Учасники відносин в сфері господарювання

Оцінку ефективності у різних сферах природоохоронної діяльності та її наслідків у різних галузях господарювання і соціальному комплексі (з урахуванням специфіки різних видів діяльності).

46. Основні завдання науково-технічного прогресу у сфері розв’язання екологічних питань. Основним завданням НТП у сфері розв‘язання екологічних питань і забезпечення екологічної безпеки розвитку людства є пошук, вироблення і впровадження у життя екологічно чистих і безпечних технології в усі сфери господарської діяльності, а власне:

– ресурсо- і енергозберігальні технології (виробництво і реалізація кінцевої продукції з мінімальним використанням енергії та речовини на всіх етапах виробничого циклу і з найменшим впливом на людину і навколишнє середовище); використання альтернативних менш шкідливих джерел енергії, палива та інших ресурсів;

– комплексі, маловідходні і безвідходні технології із замкнутим виробничо-споживчо-утилізаційним циклом;

– реутилізаційні (рециркуляційні) технології, в яких технологічний процес організований так, що відходи одного виробництва стають сировиною для іншого (технології послідовно замкненого циклу);

– біотехнології (сукупність методів і прийомів отримання корисних для людини продуктів та явищ за допомогою біологічних агентів – біофільтрів, біореакторів тощо);

– екологічні технології (технології, побудовані на основі процесів, характерних для природи, інколи як їхнє пряме продовження – контурне землеробство, безвідвальна обробка ґрунту та ін.): генна інженерія, мікробіотехнології адекватні природнім процесам; біологічні методи захисту сільськогосподарських рослин;

– очисні споруди та інше обладнання, спрямоване на повну утилізацію або знешкодження шкідливих викидів;

– прилади для поліпшення контролю за станом навколишнього середовища, техніко-інформаційне вдосконалення моніторингової мережі;

– геоінформаційні технології (ГІС-технології) для комплексного розв‘язання еколого-соціально-економічних проблем та ін.

47. Поняття про «загальну екологію» (біоекологію). Біоекологія вивчає відношення організмів та їх системних сукупностей (окремих істот, популяцій, біоценозів і т.п.) і навколишнього середовища. Вона складається з:

– екології особистостей (окремих живих організмів, істот одного біологічного виду), або аутекологія;

– екології популяцій (сукупностей істот одного виду з спільним генофондом), або популяційна екологія, демекологія;

– екологія угруповань (сукупностей взаємозв’язаних і взаємозалежних видів у межах певного життєвого простору), або екологія біоценозів (біогеоценозів), синекологія.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Коментар:

Цією статтею окреслено коло учасників відносин у сфері господарювання. Учасником господарських відносин може бути не будь-яка особа, яка має цивільну дієздатність, а тільки та, яка має особливості правового статусу такого учасника, що пов'язані із економічними чинниками участі в суспільному виробництві чи в його організаційному забезпеченні, з можливістю впливу внаслідок діяльності на господарську систему та економічні відносини в країні, соціальний добробут її громадян.

Правовий статус суб'єкта господарювання закріплений у розд. 2 "Суб'єкти господарювання" цього Кодексу. Цей статус визначається не юридичною формою, зокрема, юридичної чи фізичної особи, а тим, що суб'єкт відносин безпосередньо здійснює господарську діяльність, як діяльність у сфері суспільного виробництва, пов'язану з економічними, екологічними та іншими соціальними факторами, які складають добробут суспільства. Всі інші учасники господарських відносин мають певний зв'язок із господарською діяльністю чи її наслідками. Тому поняття суб'єкта господарювання та необхідність захисту його прав з боку держави отримали безпосереднє закріплення у ст. 13 Конституції України.

Фігура споживача безпосередньо не визначена Господарським кодексом України, хоча ст. 39 ГК України встановлює певні права споживачів. Чинні нормативні акти України дозволяють надати таке визначення споживача: це - юридична чи фізична особа, яка здійснює діяльність із придбання та використання товарів, послуг, робіт на відповідному товарному (товарних) ринку (ринках) для власного користування. Тобто головною ознакою споживача, як учасника певних відносин, є функціональна ознака - придбання та використання товарів для споживання. Встановлення особливого захисту споживачів з боку держави свідчить про те, що споживач виділяється як окремий учасник господарських відносин із міркувань публічних інтересів, оскільки саме від його вибору залежить оцінка діяльності суб'єктів господарювання та добросовісна конкуренція на ринку. При цьому врегулювання захисту прав споживачів - фізичних осіб у спеціальному Законі України "Про захист прав споживачів" з метою їх соціального захисту не зменшує функціональне значення споживачів - юридичних осіб, у тому числі суб'єктів господарювання, у підтримці стабільності та конкурентоспроможності економічної системи держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, - це органи, які мають повноваження щодо управління державною і комунальною власністю, що використовується у господарській діяльності, правового регулювання та контролю господарської діяльності.

Засновники суб'єктів господарювання або особи, що здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, визнаються учасниками господарських відносин, оскільки вони можуть здійснювати контроль та чинити вплив на господарську діяльність суб'єкта господарювання.

Дата добавления: 2015-05-26