Окресліть вихідні ідеї Сократа, його найперші філо-кі тези, їх відмінність від тез софістів

Першими повернення проблематики від пізнання природи в напрямі людини та реалій її буття здійснили софісти — платні вчителі мудрості. Нагромаджене у філософії знання вони пустили у практику, почавши вчити риторики, мистецтва аргументації та доведення виправданості власної позиції. Їх більше цікавило саме це, а не пошук істини, але вони сприяли поширенню знань і поглибленню людських уявлень про суспільство, державу, людську доброчесність. Теза Протагора (481—411 рр. до н.е.) “людина є мірою усіх речей” вважається яскравим виявленням суб'єктивізму та релятивізму (принцип “все є відносним”) у позиції софістів.

Саме проти цих принципів виступив Сократ (469—399 рр. до н.е.), який вважав, що людина повинна ґрунтувати свою поведінку на надійних знаннях, які повинні бути остаточними, незмінними та завершеними; мінливі уявлення нашої душі слід вважати гадкою, але саме через їх мінливість вони не можуть бути підставою для виправданого життєвого вибору та поведінки людини. Справжні знання, за Сократом, слід шукати в собі, бо безсмертна душа людини, пройшовши повне коло “космічних перевтілень”, потенційно знає усе. Слід примусити її згадати забуте внаслідок вмирань та нових народжень, а для того треба поставити людину в ситуацію суперечності із самою собою. Це й робив Сократ у своїх нескінченних бесідах із сучасниками, бо вважав, що людина, яка через власні міркування зайшла в суперечність із самою собою, буде змушена відчувати внутрішню напруженість, прагнути розв'язати цю суперечність. У бесідах Сократ, як звичайно, ставив запитання, а співбесідник на них відповідав.Сократ розробив спеціальний метод “маєвтики” — пологодопомоги, але, бажав допомогти народитись справжньому знанню. Цей метод мав кілька особливостей. 1 -Сократ включав до нього цілу низку методик та прийомів (уподібнення, посилання на авторитети, аналогії,), які були спрямовані: привести людину до самосперечання. 2 -Роздуми Сократа стосувалися понять, що позначали принципи, засади, орієнтири людської поведінки (справедливість, знання, доброчесність,) Ці поняття не мали чуттєвих аналогів (не можна вказати на “справедливість”), а тому переводили міркування у русло духовних пошуків. 3 -Метод Сократа містив у собі досить відчутний елемент іронії. Іронія була зумовлена вмінням побачити за очевидним і нібито зрозумілим дещо зовсім неочевидне, але важливе, глибинне. Крім того, Сократ натрапив на один із парадоксів людського буття: досить часто люди не лише не прагнуть мати істину, а й відвертаються від неї, затуливши її чимось прийнятним, простим, зручним. Іронія Сократа, за його власними словами, була спрямована на доведення тези: справжньою мудрістю володіє лише Бог. Людська ж мудрість обмежена, а іноді — і самообмежена. Так і не знайшовши належного знання у своїх співбесідників, Сократ проголосив: “Я знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть і того”. Було би помилкою вважати дану тезу Сократа виявленням його тотального скепсису; звернемо увагу на те, що теза починається ствердно – “Я знаю”. Але про що знає Сократ? – Про своє незнання, а це свідчить, принаймні, про те, що у нього є критерій для того, що відрізнити справжнє знання від незнання; цей критерій ми вже позначили вище і також зазначили, що Сократ не зустрівся із такими людськими знаннями, яки б витримали належну перевірку на надійність. Проте вимогу ставитись до знання прискіпливо, виробляти критерії його оцінки, - все це можна вважати важливим і виправданим.

Сократа вважають уособленням філософії, і не лише тому, що він був виразником невпокореного духу, і також не тільки тому, що він шукав неочевидного, глибинного, початкового. Сократ жив так, як філософствував, а філософствував так, як жив

8. В чому полягає сенс введення Платоном поняття ідеї? Окресліть основний зміст філософії Платона.

Платон, кращий учень Сократа, поділяючи вихідні думки останнього, вважав, що вимогам Сократа щодо справжніх знань можуть відповідати ідеї — незмінні сутнісні основи буття усього сущого. Речі течуть і змінюються, міркував Платон, але світ не зникає; отже, в основі речей лежать деякі ідеальні незмінні сутності. Їх не можна побачити, але можна осягнути розумом, адже, розуміючи сутність речей, ми можемо впізнати їх у змінних образах та з'явленнях. Ідеї постають як умови переходу від сприйняття речей до їх осмислення.

Чим є ідеї за змістом? — Це миттєво схоплена повнота та єдність кожної речі. Можна було б сказати, що це є сукупність елементів, необхідних і достатніх для існування певних речей, якщо, знову-таки, побачити їх у необхідній єдності. “Єдине” у Платона є синонімом ідеї. Продовжуючи лінію міркувань своїх попередників, Платон відділив справжнє буття від того, що надано нам у сприйняттях. Світ ідей – це особлива, надчуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве. Речі — лише тіні ідей.

Але вже сучасники Платона почали справедливо вимагати показати їм ідеї (“стіл я бачу, але не бачу ніякої ідеї столовості”, — закинув Платонові один з його сучасників). Де і як існують ідеї? Чому ми можемо зруйнувати стіл, якщо в основі його буття лежить вічна ідея? У якому співвідношенні перебувають ідеї та речі? Ці проблеми для Платона виявилися невирішуваними до кінця, хоча він і запропонував кілька варіантів їх вирішення.

1-й варіант: ідеї існують як вихідні взірці для Бога – деміурга – творця та оздоблювача світу. Він як митець у своїх діях керувався ідеями – взірцями. Людина, пізнаючи речі, повинна за допомогою розуму піднестися над чуттям, що лише затемнює пізнання, до споглядання (в інтуїції) ідей.

2-й варіант: у пізнанні дійсності людина повинна поступово сходити від часткових ідей до більш загальних, поки не підніметься до першої ідеї, або “ідеї усіх ідей”— це ідея Блага, повного, досконалого завершеного буття. Складається вона з ідей Добра, Істини та Краси. Отже, в усьому, що існує, повинні бути закладені ці три хоронительки буття, а саме буття є Благо. Міра прилучення до буття і є мірою блага.

Відповідно до теорії ідей Платон розглядав людину (тіло — в'язниця для душі), суспільство, мистецтво і т.ін. Платона вважають одним із фундаторів утопічного мислення, бо він розробив проект “ідеальної” (а тому — і неможливої) держави, в якій, поряд із культом вищої мудрості (правити державою повинні філософи, бо вони здатні споглядати ідеї), він вводив певні елементи казарменного— тоталітарного правління (наприклад, кращою музикою вважались військові марші, воїни та службовці жили в загальних приміщеннях та ін.) В усякому разі можна стверджувати, що саме Платон відкрив світ умоглядного (теоретичного) бачення реальності, багато зробив для розуміння пізнання та людської діяльності. Крім того, Платон у 386 р. до н.е. відкрив в Афінах Академію — перший вищий навчальний заклад.

Платон – неперевершений мислитель античної філософії, його думки багато в чому визначили і визначають духовну атмосферу Європи, а їх учення окреслюють гранично відмінні орієнтири європейського мислення: Платон розробив екзистенціально-містичний тип мислення, багато в чому образний, символічний.

Дата добавления: 2015-05-26