Дайте докладне визначення логічного закону тотожності, наведіть приклади його використання

Окресліть коло вихідних філософсько-світоглядних ідей І. Франка.

Світогляд І. Франка грунтувався на філософському реа­лізмі з визнанням матеріалістичного світу і чітко виражени­ми елементами діалектики. Основою усього сутнього він визнавав «матір-природу» в її багатоманітності і вічності, постійних змінах, де єдино сущим, вічним началом усіх ре­чей є матерія, тоді як свідомість, дух є вторинними, при­таманними людині — вершині творення природи. Визнаючи об'єктивність природи, закономірності її роз­витку, І. Франко наголошував на необхідності звернення до дійсності, а не до абстрактних схем, критично ставився до ідеалізму («рефлексії»), називаючи його «панським спортом», а представників ідеалізму «червами в гнилому болоті». Людину І. Франко розглядав як вершину розвитку при­роди, однак усвідомлював її багатовимірність, глибоко задумуючись над вічними проблемами людського буття, життя і смерті, добра і зла, складних взаємин із світом та іншими людьми, сумніву і тривог, відчаю і розпачу, лю­бові та віри. Через осмислення трагічності буття люди­ни він виходив на передчуття тих фатальних катаклізмів XX ст., які приведуть до безсилля особистості перед то­тальним насильством. Сенс людського буття, майбутнього людини, її «забі­гання наперед» він розкриває через символічний пошук «землі обітованої», де «обітований край», «земля обітова» — це творче осмислення буття, безперервний і не­скінченний пошук істини, без чого «жити ніхто негод-ний». Водночас це і шлях сумнівів, тривог, суспільних пе­реживань і випробовувань. На думку І. Франка, як природа, так і суспільство пере­бувають у постійному русі. Суспільний розвиток вчений розглядав як закономірний процес поступу (поступаль­ного руху), в основі якого лежить суспільна праця, те плід­не начало, що наповнює життя людей сенсом, пов'язую­чи усіх людей, як дітей, в єдину сім'ю. Він повністю під­тримував марксистське положення про те, що економіч­не становище народу є основою його життя, прогресив­ного розвитку суспільства. В цьому відношенні для нього ставало незаперечним, що грунт історичного життя має бути давно готовий економічно і політичне, а переворот духовний та літературний наступає на економічному по­вороті Саме в розподілі праці І. Франко вбачав основний ва­жіль суспільного прогресу, зазначаючи водночас, що пе­рехід до середньовіччя був і кроком назад у духовному розвитку, причина чого — дуже примітивний розвиток продуктивних сил.

Закон тотожності: Будь-яка думка має бути тотожна сама собі Корінною властивістю закону тотожності є його визначеність. Цей закон якісно визначає предмети і суттєві явища, що віддзеркалюються у мисленні людини. Він означає, що людина, обмірковуючи і характеризуючи щось, повинна виділяти у предметі міркування суттєві ознаки і уникати несуттєвих. В процесі формування думки дуже важливо обминати логічних помилок, які перешкоджають розвиткові цього закону. Найбільш розповсюдженими логічними помилками є: амфіболія (від грецького “амфіболос” – двозначність) – двосмиловість виразу, підміна сутності понять. Ця помилка, як правило, має анекдотичний вигляд. Скажімо “Знаючи, що язик до Києва доведе, я купив на базарі язик і тепер сміливо можу прямувати до Києва”;
еквівокація – використання одного і того ж терміну у різних значенням. Наведемо приклад умисної еквівокації: “Старий морський вовк – це дійсно вовк. Як і будь-який вовк, він живе у лісі. Таким чином морські вовки живуть у лісі” – наочною тут є підміна змісту поняття “морський вовк”; логомахія – суперечка про вербальні поняття коли учасники дискусій не можуть дійти згоди з причини недосягнення конвенції стосовно змісту того чи іншого поняття. На цю помилку звертав увагу відомий англійський філософ Франциск Бекон Веруламський. Говорячи про суперечності у процесі пізнання він звертав увагу на так званий “привид (ідол) ринку”, коли відсутність домовленості стосовно смислу того чи іншого поняття призводить до різного його тлумачення і розумових хиб.
Таким чином для дотримання закону тотожності людина зобов’язана не підміняти зміст поняття, про яке іде мова, а також завчасно домовитися з співбесідниками стосовно слів, понять, якими вони будуть оперувати при розмові, дискусії. Цей закон визначається тотожно-істинною формулою А? А, де під А розуміється будь-яка думка взагалі. Цю формулу можна розуміти і таким чином “одна і таж сама думка не може бути собою і якоюсь іншою” - інакше з’являється помилка яка має назву “підміна тези”. Корінною властивістю закону тотожності є його визначеність. Цей закон якісно визначає предмети і суттєві явища, що віддзеркалюються у мисленні людини. Він означає, що людина, обмірковуючи і характеризуючи щось, повинна виділяти у предметі міркування суттєві ознаки і уникати несуттєвих.В процесі формування думки дуже важливо обминати логічних помилок, які перешкоджають розвиткові цього закону. Найбільш розповсюдженими логічними помилками є: амфіболія (від грецького “амфіболос” – двозначність) – двосмиловість виразу, підміна сутності понять. Ця помилка, як правило, має анекдотичний вигляд. Скажімо “Знаючи, що язик до Києва доведе, я купив на базарі язик і тепер сміливо можу прямувати до Києва”; еквівокація – використання одного і того ж терміну у різних значенням. Наведемо приклад умисної еквівокації: “Старий морський вовк – це дійсно вовк. Як і будь-який вовк, він живе у лісі. Таким чином морські вовки живуть у лісі” – наочною тут є підміна змісту поняття “морський вовк”; логомахія – суперечка про вербальні поняття коли учасники дискусій не можуть дійти згоди з причини недосягнення конвенції стосовно змісту того чи іншого поняття. На цю помилку звертав увагу відомий англійський філософ Франциск Бекон Веруламський. Говорячи про суперечності у процесі пізнання він звертав увагу на так званий “привид (ідол) ринку”, коли відсутність домовленості стосовно смислу того чи іншого поняття призводить до різного його тлумачення і розумових хиб. Таким чином для дотримання закону тотожності людина зобов’язана не підміняти зміст поняття, про яке іде мова, а також завчасно домовитися з співбесідниками стосовно слів, понять, якими вони будуть оперувати при розмові, дискусії. Цей закон визначається тотожно-істинною формулою А ≡ А, де під А розуміється будь-яка думка взагалі. Цю формулу можна розуміти і таким чином “одна і таж сама думка не може бути собою і якоюсь іншою” - інакше з’являється помилка яка має назву “підміна тези”.

65. Розкрийте зміст гедоністичної функції мистецтва, наведіть відповідні приклади. Чи виконує цю функцію авангардне мистецтво?

Гедонізм — спосіб обґрунтування моралі, тлумачення її природи І призначення, який зводить зміст моральних вимог до однієї мети — одержання насолоди. Функція гедонізму (або гедоністична функція: здатність мистецтва приносити насолоду). Ця функція є одним із проявів емоційно-чуттєвої природи художньо-мистецької діяльності: завдяки такому формуванню матеріалу, коли на перший план виходять виразність, завершеність, злагодженість, порядок, гармонія та ін., сприймаючи твори мистецтва, людина переживає у здійсненому вигляді те, що є її заповітними мріями або неявними бажаннями. Досить часто при цьому спрацьовує ефекти впізнавання певних ситуацій життя, настроїв, прагнень; відбувається людська само ідентифікація, виведення у виразні форми чогось неясного та непевного. Саме моменти сприйняття мистецьких творів, пов'язані із спогляданням того, що відповідає ідеалам, бажанням, прагненням, підсвідомим людським бажанням та смакам, відіграють вирішальну роль у виконанні мистецтвом гедоністичної функції.Всі окреслені вище особливості мистецтва концентруються навколо вихідного засобу художнього відтворення дійсності – навколо художнього образу. Щодо гедоністичної функції музичного мистецтва, то тут немає сумнівів – неможливо вивчати а, там більш, сприймати той, чи інший мистецький твір адекватно коли він тобі не подобається.Проте, мистецтво перестає бути мистецтвом, коли сповідує якусь одну-єдину функцію. Так, наприклад, сучасна „музика для ніг”, окрім гедонізму на фізіологічному рівні, не може похвалитися, насамперед, глибоким гносеологізмом. А що вона „виховує” в людині? Хіба що легковажне, поверхове ставлення перш за все, до самої себе. Словесні її тексти, типу: „я думала ти – моя палавінка, а ти аказался халодною льдінкой”, не несуть ніякої суттєвої інформації і, як вже вказувалося вище, не запам’ятовуються. Загалом, зараз не важливо, ЩО співається. Головне – ХТО співає! Фабрика т. з. „зірок” працює тут на повну потужність, і той, хто стає психічно залежним від її продукції (перш за все тут хотіло б ся згадати численних журналістів наших ЗМІ), набуває рис якогось поганського персоноуклінника, що поклоняється, правда, не мертвим, а живим ідолам. Або ж стає особою з ознаками фетишизму та інших психічних захворювань. Так вже вийшло у нашому суспільстві, особливо – у тому специфічному „бомонді”, що складається із політичних діячів, журналістів, та безлічі т. з. „продюсерів”, „іміджмейкерів” тощо, -- там обов’язково треба знати хто така п’ятдесятилітня Лоліта, чи, які-небудь „Іванушкі Інтернешнл”, і зовсім необов’язково знати, хто такий Сильвестров. Навпаки – знання і любов до музики В. В. Сильвестрова вважається в тих колах моветоном і, взагалі, не обговорюється. Вищеописана ситуація стосується не тільки т. з. „еліти”. Вона носить масовий характер. І якщо, на багатолюдних концертах усіх цих „іванушок”, загалом, все проходить більш менш пристойно, (за виключенням хронічних куп сміття на Майдані), то в нічних клубах, казино та дискотеках картина дещо не така рожева. Вітчизняний наркобізнес надзвичайну потугу якого ніхто не хоче вивчати, диктує тут свої жорсткі й підступні правила. Мова йде про т. з. „рейвову культуру”, яка насаджується молоді представниками наркобізнесу. Одноманітні, шаманські ритмо-динамічні та інтонаційні характеристики цієї „культури” спрямовані на приспання свідомості, занурення людини у досить глибокий транс, що, в свою чергу провокує до вживання галюціогенних наркотиків. Найбільш розповсюдженим із них є „екстазі”, наркотик, що в свою чергу провокує нестримне бажання рухатися. Людина втрачає контроль над власною поведінкою, танцює у прямому сенсі цього слова „до впаду”, і досить часто дорога із дискотеки до дому, пролягає через реанімацію. Подібних випадків аж занадто багато. Так ми бачимо, що надмірний гедонізм у явищі, пов’язаному із музичним мистецтвом, може мати досить негативні наслідки. Авангардизм – течія в мистецтві 20 ст що порвала з реалістичною традицією(експресіонізм, футуризм, сюрреалізм). Наприклад, можна вважати, що авангардне мистецтво певним чином впливає на душевно-емоційний стан людини, а тому й на всі її життєві прояви.

Дата добавления: 2015-05-26