Визначте джерела (фольклорні, міфологічні, літературні) і новаторство «Пісні про Гайявату» Г. Лонгфело

Розкрийте філософський характер роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері». Проаналізуйте значення антитези та гротеску в художній структурі в романі.

На передньому плані не історичний, а вигаданий персонаж

Розкрийте новаторство В. Скотта в жанрі історичного роману. На прикладі роману «Айвенго» покажіть своєрідність художньої структури роману.

В. Скотт – засновник жанру історичного роману.

Модель історичного роману В. Скотта:

§ детальне змалювання історичного тла, побуту, звичаїв

§ точний опис місцевості

§ змалювання зовнішнього світу, але мало уваги психологічному опису

Описуючи, звертався до минулого

Маса етнографічних деталей

Його романи – музеї старовини

Використання місцевого колориту

«Айвенго» - формування англійської держави; боротьба між норманськими феодалами і саксами

Дія в часи правління Річарда І Левиного Серця (1119 р.)

Передмова – опис подій опис невідомого

опис персонажів, які поверталися з походу

Конфлікт:

Ø нормани || сакси (національний)

Ø боротьба принца Джона проти Річарда І

Проблеми:

· Держаної влади

· Завойовників і місцевих жителів

· Батьки і діти (Седрік Сакс і син)

Любовна пентаграма

Айвенго

Ребека Леді Ровена

Бріану де Брасі

В. Гюго (1802-1885) – представник французького романтизму, романтик з народження і до смерті.

Рано почав писати вірші (1813)

Любовні мотиви – провідні лейтмотиви.

«Собор Паризької Богоматері» - історичний роман (дія 1482 р. – часи владарювання Людовіка ХІ)

Дія – на площі, містерія П’єра грену ара (провалюється)

Новаторство: на арені люди різних прошарків суспільства; критичне ставлення до історичної науки (в історії є все крім самої історії)

Роман => 5 місяців

Галерея образів => прийом контрасту

Головне в образі – внутрішні характеристики

Головний образ – собор (усе в усьому, символ духовної вічності, символ християнської культури), його образ – гротесковий (поєднання химерного, жахливого і прекрасного)

Людовік ХІ відіграє другорядну роль – вальтерскотівська модель роману

Поема «Пісня про Гайавату» написана в 1855 році на основі легенд північноамериканських індіанців, у яких йшлося про людину дивного походження, послану до них, аби розчистити річки, ліси, рибальські угіддя і навчити людей ремесел. Племена знали її під різними іменами. Та всі вони вважали цю людину пророком, учителем. Так розповідав про основу поеми її автор.

Про долю Гайавати ми дізналися з оповіді індіанського Оссіана — музики Навада-га. У далекі часи жив могутній чарівник і богатир Меджеківіс, найголовнішим подви­гом якого було викрадення Священного Вампума у Великого Ведмедя Міше-Мокви, що був схожий на величезну скелю; що обросла мохом, і його боялися всі народи.

Сам Гонгфелло пояснив, що «Пісні про Гайавату» — це індійська «Едда», напи­сана на основі легенд, які панували в середовищі індіанців. Дослідники твердили, що в жодному іншому творі не знайшла такого повного відображення міфологія, яку не лише всі скандинавські народи, але й усі інші народи германської мовної групи вва­жали своєю найціннішою культурно-історичною і мистецькою спадщиною.

За жанром — це епічна поема; ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події та яскраві характери. У творі не було ліричних відступів, автор не ви­явив свого ставлення до вчинків героїв. Поема складалася з 22 частин і післямови.

В образі головного героя — індійського вождя Гайавати — можна знайти риси героїв і богів античного світу (Орфея, Геркулеса, Прометея, Діоніса, риси героїв європейського епосу і руських богатирів). Основна ідея твору Г. Лонгфелло — ви­раження одвічного прагнення людей жити в мирі, злагоді, добробуті, це заклик до братерства і єдності. «Пісня про Гайавату» — це славетний гімн миру, пройнятий думкою про подолання незгод між людьми, відмову від воєн в ім' я праці на щедрій землі. Батьком героя був Західний вітер Меджеківіс, матір'ю — місячна донька Ве-нона. Герой вивчав мову і звички птахів і звірів. Коли виріс, осягнув усе розумом, збагнув таємниці природи, мав прудкі ноги і могутні руки. Під час посту завжди молився про щастя і благо всіх народів.

Лонгфелло згадує про криваві розправи з індіанцями, але не це є головним для нього. Головним є заповіт Гайавати, який, відходячи на небо, заповідає своєму народу не чинить опір християнам. Апофеозом прийняття християнства індіанськими племенами завершається поема.

Дата добавления: 2015-05-26