Варіант № 23

1. Завдання системи безпеки праці. В психофізіології безпеки праці виділяють три головні взаємопов'язані фактори: людина, виробництво, система безпеки праці. Третя підструктура - система безпеки праці, яка спрямована на зниження рівня виробничої небезпеки та сприяє підвищенню захисту людини в праці. Система безпеки праці вирішує ряд головних завдань:

- сприяє забезпеченню загальної організації безпеки професійної діяльності;

- сприяє розробці й використанню індивідуальних та стаціонарних засобів захисту від небезпечних факторів;

- сприяє організації навчання безпечній роботі, виконанню правил безпеки праці, контролює готовність техніки та людей до небезпечної роботи;

- здійснює пропаганду й виконання безпечної праці.

В самій системі безпеки праці закладено велике коло заходів: від вдосконалення техніки й технологічних процесів, до організації різними шляхами безпечних умов праці взагалі, а також безпосередньо на кожному робочому місці, вже в процесі проектування техніки та умов професійної діяльності. Технічних принципів вирішення проблеми є досить багато, але до всіх засобів захисту (колективних та індивідуальних) ставиться вимога: виконуючи свої захисні функції, вони не повинні утворювати перешкод, а органічно вписуватись в професійну діяльність, технологічний процес, організацію виробництва.

Взаємодія підструктури системи безпеки праці та спеціаліста має три напрямки вирішення проблеми:

- створення й використання індивідуальних засобів захисту;

- розробка правил безпеки праці й навчання;

- пропаганда й виховання безпечної поведінки в праці.

Таким чином, на людину діє система безпеки праці, яка сприяє підвищенню професійної майстерності, її ефективності та безпечності, а мотивація безпечної праці забезпечує спеціаліста правилами, індивідуальними засобами захисту й таким чином додатково збільшує його захищеність.

Дія системи безпеки праці на виробництво виявляється в зменшенні виробничих небезпек, а також в зменшенні рівня їх дії завдяки стаціонарному захисту. Небезпечні фактори й засоби протидії їм формують виробничу небезпеку.

2. Сутність закономірностей Вебера-Фехнера

Закон Вебера - Фехнера - емпіричний психофізіологічний закон, що полягає в тому, що інтенсивність відчуття пропорційна логарифму інтенсивності стимулу.

В ряді експериментів, починаючи з 1834 року, Е. Вебер показав, що новий подразник, щоб відрізнятися за відчуттями від попереднього, має відрізнятися від вихідного на величину, пропорційну вихідного подразника. Так, щоб два предмети сприймалися як різні за вагою, їх вага повинна відрізнятися на 1/30, а не на x грам. Для розрізнення двох джерел світла по яскравості необхідно, щоб їх яскравість відрізнялася на 1/100, а не на x люмен і т. д. На основі цих спостережень Г. Фехнер в 1860 році сформулював «основний психофізичний закон», за яким сила відчуття пропорційна логарифму інтенсивності подразника:

де - значення інтенсивності подразника. - Нижнє граничне значення інтенсивності подразника: якщо, подразник зовсім не відчувається. - Константа, що залежить від суб'єкта відчуття.

Так, люстра, в якій 8 лампочок, здається нам настільки ж яскравіше люстри з 4-х лампочок, наскільки люстра з 4-х лампочок яскравіше люстри з 2-х лампочок. Тобто кількість лампочок має збільшуватися в однакове число разів, щоб нам здавалося, що приріст яскравості постійний. І навпаки, якщо абсолютний приріст яскравості (різниця в яскравості «після» і «до») постійний, то нам буде здаватися, що абсолютний приріст зменшується в міру зростання самого значення яскравості. Наприклад, якщо додати одну лампочку до люстри з двох лампочок, то здається приріст в яскравості буде значним. Якщо ж додати одну лампочку до люстри з 12 лампочок, то ми практично не помітимо приросту яскравості.

Можна сказати і так: відношення мінімального збільшення сили подразника, вперше викликаючого нові відчуття, до вихідної величини подразника є величина постійна.

Примітно, що повного паралелізму між інтенсивностями відчуття і роздратування не існує і в міжпороговому інтервалі інтенсивностей. Наприклад, беручи в руки книгу, ми, зрозуміло, відчуваємо її вагу. Отже, в даному випадку інтенсивність її ваги знаходиться в проміжку між нижнім і верхнім порогами. А тепер закладемо в книгу лист паперу; фізично вага книги збільшиться, тобто рівень інтенсивності роздратування підвищиться. Однак, взявши книгу в руки, ми це зміна її ваги не відчуємо. Збільшення ваги повинно досягти певного рівня, щоб ми могли це якось помітити. Величина приросту роздратування, необхідного для отримання цього ледве помітного розходження між відчуттями, називається порогом розрізнення. Роздратування, за інтенсивністю перевищує дану величину, називається запороговим, а роздратування з меншою інтенсивністю - підпороговим. Рівень порога розрізнення (високий чи низький) залежить від чутливості до розрізнення: чим вище чутливість до розрізнення, тим нижче поріг розрізнення.

Вебер першим звернув увагу (1834) на те, що поріг розрізнення буває двояким - абсолютним і релятивним і що дуже важливо відрізняти їх один від одного. Абсолютним порогом розрізнення називається приріст інтенсивності роздратування, необхідний для досягнення порогу розрізнення. Наприклад, якщо для того, щоб відчути ледь помітна зміна 2000-грамового ваги, до нього необхідно додати 200 грам, і тоді ця величина являє собою абсолютний поріг відчуття. Показник абсолютного порога не є постійною величиною і залежить від ваги основного подразника. Наприклад, якщо до основного подразника вагою в 2000 грамів слід додати 200 грам, то в разі 4000-грамового подразника 200 грам вже недостатньо - до нього треба додати більше.

Якщо цю ж величину (в нашому прикладі - 200 грам) висловити не в твердих фізичних одиницях вимірювання (у нашому прикладі - грамах), а числом, що виражає відношення між додатковим роздратуванням і основним роздратуванням, то отримаємо релятивний поріг розрізнення (у нашому прикладі вага основного подразника становив 2000 грам, а додаткового - 200 грам; відношення між ними становить 200/2000 = 0,1. Отже, релятивний поріг дорівнює 0,1).

Закон Вебера - Фехнера можна пояснити тим, що константи швидкості хімічних реакцій, що проходять при рецептируванні, нелінійно залежать від концентрації хімічних посередників фізичних подразників або власне хімічних подразників.

У XX столітті Стівенсом була доведена обмеженість закону Вебера-Фехнера, справедливого лише для середніх значень відчуття деяких модальностей. В цілому ж залежність носить характер загальної статечної функції зі змінним для кожного роду умов показником (Закон Стівенса).

3. Визначте фактори, які протидіють нервово-психічній напрузі

Нервово-психічна напруга (НПН) розглядається як загальна реакція організму при зміні стереотипу діяльності і найбільш різко проявляється при уявній або реальній загрозі життю або здоров'ю (Мерлін B.C., 1967; Наєнко Н.І., 1976).

Стан нервово-психічної напруги може проявлятись в зрушеннях 2-х форм: по типу наростання збудження або ж по типу розвитку гальмівних реакцій, крайні форми реагування залежать від індивідуальних якостей особистості або визиваються дуже гострими психічними чинниками.

Небезпека НПН для особистості та колективу криється в тому, що вона проявляється в дезорганізації поведінки, гальмуванні раніше напрацьованих навичок, неадекватних реакціях на зовнішні роздратування, труднощі в розподілі уваги, звуженні об'єму уваги та пам'яті, імпульсивних діях. Такі зміни в психічній сфері безумовно негативно позначаються на рівні працездатності та безпечної діяльності спеціалістів.

Особливістю поведінки в стані нервово-психічної напруги є її негнучкість, відсутність лабільності та пластичності. В той же час стереотипні дії протікають скоріше, з тенденцією до автоматизму. Тому й загальною характеристикою стану НПН вважається порушення структури складної професійної діяльності.

Фактори, які протидіють нервово-психічній напрузі (Рекомендації для попередження і усунення напруги):

1. Рекомендації тренування й підвищення кваліфікації, котрі сприяють не тільки підвищенню працездатності спеціалістів, але й зменшенню непотрібної емоційної напруги. Іноді розладдя в роботі виникає від незнання й недосвідченості, у зв'язку з чим виникають стресові ситуації.

2. Підтримка ритмічного виробничого навантаження. Встановлено, що нервове перенапруження й невротичні реакції частіше виникають у осіб, котрі беруться за безліч справ одночасно.

3. Вироблення у людей з дитячого віку чіткого переконання, що вони не зможуть уникнути стресових ситуацій, негативних емоцій, важких моментів в житті й на роботі.

4. Правильне трудове, психологічне, естетичне й етичне виховання, котре в значній мірі попереджує вірогідність виникнення конфліктних стресових ситуацій. Усвідомлення і спрямованість всіх працюючих на колективну працю.

5. Відволікання уваги від стресової ситуації, перекладання її на той вид діяльності, котрий більш за все цікавить або приваблює працівника.

6. Підтримка у працюючих керівниками цехів, відділів, лабораторій й усього виробництва інтересу до роботи на всіх рівнях управлінської і виконавчої ланки.

7. Створення на виробництві умов для виникнення позитивних емоцій.

8. Проведення відпустки в обстановці, яка відрізняється від тієї, де людина звичайно живе й працює. Для зменшення впливу хронічного емоційного стресу велике значення має характер відпочинку, спосіб проведення відпусток, канікул та їх своєчасність.

4. Розкрийте симптоми за якими визначається І ступінь перевтоми

Перевтомлення - це стан організму на межі патології, яке розвивається під впливом тривалої та невпинної роботи в стані стомлення або тоді, коли регламентуючий відпочинок між циклами роботи є недостатнім для відновлювання й характеризується об'єктивно-суб'єктивними ознаками стомлення, а в професійній діяльності з'являються грубі помилки в роботі. Таким чином, перевтомлення з'являється завжди в разі порушення режиму праці й відпочинку, що супроводжується відчуттям стомлення вже перед початком роботи, об'єктивним зниженням якісних та кількісних показників роботи з різким зменшенням рівня безпеки діяльності (наявність помилок професійної діяльності) і збільшенням періодів в динаміці працездатності.

I ступінь - початковий. Для нього характерно відсутність скарг чи зрідка людина скаржиться на порушення сну, що полягає у кепському засинанні і частих пробудженнях. Дуже часто відзначається відсутність почуття відпочинку після сну, зниження апетиту, концентрації уваги і рідше —зниження працездатності. Об'єктивними ознаками захворювання є погіршення пристосовності організму до психологічних навантажень і порушення найтонших рухових координаций. Ніяких об'єктивних даних нет.

Розгянемо даний ступінь перевтоми – І - детальніше - за 7 симптомами(за Корольчуком М.С.): 1)Зниження дієздатності – мале.2)Поява раніше відсутньої втоми при навантаженні – при посиленому навантаженні. 3)Компенсація зниження дієздатності вольовим зусиллям – не потрібна. 4)Емоційні зрушення – тимчасове зниження цікавості до праці. 5)Розлад сну – важко засинати або прокидатися. 6)Зниження розумової працездатності – немає. 7)Психогігієнічні заходи – упорядкованість відпоичнку, фізкультура, культурні розваги.

Дата добавления: 2015-05-26