Стан освіти

Для оцінки стану освіти використовують сукупність показників, основними з них є такі:

• кількість закладів освіти, в тому числі кількість загальноосвітніх навчальних закладів, вищих навчальних закладів, од.;

• кількість учнів, студентів;

• кількість учнів на 10 000 чол. населення;

• кількість студентів на 10 000 чол. населення;

• показники, що характеризують забезпеченість навчальних за­кладів педагогічними кадрами;

• показники, що відображають матеріально-технічну забезпеченість навчальних закладів;

• економічні показники діяльності навчальних закладів (витрати на утримання закладів освіти; витрати, пов'язані із навчанням од­ного учня, студента; надходження коштів до навчального закладу; напрями витрат, ефективність тощо).

Стан та тенденції розвитку освіти в регіональному розрізі розкри­вається на основі аналізу показників, що характеризують результати роботи загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних за­кладів I-IV рівнів акредитації.

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

За період 1990-2002 pp. кількість загальноосвітніх навчальних закладів в Україні майже не змінилася, а кількість учнів зменшилася на 11 %, в окремих регіонах — від 4% до 19%. Найбільше зменшення кількості учнів спостерігається в Донбаському регіоні — на 19%, В Криму —на 14% (табл. 5.1).

Таблиця 5.1.

Загальноосвітні навчальні заклади

Регіони	Кількість за­кладів, од.	2002/2003 н.р. у % до 1990/1991 н.р.	Кількість учнів, тис.	2002/2003 н.р. у % до 1990/1991 н.р.	Кількість учнів на 10 000 чол. населен­ня в 2002/2003 н. р.
1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.	1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.
Поліський
Подільський
Степовий
.Карпатський
Донбаський
_Крим
м. Київ
усього ^по Україні

На території Поліського та Подільського регіонів відмічено од­ночасне зменшення кількості закладів освіти та кількості учнів. Особ­ливо це стосується Чернігівської, Сумської та Вінницької областей. м. Києві зменшення кількості учнів на 14% відмічено при одночас­ному збільшенні на 54% кількості закладів освіти. Аналогічні тенден-^шї існують в Криму.

Більш чітке уявлення про регіональні зміни у забезпеченості нав-

^{чальних} закладів учнями дає використання показника «кількість уч-

^в на 10 000 чол. населення». За цим показником в кращому стані

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

знаходиться Карпатський регіон, де кількість учнів на 10 000 чол. насе­лення перевищує загальнодержавний рівень на 13,4%, а також Полісь­кий регіон, де перевищення складає 5,8%. Нижче на 13% загально­державного рівня значення вказаного показника набуває в Донбасько­му регіоні та на 11,6% в м. Києві.

В системі загальної середньої освіти здійснюються певні позитив­ні зміни. Успішно реалізується перехід загальноосвітніх навчальних закладів на 12-річний термін навчання. Розпочата робота з підготовки нових навчальних закладів на 12-річний термін навчання, з підготовки нових навчальних програм для учнів 5-12 класів та видання відповід­них підручників і посібників. Впроваджується система незалежного тестування навчальних досягнень учнів. Здійснюється оновлення ма­теріальної бази загальноосвітніх шкіл та комп'ютеризація навчання.

Трансформація економічних відносин у суспільстві суттєво вили­нула на зміни в системі вищої школи, на структуру та склад вищих навчальних закладів. Тенденції у зміні кількості ВНЗ та кількості сту­дентів, шо в них навчаються, неоднозначні. Відмічено зменшення про­тягом 1990-2002 pp. кількості навчальних закладів І—II рівнів акреди­тації та кількості студентів, що в них навчаються. Одночасно щорічно збільшується кількість навчальних закладів IIJ-1V рівнів акредитації та кількість їх студентів (рис. 5.1).

Сутність тенденцій, шо спрямовані протягом останніх 12-15 років, полягає в наступному. За період, що розглядається, кількість нав­чальних закладів І—II рівня акредитації в Україні зменшилось на 10%, а кількість їх студентів — на 23 % (табл. 5.2).

Значне зменшення навчальних закладів і студентів відбулося на те­риторіях Степового та Донбаського регіонів: кількість ВНЗ зменшилось на 19%, кількість студентів відповідно на 33 % та 36%. На території Подільського регіону кількість ВНЗ зменшилось на 10%, а кількість їх студентів — на 16%.

За показником «кількість студентів на 10000 чол. населення» Подільський, Степовий та Донбаський регіони відстають від загаль­нодержавного рівня, особливо Крим, де цей показник складає тільк 83 студента на 10 000 чол. населення.

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Таблиця 5.2

Вищі навчальні заклади І-ІІрівнів акредитації

Регіони	Кількість закладів, од.	2002/2003 н.р. у % до 1990/1991, н.р.	Кількість студентів, тис.	2002/2003 н.р. у % до 1990/1991, н.р.	Кількість студен­тів на 10 000 чол. населення в 2002/ 2003 н. р.
1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.	1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.
Поліський
Подільський
Степовий
Карпатський
Донбаський
Крим
м. Київ
Усього по Україні

Особливо інтенсивно збільшується кількість навчальних закладів в м. Києві (в 3,7 рази) та кількість студентів, що в них навчається (в 2,2 рази). Приблизно вдвічі збільшилась кількість вищих навчаль­них закладів та їх студентів на території інших регіонів.

Визначені тенденції збільшення кількості вищих навчальних за­кладів III—IV рівнів акредитації при одночасному зменшенні закладів І-ІІ рівнів акредитації пояснюється інтенсивним відкриттям поряд з держав­ними приватних, комерційних вищих навчальних закладів. За показником «кількість студентів на 10 000 чол. населення» у навчальних закладів III—IV рівнів акредитації протягом 1990-2002 pp. відмічено збільшення на 27 %, в той час, коли у навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації значення показника зменшилось на 20%. В 2002 р. у виших навчальних закладах III—IV рівнів акредитації навчалось в 2,9 рази більше студентін порівняно із навчальними закладами І-ІІ рівнів акредитації, що свідчить про наявність сталої нераціональної тенденції у розвитку вищої освіти. Аналогічні співвідношення зберігаються на території окремих регіонів.

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Таблиця 5.3

Вищі навчальні заклади 1J1-1Vрівнів акредитації

Регіони	Кількість закладів, од.	2002/ 2003 н. р. у % до 1990/1991, н.р.	Кількість студентів, тис.	2002/ 2003 н. р. у % до 1990/1991 н.р.	Кількість студентів на 10 000 чол. насе­лення в 2002/2003
1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.	1990/1991 н.р.	2002/2003 н.р.
Поліський					157,4
Подільський				87,7	193,8
Степовий			164.3		357,5
Карпатський				101,9	174,4
Донбаський				222,8	412,3
Крим				22,7	69,3
м. Київ				150,2	322,4
Усього по Україні				881,3	1686,9

Економічний стан установ вищої освіти викликає серйозне зане­покоєння. Кризові явища в економіці України негативно впливають на формування бюджетних асигнувань та їх використання для утри­мання вищої школи. Не в повній мірі використовується існуючий інте­лектуальний потенціал та матеріальна база існуючих установ освіти, відсутні можливості для оновлення лабораторної бази, зменшуються загальні обсяги фінансування. Залишається надзвичайно низьким ав­торитет вченого у суспільстві.

Державні вузи поступово перетворюються в комерційні заклади, державне замовлення на підготовку фахівців поступово скорочується, незважаючи на гарантовані Конституцією України права громадян на до­ступність вищої освіти та безоплатне її здобуття на конкурсній основі.

Низький рівень оплати праці не заохочував молодь після закінчення вищого навчального закладу до роботи в освітніх установах, особливо у сільській місцевості. Існує в школах значна кількість вакансій вчителів. Найгірші справи у Сумській, Кіровоградській, Херсонській областях.

E. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Важливого соціального значення набуває покращення підготовки лі­карів, враховуючи, що останні 10-15 років якість підготовки лікарів знач­но погіршилося. Кафедри і клініки не забезпечені педагогічними кадрами високого професійного рівня, відсутнє сучасне обладнання, бібліотечні фонди спеціальної літератури, умови для клінічного обстеження хворих. Вимагають вдосконалення навчальні плани, навчальні програми.

Протягом тривалого часу залишаються остаточно невідпрацьо-вані економічні відносини між громадянами країни, установами вищої освіти, підприємствами (організаціями) — споживачами продукції вищих навчальних закладів та державними органами влади. Таке від­ношення до освіти та до наукових кадрів неминуче призведе до по­дальшого поглиблення економічної кризи і відставання від інших країн у всіх сферах суспільного життя.

Існують різні точки зору відносно доцільної діяльності поряд із державними приватних вищих навчальних закладів. Підтримка не­державних установ вищої освіти обґрунтовується тим, що держава не може задовольнити потреби суспільства у здобутті вищої освіти, а недержавні навчальні заклади для держави готують кадри, одночасно створюють робочі місця для професорсько-викладацького складу.

Ґрунтовний аналіз діяльності приватних вищих навчальних за­кладів свідчить, що їх існування, коли не в повній мірі використо­вується інтелектуальний потенціал та матеріальна база державних ус­танов освіти, не обґрунтовано. Переважна більшість приватних вузів не забезпечена ні кадрами, ні матеріальною базою. Спрямовують свою діяльність на підготовку головним чином фахівців економіко-гумані-тарного змісту: економістів, бухгалтерів, менеджерів, юристів тощо. Немає приватних установ освіти, які б готували металургів, механіків. хіміків, технологів, будівельників, агрономів тощо.

В першу чергу необхідно використати накопичений досвід, інтелек­туальні можливості, матеріально-технічну базу, значні резерви вищих навчальних закладів державної форми власності для підготовки фахівців для всіх галузей економіки. На часі — застосування гнучкої економічної політики та значного покращення у економічному забезпеченні держав­них установ освіти, що безперечно приведе до позитивних результатів.

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Значна увага в державі Україні приділяється відродженню про­фесійно-технічної освіти, враховуючи гостру необхідність у забезпе­ченні народного господарства кваліфікованими робітничими кадрами. В результаті приватизації державних підприємств, реструктуризації виробництва було звільнено з роботи значну кількість кваліфікова­них фрезерувальників, токарів, електриків, мулярів, робітників інших спеціальностей. Одночасно кількість професійно-технічних закладів за останні 10-15 років зменшилася на 30 %. Існує недостатнє та несвоє­часне фінансування закладів професійно-технічної освіти, що негатив­но впливає на збереження на оновлення матеріально-технічної бази, на організацію навчально-виховного процесу та якість підготовки фа­хівців. Професійно-технічні училища недостатньо забезпечені засоба­ми навчання, наочними та навчальними посібниками, підручниками, комп'ютерною технікою. Недостатньо виділяється коштів для забезпе­чення харчування учнів, утримання дітей-сиріт та дітей із малозабезпе­чених сімей. Існує відтік висококваліфікованих викладацьких, досвід­чених кадрів (в т. ч. майстрів виробничого навчання).

В умовах ринкової трансформації проводиться робота по збере­женню мережі навчальних закладів, створення умов для отримання громадянами України вищої освіти, приведенню структури підготовки професійних кадрів у відповідність із потребами ринку праці. Особлива увага приділяється забезпеченню фахівцями наукоємних і високотехно-логічних підприємств, малого підприємництва та сфери послуг. Перед­бачено виділення коштів для надання громадянам кредитів для отриман­ня ними вищої освіти. Виділяються кошти на модернізацію матеріально-технічної бази, видання підручників і навчально-методичної літератури, придбання наочних посібників, новітньої техніки і лабораторного облад­нання для навчальних закладів. При навчальних закладах розвивається навчальне, дослідницьке, експериментальне та підсобне господарство. Створюються творчі колективи для розробки сучасного покоління під­ручників, навчальних програм, технічних засобів навчання.

Значна увага приділяється створенню належних соціальних умов для навчання, для проживання працівників навчальних закладів. Запро­ваджено встановлення середніх посадових окладів (ставок заробітної

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

плати) науково-педагогічним працівникам ВНЗ III—IV рівнів акредита­ції на рівні подвійної середньої заробітної плати працівників промисло­вості, а педагогічним працівникам ВНЗ 1-І І рівнів акредитації на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості. Передбачено встановлення доплат спеціалістам, які працюють у сис­темі освіти, до рівня середньомісячної заробітної плати працівників у цілому по народному господарству.

Створюються належні умови для функціонування гуртожитків та проживання в них учнів, студентів, встановлюються об'єктивні ціни за користування учнями та студентами гуртожитками, фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами, фізкультурно-оздоровчим зна­ряддям і обладнанням, іншим майном, призначеним для занять фізич­ною культурою і спортом, а також закладами культури, бібліотеками, комп'ютерною технікою та додатковими освітніми послугами. Розроб­ляються та впроваджуються соціальні програми профілактики та оз­доровлення педагогічних, науково-педагогічних працівників, а також будівництва, реконструкції, капітального ремонту житла для працівни­ків педагогічних працівників, особливо у сільській місцевості. Фінан­сово забезпечуються програми використання оздоровчих навчальних закладів для організації лікування, оздоровлення та відпочинку ді­тей, учнів, вихованців, студентів. Поліпшується організація гарячого харчування у дошкільних, загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах. Здійснюється фінансування витрат, пов'язаних із матеріальним, житловим та іншим забезпеченням, що встановлені державою для дітей-сиріг та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання. Важливе значення має виконання Закону України «Про освіту», що передбачає виплату коштів соціального змісту: надбавку за вислугу років, щорічну грошову винагороду та допомогу на оздоровлення, ком­пенсацію за оплату користування житлом з опаленням і освітленням педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості і сели­щах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педаго­гічними працівниками в цих населених пунктах і проживають в них.

Враховуючи існуючі трудності з працевлаштуванням на вироб­ництві випускників вищих навчальних закладів, важливого значення

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

набуває Закону України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» (2004 p.). Відповідно до закону забезпечен­ня молоді першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю здійснює державна служба зайнятості. Роботодавцю надається дотація в разі прийняття ним на роботу молоді, якій надається перше робоче місце за отриманою професією (спеціальністю) строком на два роки. Дотація надається щомісячно в розмірі фактичних витрат на заробітну плату молоді та сум внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що оплачують роботодавці відповідно до закону. Надан­ня роботодавцю дотації здійснюється в межах асигнувань Державного бюджету України та коштів Фонду загальнообов'язкового державно­го соціального страхування України на випадок безробіття. Порядок та строки надання дотації роботодавцю для забезпечення молоді пер­шим робочим місцем встановлюються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за по­годженням з Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Для покращення стану діяльності закладів освіти та підготовки робітничих кадрів для економіки України здійснюється низка організа­ційно-технічних та економічних заходів, до складу яких входять:

• створення національної системи підготовки, підвищення кваліфі­кації і перепідготовки фахівців з використанням матеріально-тех­нічної бази навчальних закладів;

• аналіз стану кадрового забезпечення окремих галузей економіки та розробка науково обґрунтованих прогнозів розвитку ринку пра­ці та потреби у кваліфікованих працівниках за професійним спря­муванням;

• визначення обсягу державного замовлення на підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст» та «ма­гістр» інженерних, економічних, педагогічних та інших спеціаль­ностей;

• розробка правових та економічних механізмів стимулювання та зацікавленості роботодавців і інвесторів у розвитку та відновленні

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

трудових ресурсів держави; створення спеціального фонду підго­товки робітничих кадрів за рахунок відрахувань підприємств;

• розробка механізму багатоканального та різнорівневого фінансу­вання діяльності навчальних закладів. Пріоритетними напрямами фінансування є виділення необхідних коштів для впроваджен­ня інноваційних, інформаційних технологій, сучасної техніки, модернізації матеріально-технічної бази, видання навчальної, навчально-методичної літератури, проведення капітальних ре­монтів будівель і споруд, забезпечення навчальних закладів кому­нальними послугами;

• створення механізму заохочення педагогічних працівників до ро­боти, вирішення питань стосовно соціального захисту цих праців­ників;

• покращення соціального стану працівників закладів освіти, ство­рення умов для оздоровлення викладачів, підвищення їх кваліфі­кації тощо.

Дата добавления: 2015-05-26