Культура і мистецтво

Поняття культури визначається як історично сформований рівень розвитку суспільства, творчих сил, здібностей людей, виражений у пев­них формах організації життя, діяльності людей, а також у створених ними матеріальних та духовних цінностях. У звуженому визначенні поняття культури визначають як сфера духовного життя людей.

Мистецтво визначається як різновид людської творчої діяльності. Це — література, живопис, графіка, скульптура, музика, театр, кіно, декоративно-прикладне мистецтво тощо.

До закладів культури належать театри, філармонії, музеї, бібліо­теки, кінотеатри, організації телебачення та радіомовлення, заклади культури клубного типу, цирки, парки культури та відпочинку, поза­шкільні заклади естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва.

Стан та розвиток закладів культури оцінюють з використанням таких показників:

• кількість закладів культури та мистецтва, в т.ч. кількість театрів, концертних організацій, закладів культури клубного типу, кіноте­атрів, музеїв, бібліотек, дитячих оздоровчих таборів;

• забезпеченість населення закладами культури;

• відвідування населенням закладів культури і мистецтва;

• випуск книжок, журналів та газет;

• показники, що характеризують забезпечення закладів культури професійними фахівцями;

• економічні показники діяльності закладів культури, забезпечення фінансовими ресурсами.

Театри та театральна справа

Діяльність театрів та театральних колективів спрямована на форму­вання і задоволення творчих потреб громадян, їх естетичне виховання,

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

збереження, розвиток та збагачення духовного потенціал народу. Те­атри забезпечують створення, публічне виконання, публічний показ, поширення та збереження творів театрального мистецтва; створюють умови для розвитку театральної творчості, підготовки професійних кадрів, пропаганди кращих зразків театрального мистецтва.

Відповідно Закону України «Про театри і театральну справу» (2005 p.), театри, що створюються і діють на території України, відріз­няються за видами театрального мистецтва, формою власності, спря­мованістю на різні верстви населення та іншими ознаками. Засновни­ками театру можуть бути органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні або фізичні особи. Підставою для створен­ня театрів є соціально-економічні, національні, культурно-мистець­кі потреби регіонів та наявність відповідних творчих, кадрових і ма­теріально-технічних можливостей. Театри, засновані на державній або комунальній власності, мають відповідно статус державного чи кому­нального театру.

Наявність театрів та розвиток театральної справи на території окремих регіонів характеризується даними, наведеними в табл. 5.12.

Таблиця 5.12

Наявна кількість театрів за регіонами

Найбільша кількість театрів розташована в м. Києві та на території Степового регіону — 22,9% від загальної кількості, в т.ч. в м. Дніпро­петровську — 9 театрів, в м. Одесі — 9 театрів. За кількістю театрів

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

виділяється Карпатський регіон, де зосереджено 16,8% від загальної кількості театрів, в т.ч. у м. Львові — 10 театрів. Значними центра­ми театральної культури рахуються м. Харків, де є 6 театрів і м. До­нецьк — 5 театрів.

Фінансування діяльності театрів залежно від форм власності, ста­тусу та інших ознак здійснюється за рахунок коштів Державного бюд­жету, а також коштів підприємств, установ, організацій, громадян та їх об'єднань. Додатковими джерелами фінансування є кошти від продажу квитків на театральну виставу; кошти та майно, одержані за роботи, які виконує театр на замовлення; доходи від реалізації сувенірної продук­ції і видавничої діяльності з історії, теорії та практики театру; спон­сорські надходження та благодійні внески тощо.

Державні органи влади та органи місцевого самоврядування сприя­ють розвитку театральної справи. До складу основних заходів входять:

• забезпечення соціально-економічних, правових умов для ефектив­ної діяльності театрів;

• підтримка і розвиток мережі театрів, забезпечення їх сучасним тех­нічним обладнанням покращення її матеріально-технічної бази;

• надання пільг щодо оподаткування та кредитування, морального і матеріального заохочення осіб, які зробили значний внесок у те­атральну справу;

• сприяння науковим дослідженням у галузі театру і театральної справи;

забезпечення підготовки фахівців театрального мистецтва у вищих навчальних закладах та підвищення фахової кваліфікації творчих працівників театрів, їх правовий і соціальний захист; забезпечення охорони, збереження та утримання театральних будівель (споруд, приміщень), що є об'єктами державної та кому­нальної власності;

підтримка видатних діячів театру, молодих талановитих авторів та виконавців шляхом встановлення державних, комунальних та галузевих стипендій і премій;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі театру і теат­ральної справи.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Музеї

На території кожного регіону здійснюють роботу музеї - - куль­турно-освітні та науково-дослідні заклади. Основними напрямами му­зейної діяльності є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.

Відповідно Закону України «Про музеї та музейну справу» (1995 р.) музеї поділяються на історичні, археологічні, краєзнавчі, при­родничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо. На основі ансамблів, комплексів пам'яток та окремих пам'яток при­роди, історії, культури та території, що становлять особливу історич­ну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-куль-турні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музеї можуть бути: загальнодержавні — засновниками яких є центральні органи державної виконавчої влади; республіканські (Ав­тономної Республіки Крим) — засновниками яких є органи державної виконавчої влади Автономної Республіки Крим; місцеві — засновника­ми яких є відповідні місцеві органи місцевого самоврядування, підпри­ємства, установи, організації, громадяни.

Культурно-освітня та наукова діяльність музеїв має велике значен­ня у здійсненні комплектування, збереження, вивчення та використан­ня пам'яток історії, природи, матеріальної та духовної культури, у за­безпеченні етичного та естетичного виховання населення.

Наявність музеїв та розвиток справи на території окремих регіонів залежить від багатьох факторів, характеризується даними, наведеними в табл. 5.13.

Найбільша кількість музеїв розташована в м. Києві — 29 музеїв. За кількістю музеїв на території окремих регіонів виділяються такі області:

Чернігівська та Київська — відповідно 23 і 16 музеїв — Поліський регіон;

Вінницька, Черкаська та Полтавська — відповідно 24, 23 і 19 му­зеїв — Подільський регіон;

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

Запорізька, Кіровоградська — відповідно 19 і 18 музеїв — Степо­вий регіон;

Львівська і Івано-Франківська — відповідно 17 і 15 музеїв — Кар­патський регіон;

Харківська і Донецька — відповідно 25 і 22 музеї — Донбаський регіон.

Таблиця 5.13

Наявна кількість музеїв за регіонами

Державні органи влади та органи місцевого самоврядування спри­яють розвитку музейної справи. До складу основних заходів входять:

• забезпечення соціально-економічних і правових умов для ефек­тивної діяльності музеїв;

• сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;

• підтримка і розвиток мережі музеїв;

• забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації му­зейних кадрів, їх правовий і соціальний захист;

• бюджетне фінансування (у тому числі на дольових засадах) і пріори­тетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації держав­них, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи;

• забезпечення охорони музеїв;

• підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов'язаних з музейною справою;

• сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Бібліотеки і бібліотечна справа

Працівники бібліотек спрямовують свою діяльність на накопи­чення, формування та збереження бібліотечних фондів, забезпечують бібліотечне обслуговування громадян з метою задоволення інформа­ційних, наукових і культурних потреб суспільства, збагачення духов­ного потенціалу народу. Бібліотечна справа — складова частина інфор­маційної, виховної, культурно-освітньої діяльності. Включає комплекс державних, громадських, наукових та практичних заходів, які забезпе­чують організацію діяльності бібліотек, їх науково-дослідну і методич­ну роботу, а також підготовку бібліотечних фахівців.

У бібліотеках акумулюються документально-інформаційні ресур­си (книги, документи та інші носії інформації), які містять знання, на­буті в процесі розвитку людства, сприяють піднесенню інтелектуаль­ного та культурного потенціалу суспільства.

Відповідно Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну спра­ву» (1995 р.) бібліотеки, що діють на території України, відрізняються за своїми цільовим призначенням, складом користувачів, спеціаліза­цією бібліотечних фондів та іншими ознаками. Це публічні бібліотеки для дорослих, юнацтва, дітей; наукові і спеціальні, спеціалізовані біб­ліотеки загального користування, а також для осіб з фізичними вадами, бібліотеки навчальних закладів та наукових установ; універсальні, ба­гатогалузеві бібліотеки тощо. Відповідно до значення і функцій утво­рюються бібліотеки: всеукраїнські, бібліотека Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські та сільські, централізовані бібліотечні системи. Віднесення бібліотек до зазначених категорій здійснюється відповідними органами Міністерства культури України, Автономної Республіки Крим, місцевими органами влади. Міністерство культури і туризму України визначає бібліотеки, що виконують функції науко­во-методичних центрів.

Засновниками бібліотек є органи державної влади, що створю­ють загальнодержавні бібліотеки, органи місцевого самоврядування створюють комунальні бібліотеки, колективи та окремі фізичні осо­би. Бібліотеки створюються відповідно до соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, виробничих потреб суспільства

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

за наявності встановленого мінімуму бібліотечного фонду, матеріаль­но-технічного та кадрового забезпечення. Бібліотеки, засновані на де­ржавній формі власності, створюються згідно з нормативами, встанов­леними відповідними відомствами. Бібліотеки можуть створюватись і діяти в усіх організаційно-правових формах.

Право на доступ до бібліотечних фондів та одержання бібліотеч­них послуг мають громадяни незалежно від походження, соціального і майнового стану, раси і національності, статі, освіти, мови, віку, став­лення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання.

Це право забезпечується створенням мережі загальнодоступних бібліотек, заснованих на державній формі власності, та шляхом держав­ної підтримки загальнодоступних бібліотек, які засновані на інших формах власності і забезпечують безплатне надання основних видів бібліотечних послуг.

Наявність бібліотек та розвиток бібліотечної справи характери­зується даними табл. 5.14.

Таблиця 5.14

Наявна кількість бібліотек за регіонами

За кількістю бібліотек виділяється Подільський і Поліський ре­гіони, де використовують відповідно 23,1% і 22,6% загальної кіль­кості бібліотек. Серед областей слід виділити такі, на території яких налічується не менше 900-1000 бібліотек. Це — Житомирська, Вінни­цька, Тернопільська, Хмельницька, Донецька.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Фінансування державних бібліотек здійснюється за рахунок кош­тів державного бюджету на нормативній основі, що враховує забезпе­чення необхідного розвитку бібліотечної справи. Основними джере­лами фінансування бібліотек, заснованих державними органами, є де­ржавний і місцеві бюджети; бібліотек, заснованих на колективній та приватній власності — кошти засновників.

Центральні органи державної виконавчої влади та органи місце­вого самоврядування приділяють увагу розвитку бібліотечної справи. В складі заходів, спрямованих на підтримку та розвиток бібліотечної діяльності, такі:

• визначення державних потреб щодо бібліотечного обслуговуван­ня відповідно до норм, що гарантують незалежний рівень обслу­говування;

• матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення бібліо­течної діяльності;

• координація робіт по об'єднанню бібліотек в єдину інформаційну систему;

• підготовка бібліотечних кадрів;

• контроль за діяльністю державних бібліотек, збереження ними єдиного бібліотечного фонду;

• організація наукових досліджень в галузі бібліотекознавства, біб-ліотекографії, документознавства та науково-інформаційної діяль­ності.

Кіномистецтво

Українське кіномистецтво відіграє помітну роль у збереженні на­ціональної самобутності, формуванні духовних та естетичних ціннос­тей суспільства.

В Україні налічується чотири державних кіностудій — Національ­на кіностудія художніх фільмів імені О. П. Довженка, Одеська кіностудія художніх фільмів, Національна кіностудія України, Українська студія хронікально-документальних фільмів, понад 20 кіностудій недержав­ної форми власності та українсько-російське підприємство «Закрите акціонерне товариство «Ялтинська кіностудія». Обсяг кінопродукції

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

цих кіностудій незначний. Щорічно знімають таку кількість ігрових та неігрових фільмів, що становить лише 10-15% обсягів виробництва фільмів в 1990 р.

Кіномережа налічує 5,3 тис. кінотеатрів та залів з кіноустановка­ми, що в цілому задовольняє потребу населення. Розташування кіноте­атрів в окремих регіонах наведено в табл. 5.15.

Таблиця 5.15

Наявна кількість кінотеатрів та залів з кіноустановками за регіонами

Найбільша кількість кінотеатрів та залів з кіноустановками роз­ташована на території Подільського регіону — 32,6% загальної кіль­кості, особливо в Тернопільській, Вінницькій та Полтавській областях. До областей, де є більше 300 кінотеатрів та залів з кіноустановками, входять Одеська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська та Чер­нівецька області.

Кількість кінотеатрів та залів з кіноустановками невпинно скоро­чується, особливо в сільській місцевості. Середньостатистичний гля­дач відвідує кінотеатр в середньому один раз за 4 роки, що не дає мож­ливості повертати кошти, витрачені на виробництво фільмів. У зв'язку з передачею підприємств кінопрокату і кіно-відеомереж до комуналь­ної власності більшість кінотеатрів існує лише за рахунок надання своїх приміщень в оренду. У більшості областей ліквідовано державні органи, відповідальні за процесами управління розвитком кіномережі.

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

Не забезпечуються повною мірою права інтелектуальної влас­ності щодо кінотворів. Ринок кіно- і телепродукції на 95 % заповне­но іноземною не завжди високоякісною продукцією. Від перепов­нення українського ринку зарубіжною кіно продукцією вітчизня­на кінематографія втрачає значні кошти, які могли б стимулювати її розвиток. Матеріально-технічна база кінематографії матеріально і фізично застаріла і дедалі більше відстає від світового техноло­гічного рівня.

Стан української кінематографії вимагає визначення правових, організаційних і економічних засад її розвитку, що можливо лише шля­хом формування сучасної національної кіноіндустрії, яка відповідала б міжнародній практиці організації кінопроцесу.

Діяльність органів влади спрямована на відродження національ­ної кінематографії, створення належних правових і економічних умов для розвитку національного кіномистецтва в ринкових умовах, фор­мування сучасної самодостатньої національної кіноіндустрії. Цьому сприяє впровадження «Загальнодержавної програми розвитку націо­нальної кіноіндустрії на 2003-2007 роки», прийнятої Верховною Ра­дою України в 2002 р. Для покращення діяльності у сфері кіномистец­тва передбачено:

• розроблення механізму державної правової та економічної під­тримки національного кіномистецтва, забезпечення державного протекціонізму у сфері кіномистецтва;

• формування сучасної національної кіноіндустрії, розвиток иро-дюсерської системи кіновиробництва;

• надання державної підтримки суб'єктам підприємницької діяль­ності в галузі кінематографії незалежно від форм власності;

• реформування наявної матеріально-технічної бази кінематографії, оснащення новітніми технологіями виробництва і показу фільмів, визначення пріоритетних технологічних напрямів;

• забезпечення розробки та виконання регіональних програм поліп­шення кінообслуговування населення;

• забезпечення ефективного захисту прав інтелектуальної власності щодо кінотворів;

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

• збільшення кількості виготовлених повнометражних ігрових фільмів, серіалів, анімаційних (десятихвилинних) фільмів, теле­візійних серіалів, просвітницьких і документальних фільмів;

• забезпечення співробітництва кінематографії і телебачення в га­лузі економічно обґрунтованого і взаємовигідного використання національного фонду фільмів, спільного виробництва та вико­ристання кіно- і телефільмів, впровадження новітніх екранних технологій, підготовка творчих та інженерно-технічних кадрів;

• переоснащення кінотеатрів на нові технології кінопоказу за світо­вими стандартами; збільшення кількості відвідувань кінотеатрів глядачами;

• поетапну реструктуризацію матеріально-технічної бази держав­них підприємств кінематографії через створення спеціалізова­них сервісних підприємств з надання технологічних послуг усім суб'єктам, які займаються виробництвом кінопродукції;

• підвищення рівня підготовки фахівців в інформаційно-культурній сфері, запровадження спеціальностей з новітніх екранних техно­логій;

• розширення джерел фінансування кінематографії, розширення ви­датків з державного та місцевих бюджетів; запровадження збору на розвиток національної кінематографії, який мають сплачувати суб'єкти підприємницької діяльності, що займаються розповсюд­женням і демонструванням в Україні іноземних фільмів незалеж­но від форм власності і підпорядкування;

• сприяння міжнародному кінематографічному співробітництву, за­безпечення гідної присутності українського фільму на національ­ному і світовому кіноринках.

Охорона культурної спадщини

Важливе значення має забезпечення охорони культурної спадщи­ни з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в ін­тересах нинішнього і майбутніх поколінь. До об'єктів культурної спад­щини відносять визначне місце, споруду, комплекс, їхні частини, водні

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

об'єкти, інші природні, природно-антропогенні об'єкти, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, історичного, архітектурного, мистецького, культурного погляду і зберегли свою автентичність.

В результаті охорони культурної спадщини впроваджуються ор­ганізаційно-правові, матеріально-технічні, інформаційні та інші за­ходи з виявленням, наукового вивчення, класифікації таких об'єктів; запобігання їх руйнування, забезпечення, збереження, консервації, ви­користання, пристосування та музеєфікації.

В Україні сформовані органи управління у сфері охорони культур­ної спадщини, до функціональних обов'язків яких входить вирішення визначених завдань. Державне управління у сфери охорони культурної спадщини здійснюється Кабінетом Міністрів України та спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини. До складу таких органів входять: центральний орган виконавчої влади та орга­ни охорони культурної спадщини, органи охорони культурної спадщи­ни Автономної Республіки Крим, обласних, районних державних ад­міністрацій, місцевого самоврядування.

Важливе значення має вивчення та збереження археологічних пам'яток — решток життєдіяльності людей, городищ, курганів, зали­шок стародавніх поселень, військових таборів, іригаційних споруд, культових місць тощо. Об'єктами вивчення та зберігання є будинки, споруди, окремі поховання, місця масових поховань загиблих війсь­ковослужбовців, визначні місця пов'язані з важливими історичними подіями тощо. Важливе значення має збереження об'єктів архітектури та містобудування — архітектурні споруди та пов'язані з ними твори монументального, декоративного, образотворчого мистецтва, які ха­рактеризують певну епоху, культуру, традиції. Особливого захисту пот­ребують об'єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтно-природні території, які мають історичну цінність, об'єкти науки і техніки — уні­кальні науково-виробничі, промислові, інженерні, транспортні об'єкти, що визначають рівень розвитку науки і техніки певної епохи.

Незважаючи на наявність певних досягнень сучасний стан розвит­ку української культури характеризується розмиванням та руйнуванням

Розділ 5 СОЦІАЛЬНА СФЕРА

культурних і духовних цінностей у суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури, неефективним використанням наявних культурних і творчих ресурсів.

Протягом останнього десятиліття культура в Україні втратила від­повідне місце серед пріоритетів державної політики, опинилася на пери­ферії державних інтересів. Як наслідок, утворився й дедалі збільшується розрив між так званою офіційною культурою, що фінансується з бюджету, і незалежною та орієнтованою на сучасні потреби суспільства. Хроніч­но не забезпечується достатнє фінансування галузі культури, включа­ючи фінансування із місцевих бюджетів, розрізнені культурні заклади не склалися в єдину систему культури, не спрямовують свою діяльність на забезпечення послідовного культурного розвитку суспільства.

В Україні впроваджується Концепція державної політики в галузі культури, що розроблена на основі аналізу сучасного стану культури, визначає цілі, пріоритетні завдання та принципи державної політики в галузі культури, а також стратегічні напрями, механізми її реалізації та очікувані результати. Реалізація «Концепції» визначає довгостроко­ву програму культурного розвитку України, яка має тісно пов'язуватися із світовим розумінням ролі і призначення культури в XXI столітті. Дов­гострокова програма базується на таких принципах: сталий соціаль­но-економічний розвиток і розвиток культури є взаємопов'язаними процесами; головною метою розвитку людства є суспільна і культурна самореалізація особистості; доступ до культурних цінностей та участь у культурному житті є фундаментальним правом людини.

Для подолання негативних тенденцій в розвитку культури перед­бачено здійснити такі основні пріоритетні завдання виходячи з того, що культурний розвиток України та окремих регіонів належить до пріори­тетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місце­вого самоврядування:

• забезпечити розробку та реалізацію середньострокових та довго­строкових регіональних програм культурного розвитку;

• здійснити заміну методів управління у галузі культури, переорієн­тувати органи державної влади та органи місцевого самовряду­вання з виконання певних функцій на досягнення поставлених

Е. А. Зінь

РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

цілей, залучення громадськості до процесів управління та контро­лю в галузі культури;

• створити ефективну модель фінансового та матеріально-технічно­го забезпечення культурного розвитку;

• забезпечити реалізацію комплексу освітніх, культурно-мистець­ких програм і проектів для дітей та молоді;

• сформувати цілісний інформаційно-культурний простір України шляхом інвентаризації культурних ресурсів України, створення відповідних аналітичних баз даних, видання інформаційних бук­летів тощо;

• приймати активну участь у міжнародних культурних проектах, здійснити комплекс інформаційно-культурних заходів для ознайом­лення світової громадськості з культурними цінностями України;

• забезпечити соціальну захищеність працівників культури.

Дата добавления: 2015-05-26