карлу Лисому. За цей час країна розпалась на 10 – ки феодальних володінь У 987 році на з.їзді феодалів було обрано королем Гуго Капета. У період феодальної родробленості у Франції не існувало ні спільної мови, ні спільного культурного і економічного життя. У 11 ст. відбувається процес зростання міст, населення яких було зацікавлене у зміцненні влади короля. З 12ст. починається боротьба королівської влдаи проти феодальної роздробленості. Вона закінчилася під кінець 15 ст. перемогою королівської влади і об.єднанням в єдину централізовану державу. Значний крок уперед у роки боротьби було зроблено Людовіком 9. Його влада вже була спадковою. Він заборонив судові поєдинки,, дозволив оскарження рішень у судах, тощо. Королівська влада перетворилась на центральну бюрократичну установу. Виділилася мала рада, куди входили різні чиновники. Маючи потребу у грошах для боротьби з римським папою, філіп Красивий звернувся до населення за допомогою. Він одержав цю допомогу. Тиким чином сформувалось 3 стани: духовенство, дворянство, міщани.З.явився новий орган – Генеральні Штати, що поєднував королю з найбільш впливовим населенням. «Великий березневий ордонанс» 1357р. передав Ген. Штатам право контролю за управлінням країною. Щодо абсолютизму, то у Франції він зріс за короля Франциска І. Все правління було зосередженен у руках короля. Найважливіші справи вирішувались вузьким колом близьких дол короля осіб, генереальні штати не скликалися. Формування абсолютизму було завершенен за кардинала Рішельє 1642р. У період роздробленості, головну роль у королівській адміністрації відігравав сенешаль., який бусв главою адміністрації. Місцеве управління здійснювалось окремо(прево). У період станово-представницької монархії органи влади не змінились. У період абсолютної монархії було стврено посади державних секретарів., важливу роль відігравав канцлер, у період абсолютизму виникає розгалужена поліцейська система.

Німеччина відокремилась з імперії Карла Великого у кінці 9ст. За Верденським договором 843 року, Людовику німецькому дістались всі землі, що були розташовані на схід від Рейну. Історію феодальної Німеччини можна поділити на такі етапи: 1. Період феодальної роздробленості, утворення священної Римської імперії німецької нації, і перпевага звичаєвого права (10-14ст.), 2. період олігірхії курфюстів, станово-представницька монархія і рецеція римського права (14-17ст)3. період князівського абсолютизму, формування національного права(17-18ст.). Особливістю політичного розвитку був розпад її на князівства, які зберегли свою незалежність аж до 19ст.Суспільство розділялось на лицарство і селянство. Міщани були або землевласниками, або торговцями. У 1356р. імператор Карл 4 був змушений видати «Золоту Буллу», за якої папи були усунені від виборів німецьких імператорів.Верховне управління німечинною зосереджується в руках могутніх світських і духовних феодалів. Рейстаг скликався імператором.

34. Правова природа західно-європейського феодалізму

Феодалізм – соціальна система, яка існувала тільки в Зх. Європі в епоху

Середньовіччя, хоча окремі риси феодалізму можна виділити у інших

регіонах світу, у різні епохи. В основі феодалізму – міжособистісні

відносини між: васалом (слуга) і сеньйором (феодал, землевласник);

підданим і сюзереном (верховний сеньйор); селянином і землевласником.

Феодалізмі притаманна станово-ієрархічна нерівність закріплена правом,

рицарська організація. Ідеологічною і моральною базою феодалізму стало

християнство. Формується феодалізм після розпаду Римської імперії у V

ст. і розцвітає в ХІІ-ХІІІ ст. Існували такі етапи: 1.Раньофеодальна

монархія (феодальна курія, зїзди феодалів); 2. Станово-представницька

монархія (обмежена); 3. Абсолютна монархія. Ознаки феодалізму: панування

натурального господарства, особиста залежність селян від землевласників,

наділення безпосереднього виробника засобами виробництва та землею.

Територія держави поділялася на володіння, які називали по-різному: у

кожному з них був свій правитель. Існували такі форми повинності:

відробітна рента(панщина), продуктова рента(натуральний оброк, податок),

грошова рента.

Вплив товарно-грошових відносин змінював правове становище різних верств

населення. До 14 ст. зникли майже усі феодально залежні селяни. Основна

маса селян була вільною і платила тільки грошову ренту. Як і раніше,

найважливішою верствою населення вважалося духовенство, але воно мало

жити за законами королівства, а не за своїми. Воно отримувало десятину

селян, зберігало свій податковий та судовий імунітет. Воно було

звільнене від будь-яких повинностей на користь короля. Дворянство, як

другий стан суспільства, було закритим і спадковим. Головним його

привілеєм було право власності на землю (тримали в своїх руках разом зі

церквою 80% усіх земель), особливі судові привілеї, звільнення від

сплати податку, обов’язкова служба (військова) королю. Міське населення

та селяни – не користувались якимись особистими чи майновими правами і

були єдиним податковим станом.

35. «Велика Хартія Вольностей» 1215 р.

За Іоана Безземельного боротьба феодалів проти королівської влади загострилася. Барони, скориставшись клададним становищем короля, під час його зіткнень з папою змусили прийняти їх умови. Вони знайшли відображення у «Великій Хартії вольностей» 1215 року. Хартія підтверджувала права феодалів і захищала їх від великих поборів. Було передбачено захист вотчинних судів від королівських судів. Стосовно лицарів, то згідно Хартії барони відмовлялися брати від своїх васалів поборів без їх згоди на те., окрім звичайної феодальної допомоги., і не мали права змушувати їх виконувати повинності у більшому позмірі, ніж ті, що ппередбачені законом. У Хартії закріпилося право купців вільно виїздитит і вїжджати в Англію. Вільним селянам було обіцяно не обтяжувати їх великими поборами. Закріплювався принцип рівності перед судогм(ст 39). У випадку порушення королем Хартії, баронам дозволялося вдаватися до силоого примусу. В Хартії, вперше в історії було закріплено право народу на повстання, на революцію, на опір гніту.

36. Тенденції державно-првового розвитку в середньовічних країнах Східної та Південно-Східної Європи.

Із загибеллю Західної римської імперії у 476р. розпочинається період

Середньовіччя. Можна виділити таку тенденцію переходу до феодалізму у

країнах Східної та Пд.-Сх Європи – феодальне суспільство виникло

безпосередньо в процесі розпаду родоплемінного ладу. В усіх державах

існував панівний прошарок феодалів, що були суб’єктами власності на

землю. Розвивається становий лад суспільства, що визначав правове

становище населення.

Особливості феодального права:

основне місце займали норми, що регулюв. зем. відносини;

закріплювало нерівність прошарків населення;

не існувало чіткого розподілу права на галузі (було лише земельне,

канонічне, міське);; відсутність єдиного права на всій території

держави;

правові системи місцевостей засновані на звичаях;

було «правом сильного»;

перебувало під впливом релігії;

містило запозичені основні положення римського приватного

37. Збірники міського права середньовічної Європи. Магдебурзьке право

Магдебурзьке право – феодальне міське право, що склалося в німецькому

місті Магдебург, а згодом поширилось на усю Європу і стало символом

феодального міського самоврядування. Воно спочатку не було єдиним

зводом, це фактично була узагальнена назва комплексу правових джерел

міського самоврядування і міських судах. З часом магдебурзьке право

систематизувалось у вигляді збірок, складених коментаторами. Приватні

збірки виходили в Німеччині до 19 ст. Міста з магдебурзьким правом

отримували самоврядування, податковий і судовий імунітет, право

власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та звільнялися від

феодальної повинності. Магдебурзьке право встановлювало порядок обрання

міської влади, її функції, основні норми цивільного та кримінального

права, правила судочинства та оподаткування, визначало діяльність

купецьких обєднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі… Вищою

апеляційною інстанцією для міст з М. п. тривалий час був суд Магдебурга.

Магдебурзьке право втрачає своє значення лише в 19 ст.

38. Форма правління та соціальна структура середньовічної Росії

Централізована держава утворилася навколо Москви у 1147 році.

Перший період: 13-14 ст. Форма правління: раньофеодальна монархія. Главою був Великий князь. Наділений широкими повноваженнями.(видавав закони, здійснював керівництво державою, мав судові повноваження.) Важливим органом була Боярська дума, компетенція якої збігалася з компетенцією князя, успадкувала двірцево-вотчинну систему, яку потім змінили прикази. Місцеве управління – повіти, стани, волості.

Суспільний лад: Феодали: служилі князі(обіймали посади у війську), бояри(Були великими землевласниками), Слуги вільні і діти боярські(служили великому князеві), слуги піддвірські(обіймали невеликі посади в держ. Управлінні). Селяни поділялися на чорнотяглих(проживали на землях, що не належали феодалам) і власницьких(навпаки). Бобилі – залежні селяни, ремісники тощо.

Другий період: Станово-представницька монархія(16-17ст.).Держ. устрій: Іван 4 проголосив себе царем(1547р.) існувала Боярська дума, повноваження якої було зменшено. Новим органов влади стали Земські збори(через них залучалися до управління певні кола дворянства) Входили цар, боярська дума, верхи духовенства. Щодо місцевого управління, то виникли губні органи – губні старости, сотські, пятидесятські. Суспільний лад: Монарх – найбільший феодал, удільні князі, бояри. Дворянство, селяни, які вже були закріпачені.

Третій період: Абсолютна монархія(17-18ст.) Державний устрій: Сенат і синод присвоїли Петру І титул імператора. (1721р.). Утворені Сенат і синод – особи, що управляли державою, за відсутності імператора. В 1731р. заснований кабінет міністрів, але швидко був скасований. Ткриторія була поділена на губернії(губернатори), повіти(земські комісари), волості.

Суспільний лад: Шляхетсво, дворянство, міщанство, духовенство. Селяни – державні, двірцеві, кріпосні.

39. Оновні джерела та риси права Московської держави.

Перший період: Основним законодавчим актом залишилась Руська Правда, уставні грамоти(Двинська(1397), Білозерська(1488р.). Найвизначнішою пам.яткою був Судебник 1497 року. Поклав початок кріпосним відносинам, закріпивши Юр.їв День. Охоплював норми кримінального і крим. – процес. права. Характерним було знищення общинної земельної власності(землі переходили до поміщиків). Розрізняли договори купівлі-продажу, позики. Спадкувати міг син, а у разі смерті сина – дочка. Досить повно судебник регламентував кримінальне право. Злочин – лиха справа. Хлоп – розглядувався як суб.єкт злочину. Виникли нові злочини – проти держави. В покаранні відігравало роль покарання. Процес починався чолобитною. Як докази застосовувалися документи, акти, грамоти.

Другий період: Судебник 1550р.(містив ознаки судебника 1497р., але були вирішені питання феодального землеволодіння)Стоглав1551р.(стосувався церковних питань), уставна книга Розбійного приказу 1555р.(норми крим. Права і процесу), Соборне уложення 1649р.(звід Законів Росії). Три види феодального землеволодіння: власність держави, вотчинні землеволодіння помістя. Розвинені договори купівлі-продажу, найму, позики. Злочин - лиха справа, передбачалось широке застосування смертної кари, жорстока система покарань, Суд, повинен був дотримуватися вимог закону.

Третій період: маніфести, церковні та уставні грамоти, статути(військовий статут 1716р., Морський статут тощо) Діяло Соборне уложення. Земля належала державі. Перелічувалося коло осіб, яким не належало укладати договори: божевільні, марнотратники, малолітні, особи, засуджені до смерті. Договори: міни, купівлі-продажу, найму, підряду. Шлюбний вік для чоловіків – 20, жінок -17. Заборонялося вступати в шлюбособам, старшим 80 років, розірвати шлюб модна було тільки у випадку засудження. Під злочином розуміося порушення закону, діяння, що наносять шкоду і збитки державі. Злочини –релігійні, державні, службові, військові. Майнові. Проста і кваліфікована смертна кара, заслання на каторжні роботи, тощо. Змагальність сторін, свідками не могли бути перелюбники, діти до 15 років, родичі.

40. Передумови. Політичні течії та етапи Англійської революції.

Революція пороходила під релігійними знаменами. В її основу були покладені вимоги пануючої церкви про відновлення старих звичаїв. Вона виступила проти монархії не в союзі з народом, а союзі з новим дворянтвом. Розрізняють такі етапи: І етап: пресвітаріанський(1640-1648рр.), владу захопила торгово-фінансова буржуазія, верхівки дженрі, які бажали встановити консттуційну монврхію.

ІІ етап: індефендентський(1648-1653рр.) буржуазно- аристократична республіка перетворилась в станову монархію. ІІІ етап: диктаторський(1653-1659рр.) – привів до ліквідації монархії. Збереження земл ленлордів, рішення аграрного питання не на користь селян – основна причина революції.

Сформувались 3 течії: пресвітаріани – буржуазія і верхівка дженрі, хотіли обмежити королівську владу, очистити церкву від пережитків католицизму; індепенденти – середнє і мілке дворянство, хотіли створити конституційну монархію. Передбачали проголошення невід.ємних прав і свобод народу. В ході революції з індепендентської течії виділилися левелери – ремісники та селяни, вимагали втілення ідеї суверенності, загальної рівності, проголошення республіки та дигери – селяни, що виступали за знищення власності на землю.

41. Основні конституційні акти, видані перед, та під час революції

1. Петиція про право 1628 р. Основні засади – ніхто не мав прлатити податки без згоди парламенту, ні одна людина не може бути ув.язненою за відмову платитти податки, армія не розміщується в будинках жителів, ніхто не міг бути притягнений до смертної кари, супротив закону. Вимоги торкалися і захисту приватного майна

2. Трьохрічний акт 1641р. - Парламент мав обиратися 1 раз на 3 роки, заборонялося переривати засідання парламенту не інакше, як за його рішенням.

3. Ремонстрація 1641р. – король мав призначати тих осіб, яким довіряв парламент.

4. Ордонанс нової моделі 1645р. - Прийнятий Кромвелем, замість ополчень тепер будуть існувати окремі графства.

5. Інструмент управління 1653р. – вища влада має зосереджуватись в руках лорда – протектора і народу. Виконавча влада надається лорду-протектору і Державній Раді.

6. Бредська Декларація 1660р. – встановлення тайна рада, англіканська церква.

7. Білль про права 1689р. – визначив положення парламенту в системі державних органів. Заборонив: призупиняти дію законів та їх виконання без згоди парламенту, збирати податки без згоди парламенту. Встановив свободу права, свободу виборів. Парламент споч. На 3 роки, а потім на 7.

Дата добавления: 2015-05-26