Тваринництво 1 страница

20,

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

із проведення інтервенційних операцій, уповноважені із проведення інтервенційних операцій.

Законом визначені основні засади впливу державних органів вла­ди щодо формування ринку зерна. До їх складу входять:

• надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної під­тримки суб'єктам заставних закупок зерна та проведення інтер­венційних операцій;

• забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насін­нєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощуван­ня його експорту;

• встановлення мінімально гарантованої ціни на заставлене сільсь­когосподарськими товаровиробниками зерно;

• гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації;

• контроль якості зерна та його зберігання;

• розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань;

• впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у вироб­ництві, зберіганні та переробці зерна.

Діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади спрямовується на першочергове залучення інвестицій для розвитку матеріальної бази сільськогосподарських товаровиробників, заготі­вельних та зернопереробних підприємств, підприємств, які виготов­ляють машини, устаткування, обладнання для зернового господарства, на удосконалення інфраструктури ринку зерна.

До технічних культур відносять такі, що використовують у якості сировини для подальшої промислової переробки. До складу технічних культур відносять цукровий буряк, льон, соняшник, сою, рапс, тютюн, коноплю тощо.

Посівні площі технічних культур в Україні складають біля 5 млн. га або 18,6% від загальної посівної площі. Зайнятість посівних площ технічними культурами залежить від виду технічної культури, природнокліматичних умов для її вирощування. Наприклад, значні посівні площі (понад 50%) розташовані на території Степового регіону, особливо в Кіровоградській,

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Дніпропетровській та Запорізькій областях, де зосереджено вирощування соняшника. Значна питома вага посівних площ на території Подільського та Поліського регіонів зайняті під вирощуванням цукрового буряка.

В складі технічних культур провідне значення в галузі вітчизня­ного рослинництва набуває вирощування цукрового буряка — буряків­ництво. За площею посівів цієї культури Україна посідає перше місце в світі. В сільськогосподарських підприємствах відпрацьована техно­логія вирощування цієї культури, що забезпечує високу врожайність (300-350 ц/га) та значний валовий збір цукрового буряка. В той же час основні показники продуктивності суттєво залежать від регіонального розташування посівних площ, погодних умов, рівня агротехнічної ор­ганізації і механізації польових робіт.

Традиційно вирощування цукрового буряка зосереджувало­ся на території Подільського регіону, головним чином у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Черкаській, Полтавській областях. Ва­ловий збір цукрового буряка на території Подільського регіону складає 45-50% від загального валового збору в Україні.

На території Поліського регіону також розвинуте буряківництво, валовий збір цукрового буряка коливається в межах 25-30% від за­гального валового збору цукрового буряка в Україні. Значного досвіду у вирощуванні цукрового буряка набуто у Київській, Сумській, Жито­мирській областях.

Валовий збір цукрових буряків на території окремих регіонів на­ведено в табл. 4.9, а загальні тенденції зміни обсягів вирощування цук­рових буряків протягом останніх 15 років наведені на рис. 4.6.

Наведені статистичні дані та виявлені залежності свідчать, що за роз­глянутий період значно (в 2,7 рази) зменшився валовий збір цукрового буряка в цілому по Україні. Відмічена тенденція характерна для кожного регіону. На території Подільського регіону, наприклад, валовий збір цук­рового буряка зменшився в 2,9 рази, на Поліссі — в 2,3 рази, в Степовому регіоні — в 2,7 рази, в Донбаському регіоні — в 2 рази. Зрушення нега­тивного змісту відбулися під впливом значних змін у зв'язку з ліквіда­цією крупних сільськогосподарських підприємств, в яких існував висо­кий рівень організаційного та агротехнічного забезпечення вирощування

Є. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

цукрового буряка. Тому стан вирощування цукрового буряка та його пе­реробка, як свідчить набутий досвід, характеризується як кризовий.

Таблиця 4.9

Валовий збір цукрових буряків за регіонами

Регіони	Валовий збір, млн. т	2004 р. у % до 1990 р.
1990 р.	2004 р.
Поліський	11,4	5,0	44,2
Подільський	21,8	7,4	33,8
Степовий	5,2	1,9	37,7
Карпатський	3,2	0,9	26,6
Донбаський 2,8	2,4	52,3,
Усього по Україні J 44,3	26,6	37,5

204

Рис. 4.6

Валовий збір цукрових буряків за регіонами

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Процеси вирощування цукрового буряка безпосередньо пов'язані з його переробкою. Тому буряківництво разом із діяль­ністю цукрових заводів створює складний агропромисловий комп­лекс, розглядається в даному випадку як єдине ціле. Виробничий потенціал цукрових заводів в Україні — один із найбільших у світі. Промислові потужності дають змогу щорічно виробляти 5-6 млн. т цукру, причому, на внутрішні потреби країни направляти до 2 млн. т цукру. Цукрові заводи розташовані, головним чином, на території Подільського регіону, потужність яких забезпечує виробництво 44-46% загальнодержавного обсягу виробництва цукру, а також на території Поліського регіону, де виробляється 25-30% загальної кількості цукру.

Стан вирощуванням цукрового буряка негативно вплинув на діяль­ність цукрових заводів, про що свідчать дані, наведені в табл. 4.10.

За період з 1990 р. по 2004 р. обсяги виробництва цукру скоро­тилися в 3,2 рази, вказана тенденція скорочення виробництва цукру характерна для усіх регіонів: на території Подільського регіону об­сяги виробництва зменшились в 3,4 рази, Поліського — в 2,5 рази, Степового — в 3,5 рази, Донбаського — в 2,8 рази. Набуті тенденції у зміні обсягів виробництва цукру на території окремих регіонів наве­дені нарис. 4.7.

Таблиця 4.10

Виробництво цукру за регіонами

Регіони	Вироблено цукру, млн. т	2004 р. у % до 1990 р.
1990 р.	2004 р.
Поліський	1,62	0,64	39,5
і]одільський	3,1	0,92	30,0,
.S-теловий	1,1	0,31	28,2
^карпатський	0,56	0,08	14,3
^Донбаський	0,42	0,15	35,7 _j
_^~ього по Україні	6,8	2,10	30,9

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Рис. 4.7

виробництво цукру за регіонами

Обсяги виробництва цукру почали інтенсивно зменшуватися по­чинаючи з 1994 р. внаслідок відмови від державного замовлення та ін­тенсивного впровадження приватизаційних процесів. Найбільш рекор­дний спад виробництва цукру був у 2002 p., коли було вироблено лише 1,6 млн. т цукру — найнижчий показник починаючи з 1940 р.

Серед основних причин кризового стану в цукровиробничій галузі є серйозні недоліки під час приватизаційного процесу. Приватизація та пе-репрофілювання цукрових заводів супроводжувалася їх знищенням. Нові власники сподівались на негайне отримання солідних прибутків. Але цук­рові заводи потребують реконструкції, заміни технологічного обладнання. Для забезпечення глибокої переробки потрібно щорічно виділяти значні кошти на удосконалення виробництва. Постійний перепродаж цукрових

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

заводів призвів до їх повного занепаду. Широкої практики набуло штучне доведення цукрових заводів до банкрутства. В 2005 р. працювало лише 120 заводів із 160. Решта припинили своє існування. В умовах відсутності державної організаційної та фінансової підтримки налагодити постійно діюче виробництво на цукрових заводах стає неможливим.

Необхідно також враховувати той факт, що цукрові заводи побудо­вані переважно в сільській місцевості і, по суті, є селище утворюючими. Вони фактично утворюють життєву інфраструктуру в сільській місце­вості та в невеликих провінційних містечках. Завдяки їх підтримці со­тні тисяч людей мали можливість для працевлаштування, повноцінно планувати своє життя на перспективу. Сьогодні ж більшість з мешкан­ців цих сіл та міст виїжджають у великі міста, за кордон для фінансо­вого забезпечення власної родини.

Кризовий стан у цукровиробничій галузі набув сталого характеру та без реальної державної підтримки забезпечити відновлення її не­можливо. Стоїть завдання збільшення посівних площ цукрового буря­ка та обсягів власного виробництва цукру, створення економічних умов для запобігання зростання цін реалізації цукру на внутрішніх ринках та ліквідації дефіциту цукру-для внутрішнього споживання, створення умов для відновлення експорту вітчизняного цукру та залучення інвес­тицій в цукрову промисловість.

В складі технічних культур важливе значення набуває вирощуван­ня льону-довгунця — сировини для легкої промисловості. Традиційно виробництво льону концентрувалося в областях Поліського регіону і щорічно обсяги його виробництва складали 100-115 тис. т. Проте по­чинаючи з 1992-1993 pp. обсяги виробництва льону почали інтенсивно скорочуватись і в 2004 р. вони скоротилися в 10 разів. Такий негатив­ний процес з вирощуванням льону пов'язаний із змінами організацій­но-правових умов господарювання, депресивним станом економіки, низьким станом економічної діяльності, відсутністю державної під­тримки важливої галузі сільського господарства. Відсутність льону як провинної бази призвів до занепаду легкої промисловості.

На території Поліського регіону, зокрема в Рівненській та Жито-^иРській областях традиційно вирощувався хміль, необхідний продукт

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

для харчової промисловості. Природнокліматичні умови цього регіо­ну є необхідною, але не достатньою умовою для вирощування хмелю. Процеси у сільському господарстві, що пов'язані із впровадженням ринкових умов господарювання, боляче вплинули на стан цієї галузі. Зростання витрат, неможливість отримання достатніх доходів для за­безпечення рентабельності вирощування хмелю, відсутність держав­них дотацій збитковим сільськогосподарським підприємствам привело до занепаду цієї галузі.

Відродження вирощування хмелю безпосередньо залежить від впровадження заходів агротехнічного та економічного змісту. В їх складі: забезпечення підвищення урожайності, впровадження нових перспективних сортів хмелю, сучасних технологічних процесів з ви­користанням відповідної техніки для закладання та догляду за хміль­никами, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на зарубіжному ринку.

Досвід передових сільськогосподарських підприємств Рівненсь­кої області, наприклад, свідчить про можливості розвитку хмелярс­тва, збільшення валового збору хмелю. На землях ВАТ «Дубнохміль» щорічно зростає врожайність хмелю, вона складає 5-6 ц/ га. Щорічно в області отримують 55-65 т сухого хмелю.

Вирощування картоплі, овоче-бахчевих культур здійснюється на території практично всіх регіонів. Проте найбільші площі для виро­щування зазначених культур відводяться на території Поліського регіо­ну. У 2004 p., наприклад було зайнято під картоплею та овоче-бахчевих культурами 550 тис. га, що складає 10,8 % загальної посівної площі регіо­ну. Особливо виділяються в цьому плані Чернігівська, Київська, Волин­ська, Сумська області. На території Поліського регіону під картоплею та овоче-баштанними культурами зайнято 490 тис. га, що складає 8,2% загальної посівної площі регіону. Значні площі під згаданими культура­ми зайняті у Вінницькій, Черкаській та Хмельницькій областях.

Картопля стала однією із основних продовольчих та кормових культур, а також важливою сировиною для розвитку таких галузей економіки, як крохмалепатокової, спиртової, овочесушильної та ін. промисловості.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Овочівництво, як галузь сільського господарства, забезпечує насе­лення овочевими культурами, що складають важливу частину харчово­го раціону людини. Вирощування капусти, помідорів, огірків, цибулі, буряків столових, кабачків тощо здійснюється на всій території України з врахуванням природо-кліматичних умов крупними підприємствами, фермерськими господарствами та на присадибних земельних ділянках.

Посівні площі під кормовими культурами займають 15-16% загаль­ної площі сільськогосподарських культур. Найбільша їх площа та пито­ма вага в Поліському регіоні — відповідно 1,29 млн. га та 25,4% особ­ливо в Житомирській, Чернігівській та Сумській областях. Дещо менші площі зайняті кормовими культурами на Поділлі — відповідно 1,1 млн. га та 18,5% загальної площі сільськогосподарських культур регіону.

Вирощування кормових культур має важливе значення для спожи­вання сільськогосподарськими тваринами, для розвитку тваринництва. До їх складу входять кормові коренеплоди, однорічні та багаторічні трави (конюшина, тимофіївка, люцерна та ін.), що споживаються по­ряд із картоплею, цукровим буряком тощо.

Зазначимо, що від обсягів вирощування кормових культур у знач­ній мірі залежить розвиток тваринництва.

Тваринництво відносять до другого надзвичайно важливого на­пряму сільського господарства, завданням якого є розведення сільсько­господарських тварин для виробництва продукції. Продукція тварин­ництва призначається як продукти харчування людей (м'ясо, молоко та молочні продукти, яйця тощо) та як сировина для харчової та легкої промисловості.

Розвиток тваринництва технологічно поєднується із рослинництвом, створює певну комплексність у використанні трудових, земельних та ма­теріальних ресурсів на селі, сприяє піднесенню сільського господарства. Важливим елементом такого піднесення є формування на території кож­ного регіону раціональних співвідношень у розвитку рослинництва та тваринництва на основі розвитку найбільш ефективних галузей.

Організація тваринництва характеризується певними особливос­тями, які необхідно врахувати в практичній діяльності. До їх складу

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

входить те, що тваринництво концентрується на менших площах у порівнянні з рослинництвом, що створює можливості для впровад­ження механізації, переведення галузі на промислову основу. Важли­вою особливістю є те, що продукція тваринництва вимагає особливих умов для транспортування, що зумовлює необхідність прискорення пе­реробки цієї продукції в місцях її заготівлі. У випадку транспортування необхідно застосовувати спеціалізовані транспортні засоби, що забез­печували б їх збереження.

Галузь тваринництва України має свої специфічні складнощі, що дає основу для її характеристики, як багатогалузевого тваринництва. До основних його напрямів відносять: скотарство, свинарство, вівчарс­тво, козівництво, конярство, птахівництво.

Для оцінки стану та розвитку тваринництва використовують такі показники:

• поголів'я — загальна чисельність тваринного виду на певній те­риторії;

• кількість голів великої рогатої худоби, що припадає на 100 га посівної площі сільськогосподарських культур;

• кількість свиней, що припадає на 100 га посівної площі сільсько­господарських культур;

• поголів'я птиці, що припадає на 100 га посіві зернових;

• кількість м'яса, виробленого на території регіону, т;

• кількість м'яса, виробленого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, т/людину;

• кількість молока, виробленого на території регіону, т;

• надій молока на одну корову за рік, л;

• кількість молока, отриманого протягом року, що приходиться на одного жителя регіону, л/людину;

• кількість яєць, отриманих на території регіону, шт.;

• кількість яєць, отриманих протягом року, що приходиться на од­ного жителя регіону.

Розглянемо детальніше стан двох складових тваринництва, що за­безпечують населення такими продуктами як м'ясо та молоко — ско­тарство та свинарство.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Скотарством називають галузь тваринництва, яка займається роз­веденням великої рогатої худоби. В залежності від продуктивного при­значення великої рогатої худоби (ВРХ) скотарство поділяється на два основних напрями — м'ясне та молочне. Інколи виділяють таку спе­ціалізацію як м'ясо-молочну. чи молочно-м'ясну.

Свинарство — важлива галузь тваринництва. Розведення свиней ха­рактеризується певними перевагами порівняно із іншими галузями тва­ринництва — високою плодючістю і скороспілістю. Продукція галузі — м'ясо і сало — користується широким попитом населення як продукт хар­чування. Крім того, продукцію використовують у легкій промисловості.

Розвиток скотарства та свинарства на території окремих регіонів неоднозначний, залежить як від загального стану сільського господарс­тва, рослинництва, так і від конкретних природнокліматичних, еконо­мічних та організаційно-правових факторів. Загальну оцінку стану тваринництва на території окремих регіонів України можна зробити, використовуючи статистичні дані, що наведені в табл. 4.11.

Наведені в табл. 4.11 дані свідчать, що розведення рогатої худоби і свиней сконцентровано на території Поліського і Подільського ре­гіонів. Тут налічується 51-52% ВРХ і свиней від загальної кількості в Україні. Використання для оцінки стану розвитку скотарства та сви­нарства відносного показника «чисельність ВРХ. свиней на 100 га посів­них сільськогосподарських площ» дає більш точне уявлення про стан справ. Порівнюючи значення вказаного показника окремих регіонів із середнім його значенням по Україні можна зробити висновок, що на території Поліського регіону кількість ВРХ та свиней в 1,4 рази більше середнього значення по країні. На території Подільського ре­гіону кількість ВРХ і свиней більше середнього значення по країні від­повідно в 1,12-1,13 рази. На території інших регіонів розведення ВРХ і свиней здійснюється з меншою інтенсивністю. Особливо виділяєть­ся Карпатський регіон, де чисельність ВРХ і свиней на 100 га сільсь­когосподарських посівних площ значно перевищує середнє значення по країні (ВРХ — в 2,7 рази, свиней — в 2,4 рази). Такий стан пояс­нюється, з одного боку, обмеженістю посівних площ та, з іншого, ефек­тивним використанням багатих ресурсів Карпатських полонин.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Таблиця 4.11

Наявність великої рогатої худоби і свиней на території регіонів

Регіони	Велика рогата худоба	Свині
млн. голів	Процент до за­гальної кіль­кості	Кількість голів худоби на 100 га сільськогос­подарської посівної площі	млн. голів	Процент до за­гальної кіль­кості	Кількість сви­ней на 100 га сільськогос­подарської посівної площі
Поліський	1,85	26,6	36,6	1,73	26,8
Подільський	1,73	24,9		1,63	25,3	27,3
Степовий	1,36	19,6	14,4	1,50	23,2	15,8
Карпатський	1,00	14,3		0,80	12.4
Донбаський	0,81	11,7___		0,70	10.8	17,5
Крим	0.20	2,9		0,10	1.5	12,5
Усього по Україні	6,95			6,46

Зміни обсягів вирощування ВРХ і свиней протягом тривалого часу свідчать, що закономірності цих процесів відображають закономірності у змінах у рослинництві, забезпеченні тваринницької галузі кормами.

В організації виробництва кормів поєднується сільськогоспо­дарське та Єрмилове виробництво, що включає вирощування, заготів­лю, переробку та зберігання різних видів кормів. Для отримання пози­тивних результатів у тваринництві необхідно мати раціональний кор­мовий раціон, до складу якого входять соковиті, грубі та концентровані корми. Для цього використовують коренеплоди, зелену масу, сіно, со­лому тощо. Значне кормове значення має кукурудза та силос і зелений корм, кормовий люпин, кормові боби тощо. Такою різноманітністю кормів виділяються території Поліського та Подільського регіонів, де сконцентровано поголів'я великої рогатої худоби та свиней.

На території окремих регіонів України крім великої рогатої худо­би та свиней в значній кількості розводять коней, овець, птицю, кролів та іншу живність.

Розділ 4 ВИРОБНИЧА СФЕРА

Використання коней у сільському господарстві відноситься до традиційних занять, завжди займало провідне місце. Але в період інтенсивного впровадження автомобільного транспорту та механізації кількість коней зменшилась. Починаючи з 90-х років можна говорити про відродження на всій території України конярства, враховуючи що коні стали невід'ємним елементом фермерського господарства. В за­лежності від природнокліматичних та економічних умов використову­ють різні типи коней для виконання притаманних видів робіт.

Розведенням овець займаються на всій території України, врахо­вуючи, що вівчарство як галузь постачає цінні продукти: вовну, м'ясо, жир, молоко. Вівця відноситься до невибагливих тварин, може існува­ти у різноманітних природних умовах. Вівчарство особливо активно розвивається в Степовому регіоні, де переважає вовнове вівчарство, в Карпатському регіоні, де зосереджено м'ясо-вовнове вівчарство.

Птахівництво відноситься до традиційних для України галузей тваринництва, дозволяє отримати висококалорійні продукти харчуван­ня (м'ясо, яйця), а також сировину для легкої промисловості у вигляді відходів при заготівлі птиці. Значних успіхів досягнуто у вирощуван­ні курей, гусей, качок, індиків. Регіональний розвиток птахівництва не чітко простежується, воно розповсюджене по всій території України. Концентрується, головним чином, в регіонах інтенсивного розвитку зернового господарства, а також навколо великих міст, промислових центрів та значного скупчення людей.

Існує поєднання та вплив розвитку тваринництва на розвиток від­повідних галузей в складі харчової промисловості. Так, від стану та змін у вирощуванні великої рогатої худоби залежить виробництво мо­лока, як наслідок — стан молочної промисловості. Молоко відноситься до надзвичайно поширеного продукту харчування. Переробка молока здійснюється на молококомбінатах, спеціальних заводах і фермерських та особистих селянських господарствах, в окремих маслоробних, сиро­варних цехах. Такі підприємства та господарства розташовані на всій території України.

Враховуючи особливість, тендітність молока та молочних про­дуктів, що виготовляються молококомбінатами, фермерськими та

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

особистими селянськими господарствами, встановлені вимоги до за­безпечення якості та безпеки молока та молочних продуктів для житія. здоров'я населення. Існують базисні норми масової частки жиру і білка в молоці, встановлені вимоги до пакування і маркування молочної си­ровини та молочних продуктів. Виробництво молока, молочної сиро­вини здійснюється за наявності дозволу державних установ ветеринар­ної медицини, молочних продуктів — за наявності дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби. У випадку невідповідності вста­новленим вимогам молоко, молочна сировина, молочні продукти вилу­чаються з обігу, здійснюється їх переробка, утилізація, знищення.

Трансформація економічних відносин у сільському господарстві безпосередньо торкнулася стану молочної промисловості. В результаті змін у формах господарювання були ліквідовані великі господарства, що вплинуло на значне зменшення поголів'я корів. За період з 1990 р. по 2004 р. поголів'я корів в Україні зменшилось з 8,4 млн. голів до 4 млн. голів, тобто в 2 рази. За вказаний період в 1,8 рази зменшились обсяги виробництва молока (табл. 4.12).

Таблиця 4.12

Виробництво молока за регіонами

Регіони	Виробництво молока, тис. т	2004 р. у % до 1990 р.
1990 р.	2004р.
Поліський			54,1
Подільський			58,1
Степовий
Карпатський			93,2
Донбаський			45,8
Крим			42,1
Усього по Україні			56,3

Зменшення обсягів виробництва молока допущено підприємства­ми та господарствами на території усіх регіонів: в Степовому — в 2 рази, особливо в Дніпропетровській, Запорізькій областях (в 2,5-2,6 рази), в Донбаському — в 2,2 рази, в Поліському та Подільському

Дата добавления: 2015-05-26