Самостійна робота. Об’єктивна необхідність і реальні можливості переходу України до ринкових відносин

Об’єктивна необхідність і реальні можливості переходу України до ринкових відносин. Становлення різних форм власності у перехідній економіці. Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі економіки.

Перехід від однієї економічної системи до іншої породжує особливий, перехідний стан національної економіки. Цей пе­рехід не може відбутися миттєво, а займає тривалий історич­ний період, який може тягнутися навіть кілька десятиліть. Пе­рехідній економіці притаманні деякі особливі риси. У ній взаємодіють старі й нові економічні форми та відносини. В Україні на початку 90-х років криза державної власності й директивно-планової системи регулювання поєднувалася з виникненням різних форм приватної влас­ності й формуванням ринкового механізму регулювання.

У перехідній економіці, зокрема на ранній її стадії, знижуються обсяг національного виробництва, доходи населення і зростає рівень безробіття, внаслідок чого в суспільстві може посилюватися соціальна напруженість.

Перехід вітчизняної економіки до ринкових відносин почався в першій половині 90-х років у вкрай несприятливих умовах. По-перше, Україна успадкувала від СРСР економіку з архаїчною колоніальною відтворювальною структурою. Економіка СРСР розвивалася під впливом догми про переважання зростання засобів виробництва (І підрозділ) порівняно з виробництвом предметів споживання (II підрозділ). Розши­рення 1 підрозділу відбувалося фактично на незмінній технологічній основі. За цих умов значна й постійно зростаюча частка інвестицій спрямовувалась у галузі важкої промисловості. Відповідно зменшувалася частка інвестицій у житлове будівництво та соціальну інфраструктуру. Ця тенденція простежувалась у промисловості, де в загаль­ному обсязі продукції провідне місце належало засобам виробництва, (група "А"). У 1990 p. їхня питома вага становила близько 90% основних виробничих фондів. На гру­пу "Б" припало менше третини продукції промисловості. У цій украй спотвореній структурі економіки провідну роль відігравав військово-промисловий комплекс.

Україна успадкувала надмонополізовану економіку. Економіка СРСР формувалася під впливом ще однієї догми — про переваги великого машин­ного виробництва. Ця теза була зведена в абсолют і вважалася правильною для всіх галузей економіки. Якщо в окремих галузях (наприклад, у металургії, енергетиці) висока концентрація значною мірою виправдана, то в більшості галузей з перервним виробництвом "кон­центрація задля концентрації" не тільки не виправдана, а й неефективна та шкідлива. Це ускладнює систему управління виробництвом і постачання сировини, напівфабрикатів тощо. Крім того, надмірна концентрація виробництва лягає важким тягарем на транспортну мережу країни і має тяжкі економічні наслідки. Так, концентрація важкої індустрії України в Придніпров'ї та в Донбасі довела ці регіони до стану екологічної катастрофи. Великі підприємства, стаючи мо­нополістами у своїх галузях, гальмують науково-технічний прогрес.

По-третє, Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який пе­ребував у стані стагнації не менше 20 років. Переважна більшість підприємств підтримувала базовий рівень виробництва нарощуванням обсягів капітального ремонту. Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину. На початку 90-х років термінової заміни потребувало понад 25% загального обсягу основних фондів, у тому числі 40% машин і устаткування.

По-четверте, вітчизняна економіка характеризувалася надзвичайно високим, навіть для країн з командною економікою, ступенем одержавлення. а легального. приватного сектора майже не існувало. Насаджувалися колективістські настрої й цінності, пов'язані з неринковою еко­номікою, стримувались та переслідувались господарська ініціатива і підприємливість. У населення формувались гіпертрофовані уявлення про економічну та соціальну роль держави.

Все це в поєднанні з непослідовністю у проведенні реформ, боротьбою вико­навчої й законодавчої гілок влади, неготовністю значної частини населення до життя в умовах ринкової економіки та незаінтересованістю значної частини керівної еліти, особливо регіональної, у будь-яких змінах спричинилося до того, що економічна ситуація в Україні залишається складною.

Вітчизняна модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, характеризується сильною регулятивною роллю держави. Навіть після при­ватизації значної частки власності держава ще володіє потужним сектором в еко­номіці. Питома вага дрібного й середнього приватного підприємництва залишається порівняно незначною. Досі зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності.

Форми приватної власності, які складаються в Україні, помітно відрізняються від тих, які існують у розвинутій ринковій економіці. Основна частина приватизо­ваних, тобто формально приватних, підприємств перебуває під контролем держа­ви і трудових колективів, що означає відсутність ефективного приватного власника.

Чимала частина населення схильна до державного патерналізму — не­обгрунтованого перебільшення ролі держави в перерозподілі доходів. Багато хто надихається споминами про неринкові форми привласнення — безплатні вищу освіту, медичне обслуговування, низьку плату за житлово-комунальні послуги і т.д. Все це стримує розвиток ринкових відносин і несприятливо впливає на фор­мування ринкової економіки в Україні. Високий рівень криміналізації економічного життя, зумовлений конфліктами в ході перерозподілу власності і зростанням корупції, також спотворює вітчизняну модель ринкової економіки. На формування вітчизняної моделі ринкової економіки несприятливо впливає енерге­тична залежність від інших країн. За рахунок власного видобутку різних видів палива Ук­раїна задовольняє лише третину своїх потреб. В основному Україна ввозить паливо з Росії (невелика кількість газу надходить із Туркменистану). Імпорт нафти та газу — це головна стаття дефіциту платіжного балансу та зростання зовнішньої заборгованості країни. Україна має якнайшвидше віднайти джерела для забезпечення енергетичної незалежності. Для цьо­го є всі необхідні передумови. Україна може збільшити свої газові ресурси до 50 млрд м³ (30 млрд одержати за рахунок власного видобутку та 20 млрд м³ - за рахунок оплати Росією та Туркменистаном транспортування газу через територію України). Нафтовидобувна і нафто­переробна промисловість потребує радикального технічного переоснащення. Необхідні по­шуки нових покладів, а також видобуток нафти за новими технологіями зі старих родовищ.

У сучасних умовах розвиток ефективних ринкових відносин в Україні стри­мується погіршенням галузевої структури національної економіки. У вітчизняній еко­номіці майже вдвоє скоротилася частка перспективних галузей — машинобудування та харчової промисловості й аж у 8 разів — легкої, водночас більш як у 2 рази зросла питома вага такої неперспективної галузі, як чорна металургія. Крім того, на розвиток вільного ринку несприятливо впливають низька конкурентоспроможність більшості галузей обробної промисловості, неефективне сільськогосподарське виробництво, невеликі обсяги інвестування тощо.

Однак навіть така перехідна економіка є кроком уперед порівняно з команд­но-адміністративною системою. У 2000 р. Україна істотно наблизилася до макроекономічної стабілізації. Обсяг національного виробництва почав зростати.Це дає підстави для сподівань, що з перебігом часу в Україні сформується зріла модель ринкової економіки. Ця модель, на нашу думку, базуватиметься на індивідуалістсько-зважених цінностях, притаманних українській нації.

Аграрний сектор посідає важливе місце в економіці України. Від його розвитку залежить нормальне функціонування всього господарства й життя країни. На сучасному етапі аграрний сектор переживає економічну кризу. Глибока економічна криза в Україні лише деякою мірою може пояснюватись об’єктивною необхідністю спаду виробництва через здійснення радикальних економічних перетворень. Ця криза зумовлена й іншими об’єктивними чинниками, вплив держави на які неможливий, або ж надто обмежений. Головною причиною глибокої і затяжної економічної кризи в Україні, включаючи й аграрну сферу, є суб’єктивний чинник – здійснення не завжди достатньо обгрунтованих заходів для перебудови економічної системи та механізмів їх реалізації, а також низький організаційний рівень втілення цих заходів у життя.

Зниження показників виробництва продукції сідьського господарства можна пояснити нижчим рівнем використання землі селянськими (фермерськими) господарствами порівняно з господарствами суспільного сектора.

Причинами кризи аграрного сектора є:

- зволікання на місцях з проведенням структурних реформ в АПК;

- послаблення державної підтримки сільськогосподарських виробників в перехідний період;

- відсутність необхідних кредитних вкладень;

- порушеня паритетності міжгалузевого обміну;

- звуження внутрішнього ринку через зниження платоспроможності населення;

- порушення диспаритету цін на сільськогосподарську і промислову продукцію;

- відрив економіки АПК від фінансової системи.

Поглиблення кризових явищ в сільськогосподарському виробництві супроводжується зниженням родючості земель, погіршенням структури матеріально- технічних засобів, втратою генетичного потенціалу. Знижується вміст гумусу в грунтах, підвищується кислотність грунтів, розширюються площі засолених земель, порушується економічно допустиме співвідношення площ, що викликає деградацію грунтів, погіршується стан меліорованих земель. Не проводиться оновлення машинно-тракторного парку. Останнім часом кількість тракторів зменшилась на 20%, зернозбиральних, кормозбиральних комбайнів – на 22%, вантажних автомобілів – на 10%. Наслідками кризової ситуації стало зниження обсягів виробництва продукції сільського господарства: виробництво продукції рослинництва скоротилось за 10 років на 39 %, тваринництва – в 2 рази. Виробництво зерна зменшилось на 48 %, цукрових буряків – на 65 %, соняшнику – на 12 %, плодів і ягід – на 59 %. Поголів’я ВРХ скоротилось на 52 %, в т. ч. корів – на 30 %, свиней – на 41 %.Виробництво молока зменшилось на 10,8 млн. т., м’яса – на 2,7млн. т. Рівень збитковості в сільському господарстві – дорівнює 30 %, в т. ч. в тваринництві – 49,7 %. Рентабельним залишилось тільки виробництво зерна і соняшнику. Істотно знизилися обсяги переробки сільськогосподарської продукції. Заготівельним організаціям продано лише 25 % продукції олійних культур, молока – 21 %, худоби і птиці – 16 % від виробленої кількості. Обсяги виробництва цукру знизилися за 10 років з 5,4 млн. т. до 1,9 млн. т.

З метою призупинення спаду сільськогосподарського виробництва і нарощування агропромислового виробництва на селі проводяться економічні реформи, які передбачають формування багатоукладної економіки шляхом розвитку різних форм власності та господарювання, утворення повноцінних суб’єктів ринкових відносин. Закон України “ Про форми власності на землю” передбачає державну, колективну й приватну форми власності. Основою економічних реформ на селі є земельна реформа. Мета земельної реформи в Україні – спрямувати процес приватизації на формування конкурентоспроможного підприємництва. Результатом земельної реформи є трансформація сільськогосподарських підприємств за трьома напрямками. Перший – поділ господарств на дрібніші самостійні виробничі підрозділи, - сімейні, фермерські господарства, партнерства, кооперативи. Другий – формування великих господарств, де збереглись кваліфіковані енергійні кадри, які мають потенційну здатність і бажання інтенсифікувати виробництво. Третій напрям – неминучий шлях, коли частина господарств збереже форму колективного підприємства.

Сьогодні в Україні завершено перший етап земельної реформи – проведено роздержавлення землі і передано її у власність колективних господарств. Аграрна реформа в Україні поки що не торкнулась глибинних основ колективної власності, а зміна власника ще не означає появу ефективного господаря. Потрібно, щоб запрацював механізм функціонування пайових відносин у середині приватизованих підприємств, насамперед, через постійну щорічну виплату власнику паю дивідендів у грошовому чи натуральному вигляді, що часом переросте у своєрідний критерій почуття господаря.

Про підсумки земельної реформи свідчать дані про те, що 10 років у безстрокове володіння передано 7млн. га землі або 17%. Розподіл сільськогосподарських угідь між землекористувачами України подається в таблиці:

Землекористувач	Сільськогосподарські угіддя
тис. га	%	тис. га	%
всього
в тому числі: державні - всього		23,5		6,3
з них радгоспи		12,7		1,1
Колективні		68,5		74,4
інші організації		1,5		2,9
Особисті селянські і фермерські господарства		6,5		16,4

Національна програма розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села до 2010 р. визначила основні напрямки розвитку АПК:

- формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення вільного розвитку малого бізнесу, вдосконалення відносин власності на землю та засоби виробництва;

- забезпечення опосередкованого державного регулювання економіки агропромислового виробництва з економічною свободою підприємств;

- державна підтримка розвитку АПК на основі освоєння цільових державних програм;

- забезпечення захисту вітчизняних товаровиробників, формування інфраструктури ринку, входження АПК в світове господарство;

- вдосконалення ринкових механізмів цінового регулювання, кредитно – фінансової та податкової політики;

- спрямування інвестицій на відновлення та розвиток ресурсного потенціалу сільськогосподарського виробництва;

- прискорений розвиток сільськогосподарського машинобудування та хімічної промисловості для забезпечення сільськогосподарського виробництва технікою, мінеральними добривами, засобами захисту рослин, препаратами ветеринарної медицини;

- продовження земельної реформи з першочерговим вирішенням питань прав власності на землю;

- раціональне використання земель, їх охорона, вжиття заходів для оптимізації структури угідь;

- освоєння новітніх ресурсозберігаючих технологій виробництва екологічно чистої сільськогосподарської продукції;

- здешевлення витрат з переробки і реалізації сільськогосподарської продукції;

- здійснення державної науково-технічної політики, поліпшення наукового, інформаційного та кадрового забезпечення АПК;

- прискорення соціального відродження села.

Ці заходи дадуть можливість зупинити негативні процеси в сільському господарстві і забезпечити умови для нарощування виробництва сільськогосподарської продукції.

Дата добавления: 2015-05-26