Самостійна робота. Суть, причини виникнення та соціально-економічні наслідки інфляції

Суть, причини виникнення та соціально-економічні наслідки інфляції. Економічні, соціально-політичні та фінансові методи стабілізації валют. Особливості інфляції в економіці України.

Інфляція – це складне, багатостороннє явище, причини якого криються у взаємодії факторів сфери виробництва і сфери грошового обігу. Інфляція - це знецінення грошей. Термін “інфляція” походить від латинського Inflatio, що означає здуття. Вперше з’явився в Північній Америці в 19 ст. і означав процес збільшення обсягів паперово-грошового обігу. Внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою порушується закон грошового обігу, зростають товарні ціни і гроші втрачають свої функції. Але не всяке підвищення цін є інфляцією. Якщо підвищення цін відбувається за рахунок подорожчання сировини, електроенергії, покращення якості продукції, то в цьому випадку обезцінення є результатом росту цін. Якщо ж підвищення цін відбулось внаслідок грошової і кредитної емісії, то таке зростання цін є результатом обезцінення грошей. Розрізняють грошові і негрошові фактори інфляційного зростання цін. Грошовими факторами є: переповнення сфери обігу надлишковою масою грошей, які виникли внаслідок емісії грошей, що використовувались для покриття бюджетного дефіциту. Негрошові фактори – це фактори, пов’язані з структурними диспропорціями суспільного відтворення, витратним механізмом господарювання, недосконалою податковою політикою, ЗЕД та ін.

Причини інфляції:

- дефіцит товарів і послуг;

- диспропорції у суспільному виробництві між товарами групи А (засоби виробництва) і товарами групи Б (предметами споживання);

- мілітаризація економіки, збільшення витрат виробництва;

- монополізація економіки;

- дотація державою нерентабельних підприємств, колгоспів, неефективне капітальне будівництво;

- руйнування старої грошової кредитної і фінансової системи та запізніле формування нової системи;

- розлад системи безготівкових розрахунків;

- надмірний податковий тиск;

- політика дешевих грошей НБУ;

- популістські економічно необгрунтовані постанови Верховної Ради України про збільшення дефіциту бюджету;

- діяльність великої кількості посередників між виробниками і споживачами.

Зовнішніми факторами інфляції є:

- зростання цін на імпортні товари і послуги;

- “доларизація” економіки;

- структурні світові кризи;

- негативне сальдо торгового і платіжного балансу.

Є такі види інфляції:

1. За темпами зростання:

а) повзуча інфляція – це інфляція, при якій темпи зростання цін досягають від 10% в рік. Суб’єкти ринку не відчувають надмірного випуску грошей і використовують їх для нагромадження. Така інфляція не має негативних наслідків;

б) галопуюча інфляція – це інфляція, при якій зростання цін досягають від 10 до 100 % в рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін. Вона спричиняє випереджальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією. Відбувається спад виробництва, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Розбалансовується економічна рівновага. Гроші з сфери нагромадження переходять в сферу обігу. Виникають “гарячі гроші”, прискорення обороту яких стає додатковим стимулятором інфляції. Зростає кількість бартерних операцій. Держава прагне припинити емісію грошей, але поглиблення кризи заставляє вдаватись до нових емісій;

в) гіперінфляція – це інфляція, при якій темпи приросту цін перевищують 50 % за місяць і сягають 100% і більше за рік. Вона пов’язана з політичним хаосом. На стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін у всіх секторах економіки, що спричиняє несправедливий розподіл доходів. Поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються стихійні процеси в економіці, які призводять до зростання економічної, соціальної та політичної нестабільності. Реальний попит на гроші спадає, що знижує їх купівельну спроможність. Одночасно збільшується попит на товар, що приводить до зростання цін. Емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Грошові заощадження стають незахищеними. Інфляція роз’їдає реальну вартість активів, бо знецінюються також цінні папери, страхові поліси, депозити. Звужується внутрішній ринок, спотворюється структура попиту, посилюється спекуляція, розширюється “тіньовий бізнес”.

2. За характером прояву:

- відкрита – це інфляція, що розвивається вільно і ніким не стримується;

- прихована – це інфляція, яка стримується державою.

3. За ступенем прогнозування:

- очікувана – це інфляція, яку можна спрогнозувати на будь-який період часу;

- неочікувана – це інфляція, яка характеризується раптовим стрибком цін, зумовленим збільшенням під впливом інфляційних очікувань суспільного попиту населення на споживчі товари, виробників – на сировину і засоби виробництва.

4. Залежно від переважаючого впливу факторів:

а) інфляція попиту – це інфляція, яка призводить до перевищення попиту існуючої пропозиції товарів і послуг. Визначальним чинником є зростання пропозиції грошей.

Б) інфляція витрат – це інфляція, пов’язана зі збільшенням витрат виробництва (зростання заробітньої плати, витрати на енергетичні та сировинні ресурси,, падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва, зростання галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці).

Інфляція призводить до відчутних наслідків у соціальній та економічній сферах суспільного життя. У соціальній сфері наслідками інфляціями є:

- створення передумов для перерозподілу доходів між працівниками та підприємцями на користь останніх;

- збільшення прибутків підприємців та зменшення реальних доходів робітників; - підвищення зарплати не поліпшує матеріального становища населення;

- загальна невпевненість підприємців у перспективі свого економічного становища;

- загострення соціальних суперечностей;

- політична і соціальна нестабільність в суспільстві.

Негативними наслідками інфляції в економічній сфері є:

- посилення диспропорції розвитку суспільного виробництва;

- спрямування позичкових капіталів в галузі з швидким зростанням цін; - посилення економічного ризику інвестицій, що викликає скорочення нових інвестицій і затухання науково-технічного прогресу;

- зростання ціни робочої сили повільніше, ніж ціни засобів виробництва;

- скорочення платоспроможного попиту населення;

- затоварення виробництва;

- відплив капіталу з виробничої сфери в торгівлю, де інфляційне зростання цін підсилюється спекуляцією;

- прискорення обігу капіталу та зростання прибутків;

- розрив сталих господарських зв’язків між економічними суб’єктами;

- нераціональні перевезення товарів;

- перерозподіл багатства в суспільстві: суб’єкти, що одержали надприбутки, вміщують свої доходи в реальні цінності (земельні ділянки, золото, будівлі, ювелірні прикраси);

- згортання комерційних кредитів, бо кредиторам невигідно продавати свою продукцію з відстрочкою платежу;

- зростання обсягів бартерних операцій;

- уповільнення товарообороту;

- нестача платіжних засобів;

- недостача основного і оборотного капіталу;

- криза неплатежів;

- зменшення реальної вартості всієї суми державних доходів;

- падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня;

- стримування припливу іноземного капіталу;

- погіршення платіжного балансу країни.

Інфляція в Україні має свої особливості. Це пояснюється не лише структурною розбалансованістю економіки, але й нераціональним співвідношенням галузей, що працюють на виробничий і споживчий ринок. Інфляція в Україні зумовлена:

Ø невиваженою первинною емісією;

Ø диспропорційністю в структурі економіки;

Ø витратністю економіки;

Ø залежністю українських виробників від товарів критичного імпорту;

Ø неефективністю безготівкової системи розрахунків;

Ø від’ємним сальдо зовнішньої торгівлі.

Поскільки інфляція має негативні наслідки, її необхідно стримувати в розумних межах. Антиіфляційна політика проводиться за кількома напрямками:

Ø дефляційної політики (регулювання попиту);

Ø політики доходів;

Ø за двома напрямками одночасно.

Дефляційна політика включає методи обмеження платоспроможного попиту через фінінсовий і кредитно-грошовий механізм. Держава скорочує витрати державного бюджету на субсидії підприємствам, соціальні потреби, інфраструктуру, потреби ВПК, посилює податковий тиск на доходи. Щоб мобілізовані через податки кошти знов не надходили в обіг через державні витрати, держава зменшує витрати невиробничого призначення. Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція та лімітування випуску готівки. Підвищуючи ставку банку, збільшуючи норму обов’язкових резервів, держава скорочує банківське кредитування економіки. Ця політика посилює напруження в суспільстві, викликає загрозу економічних спадів.

Політика доходів передбачає державний контроль за зарплатою і цінами, який зводиться до фіксації зарплати і цін на певному рівні або встановлення темпів їх зростання в певних межах. Поскільки цей метод веде до появи товарного дефіциту, викликає незадоволення урядовою політикою, то більшість розвинутих країн відмовилися від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямували свої антиіфляційні заходи на відтворення сприятливих умов для дії законів ринку і стимулювання приватного підприємництва. Це:

- проведення жорсткої антимонопольної політики;

- заохочення ринкової конкуренції;

- скорочення державної підтримки малорентабельних підприємств і галузей;

- введення гнучкої податкової політики;

- зростання грошових заощаджень населення.

Україна з метою стабілізації грошового обігу проводить такі економічні антиінфляційні заходи:

- прискорення науково-технічного прогресу;

- вдосконалення структури виробництва;

- конверсія виробництва – це переоснащення підприємств військово-промислового комплексу на випуск мирної продукції;

- розвиток малого і середнього бізнесу;

- приватизація;

- податкова реформа;

- фінансово-кредитна реформа;

- вдосконалення інвестиційної політики;

- зменшення витрат на управління;

- зменшення витрат тіньової економіки (неконтрольованої державою).

Важливе значення має правильний вибір методу стабілізації національньої валюти. Такими методами є:

1) нуліфікація – це оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними і вилучення їх з обігу. Цей метод використовується в умовах надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей. Таким методом користуються за радикальної зміни влади або для створення власної грошової системи;

2) девальвація – знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Вона проявляється в підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти. Девальвація стимулює експорт, проте робить імпорт дорожчим, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Девальвація може проводитись як метод валютної політики держави з метою впливу на розвиток ЗЕД: посилення демпінгу, врегулювання платіжного балансу. Прикладом девальвації є знецінення гривні по відношенню до долара. За режиму плаваючих курсів девальвація здійснюється стихійно;

3) ревальвація – підвищення курсу національної валюти щодо іноземних валют. Головна причина ревальвації – тривале активне сальдо платіжного балансу, що означає наявність дефіциту у партнерів. Ревальвацію може спричинити валютна спекуляція, значне фінансування в рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, бо іноземні імпортери змушені давати більше валюти за ревальвовану. Одночасно стає дешевим імпорт, бо для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Для населення ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниження цін і гальмує інфляцію, але з іншого боку, зменшує експорт, що створює реальну загрозу безробіття. І девальвація і ревальвація – явища однаково небажані. Політика регулювання повинна бути такою, щоб і інтересам експортерів не заважати і стабільність національної валюти утримувати.

З метою боротьби з інфляцією необхідно викорінити ті причини, які її породжують. Повністю зупинити інфляцію неможливо.

Дата добавления: 2015-05-26