Окресліть роль П. Юркевича в розвитку української філософії XIX ст

Як філософ П. Юркевич відрізнявся глибоким знанням історії філософії, новітніх для того часу течій і напрямів філософської думки. Він був переконаний у тому, що розвиток філософської думки, як і саме життя, досить різноманіт­не і його важко підвести під мірки яких-небудь визнаних ідей, теорій, думок. На формування поглядів П. Юркевича найбільший вплив мали філософія Платона і Канта, яких він вважав фунда­торами західноєвропейської філософської думки в її су­часному стані і майбутньому розвитку. Відповідно до цього він виділяв дві епохи в розвитку філософії, з яких перша відкривається Платоном, друга — Кантом. Водночас при всій своїй орієнтації на вчення Платона і Канта П. Юрке­вич осмислював їх в нових ракурсах, незвичних для того часу, з виходом на філософію майбутнього, де істина кан­тівського вчення про досвід можлива тільки внаслідок істин платонівського вчення про розум. П. Юркевич не сприймав скептицизму Канта, проти­ставлення сутності і явища, теоретичного і практичного розуму. Як і інших мислителів, Канта П. Юркевич сприймав критич­но. Так, на його думку, різниця між явищем і річчю в собі не метафізична, як це думав Кант, а гносеологічна, тобто поняття сутності і явища означають різні ступені доскона­лості нашого знання і розуму. Реальність світу у П. Юркевича не викликає сумніву. Світ не має ні початку, ні кінця, підлягає нашому розуму як процес іманентного саморуху, в якому матерія перехо­дить у форму, можливість — у дійсність і таким чином витворює істоти природи не за родовою, а за їх конкрет­ною сутністю. Світ постає як система життєвих явищ, по­вних красоти і значущості, єдності матеріального та іде­ального, що знаходить свій відбиток в абсолюті. При розгляді моральних проблем П. Юркевич зверта­ється до морального вчення Канта. Юркевича і Канта об'єднує моралізм. Усвідомивши внутрішню сутність ети­ки морального обов'язку, він спрямовує свою увагу на поєднання зусиль релігійної та класичної філософії у ви­рішенні питання про пошук людиною моральності у внут­рішньому та зовнішньому світі. Відповідно до поглядів П. Юркевича центром будь-яко­го духовного життя є серце, яке постає глибинною осно­вою людської природи і морально-духовним джерелом діяльності душі. У переживаннях, відчуттях, реакціях, що складають життя людини і її серця, відбивається індивіду­альна особистість, де розум тільки вершина, а не корінь духовного життя людини. Із серця починає і зароджуєть­ся рішучість людини на ті чи інші поступки, в ньому ви­никає багатоманітність намірів і бажань; воно є сідалом волі і бажань (хотінь). Серце постає носієм тілесних сил людини, пізнавальних дій душі, центром багатоманітних душевних чуттів, турбот, пристрастей, морального життя загалом. Навіть знання виникають у результаті діяльності душі, завжди пов'язані з цілісним настроєм, духовно-мо­ральним прагненням. Тільки проникнувши в серце, знан­ня може бути засвоєне. Світ існує і відкривається насам­перед для глибини серця і звідси уже йде до мислення. Щодо завдань, які розв'язує мислення, то вони прихо­дять у світ своєю істинною основою не із впливів зовніш­ніх, а з вільного серця П. Юркевич, виходячи з принципів християнської мо­ралі, виступав проти класової боротьби, зазначаючи, що все людство має протистояти силам, ворожим суспільст­ву. Умовою християнського співжиття вважав мир з ближ­німи, який вимагає, щоб людина була в мирі сама з со­бою, мала внутрішній мир, який досягається самоволодінням, торжеством над своїми пристрастями, прислуховуванням до голосу своєї совісті.

Дата добавления: 2015-05-26