Теорії грошей. Закон грошового обігу

Закон вартості та його функції. Теорії вартості.

Семінарське заняття

Законом розвитку товарного виробництва є закон вартості. Він регулює зв’язки між виробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умовах товарного виробництва. Закон вартості – це закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів здійснюється на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості. Закон вартостi виконує такі функції:

- регулює пропорції суспільного виробництва, оскільки на його основі проходить стихійний розподіл капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва;

- стимулює розвиток продуктивних сил, спонукаючи товаровиробника вводити нову техніку і вдосконалювати методи організації виробництва;

- обумовлює диференціацію виробників. Виробники, які домоглися зниження індивідуальної вартості своїх товарів порівняно з суспільною отримують додаткові прибутки, зміцнюють своє економічне становище. Виробники, в яких індивідуальна вартість товару більша за суспільну, не можуть покрити своїх витрат, зазнають збитків і банкрутують. Завдяки дії закону вартості суспільство звільняється від економічно неефективних господарств. А це в свою чергу прискорює науково-технiчний i суспiльний прогрес.

В економічній літературі є різні теорії вартості:

1) теорія граничної корисності.Гранична кориснiсть – це кориснiсть останнього екземпляра блага, який задовольняє найменшу (граничну) потребу. Вартiсть (цiна) товару безпосередньо залежить вiд рiвня насичення потреби в ньому. Вихiдним пунктом визначення вартостi є суб’єктивна оцiнка економiчної поведiнки iндивiдiв, а не суспiльно необхiднi затрати працi. Суспiльна оцiнка граничної корисностi встановлюється в умовах рiвноваги попиту i пропозицiї. В умовах нерiвноваги конкуренцiя зумовлює пiдвищення або зниження цiни вiдносно вартостi.

2) теорiя трудової вартостi, суть якої в тому, що в основi цiнностi лежить кiлькiсть затраченої працi. Основи вчення трудової вартостi заклали Смiт i Рiкардо. У Смiта цiннiсть має два значення: кориснiсть i можливiсть придбання iнших предметiв. Перше вiн називає цiннiстю в споживаннi, друге – в обмiнi. Це фактичне визнання споживчої i мінової вартостi. Речi, що мають велику цiннiсть у споживаннi, не цiняться в обмiнi. Мiнову цiннiсть Смiт визначає через працю. Вона є основою цiнностi в усiх сферах виробництва. Смiт оцiнює працю, як об’єктивну i як суб’єктивну. Кожний учасник обмiну одержує бiльше працi вiдносно своїх можливостей щодо виробництва одержуваного доходу, нiж вiддає. Так трактується поняття суб’єктивної цiнностi. Основу цiнностi становить праця, уречевлена в товарах. Цiннiсть Смiт визначає доходами. Смiт пробував з’ясувати причини вiдхилення ринкової цiни вiд природної. Природна цiна – це грошове вираження цiнностi. Ринкова цiна – це цiна, за якою продається товар.

На вiдхилення впливає попит i пропозицiя. Рiкардо теж розрiзняє споживчу i мiнову цiннiсть. Джерелом мiнової цiнностi є рiдкiснiсть i кiлькiсть працi, яка необхiдна для добування товарiв. Мiнова цiннiсть визначається тiльки працею. Рiкардо запровадив поняття абсолютна цiннiсть, яка визначається тiльки працею. У Рiкардо цiннiсть – це первинна величина, яка визначається працею i розподiляється на доходи. На цiннiсть впливає i капiтал, тобто праця, затрачена на знаряддя працi. Капiтал – це нагромаджена праця. Рiкардо теж розрiзняє природну цiну – цiннiсть товару i ринкову цiну, яка визначається попитом i пропозицiєю. Але за умов вiльної конкуренцiї ринковi цiни не можуть надовго вiдхилятись вiд природних.

3) теорія додаткової вартості (марксистська теорія). У цій теорії центральною проблемою є проблема виробництва додаткової вартостi, дослiдження якої розпочинається з товару. Маркс вважає, що споживча вартiсть товару характеризує товар як корисну рiч, а вартiсть дає можливiсть обмiнюватися на інші речi. Пропорцiї в процесi обмiну визначаються через порiвняння вартостей. Маркс довiв, що вартiсть товару визначається працею. Уречевлена праця вiдiграє пасивну роль в виробництвi товару, але її вартiсть вiдшкодовується живою працею. Жива праця не лише вiдтворює вартiсть засобiв виробництва, а й створює додаткову вартiсть, тобто надлишок вартостi товару над вартiстю спожитих засобiв виробництва i робочої сили.

Протиставляючи працю капiталу, Маркс робить висновок, що робiтник лише частину робочого часу витрачає на вiдтворення власної вартостi, решта часу йде на вiдновлення засобiв виробництва та створення додаткової вартостi. Маркс визначив двi форми додаткової вартостi – абсолютну i вiдносну. Пiд абсолютною вартiстю вiн розумiв збiльшення кiлькостi зайнятих та збiльшення тривалостi робочого дня, а пiд вiдносною - пiдвищення iнтенсивностi працi, що може стимулюватися новими формами органiзацiї працi. Спiввiдношення цих форм зумовлюється прогресом виробництва.

4) теорiя попиту i пропозицiї: реальна цiннiсть товару дорiвнює фактичнiй цiнi, яка встановлюється на ринку вiдповiдно до попиту i пропозицiї. На ринку вiдбувається спiвставлення попиту (корисностi) i пропозицiї (суспiльних затрат). Пiсля того, як ринок визначив цiну i кiлькiсть, цiна вiдповiдає суспiльно необхiдним затратам (вартостi).

Ринок формує ринкову цiну, що веде до встановлення рiвноваги мiж попитом i пропозицiєю.

Основними теоріями грошей є:

1) металічна теорія. Вона ототожнює грошовий обіг з товарним обігом і стверджує, що золото і срібло вже за своєю природою є грішми. Представники цієї теорії вважають гроші простим засобом обміну, а резервній функції металевих грошей надають фундаментального значення;

2) номіналістична теорія. Ця теорія заперечує товарну природу грошей і визначає їх як умовні знаки, що позбавлені внутрішньої вартості. За цією теорією гроші виникають як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменуванням;

3) кількісна теорія грошей. Основоположники цієї теорії пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними факторами, насамперед, зміною маси грошей в обороті. Основним в теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей. Чим більше грошей в обігу, тим вищі ціни і нижча вартість грошей. Впливаючи на ціни товарів, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси: зростання номінального обсягу валового національного продукту і національного доходу, платоспроможного попиту. В праці “Купівельна сила грошей” Фішер запропонував формулу рівняння обміну:

M*V =P*Q,

де М – кількість грошей;

V – швидкість обігу грошей за певний період;

P – середній рівень цін;

Q – фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за даний період.

З формули випливає, що P=M*V/Q, тобто рівень цін визначається масою грошей, швидкістю їх обігу та фізичним обсягом виробничого продукту. Український економіст Туган-Барановський в праці “Паперові гроші і метал” теж виклав свої погляди на теорію Фішера і зробив істотний внесок в розвиток кількісної теорії. Туган-Барановський довів, що на рівень цін впливають всі фактори, зазначені в рівнянні обміну. Зміни цін і кількості грошей знаходяться в оберненій залежності. Вплив кількості грошей на ціни здійснюється за такими напрямами:

· через зміну суспільного попиту на товари;

· через зміну дисконтного процента;

· через інфляційні очікування.

Вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей в країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях і швидкістю обігу грошей. Цим Туган-Барановський заклав основи теорії регульованих грошей, з якої виросла сучасна монетаристська теорія. Особливістю теорії Туган-Барановського є те, що загальний рівень цін і вартість грошей він пов’язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку;

4) кейнсіанська теорія. Ця теорія викладена в книзі ”Загальна теорія зайнятості, процента та грошей” Кейнс відкинув класичну кількісну теорію попиту на гроші. Він розглянув гроші як один з типів багатства і стверджував, що та частина портфелів активів, яку економічні елементи бажають зберігати у вигляді грошей, залежить від того, наскількі високо вони оцінююють властивість ліквідності. Тому й кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією “переваги ліквідності”. Ліквідність у Кейнса – це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Економічні агенти, купуючи активи, віддають перевагу більш ліквідним, побоюючись фінансових втрат. Люди бажають зберегти частину багатства у вигляді ліквідних грошових активів, таких як готівка, поточні рахунки до запитання, а не у вигляді активів менш ліквідних, але таких, що дають дохід (наприклад, облігацій). Саме цей спекулятивний мотив формує зворотній зв’язок між величиною попиту на гроші та нормою позичкового процента: попит на гроші зростає з падінням норми позичкового процента на ринку цінних паперів. Кейнс розглядає попит на гроші як функцію дво змінних величин. За інших однакових умов збільшення номінального доходу породжує збільшення попиту на гроші через трансакційні мотиви та мотиви обережності. Зниження норми позичкового процента також збільшує попит на гроші через спекулятивні мотиви. Кейнс був прихильником наявності великої кількості грошей в обігу, що, на його думку, мало впливати на зниження процентної ставки. Це, в свою чергу, стимулювало б зменшення «обережності ліквідності» та зростання інвестицій. На думку Кейнса, високий процент є перешкодою для перетворення грошових ресурсів на інвестиції, він захищає необхідність максимального зниження рівня процента як засобу заохочення використання нагромаджень на виробничі цілі.

Саме від Кейнса бере початок концепція дефіцитного фінансування. Дефіцитне фінансування на практиці означає відмову від політики збалансованого бюджету та систематичне зростання державного боргу, що, у свою чергу, передбачає використання інфляційних тенденцій як засобу підтримування ділової активності на високому рівні.

Отже, головними положеннями теорії Кейнса є:

а) вартість грошей – результат кількісного співвідношення маси грошей і маси товарів в обороті;

б) через процент та інвестиції Кейнс визначив шлях впливу кількості грошей на процес відтворення, а в процентній політиці Кейнс вбачав важіль монетарної політики держави;

в) концепція «керованих грошей» Кейнса базується на широкому державному регулюванні пропозиції грошей і спрямована на забезпечення стимулювання ефективного попиту;

5) теорія грошей Маркса. К. Маркс розумів гроші як товар, що нічим не відрізняється від інших товарів, які мають внутрішню вартість, але таку, що не впливає на відносні ціни товарів. Маркс поєднав теорію трудової вартості з теорією грошових відносин, визначив суть грошей як загального вартісного еквівалента. Маркс здійснив аналіз еволюції форм вартості і довів еволюційне подходження грошей, визнав за грішми 5 функцій, дослідив питання про роль грошей в структурі загальноекономічного процесу суспільного відтворення. Маркс однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. Що стосується повноцінних грошей, то Маркс вважав, що їх в обороті може бути певна, об’єктивно зумовлена кількість. Якщо в обороті з’являються зайві гроші, то вони автоматично вилучаються в скарби, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса грошей поповнюється за рахунок скарбів, а ціни залишаються незмінними;

6) монетариська теорія. Ця теорія виникла в 60-х роках XXст. (засновником був Фрідмен) в зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції. Основними положеннями монетаризму є:

- вільна ринкова економіка, що базується на приватній власності, здатна до нового саморегулювання;

- грошова сфера є відносно самостійна, відокремлена від сфери реальної економіки;

- грошова сфера повинна бути центральним об’єктом державного регулювання, що дає можливість створити сприятливі умови для повної реалізації можливостей ринкового механізму саморегулювання;

- номінальний обсяг валового національного продукту перебуває у тісному зв’язку з інвестиціями та нормою процента. Динаміка валового національного продукту йде за динамікою маси грошей в обороті;

- регулювання пропозиції грошей є способом попередження криз;

- грошовий фактор впливає не стільки на ціни, скільки на обсяг номінального ВНП;

- нарощування пропозиції грошей само по собі приводить до зростання попиту і тягне за собою розширення номінального ВНП.

Держава повинна підтримувати помірне постійне збільшення пропозиції грошей пропорційно до середньорічних темпів зростання ВНП та очікуваної інфляції. Згідно з цим правилом приріст маси грошей визначається за рівнянням Фрідмена:

_DM = _DP + _DY,

де _DM – середньорічний темп прирісту маси грошей;

_DP – середньорічний темп очікуваної інфляції;

DY – середньорічний темп приросту номінального валового національного продукту. Маса грошей повинна коливатися в межах 3-5%.

Щоб уникнути кризових явищ необхідно регулювати емісію грошей. Емісія грошей – це випуск в обіг нових грошей.

Грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів, а підпорядковується своєму специфічному закону. Кількість грошей, яка потрібна для обігу визначається законом грошового обігу. Його суть заключається в тому, що кількість грошей, яка потрібна для обігу прямо пропорційна сумі цін усіх проданих товарів і обернено пропорційна кількості обігу однойменних одиниць грошей.

К_гр = Ц_с – К +П – ВП

О

К_гр – кількість грошей;

С_ц – сума цін проданих товарів;

К – товари, продані в кредит;

П – платежі, для яких наступив строк оплати;

О – кількість обертів грошей;

ВП – взаємопогашені платежі.

Основними елементами закону є товарна маса, рівень цін і швидкість обертання грошей. Кількість грошей залежить від рівня цін і від швидкості обертання. В умовах функціонування повноцінних грошей в обігу знаходилась тільки необхідна кількість грошей. Роль регулятора стихійно виконувала функція грошей як засобу платежу. Поява в обігу паперових грошей викликала появу закону обігу паперових грошей. Суть цього специфічного закону в тому, що кількість грошей в сфері обігу дорівнює кількості золотих грошей, необхідних для нормального функціонування товарообороту. Цей закон діяв в умовах, коли основою грошової форми вартості було золото.

Дата добавления: 2015-05-26