Ох-зуйте суттєві риси теорії пізнання Дж. Локка. Що є для нього джерелами знання?

Англійський філософ Дж.Локк (1632—1704) постав засновником більш-менш розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування "вроджених ідей", посилаючись при цьому як на наукові данні, так і на спостереження над примітивними народами, здобуті в епоху географічних відкриттів. Від народження мозок людини являє собою, за Локком, “Tabula rasa” – чисту дошку, тобто в ньому немає нічого, окрім простої здатності бути органом пізнання і мислення. У такий спосіб Дж.Локк намагався дістатися до самих підвалин пізнання, не припускаючи попереднього знання готовим. До певної міри тут був присутній і намір засвідчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями. Дж. Локк вважав, що існує два джерела знань: відчуття, які дають нам прості ідеї (біле, овальне, солодке й т.ін.), і рефлексія — діяльність розуму, спрямована на зіставлення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі "складних ідей". Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) філософ вважав розрізняння та ототожнення. Найвищою складною ідеєю для Локка постає ідея субстанції, яка постає найбільш широким поняттям, що орієнтує людську діяльність та науку. Цікаво відзначити, що шлях утворення складних ідей, за Локком, повинен узгоджуватись із досвідом людської діяльності. Як і Т.Гоббс, Дж. Локк вважає, що загальне знання фіксується у мові, а не існує у вигляді позачуттєвої "мислячої субстанції" (остання не має дослідного підтвердження). Критикуючи раціоналізм, Дж.Локк спирається на здоровий глузд людини, апелює до чуттєвого досвіду і доходить висновку, що суб'єктно-об'єктні відносини у процесі пізнання виявляють різні за своїм характером якості речей. "Первинні" — протяжність, фігура, об'єм, рух і спокій. Це так звані об'єктивні якості, які притаманні самим речам, вписуються у закони механіки і пояснені через них. Решта якостей, зумовлена відчуттями людини (колір, смак, холод та ін.), є результатом діяльності нашого організму і насправді властивостей речей не передає. Вони "вторинні" і пов'язані з індивідуальними особливостями суб'єкту пізнання, виникають та існують лише в ньому. Тому є певні розбіжності в розумінні "вторинних" якостей кожною людиною. І в такому разі чуттєве знання поза рефлексією є вірогідним, а не достовірним. Неважко побачити, що думки Дж.Локка обертаються навколо все тих же питань – досвіду, дій розуму, джерела знань, тобто в цілому розмова йде про визначення умов отримання виправданих знань та запровадження мислення “здорового глузду”. Окрім того, Дж.Локк відомий в Англії як теоретик відомої англійської системи виховання, що передбачала поєднання фізичного, інтелектуального та морального виховання. Для останнього, на думку філософа, зберігають свою чинність положення християнської релігії.

В цілому філософію Дж.Локка відносять до емпіризму, проте його знаменита теза “Немає нічого в інтелекті, чого б не було у відчуттях” дає підстави вважати, що це емпіризм сенсуалістського плану, який отримав подальший розвиток в англійській філософії

20. Поясніть сенс і значення теорії вроджених ідей у філософії Нового часу. В чому полягає основна відмінність між нею і трактуванням людського розуму «Як чистої дошки»?

Оскільки, за Р.Декартом, пізнання залежить виключно від діяльності розуму, то ми повинні від самого початку припустити наявність в розумі певних ідей; Р.Декарт наполягав на наявності трьох видів ідей: 1) вроджених; 2) тих, що виникають з чуттєвого досвіду; 3) тих, що їх формулює сама людина. До вроджених ідей Р.Декарт відносить ідеї Бога, буття, числа, протяжності, тілесності і структурності тіл, свободи волі, свідомості й існування самих понять. Сюди входять і аксіоми логічного судження: "не можна одночасно бути і не бути", "з нічого не буває нічого", "ціле більше від своєї частини", "будь-яка протяжність є подільною", "лінія складається з точок", "у будь-якої речі є причина", "сумнів є актом мислення". Але ці ідеї людина знаходить в інтелекті не відразу і не просто: спочатку вона майже стихійно набуває певних знань у потоці життя, і може такими знаннями задовольнятися усе життя. Проте критичний підхід до знань скоріше засвідчує те, що абсолютна більшість стихійно набутих знань є ненадійними. Наукові знання повинні бути надійними, а тому вони не можуть виникнути стихійно. Причому цей метод, за Р.Декартом, повинен спиратися на дедукцію – виведення часткових ідей із вихідних ідей розуму, але для цього треба мати певні незаперечні вихідні ідеї. Їх Декарт зміг вивести шляхом застосування так званого методичного сумніву, тобто сумніву, спрямованого не на заперечення пізнання, а на його покращення. За Р.Декартом, ми можемо крок за кроком заперечувати все, що ми знаємо хоча б тому, що стихійно набуті знання із неминучістю є непевними та неповними; здавалося б, під критичним поглядом все стає хитким, проте, врешті, сам сумнів приводить нас до дечого безсумнівного. Р.Декарт пояснює це так: я можу сумніватися в усьому, проте не в тому, що я сумнівають, а коли я сумніваюсь, я мислю; звідси випливає знаменита теза філософа “Cogito ergo sum” – “Мислю, отже існую”. Декарт був впевнений у тому, що цю тезу ніхто і ніколи не зможе спростувати тому, що вона фіксує найперший момент у діяльності розуму, а поза розумом та розумністю не існує ніякого пізнання. Отже, Декарт фіксує своїми міркуваннями деякі важливі умови конституювання знання, і тому його сьогодні вважають одним із фундаторів епістемології. До того ж, ввівши свою тезу “Мислю, отже існую”, Декарт вперше визначив умову, за якою людина може постати у визначенні суб’єкта пізнання: для цього в самій собі людина повинна віднайти дещо, що спродуковане нею самою і що потім постає вихідним пунктом для будь-яких інших кроків пізнання. Дж.Локк постав засновником більш-менш розвиненої теорії пізнання у філософії Нового часу. Значну увагу він приділив запереченню існування "вроджених ідей", посилаючись при цьому як на наукові данні, так і на спостереження над примітивними народами, здобуті в епоху географічних відкриттів. Від народження мозок людини являє собою, за Локком, “Tabula rasa” – чисту дошку, тобто в ньому немає нічого, окрім простої здатності бути органом пізнання і мислення. У такий спосіб Дж.Локк намагався дістатися до самих підвалин пізнання, не припускаючи попереднього знання готовим. До певної міри тут був присутній і намір засвідчити принципову вихідну рівність всіх людей за можливостями. Дж. Локк вважав, що існує два джерела знань: відчуття, які дають нам прості ідеї, і рефлексія — діяльність розуму, спрямована на зіставлення й узагальнення простих ідей та утворення на їх основі "складних ідей". Найпершою, елементарною операцією рефлексії (мислення) філософ вважав розрізняння та ототожнення.

Дата добавления: 2015-05-26