Доведіть, щоП’єр Корнель – представник першого етапу французького класицизму. Розкрийте естетичні погляди Корнеля. З’ясуйте ідею громадського служіння у трагедії Корнеля «Сід»

Процес формування класицизму дав відчутні результати вже наприкінці 30-х років XVII століття. Основним жанром нового стилю стала класична трагедія, що зображувала ідеалізовані пристрасті та піднесених героїв.

Найвизначнішим представником класичної трагедії на першому етапі її розвитку був П'єр Корнель (1606—1684).

В історичному розвитку класицизм пройшов два етапи. Перший етап пов'язаний із розквітом монархії, коли абсолютизм сприяв розвитку всіх сфер суспільства. Головним завданням класицистів на цьому етапі було прославлення монархії, національної єдності держави під владою короля (Ф. Малерб, П. Корнель та ін.).

Цікаво, що в найвідомішій трагедії французького класицизму, яка стала свого роду еталоном жанру, — трагедії П'єра Корнеля «Сід» — були порушені майже всі його правила: замість доби дія відбувається близько тридцяти годин (єдність часу); замість палацу, який зазвичай забезпечував класицистам єдність місця, дія відбувається в межах цілого міста; єдність дії перебивається введенням епізодичного персонажа, не зв'язаного з головною дією, а ще Корнель порушував звичну для трагедії форму віршового мовлення.

"Сід". Свій твір Корнель назвав трагікомедією через її щасливий кінець, тим самим порушивши одну із найважливіших вимог класицистичної теорії— строго розмежовувати і не змішувати два основні види драматичного мистецтва — трагедію й комедію.

Всупереч усталеному погляду Корнель звернувся за сюжетом п'єси не до античних авторів, а до п'єси свого іспанського сучасника Гільєна де Кастро "Юність Сіда". У ній знаменитий персонаж іспанського героїчного епосу постав молодим і закоханим. Таким вія був і у Корнеля. Проте французький письменник створив не любовну, а героїчну драму, відтворюючи конфлікт між коханням і обов'язком. Основним прийомом композиції п'єси стала антитеза, за допомогою якої письменник виразив напружену морально-психологічну боротьбу між героями та у їх власній душі. Стрункий логічний розвиток дії у п'єсі, симетрично-контрастне співвідношення персонажів ще більше посилили напруженість драматичного конфлікту.

При цьому ясність та логіка не завадили відчуттю поетичності. Головні герої п'єс — Родріго та його кохана Хімена — ніби змагаються один з одним у благородстві та вірності обов'язку, діючи відповідно до "розумного обов'язку", але вони кохали одне одного, і це почуття знайшло своє відображення у монологах персонажів, у їх "розумних" вчинках, оскільки нерозумна, негідна поведінка здалися їм одночасно згубною і для любовного почуття. Кохання героїв стало суто героїчним. Лише патріотичний подвиг Родріго та казкове благородство і доброта короля Фернандо в кінцевому підсумку обіцяли щасливе єднання героїв у майбутньому.

Дата добавления: 2015-05-26