Загальні положення 2 страница

Ландшафт культурний – цілеспрямовано створений антропогенний ландшафт, який має сприятливу для людського суспільства структуру та функціональні властивості.

Ландшафт геохімічний – природний або антропогенний ландшафт (або їх парагенетична сукупність), який відрізняється спільністю (єдністю) умов та специфікою міграції, просторового розподілу хімічних елементів і сполук.

Ландшафт геохімічний – це парагенетична асоціація сполучених (по російські – «сопряженных) елементарних ландшафтів, пов’язаних між собою міграцією елементів і які відносяться до одного типу мезорельєфу. Водозбірні басейни, схили, долини, озера – це не відокремлені одне від одного території, але тісно пов’язані взаємозалежні елементи природного утворення.

Ландшафт елементарний – ділянка, яка складена однією породою або наносами, які знаходяться на одному елементі рельєфу, в рівних умовах залягання ґрунтових вод, характеризується певним рослинним угрупуванням і одним типом грунтів. Ландшафт елементарний елювіальний – це ландшафт, компонентами якого є атмосфера, горизонт грунту з органікою, пухкі породи, корінні породи. Ландшафт елементарний супераквальний – це ландшафт, компонентами якого є атмосфера, горизонт грунту з органікою, горизонт грунту без органіки, пухкі породи, корінні породи. Ландшафт елементарний аквальний – це ландшафт, компонентами якого є атмосфера, водна товща, горизонт грунту з органікою, пухкі породи, корінні породи.

Міграція хімічних елементів – це нерозривний комплекс процесів, що призводить до переміщення та перерозподілу хімічних елементів в геооболонках Землі (земній корі, гідросфері, атмосфері, біосфері), природних і природно-техногенних системах. Міграція хімічних елементів відбувається у вигляді вільних атомів, молекул, простих і комплексних іонів, колоїдних частинок в рідкому, газоподібному і твердому стані. Призводить до перерозподілу хімічних елементів – накопиченню одних і видаленню інших, розподілу існуючих сполук елементів і утворенню нових сполучень тощо. Комплекс міграційних процесів лежить в основі кругообігу речовин в природному середовищі. Одним із найбільш важливих процесів є біогенна міграція хімічних елементів, що відбувається за участю живих організмів і в живій речовині. Сукупність антропогенних процесів і явищ призводить до розсіювання та концентрації хімічних елементів і їх сполук, в тому числі токсичних і радіоактивних, утворення техногенних геохімічних аномалій, забруднення компонентів навколишнього середовища і біологічних об’єктів. Міграція – це рухомість хімічних елементів в компонентах ландшафту. Вміст елементу в певній природній речовині або компоненту ландшафту служить показником рівня концентрації цього елементу в даному середовищі в момент відбору проб. Міграція поділяється на абсолютну і відносну швидкість переміщення іонів, елементів і хімічних сполук в ландшафтах. Прикладом абсолютної рухомості елементів в ландшафті є міграція іонів річками з водозборів. Вона вимірюється в т/га-рік. Прикладом відносної рухомості хімічних елементів в ландшафтах є коефіцієнт водної міграції (Кх), який дорівнює:

Кх = m_x * 100/a * n_x,

де m_x - вміст елементу х у воді, мг/л,

n_x - вміст елементу х у породах, %,

а – мінеральний (сухий) залишок води, мг/л.

Модуль техногенного навантаження – річний об’єм стічних вод, твердих відходів і викидів в атмосферу, віднесений до певної площі.

Моніторинг – система спостережень, збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науковообґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

Моніторинг геологічного середовища – система спостережень, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан геологічного середовища, прогнозування його змін, розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень.

Моніторинг геохімічний пасивний – це дослідження ландшафту, що складається з одного циклу спостережень.

Моніторинг екологічний активний – це дослідження ландшафту, що складається з декількох циклів спостережень.

Навантаження антропогенне – прямий і опосередкований вплив людей та їх господарської діяльності на навколишнє природне середовище або його окремі екологічні компоненти чи елементи (ландшафт, природні ресурси, певні види рослин, тварин тощо).

Навколишнє середовище – все матеріальне і духовне, що оточує сучасну людину і з чим безпосередньо чи опосередковано пов’язані її існування та господарська діяльність; включає атмосферу, гідросферу, верхню частину літосфери, грунти, рослинний і тваринний світ, природні і природно-техногенні утворення, а також утворення, пов’язані з творчим духовним життям людського суспільства.

Навантаження техногенне – ступінь впливу техногенних чинників на навколишнє середовище (довкілля).

Надра – частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Негативні зміни в навколишньому природному середовищі – це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення компонентів навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Нормативи впливу на навколишнє середовище – граничні характеристики джерел впливу на навколишнє середовище, дотримання яких в будь-якому випадку не може призвести до порушення встановлених якостей навколишнього середовища.

Норматив санітарно-гігієничний – показник етапу навколишнього середовища, підтримання якого гарантує безпечні або оптимальні умови життя людини.

Ореол розсіювання – зона з підвищеним вмістом забруднюючих речовин навколо джерела забруднення; зона навколо родовища корисних копалин, яка характеризується підвищеним вмістом хімічних елементів в гірських породах, що вміщують родовище корисних копалин.

Орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) – рівні впливу забруднюючих речовин в природних середовищах, умовно безпечних для людини; визначаються розрахунковим шляхом на певний строк.

Орієнтовано допустима концентрація забруднюючих речовин (ОДК) – гігієнічний норматив (тимчасовий), аналогічний ГДК і визначається розрахунковим шляхом.

Охорона геологічного середовища – система державних, регіональних, місцевих адміністративно-господарських і громадських заходів, які забезпечують раціональне і комплексне використання всіх компонентів геологічного середовища з дотриманням екологічних нормативів для створення оптимальних умов розвитку людського суспільства.

Параметри стану екосистеми – узагальнені (інтегральні) інформативні показники функціонування екосистеми, які дозволяють оцінити її стан, міру відхилення від норми.

Педосфера – ґрунтовий покрив планети, середовище прояву ґрунтоутворюючих процесів; за В.І.Вернадським – частина біосфери, кора вивітрювання.

Природне забруднення – забруднення навколишнього середовища, яке виникає без участі людини, часто в результаті прояву несприятливих чи небезпечних природних процесів (дим, попіл вулканів тощо),

Природний комплекс – сукупність природних предметів, явищ або властивостей, які утворюють єдине ціле.

Природно-територіальний комплекс – тип природного комплексу, який визначається як просторово-часова система географічного комплексу, взаємообумовлена в своєму розміщенні або розвивається як єдине ціле; є класом природних геосистем локальної і регіональної розмірності (іноді – синонім геосистеми, ландшафту).

Природно-техногенні системи – сукупність природних об’єктів і інженерних споруд, які взаємодіють з навколишнім середовищем.

Ризик екологічний – вірогідність навмисних чи випадкових, поступових і катастрофічних антропогенних змін існуючих природних об’єктів, умов, чинників або екологічних ресурсів з небажаними або небезпечними екологічними наслідками.

Самоочищення – природне руйнування забруднювачів у навколишньому середовищі, в тому числі геологічному середовищі, внаслідок природних фізичних, хімічних чи біологічних процесів. Тривалість самоочищення залежить з одного боку від властивостей компонентів середовища, в яких відбувається процес очищення, з іншого - від стійкості забруднювача. При наявності сорбуючих чи накопичуючих факторів самоочищення може відбуватись тільки в окремих компонентах середовища.

Самоочищення ландшафту – здатність ландшафту переробляти, виводити за свої межі забруднюючі речовини, що надходять до нього; найбільшу здатність до самоочищення мають ландшафти з високою інтенсивністю кругообігу речовин і переважанням потоків розсіювання.

Середовище – оточення, сукупність природних умов, в яких протікає (відбувається) діяльність людського суспільства, організмів.

Стійкість ландшафту – здатність ландшафту зберігати функціонування в межах природних коливань його параметрів під впливом зовнішніх факторів.

Стоки – частина рідких відходів, які розсіюються у навколишньому середовищі; звичайно складаються з дисперсійного середовища (рідкої фази розчину) та дисперсної фази (завислих часточок, завислої речовини). Дуже часто найбільш значне забруднення пов’язане саме з дисперсною фазою.

Ступінь порушенності ландшафту (території) – ступінь змін процесів функціонування і складу компонентів ландшафту в результаті зовнішнього, в тому числі антропогенного (техногенного) впливу; розрізняють п’ять ступенів порушеності ландшафту: 1) відносно екологічного добробуту; 2) екологічного ризику; 3) екологічної кризи; 4) екологічного лиха; 5) екологічної катастрофи.

Сумарний показник забруднення – це сума перевищень коефіцієнтів концентрації хімічних елементів над їх фоновим рівнем.

Сучасні геологічні процеси – природні (екзо- і ендогенні) та природно-техногенні процеси, що змінюють властивості, стан, склад компонентів геологічного середовища.

Техногенез – сукупність процесів, пов’язаних з господарською діяльністю людини і активно впливаючих на всі компоненти і об’єкти навколишнього середовища, геологічного середовища, біосфери. Найбільш інтенсивно на них впливають геохімічні геофізичні, інженерно-геологічні, гідрологічні та інші процеси і явища. В геохімічному аспекті техногенез включає: 1) вилучення хімічних елементів з природного середовища (літосфери, атмосфери, гідросфери) і їх концентрацію; 2) перегрупування хімічних елементів, зміну хімічного складу сполук, у які ці елементи входять, а також створення нових хімічних речовин; 3) розсіювання залучених до техногенезу елементів у оточуюче середовище. Розсіювання залучених у техногенез елементів та речовин являє собою часто побічний, непередбачений процес (викиди техногенних речовин у атмосферу, забруднення грунтів і водойм промисловими стоками твердими відходами промислового виробництва, викиди при різного роду аварійних ситуаціях і тощо). Поряд з стихійним розсіюванням, існує заздалегідь заплановане розсіювання продуктів техногенезу: внесення хімічних добрив, отрутохімікатів, зрошення стічними водами і компостами з полів зрошення та ін. Всі ці речовини, крім безпосередньо позитивного ефекту, передбаченого технологією сільськогосподарського виробництва, мають і побічну як позитивну, так і негативну дію. Негативний вплив техногенезу об’єднується поняттям – забруднення природного середовища.

Техногенні (антропогенні) фактори – умови та особливості будь-яких процесів впливу діяльності людини на навколишнє середовище. За особливостями такого впливу у комплексі техногенних факторів виділяються окремі їх групи, характерні для тих чи інших господарських умов: промислового і цивільного будівництва, гірничопромислових розробок, гідротехнічного будівництва, сільськогосподарських меліорацій, лісотехнічних заходів тощо.

Техносфера – глобальна сукупність об’єктів, знарядь, матеріалів, процесів геосфер Землі, що знаходиться під впливом господарської діяльності людини і наповнений продуктами цієї діяльності.

Техногенно-геологічна система (ТГС) – обмежена у просторі система взаємодії об’єктів геологічного середовища з техногенними об’єктами, яка характеризується відносною самостійністю та специфікою проявів якісних і кількісних змін геологічного середовища. ТГС є основними структурними елементами формування і розвитку геологічного середовища; в їх межах зміни геологічного середовища відбуваються під впливом комплексу техногенних хімічних, фізичних і механічних факторів, які можуть багаторазово посилюватися при прояві небезпечних природних геологічних процесів - землетрусів, зсувів, карсту тощо.

Фоновий вміст речовин – осереднена величина вмісту хімічних елементів та їх сполук (речовин) у тому чи іншому об’єкті (компоненті) навколишнього середовища чи його частині у момент часу, прийнятий за початок можливої чи встановленої її зміни (збільшення чи зменшення). Встановлюється у межах території за статистично відокремленими виборочними сукупностями конкретних замірів (визначень) вмісту речовини. У зв’язку з активною господарською діяльністю останнім часом визначення природного фонового вмісту хімічних елементів та їх сполук у навколишньому середовищі, в тому числі геологічному середовищі, практично неможливим. Тому у якості фонового рекомендується використовувати вміст, визначений у районах найменшого впливу техногенних факторів методом аналогії.

Фон радіаційний - інтенсивність радіоактивного випромінювання на певній території, зумовлений природними і штучними радіонуклідами.

Якість середовища – ступінь відповідності природних умов потребам людей чи інших живих організмів.

Нинішня екологічна ситуація на Україні є кризова, погіршилось здоров’я людей через значну забрудненість довкілля і необхідно регулярно оцінювати і прогнозувати стан середовища життєдіяльності суспільства, в тому числі і геологічного середовища, для прийняття рішень щодо його екологічної безпеки.

Основні чинники впливу на ГС є:

- промисловість;

- енергетика і підприємства ядерної безпеки;

- сільське господарство;

- транспорт;

- житлово-комунальне господарство;

- промислові відходи;

- діяльність військово-промислового комплексу;

- розробка корисних копалин.

Хімічна промисловість – одна основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна кількість яких токсичні. Уряді регіонів України висока концентрація хімічних та нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня забруднення джерел водопостачання. У відкрити водойми хімічні підприємства скидають щорічно 70 млн. м³ неочищених або недостатньо очищених стоків.

АЕС є головними місцями накопичення радіоактивних відходів. Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС залишається 4-й блок, в якому зосереджені небезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких близько 20 млн. кюрі. Підприємства з видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Всі відходи цих підприємств є джерелами радіаційного забруднення ГС.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В окремих районах, де проведено осушення земель (наприклад, Львівська область) відбувається неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності органічної маси. Органіка великих тваринницьких комплексів та птахофабрик є джерелом не органічних добрив, а забруднення ГС.

Значним забруднювачем ГС є транспортна галузь. Наприклад, через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює ГС окислами свинцю. Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття автомобілів.

В Україні інтенсивно відбувається процес урбанізації. Однак, система водопровідно-каналізаційного господарства нині перебуває в кризовому екологічному стані, не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392 селища міського типу України, у містах і селищах міського типу щороку накопичується 40 млн. м³ сміття.

Обсяг промислових відходів у 1996 р. становив 720 млн. тонн, всього на Україні накопичено станом на 1996 р. у поверхневих сховищах 25 млрд. тонн у вигляді териконів, шламосховищ, відвалів, різних звалищ, що займають площу 160 тис. гектарів.

Внаслідок військової діяльності забруднюються грунти, поверхневі та підземні води, атмосферне повітря.

Вказані вище чинники спричинили значне забруднення водних ресурсів, внаслідок чого значна частина населення України використовує для своїх потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації, а також значне забруднення грунтів.

Еколого-геологічні проблеми західних областей України такі:

1. Нафтогазовидобувні ділянки Передкарпаття. Основні негативні процеси, які відбуваються на цих ділянках, це загазованість; забруднення грунтів, підземних вод і територій витоками нафти; забруднення підземних вод пластовими водами (Битків-Бабчинська ділянка); загроза впливу на Східницьке родовище мінеральних вод типу “Нафтуся”; загроза попадання нафти і нафтопродуктів у водоносні горизонти Стрийського родовища підземних вод. Вказані процеси обумовлюють такі екологічні наслідки: загроза забруднення водозаборів питних вод і мінеральних вод, в ряді житлових районів виникнення вибухонебезпечних ситуацій.

2. Райони видобутку сірки Передкарпаття (Яворівське ДГХП “Сірка”, Роздільське ДГХП “Сірка”). Основні негативні процеси, які відбуваються на цих підприємствах, це забруднення підземних та поверхневих вод і грунтів; закисленість грунтів; розвиток карсту і зсувів; загазованість сірководнем; залпові скиди промислових вод при паводках; загроза впливу на Шклянське родовище мінеральних вод типу “Нафтуся”. Вказані процеси обумовлюють такі екологічні наслідки: забруднення повітря сірководнем; забруднення питних грунтових вод; забруднення грунтів; закисленість грунтів; розвиток карсту і зсувів; накопичення промвідходів.

3. Райони видобутку солей Передкарпаття (Стебницький гірничо-промисловий район, Калушський гірничо-промисловий район, Солотвинський солерудник). Основні негативні процеси, які відбуваються в цих районах, це забруднення підземних вод; залпові скиди високомінералізованих дренажних вод та акумулюючих басейнів в поверхневі водотоки; розвиток карстоутворення; просадка грунтів; накопичення промислових відходів; водопритоки прісних підземних вод в соляні шахти; загроза неконтрольованого затоплення рудника, аварії водопроводу Стрий-Дрогобич, ЛЕП 220 і 110, залізничної та шосейної доріг, загибелі родовища калійних солей, курорту Трускавець і басейну р. Дністер. Вказані процеси обумовлюють такі екологічні наслідки: забруднення підземних і річкових вод; розвиток карсту; засолення грунтів; накопичення промислових відходів.

4. Райони видобутку вугілля (Львівсько-Волинський вугільний басейн Червоноградський гірничо-промисловий район, Нововолинський гірничо-промисловий район. Основні негативні процеси, які відбуваються в цих районах, це просідання денної поверхні; підйом ґрунтових вод, розвиток зон затоплення та підтоплення; прояв гідрогеомеханічних деформацій, зниження стійкості порід; формування нових шляхів міграції вибухонебезпечних газів; регіональне погіршення якості поверхневих та підземних вод, скорочення ресурсів питних вод місцевого формування; прискорення міграції важких металів, нафтохімічних та інших забруднень в місцях підйому рівнів підземних вод; зростання агресивності грунтів та ґрунтових вод; складування видобутих порід в терикони Вказані процеси обумовлюють такі екологічні наслідки: ускладнення поверхневого стоку; формування зон забруднення поверхневих та ґрунтових вод; погіршення стану аграрних ландшафтів; погіршення умов водопостачання; зростання ризику руйнування життєзабезпечуючих та промислових (екологічно небезпечних) об’єктів та систем; зниження ефективності існуючої системи моніторингу навколишнього природного середовища; накопичення промислових відходів (породи, шлами збагачувальної фабрики, шахтні води); забруднення грунтів, підземних та поверхневих вод в наслідок використання порід териконів для будівництва доріг, підсипки просідань та ін.

Еколого-геологічне картування проводиться або плануються в районах з напруженою екологічною обстановкою.

В Україні починається новий етап регіонального вивчення її території – середньомасштабного еколого-геологічного картування та створення Державної еколого-геологічної карти України масштабу 1:200000.

В 2003 р. затверджено Положення про Державну еколого-геологічну карту України масштабу 1:200000, яким регламентується склад та порядок робіт зі складання та підготовки до вивчення цього документу державного значення. Положення є обов’язковим для виконання підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності, які здійснюють планування, фінансування і виконання робіт з регіонального еколого-геологічного картування території України.

Державна еколого-геологічна карта України масштабу 1:200000 (далі Держекогеолкарта–200) є базовою багатоцільовою комплексною еколого-геологічною основою для оцінки сучасного екологічного стану геологічного середовища та процесів, які в ньому відбуваються і впливають чи можуть впливати на екологічні системи та умови проживання людини; оцінки та прогнозування еколого-геологічного ризику господарського освоєння територій та містобудування; планування та ведення моніторингу довкілля; забезпечення розробки заходів щодо захисту геологічного середовища, господарських систем, об’єктів і населення від проявів і наслідків небезпечних геологічних процесів і явищ; розробки програм екологічної реабілітації територій.

Таким чином, Держекогеолкарта-200 повинна бути основним джерелом інформації для вирішення на державному і регіональному рівнях проблем екологічного безпечного використання природних ресурсів, перш за все надр та інших аспектів господарської діяльності, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення сприятливих умов життєдіяльності населення.

Комплекти Держекогеолкарти-200 складаються за результатами державного еколого-геологічного картування масштабу 1:200000 – комплексу підготовчих, польових, лабораторно-аналітичних та камеральних робіт з вивчення, оцінки і прогнозування негативних змін екологічного стану геологічного середовища шляхом виконання геологічних, геохімічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних, геофізичних та інших робіт і досліджень.

За останнє десятиріччя підприємствами та організаціями Державної геологічної служби (в минулому Держкомгеології України) накопичений певний досвід еколого-геологічних досліджень та картографування різних масштабів, в т.ч. і нових напрямків: ландшафтно-геохімічних, еколого-геохімічних, радіогеохімічних та ін. Потужним додатковим імпульсом для інтенсифікації робіт стала необхідність оперативної радіоекологічної оцінки наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Планування та проведення системного державного еколого-геологічного картування вимагає узагальнення та аналізу накопичених фактів і інформації, їх науково-методичної апробації та вибору оптимального комплексу робіт і досліджень, який може бути застосований в різних умовах і екологічних обстановках проведення еколого-геологічного картування. В сучасних умовах виникає необхідність розробки уніфікованих принципів і підходів до вивчення та прогнозування екологічного стану геологічного середовища (ГС).

Картування, оцінка і прогноз екологічного стану ГС є нагальною проблемою сучасності для території України. Це перш за все стосується таких регіонів і районів, де довкілля зазнало і зазнає суттєвих, іноді катастрофічних, змін під впливом господарської діяльності. Такі оцінки і прогнозування екологічного стану ГС потребують відповідно науково-методичного та інформаційного забезпечення і створення геоінформаційних систем обробки, інтерпретації даних і одержання в оперативному режимі обгрунтованих екологічних висновків і прогнозів.

Мета, завдання, методи, місця і об’єкти. Типовий комплект звітних матеріалів

Державне еколого-геологічне картування є одним із основних видів загальнодержавних регіональних геологічних досліджень, спрямованих на створення середньомасштабної науково і методично обгрунтованої основи, необхідної для управління раціональним використанням національних природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, планування та створення екологічно безпечної системи господарювання і освоєння територій, забезпечення екологічно здорового довкілля.

Державне еколого-геологічне картування – це комплекс підготовчих, польових, аналітичних та камеральних робіт з вивчення, оцінки і прогнозування негативних змін екологічного стану геологічного середовища шляхом виконання геологічних, геохімічних, ландшафтно-геохімічних, гідрогеологічних, інженерно-геологічних, геофізичних та інших робіт і досліджень, з використанням матеріалів аерокосмічних зйомок, моніторингу довкілля, агрохімічних робіт, а також матеріалів щодо функціонального використання територій та їх соціально-економічних умов.

Державне еколого-геологічне картування масштабу 1:200000 виконується згідно з державними та регіональними програмами і спрямоване на підвищення рівня вивченості екологічного стану геологічного середовища, розробку та обгрунтування природоохоронних заходів.

Державне еколого-геологічне картування виконується державними регіональними геологічними підприємствами, підприємствами інших форм власності, що мають ліцензію на вид господарської діяльності “Пошук (розвідка) корисних копалин”.

Призначення державного еколого-геологічного картування – створення комплекту еколого-геологічних карт як основи для складання, підготовки до видання і видання Державної еколого-геологічної карти України масштабу 1:200000 (Держекогеокарти –200).

Мета державного еколого-геологічного картування:

- оцінка сучасного екологічного стану геологічного середовища та окремих його складових частин (гірських порід, грунтів, донних відкладів, підземних вод), а також процесів і явищ, які в ньому відбуваються і впливають чи можуть впливати на екологічні умови навколишнього природного середовища;

- оцінка геохімічного стану ландшафтів (вміст і поширення природних і техногенних хімічних елементів);

- оцінка еколого-гідрогеологічного стану підземних вод;

- оцінка територій поширення та розвитку небезпечних геологічних процесів і явищ, їх впливу на природно-техногенні системи, господарські об”єкти, населенні пункти, земельні угіддя;

- прогнозування можливих змін стану геологічного середовища або окремих його складових частин під впливом природних чинників і господарської діяльності;

- оцінка еколого-геологічного ризику господарського освоєння територій та містобудування;

- попереднє еколого-геологічне обгрунтування передпроектних розробок господарського освоєння територій;

- районування територій за рівнями змін стану геологічного середовища;

- планування та ведення моніторингу геологічного середовища;

- оцінка перспективності площ, ділянок, об”єктів геологічних надр для захоронення радіоактивних і токсичних відходів;

- забезпечення розробки заходів щодо захисту геологічного середовища, господарських систем, об”єктів і населення від проявів та наслідків небезпечних геологічних процесів та забруднення;

- розробка рекомендацій з попередження (мінімізації) негативного впливу господарської діяльності на геологічне середовище і пов”язані з ним інші складові частини довкілля;

- розробка програм екологічної реабілітації територій з незадовільним станом геологічного середовища і довкілля;

- планування більш детальних еколого-геологічних досліджень масштабу 1:50000-1:25000 і крупніше.

Мета державного еколого-геологічного картування досягається шляхом обов”язкового повного збору, систематизації, узагальнення, комплексної переінтерпретації всіх матеріалів, що стосуються еколого-геологічної вивченості і гідрогеологічної будови, геофізичних, ландшафтно-геохімічних, інженерно-геологічних характеристик та особливостей території досліджень; екологічного стану окремих складових геологічного середовища і суміжних середовищ; функціонального використання території.

Державне еколого-геологічне картування виконується в межах номенклатурних аркушів масштабу 1:200000. На неповних аркушах масштабу 1:200000 картування допускається в разі, якщо частина їх території знаходиться за межами України, а також якщо частину аркуша займає море або крупне водосховище, а матеріали для складання еколого-геологічної карти акваторії моря чи території водосховища відсутні або вкрай обмежені.

Державне еколого-геологічне картування здійснюється за серіями номенклатурних аркушів, що відповідають регіонам України і виділені за особливостями геологічної будови – Карпатська, Волинсько-Подільська, Центральноукраїнська, Донбаська, Дніпровсько-Донецька, Причорноморська, Кримська).

Дата добавления: 2015-05-26