Семінарське заняття. Національний дохід у ринковій економіці розподіляється між власниками факторів виробництва відповідно до функції

Національний дохід у ринковій економіці розподіляється між власниками факторів виробництва відповідно до функції, яку виконує той чи інший фактор. Розподіл національного доходу між власниками факторів виробництва називається функціональним розподілом доходів. Функціональний розподіл є первинним розподілом і тому визначає можливості і межі перерозподілу, внаслідок чого формуються кінцеві доходи. Функціональний аспект розподілу доходів передбачає дослідження розподілу національного доходу між власниками праці і капіталу. Економічним механізмом розподілу національного доходу в ринковій економіці є ціна ресурсу, яка визначає розмір доходу. Ціна ресурсу – це сума, яку платять за фактор виробництва. В умовах досконалої конкуренції ціна ресурсів визначається співвідношенням попиту і пропозиції. А попит і пропозиція на ресурси і рівень цін на ринку ресурсів є похідними від споживчого попиту та рівня цін на товари і послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів. Підприємець самостійно визначає, як йому вигідніше вчинити: найняти більше працівників чи збільшити обсяг фізичного капіталу залежно від величини граничного продукту, що забезпечуватиме приріст кожного з факторів на одну одиницю. Підприємець може збільшувати чисельність найманих працівників до тих пір, поки грошова оцінка граничного продукту дорівнюватиме величині заробітної плати. На ринку праці найманий працівник продає свою здатність до праці на певний строк з обумовленими часовими інтервалами роботи і відпочинку, розмірами і строками виплати зарплати. Реалізація цієї здатності є процесом праці. Підприємець купує трудові послуги, тобто право на використання трудової діяльності найманого робітника. Процес використання робочої сили і процес її виробництва та відтворення не тотожні. Процес використання робочої сили для найманого працівника – це час, протягом якого він працює на підприємстві, приводячи в рух землю і капітал, що не є його власністю, але в ціні вироблених товарів і послуг є і його частка. Це час функціонального відчуження найманої праці на користь підприємства. Для підприємця процес використання робочої сили є процесом функціонального відчуження і інших ресурсів, тоді як найманому робітнику байдуже, скільки для підприємця коштує використання всіх інших економічних ресурсів. Його інтерес полягає в можливості компенсувати затрати всіх фізичних та розумових здібностей, а також можливості утримувати сім’ю. Носієм здатності до найманої праці є сам працівник, тому відтворення цієї здатності можливе тільки через відтворення самого працівника. Затрати на відтворення здатності до праці є затратами на товари і послуги, споживання яких забезпечує відтворення самого працівника з його здатністю до найманої праці. Величиною вартості робочої сили є заробітна плата.

Заробітна плата – це грошове вираження вартості і ціни товару робоча сила і частково результативності функціонування робочої сили.

Зарплата виконує такі функції:

- відтворювальну: зарплата забезпечує розширене відтворення робочої сили найманих працівників і членів його сім’ї;

- стимулюючу: зарплата є стимулом до високоефективної праці;

- розподільчу: зарплата стимулює відтік робочої сили з одних галузей в інші.

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна зарплата – це сума грошей, яку отримує працівник за виконану роботу. Номінальна зарплата визначається такими факторами:

1) кваліфікацією працівника;

2) продуктивністю праці;

3) попитом і пропозицією;

4) національністю, статтю, релігією.

Визначення величини номінальної зарплати передбачає врахування її кількості та якості. Це завдання вирішується за допомогою тарифної системи. Тарифна система має таку структуру:

1) тарифно-кваліфікаційний довідник – це довідник, який містить у собі детальну характеристику окремих професій і конкретних видів робіт. В ньому перераховуються вимоги до знань, умінь, навичок.

2) тарифна сітка – це диференціація зарплати залежно від якості праці з врахуванням стажу роботи і кваліфікації;

3) тарифна ставка – це оклад. Тарифна ставка І розряду відповідає гарантованому мінімуму зарплати. Мінімальна зарплата – це грошовий еквівалент, що забезпечує задоволення потреб на рівні простого відтворення робочої сили найнижчої кваліфікації.

Реальна заробітна плата – це кількість товарів і послуг, які може придбати працівник за свою номінальну зарплату. На реальну зарплату впливають такі фактори:

1) рівень номінальної заробітної плати;

2) ціни на товари і послуги, які споживає населення;

3) величина податків, які сплачуються різними верствами населення у бюджет.

Заробітна плата за своїм складом неоднорідна. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини.

Основна заробітна плата залежить від результатів праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками й доплатами у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Додаткова оплата праці залежить від результатів господарської діяльності підприємства й встановлюється у вигляді премій, винагород, компенсацій, надбавок і доплат, які не передбачені законодавством, або понад розміри, встановлені законодавством.

Заробітна плата виступає в двох формах:

1) погодинна (почасова) – це заробітна плата, яка залежить від кваліфікації та фактично відпрацьованого часу. Застосовується в тому випадку, коли результати праці не піддаються обліку або не залежать від зусиль працівника;

2) відрядна – це плата, яка залежить від розмірів виробітку за одиницю часу. У відрядній зарплаті враховується кількість і якість виготовленої продукції. Ця зарплата створює матеріальну заінтересованість працівників у результатах праці.

Існують такі системи оплати праці:

- пряма почасова – це зарплата, яка визначається кількістю фактично відпрацьованого часу;

- почасово-преміальна – це зарплата, яка крім окладу, включає премію;

- пряма відрядна – це зарплата, яка визначається незмінними розцінками за кожну одиницю продукції;

- відрядно-преміальна – це зарплата, яка включає премії за перевиконання норми виробітку;

- відрядно-прогресивна – це зарплата, яка визначається незмінними розцінками за виконання норми, і підвищеними розцінками за продукцію виготовлену понад норму.

Національний рівень зарплати залежить:

- від рівня суспільної продуктивності праці в країні, показником якого є обсяг ВНП;

- від величини вартості робочої сили, тобто від витрат на підготовку спеціаліста,

- від інтенсивності праці, тобто наповненості робочого часу продуктивною працею;

- від конкуренції, тобто співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу;

- від організації зарплати в країні, оцінки міри праці та результатів виробництва, визначення частки фонду оплати праці в заново створеній вартості продукту.

Крім розподілу доходу на працю здійснюється розподіл доходу на капітал і землю. Капітал і земля як економічні ресурси можуть продаватись або здаватись в оренду. Купівля капіталу і землі передбачає плату за придбання цих ресурсів. Купівля права на користування послугами землі та капіталу реалізується через ціну, яка набуває форми ренти і процента. Рента – це дохід від землі, який отримує власник землі, не займаючись підприємницькою діяльністю. Похідною від величини ренти є ціна землі, що є ціною за право на тимчасове користування землею. Обсяг використання землі збільшується до того часу, поки вартість граничного продукту не зрівняється з ціною ренти. Капітал як фактор виробництва створюється самою економічною системою з метою збільшення нових товарів та послуг. Дохід на капітал називається річною процентною ставкою. Величина цього доходу визначається граничним продуктом ресурсу “здатність до підпрємництва”. Дохід підприємця називається підприємницьким доходом або прибутком. Прибуток – це плата за новаторство і ризик.

Прибуток виконує такі функції:

1) забезпечує підприємства власними коштами для розширення виробничих фондів;

2) стимулює підвищення ефективності виробництва;

3) забезпечує формування централізованого грошового фонду;

4) є джерелом матеріального заохочення працівників.

Розподіл прибутку здійснюється так: за умов досконалої конкуренції він виступає як середній прибуток на вкладений капітал, що є результатом міжгалузевої конкуренції між виробниками. Прибуток може бути і максимально високим за умов монопольної конкуренції. В акціонерних товариствах він являє собою дивіденд, а в кооперативних – чистий доход.

За допомогою прибутку і ренти визначається ціна основних виробничих факторів. Прибуток, рента і заробітна плата є первинними формами розподілу національного доходу. В реальному економічному житті первинні доходи виступають як:

· заробітна плата робітників сфери матеріального виробництва;

· доходи селян, робітників і службовців від підсобного господарства;

· доходи селян;

· прибуток підприємств.

Первинний розподіл доповнюється перерозподілом національного доходу, необхідність якого зумовлена:

· завданням концентрації ресурсів для вирішення важливих соціальних проблем;

· існуванням невиробничої сфери, на утримання якої кошти надходять шляхом перерозподілу доходів;

· важливістю залучення коштів підприємств і населення на громадські потреби;

· потребами НТР, прогресивних змін у структурі суспільного виробництва, розвитку окремих економічних регіонів країни.

Головним знаряддям перерозподілу чистого продукту є державний бюджет, через який проходить приблизно 60% національного доходу. Важливу роль у цьому розподілі відіграє податкова система, оплата населенням послуг, механізмів цін, а також добровільні платежі в громадські організації.

У результаті розподілу і перерозподілу національного доходу складаються кінцеві доходи різних груп населення, держави, підприємств виробничої і невиробничої сфери. Формуванням фондів споживання і нагромадження завершується процес розподілу і перерозподілу національного доходу, після чого він надходить у стадію кінцевого використання.

Питання 3

Розподіл доходів між окремими фізичними особами, домогосподарствами називається персональним розподілом доходів. Песональний розподіл є кінцевим підсумком розподілу і формування сімейних доходів членів суспільства. Сімейні доходи – це сума доходів свідомо організованої на основі родинних зв”язків та спільності побуту групи людей, що ведуть спільне господарство. Ведення цього господарства здійснюється залежно від сімейного бюджету, що являє собою співвідношення між доходами і витратами сім’ї. Доходи формуються за рахунок заробітної плати (60– 80% загальних джерел доходів), надходжень із суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, допомога, дотації), доходів від власності, кооперативної діяльності та доходів від особистого підсобного господарства. Сімейний бюджет поповнюється також за рахунок виплат за паєм у кооперативних підприємствах, дивідендів (якщо в сім’ї є члени акціонерних товариств), доходів від індивідуальної трудової діяльності. Можуть бути й інші надходження – спадщина, аліменти, гонорар. Персональний розподіл доходів між окремими домогосподарствами диференційований, тобто нерівномірний. Причинами нерівномірності в розподілі сімейних доходів є:

- відмінності в освіті і особистих здібностях;

- нерівномірний розподіл економічних ресурсів;

- відмінності в становищі на ринку;

- різне ставлення до ризиків;

- наявність зв”язків.

Для кількісної оцінки диференціації особистих доходів використовуються різні показники, зокрема, крива Лоренца. Для побудови кривої Лоренца загальну кількість домогосподарств ділять на п”ять рівних за чисельністю груп, тобто кожна група охоплює 20% населення. Групи сімей відкладають по горизонталі. Для кожної групи обчислюють її частку в ососбистому доході за відповідний рік. Відсоток доходів відкладають по вертикалі. Якби доходи розподілялися рівномірно, то кожна група сімей отримувала б 20% доходів. Графічно така ситуація зображається бісектрисою. Крива Лоренца демонструє ступінь відмінності доходів рівних за кількісним складом груп населення, що розподілене за рівнем сукупного доходу. Чим ближче крива Лоренца розміщена до бісектриси, тим вищий ступінь рівності розподілу доходів. І навпаки, чим дальше крива Лоренца віддалена від бісектриси, тим нерівномірніше розподіляються доходи. Наприклад:

Групи родин	20%	20%	20%	20%	20%	S100%
Частка в сукупному доході	4,6%	10,8%	16,9%	24,1%	43,7%	S100%

В США, Німеччині, Англії найбагатше населення багатше від найбіднішого в 7 разів, в Україні – в 120 разів.

Рівень сімейних доходів не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум, тобто за величину, яка у вартісному вираженні відображає законодавчо визначений рівень споживання товарів і послуг, необхідних для забезпечення життєдіяльності людини та збереження її здоров”я. Прожитковий мінімум формується на основі споживчого кошика. Споживчий кошик – це вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини. В Україні споживчий кошик включає 22 найменування продуктів харчування, вартість яких визначена Верховною Радою в сумі 356 грн. Прожитковий мінімум визначає межу бідності, критеріями якої є: доход на одного члена сім’ї (нижче прожиткового мінімуму) та структура домашнього споживання (зокрема, частка затрат на харчування), що має тенденцію до зростання.

Бідність (малозабезпеченість) характеризується такими показниками:

1) мінімальним споживчим бюджетом - це верхня межа бідності, яка виражає в грошовій і натуральній формі той обсяг споживання життєвих благ, що мінімально достатній для фізіологічного і розумового розвитку людини й забезпечення простого відтворення її життя і працездатності;

2) прожитковий мінімум – це нижня межа бідності, яка являє собою гарантовані державою мінімальні виплати зарплати, пенсій, стипендій і ін. З 1 грудня 2003 р. мінімальна зарплата встановлена у розмірі 205грн.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямками. Серед них придбання одягу, меблів, предметів побуту. Харчування в структурі сімейних доходів займає одне з найважливіших місць. Зменшення його частки є позитивною тенденцією, яка свідчить про підвищення життєвого рівня населення. Пояснюється це тим, що видатки на харчування є необхідною умовою існування людини, вони визначаються традиційними сімейними потребами населення і менш за все піддаються скороченню. Людина економить на харчуванні в останню чергу, коли всі інші ресурси вже вичерпані.

Забезпеченість людей матеріальними благами, послугами, відповідними умовами життя характеризує рівень життя. Для визначення рівня життя використовуються такі показники:

· споживання основних продуктів на душу населення;

· споживання основних продуктів на сім’ю;

· структура споживання – кількісне співвідношення в споживанні м’яса, риби, молока, хліба, картоплі і ін;

В США навіть найбідніша сім’я не повинна тратити на харчування більше 1/3 доходів. Якщо сім’я переходить цю норму, то її доходи дуже низькі і в силу вступає соціальна допомога – карточки, безкоштовне харчування. В США абсолютно бідними визнаються сім’ї, в яких річний дохід складає до 10500 дол., а відносно бідними – з річним доходом 11200 дол. За межею бідності в США проживає близько 30млн.чол.

Внаслідок глибокої економічної кризи в Україні в структурі витрат сім’ї відбулись значні зміни. Так, якщо в 80-х роках за статистикою на продукти харчування витрачалось 30,2-30,9% бюджетних доходів сім’ї, то в 90-х роках за найбільш скромними підрахунками – 85-90%. Недоступними для населення стали товари довгострокового використання. В Україні середня зарплата забезпечує мінімальний споживчий бюджет тільки на 60% і з кожним днем становище української сім’ї погіршується, а даний показник зменшується.

По мірі нагромадження досвіду боротьби з бідністю уряди розвинутих країн набули досвіду вживання заходів, що склалися в систему соціального захисту населення. Система соціального захисту – це сукупність правових гарантій, економічних та адміністративних заходів, що забезпечують нормальне економічне становище народу.

Основними напрямками системи є:

1. Розвиток державної системи підтримки рівня доходів і боротьба з бідністю. Вона забезпечується впровадженням державних обмежень і нормативів, програмами державної соціальної допомоги (погодинна мінімальна зарплата, абсолютний рівень прожиткового мінімуму на сім’ю).

2. Сприяння розвитку системи соціального страхування (пенсійне, медичне, на випадок безробіття).

3. Захист прав споживачів, контроль за якістю предметів споживання.

4. Захист навколишнього середовища, контроль за його станом і діяльністю промислових підприємств згідно з нормативами граничного забруднення.

Споживання: суть і функції. Заощадження та його функції.

Сума грошових коштів, отриманих або вироблених домогосподарствами за певний період часу, називається особистими доходами. Після сплати податків у розпорядженні домогосподарств залишається викорисовуваний дохід, який йде на споживання та заощадження. Споживання – це видатки домогосподарств на придбання товарів і послуг для задоволення потреб. Заощадження – це та частина використовуваного доходу, яка в нинішній час не споживається і пов”язана з забезпеченням потреб у майбутньому. Кошти, що заощаджуються, накопичуються Рівень споживання і заощадження визначає використовуваний дохід. Залежність між споживанням і використовуваним доходом ілюструється функцією споживання і зображається графіком споживання. Залежність між заощадженням і використовуваним доходом ілюструється функцією заощадження і зображається графіком заощадження. На графіку споживання і заощадження відкладаються по вертикалі, використовуваний дохід – по горизонталі. Наприклад:

Використовуваний дохід (ВД), грн.	Споживання (С), грн.	Заощадження (S), грн. S=ВД-С	Гранична схильність до споживання (МРС)=DС/DВД	Гранична схильність до заощадження (MPS)=DS/DВД
		-2	-	-
			0,8	0,2
		+2	0,8	0,2
		+4	0,8	0,2
		+6	0,8	0,2
		+8	0,8	0,2
		+10	0,8	0,2

Функція споживання

Функція заощадження

Рівень використовуваного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередні заощадження, називається точкою нульових заощаджень. Від”ємні заощадження означають, що споживач живе в борг. Лінія 45 означає, що весь використовуваний дохід споживач витрачає тільки на споживання. Величина додаткового споживання, що його спричиняє додаткова одиниця доходу, називається граничною схильністю до споживання. Щоб обчислити граничну схильність до споживання, треба зміни у споживанні розділити на зміни в доходах. Гранична схильність до заощадження – це величина додаткового заощадження, що його спричиняє додаткова одиниця доходу. Щоб обчислити граничну схильність до заощадження, треба зміни у заощадженннях розділити на зміни у доходах. На заощадження і споживання впливають такі фактори:

- доходи;

- інфляція;

- податки;

- ціни;

- відрахування на соціальне страхування;

- ажіотаж;

- зростання пропозиції.

Використання заощаджень з метою створення нових виробничих потужностей і активів називається інвестиціями. Є такі види інвестицій:

- інвестиції в основний капітал;

- інвестиції в житло;

- інвестиції в запаси.

Інвестиції залежать від таких факторів:

- очікувана норма прибутку;

- рівень процентної ставки;

- податкові ставки;

- технічний прогрес;

- внутрішньополітичний клімат;

- міжнародне становище;

- динаміка населення;

- ситуація на фондовому ринку.

Показником ефективності інвестицій є чиста поточна вартість - це різниця між поточною вартістю потоку майбутнього виторгу і поточною вартістю потоку майбутніх витрат на реалізацію проекту.

В Україні фонд споживання перевищує фонд нагромадження, що негативно впливає на інвестиції, адже джерелом інвестицій є заощадження. Крім того, в Україні не зовсім сприятливий інвестиційний клімат, особливо для зарубіжних інвестицій. Для покращення ситуації необхідне стабільне законодавче поле.

Дата добавления: 2015-05-26