Назвіть закони логіки та дайте їх загальну характеристику. Наведіть приклади їх використання

Закони логіки – це ті закони, яким повинно підпорядковуватись мислення для того, щоб вірно відображувати дійсність. Між законами мислення та законами логіки є деякі відмінності. Закони мислення – це внутрішній необхідний, істотний процес зв’язку понять та думок в процесі міркування. Логіка вивчає ці зв’язки і виявляє їх закони: закон оберненого співвідношення обсягу та змісту понять. Мислення до того ж підпорядковується всезагальним законам діалектики (закон єдності та боротьбі протилежностей, закон переходу кількісних перемін в переміни якісні та закон заперечення заперечення). В логіці враховуються закони мислення. Проте вченими (Аристотель, Френсіс Бекон, Рене Декарт, Готфрид Вільгельм Лейбніц та інші) відкриті і сформульовані ті закони, що забезпечують такий (непротирічливий, послідовний, чіткий) процес мислення, яких забезпечує нас від помилок, хибних висновків і дає можливість пізнати і висловити в думці істину. Ці закони називаються основними законами логіки. Їх є чотири:1.Закон тотожності. Кожна вірно логічно сформульована думка чи поняття про предмет повинні бути чітко визначеними і зберігатися однозначно протягом всього процесу мислення і висновку. У вигляді формули закон записується так: А є А, або А=А.2.Закон протиріччя. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той же предмет, що береться в один і той же час та в одному і тому ж відношенні; одне з цих висловлювань обв’язково буде хибним. Оскільки цей закон застерігає проти суперечливості мислення, то його інколи називають законом несуперечливості.3.Закон виключення третього. Дві суперечливі одна одній думки (Біле – небіле) не можуть бути одночасно істинними і хибними. Якщо одна з цих думок істина, то друга – хибна. Третього не дано. 4.Закон достатньої підстави (достатнього обґрунтування). Всяка думка, щоб стати достовірною, повинна бути обґрунтована іншими думками, істинність яких доведена або очевидна. Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.Із закону достатньої підстави випливає, така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обгрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко е співучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмін­но випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень на­ведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасник цього злочину») не може вважатися іс­тинним.Закон достатньої підстави є відображенням необхід­ного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явища­ми навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д. Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б ви­никнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу. Іншими словами, для певного положення мають існувати достатні базові параметри, підстави, в силу яких воно вважається істинним. В науці достатніми підставами вважаються: положення про перевірені факти дійсності; наукові визначення; раніше доведені наукові положення; аксіоми; особистий досвід.Закон тотожності:будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі, скільки б разів вона не повторювалась. Думка тотожна сама собі тоді, коли стосується одного предмета і її зміст залишається одним. Якщо зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого, то вона не може вважатись тією ж самою, це буде вже інша думка. Цей закон спрямований безпосередньо проти нечітких, неясних, розпливчастих думок, а опосередковано – проти їх багатозначності. Закон тотожності у вигляді формули записується так: A є A, або A=A. обсягу думок, беручи до уваги їх логічне значення. Тоді закони логіки, зокрема і тотожності набувають гранично абстрактного характеру, тобто, незалежно від кількості вживаних висловлювань в деякому міркуванні, це висловлювання не повинно змінювати своє значення.Об’єктивною основою закону тотожності і його джерелом є якісна визначеність предметів і явищ зовнішнього світу. Речі та явища реальної дійсності перебувають у безперервному процесі руху і змін.Причому кожна з речей, зазнаючи змін до певного часу, лишається саме тією річчю. Закон суперечності: два судження, в одному з яких щось стверджується, а в другому ие саме, в той же час і тому ж відношенні заперечується, не можуть бути одночасно істинними. Закон суперечності не розв’язує, яке з двох суджень є хибним. Це встановлює конкретна наука і практика. Він говорить лише те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне. Істинним чи хибним є друге твердження, закон суперечності теж не розв’язує. Згідно з відомими висновками за логічним квадратом цей закон можна сформулювати і так: два протилежні судження, як і два суперечні, не можуть бути одночасно істинними.

57. Поясніть зміст естетичних понять: краса, прекрасне, естетичне.

1) Історичний екскурс у категоріальні визначення прекрасного, дає нам можливість розмежувати поняття краси і прекрасного. В класичній парадигмі краса як правило відносилась до трансцендентального начала і мала позадосвідне (апріорне) походження, прекрасне ж трактувалось як втілення та виявлення краси в конкретних речах і явищах. Фактично, прекрасне в класичній парадигмі ототожнювалось з естетичним і відбивало складний процес вироблення особливого, опосередкованого почуттями ставлення людини до предметів дійсності, хоча таке ставлення не виключало й розумової активності. В некласичній парадигмі поняття прекрасного, як характеристика суб’єкт-об’єктних відношень, замінюється поняттям естетичного, яке вже не орієнтоване на поняття краси, а передбачає будь-які форми виразу почуттєвого відношення до дійсності як позитивного, так і негативного плану. 2) За допомогою категорії краси вже з античних часів мислителі різних напрямів пізнання намагались визначити сукупність таких властивостей об’єкту чи-то природного, чи-то мистецького походження, що викликає почуття прекрасного І філософи, і митці прагнули якимось чином виявити і описати "закони" і "правила" краси, серед яких найчастіше фігурували гармонія, пропорція, міра, симетрія, співмірність, цілісність, досконалість, відповідність, порядок, злагодженість частини і цілого, ритм, єдність, співзвуччя (симфонія), „золотий зріз”, тощо. У ХІХ - ХХ ст. пробували навіть повіряти „закони краси” математикою і іншими "точними" науками (психологією, інформатикою). Сьогодні вже постає зрозумілою принципова безперспективність пошуків емпіричних характеристик і тим більше єдиних канонів краси, так само як очевидна наявність принципової неповноти в певному класі естетичних об'єктів таких характеристик. Їх, так би мовити, повний перелік важко піддається вербалізації (чіткому словесному виразу), та й така вербалізація мало чого може дати розуму і почуттям. 3) Більшість філософів вважала і вважає, що на почуття краси та її сприйняття впливають історичні, соціальні, національні, культурні, релігійні та інші чинники людської життєдіяльності. 4) Стає зрозумілим, що для актуалізації естетичного в модусі прекрасного залежить не лише від онтологічних передумов в особі людського статусу буття, а й від самої людини як суб'єкта естетичного сприйняття, її дійсних характеристик (наявність достатньо розвиненого естетичного смаку, художнього почуття, естетичної чутливості та естетичного досвіду) та її внутрішньої установки на сприйняття об'єкту (хоча досить часто іскра естетичного сприйняття висікається спонтанно, і людина хай на мить автоматично виключається з будь-яких інших відносин з дійсністю). Отже, подія прекрасного є результатом ціннісного ставлення людини до естетичного об'єкту, особливістю якого є відсутність якоїсь утилітарної цілі і користі, відсутність докладних дискурсивних розмірковувань. Цінність прекрасного полягає у вільній грі душевно-духовних сил, що підносить людський дух у певну смислову цільність, де він занурюється в стан внутрішнього блаженства, що супроводжується відчуттям граничної комфортності, вільної, невимушеної життєвої самореалізації, повної відповідності частковостей цілому, реального світу ідеальному. 5) З усього сказаного випливає, що прекрасне є суспільною цінністю, оскільки воно постає проявами життя людини у всьому багатстві його виявлень і в усьому діапазоні людських взаємодій із світом природи, суспільної історії, культури. Немає жодного етапу в людському житті, на якому би не позначались впливи на неї досконалості, гармонії, краси в їх різноманітних формах. Кожна епоха духовного розвитку людства характеризуються створеними ним предметами (артефактами), що втілюють історичні уявлення про досконалість, гармонію і красу і що стають загальнолюдськими надбаннями. Прекрасне є сферою свободи людини, бо саме в його сприйнятті та творенні людина реалізує всі свої кращі якості, можливості, і при тому вона чудово усвідомлює, що прекрасне постає і виявом її сутності, і стимулом до творчості, і навіть викликом в плані спонукання прагнути чогось вищого та кращого.

Дата добавления: 2015-05-26