Охарактеризуйте основні філософсько-світоглядні ідеї М. В. Гоголя

Буття у М. Гоголя постає власною персоною в безконечності п-вимірів разом, а не поступово, як це мислить наш розсудок, спрощено і витягнуто по час­тинках, одне за іншим, добиваючись своєї однозначності, яка постає «дурною безконечністю» і «дурною однозначні­стю» при зіставленні її зі справжньою великою істиною. З метою розкриття багатовимірності буття, особливо со­ціального, пов'язаного з життям людини і суспільства, Го­голь вводить новий набір археотипів, міфів, мовних понять-образів, прошарків боготворення, розкриває неправду з тим, щоб досягти вищої досконалості мистецтва, поступово дохо­дячи до питання про перехід від досконалості мистецтва до досконалості життя. Ціль творчості — оживити душу, роздмухати у людей жар душі, який починає згасати. Цього можна досягти не розумом, волею, а чуттями, емоціями, які здатні глибоко і жваво реагувати на життя. Цінним і виступає те мистецтво, в якому є сердечне чуття — поезія, пісня, музика, танець. На початку своєї літературної діяльності М. Гоголь звер­тається до народного життя, його побуту, історичного минулого, черпаючи в них матеріали для своїх творів, доводячи, що кожний народ має свій власний характер, а у кожної людини може бути свій шлях. М. Гоголю так само, як і іншим романтикам, властиві закоханість у природу, обожнення її, злиття з нею, використання її символів, пошуки абсолютної цінності і свідомості останньої межі в світі, через яку тільки й лежить шлях до нього. При­значення людини полягає в тому, щоб вносити у світ гар­монію, добро, красу, працювати над тим вічним, що є найдорожчим для нас, завдяки чому знайти своє місце в світі. Від праці, ведення господарства залежить добробут усієї держави, складається процес життя окремої люди­ни, бо робота і безупинний рух «скуплюють» тіло і здо­ров'я, розумові здатності і світ, бо, нарешті, в цьому люди­на виконує свої обов'язки і призначення, дані від Бо­га — працею добувати хліб свій. Звертаючись до природного і людського буття, М. Го­голь показує, що в природі відбувається все влад, мудро і гармонійно, тоді як у суспільстві (світі) панують безладдя, безглуздя, душевне господарство запущене, занедбане, за­паскуджене. Щоб поліпшити світ, виправити його, потрібно насамперед узятися за господарство не ма­теріальне, а господарство людської душі. З мукою роз­думуючи над метафізичними проблемами зла, Гоголь дохо­дить висновку, що зло і брехня глибші від переходу соціаль­них форм і мають свою реальність в самій глибині життя. Ключ до світу, життя лежить у власній душі людини. Причина зла, на його думку, знахо­диться в черствості і мертвості людини, якій бракує глиби­ни чуття, усвідомлення глибин і таємниць своєї душі, в якій мовчать її природні провідники, не бачать своєї кінцевої перспективи. Отже, людині потрібно пізнати саму себе, свої помилки, вади. Зробити це потрібно не для того, щоб нищити і руйнувати, а щоб спрямувати на добро. Засобом викриття хиб і вад людини Гоголь вибирає сміх. В останні роки життя М. Гоголь в пошуках правди і добра звертається до Бога. В ньому він вбачав світ почуттів, розуму, правди, світ, який несе із собою гармонію і закон, творить усе прекрасне. Ставлячи над усе любов, яка вища від тлінного, минулого, Гоголь закликав жити для любові, оскільки сама людина є витворенням любові Божої до неї.

Дата добавления: 2015-05-26